Справа № 158/2431/24
Провадження № 1-кс/0158/991/24
05 серпня 2024 року м. Ківерці
Слідчий суддя Ківерцівського районного суду Волинської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці клопотання слідчої СВ ВП №1 (м. Ківерці) Луцького РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_3 , погоджене із прокурором у кримінальному провадженні- прокурором Ківерцівського відділу Луцької окружної прокуратури ОСОБА_4 , про арешт майна в рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12024030590000817 від 29.07.2024 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, -
30 липня 2024 року на адресу Ківерцівського районного суду Волинської області надійшло клопотання слідчої СВ ВП №1 (м. Ківерці) Луцького РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_3 , погоджене із прокурором у кримінальному провадженні - прокурором Ківерцівського відділу Луцької окружної прокуратури ОСОБА_4 про арешт майна, а саме автомобіля марки «ВАЗ», д.н.з. НОМЕР_1 та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , які належать ОСОБА_5 , які вилучено 28.07.2024 року під час проведення огляду місця події на автодорозі між селами Хопнів-Тростянець Луцького району Волинської області, шляхом заборони відчуження, розпоряджатися та користуватися вказаним майном.
З метою збереження речових доказів, просила задовольнити клопотання та накласти арешт на вилучене майно.
Слідча, будучи належним чином повідомлена про час та місце розгляду клопотання в судове засідання не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила.
Власник майна ОСОБА_5 , будучи належним чином повідомлений про час місце розгляду клопотання в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
На підставі ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів не проводиться.
Дослідивши матеріали кримінального провадження, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно з п.7 ч.2 ст.131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п.1 ч.3 ст.132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, який може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів.
Відповідно до ч.10 ст.170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року по справі «Смирнов проти Росії» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Як убачається з матеріалів клопотання, автомобіль марки «ВАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , на який слідчий просить накласти арешт, не належить ОСОБА_6 . Власником вищевказаного майна є ОСОБА_5 .
Крім того, як вбачається із матеріалів кримінального провадження, досудове розслідування здійснюється за ознаками кримінального правопорушенням, передбаченого ч.1 ст.382 КК України.
Водночас, диспозиція ч.1 ст. 382 КК України передбачає відповідальність за невиконання судового рішення, тобто умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню.
За таких обставин, на переконання слідчого судді, в даному випадку органом досудового розслідування не було доведено того, що автомобіль, яким керував ОСОБА_6 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, на які слідча просить накласти арешт, відповідає встановленим законом критеріям речового доказу та на ньому залишилися сліди злочину в зазначеному кримінальному провадженні, зокрема, може бути використана для доведення будь-яких фактів чи обставин з приводу умисного невиконання судового рішення.
Отже, органом досудового розслідування не доведено того, що вказані в клопотанні речі містять ознаки речових доказів за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України (невиконання судового рішення) та, як наслідок, не доведено необхідності накладення арешту на транспортний засіб та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, належних на праві приватної власності ОСОБА_5 , тобто взагалі особі, яка не керувала автомобілем.
Крім того, як слідує з матеріалів клопотання, у поданому до місцевого суду клопотанні слідчим не зазначено, які саме дії процесуального характеру він має на меті проводити з вилученим транспортним засобом. Також у рамках кримінального провадження цивільний позов не заявлений, а санкція ч.1 ст.382 КК України не передбачає конфіскацію або спеціальну конфіскацію.
Встановлено, що власнику майна ОСОБА_5 у цьому кримінальному провадженні не повідомлено про підозру, відтак, при виникненні питання про обмеження права власності у кримінальному провадженні, особа, яка не є підозрюваною, набуває статусу третьої особи, щодо якої вирішується питання про арешт. Відповідно до ч. 2 ст. 64-2 КПК України права третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, виникають з моменту звернення прокурора до суду із клопотанням про арешт майна. Разом з тим, як вбачається із клопотання про арешт майна, таке подано слідчим.
Окрім того, відповідно до ч. 3ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу
Відповідно до частини першої ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в т.ч. предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Разом з тим, визнання органами досудового розслідування майна, на яке просить слідча накласти арешт, речовим доказом у даному кримінальному провадженні, не може бути єдиною підставою для арешту майна, оскільки не є визначеною законом підставою для цього.
Слідчий суддя вважає, що ініціатором клопотання не було доведено, що майно, на яке вона просить накласти арешт є предметом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, знаряддям вчинення даного кримінального правопорушення, зберегло на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в т.ч. що воно було об'єктом кримінально протиправних дій, чи було набуто кримінально протиправним шляхом або отримано внаслідок вчинення кримінального правопорушення, оскільки належить на праві власності ОСОБА_5 .
Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
За таких обставин у задоволенні клопотання слідчої слід відмовити, за недоведеності необхідності арешту майна, який при викладених у клопотанні обставинах, на переконання слідчого судді, явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження.
Керуючисьст.ст.170-173КПКУкраїни,слідчийсуддя,-
У задоволенні клопотання слідчої СВ ВП №1 (м. Ківерці) Луцького РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_3 , погоджене із прокурором у кримінальному провадженні- прокурором Ківерцівського відділу Луцької окружної прокуратури ОСОБА_4 , про арешт майна в рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12024030590000817 від 29.07.2024 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України - відмовити.
Відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна, згідно ч. 3 ст. 173 КПК України, тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.
Ухвала може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1