07.08.2024
Справа № 497/1051/24
Провадження № 2/497/482/24
07 серпня 2024 року м. Болград
Болградський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Кодінцевої С.В.,
за участю секретаря судового засідання - Мунтянової В.Р.,
без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Болград цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі ТОВ «ФК «ЄАПБ» - Позивач) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Представник позивача ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відповідно до кредитного договору № 5517660 від 30.06.2023 в розмірі 40250.00 гривень та понесені судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» (далі - Первісний кредитор, ТОВ «МІЛОАН») та ОСОБА_1 30.06.2023 укладено кредитний договір № 5517660.
Кредитний договір укладено в електронній формі в Особистому кабінеті Позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства таабо відповідний мобільний додаток чи інші засоби, відповідно до пункту 6 Кредитного договору, Порядок (технологія) укладення договору та спосіб ідентифікації, верифікації Позичальника.
Відповідно до пункту 2.1. Кредитного договору, Кредитні кошти надаються ТОВ «МІЛОАН» Позичальнику у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані Відповідачем первісному кредитору з метою отримання кредиту.
Згідно з п.1.1. Кредитного договору, кредит вважається наданим в день перерахування ТОВ
«МІЛОАН» грошових коштів у сумі, визначеній у п.1.2. Кредитного договору, за реквізитами, зазначеними у п.2.1. Кредитного договору
27 жовтня 2023 року між ТОВ «МІЛОАН» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу №27102023/1 (далі - Договір факторингу), у відповідності до умов якого ТОВ «МІЛОАН» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «МІЛОАН» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.
Відповідно до Реєстру боржників №1 від 27 жовтня 2023 року до Договору факторингу №27102023/1 від 27 жовтня 2023 (витяг з Реєстру боржників додається), ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 40250.00 гривень.
Всупереч умовам Кредитного договору, незважаючи на повідомлення відповідач не виконав свого зобов'язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора, тому позивач просить стягнути з відповідачки вказану заборгованість та судовий збір.
Ухвалою від 02.05.2024 року було відкрито провадження по справі та призначено до судового розгляду на 28.05.2024 року о 09:300 годині (а.с.38), про що повідомлено сторін по справі (а.с.39).
Відповідачу надіслано копію позовної заяви з доданими документами, та роз'яснено про необхідність подання в п'ятнадцятиденний строк письмового відзиву разом з наявними у нього доказами.
В судове засідання призначене на 28.05.2024 року:
- позивач - не прибув, будучи належним чином повідомленим (а.с.39), причини неявки не повідомив, будь-яких заяв, клопотань не надсилав;
- відповідач - не прибув, про час та місце проведення розгляду повідомлявся згідно вимог чинного законодавства до суду не прибув (а.с.39).
27.05.2024 року судом через систему «Електронний суд» отримано заяву представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про відкладення судового розгляду з метою підготовки відзиву, оскільки матеріали справи відповідач отримав лише 21.05.2024 року (а.с.40-41).
Ухвалою від 28.05.2024 року суд задовольнив клопотання представника відповідача та відклав судовий розгляд на 10:00 годину 17.06.2024 року (а.с.44), про що було повідомлено сторін по справі (а.с.45).
11.06.2024 року поштовим листом судом отримано відзив відповідача ОСОБА_1 (а.с.47-54). Відзив на позовну заяву, мотивований тим, що у позивача відсутні докази існування заборгованості перед первісним кредитором, тобто не надано жодного первинного бухгалтерського документа, що підтверджував би факт здійснення господарських операцій, в тому числі, але не виключно, надання кредитних коштів первісними кредиторами відповідачу, оплати відповідачем суми по кредитному договору, нарахування відсотків, тощо. Тобто, для того щоб стягувати з відповідача якусь уявну заборгованість позивач зобов'язаний був довести належними та допустимими доказами сам факт надання коштів. В матеріалах справи в загалі немає жодного належного та допустимого доказу, що ймовірна заборгованість ОСОБА_1 за Кредитним договором була передана позивачу первісними кредиторами.
14.06.2024 року судом отримано поштовим листом відповідь позивача на відзив відповідача (а.с.55-76) з якої слідує, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» детально ознайомившись з Відзивом представника відповідача, вважає його безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню
У відповіді на відзив позивачем заявлено клопотання про витребування доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог та для спростування заперечень відповідача, а саме з АТ КБ "ПРИВАТБАНК" інформацію щодо наявності у ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) карткового рахунку відкритого у АТ КБ "ПРИВАТБАНК", станом на 30.06.2023.
В зв'язку з витребуванням даної інформації, суд відклав судове засіданні на 11:00 годину 07.08.2024 року.
В судове засідання 07.08.2024 року
- представник позивача не прибув, про час та місце проведення розгляду повідомлявся згідно вимог чинного законодавства, до позовної заяви додав клопотання про розгляд справи без участі представника та не заперечує проти ухвалення заочного рішення (а.с.4).
- відповідач та його представник також не прибули, про час та місце проведення судового розгляду повідомлялися згідно вимог чинного законодавства на вказану електронну адресу у своїй заяві, що підтверджується довідками про доставку електронного листа (а.с.81-82).
Розглянувши подані позивачем документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог за наступних підстав.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до норм пунктів 1, 2, 3 частини 1 статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які маю.
Судом встановлено, що 30 червня 2023 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 5517660 від 30.06.2023 (а.с.5-10).
Згідно заяви на отримання кредиту № 5517660 від 30.06.2023 відповідач надав згоду на використання при укладенні цього правочину номера мобільного телефону НОМЕР_2 згідно додатку №4 до Договору про споживчий кредит № 5517660 (а.с.12).
Відповідно до умов цього договору:
-сума кредиту - 10000.00 гривень;
-строк користування кредитом - 105 днів. З них пільговий період 15 днів, поточний період 90 днів;
-денна процентна ставка протягом пільгового періоду - 1,50%, протягом поточного періоду 3.00%;
-комісія за надання кредиту - 10.00% від суми кредиту.
Кредитний договір укладено в електронній формі в особистому кабінеті Позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства таабо відповідний мобільний додаток чи інші засоби, відповідно до п. 6 Кредитного договору, Порядок (технологія) укладення договору та спосіб ідентифікації, верифікації Позичальника.
Відповідно до п.2.1. Кредитного договору, Кредитні кошти надаються ТОВ «МІЛОАН» Позичальнику у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані Відповідачем первісному кредитору з метою отримання кредиту.
Згідно з п.1.1. Кредитного договору, кредит вважається наданим в день перерахування ТОВ «МІЛОАН» грошових коштів у сумі, визначеній у п.1.2. Кредитного договору, за реквізитами, зазначеними у п.2.1. Кредитного договору.
Підписанням Кредитного договору Відповідач підтвердив, що він ознайомився з наявними схемами кредитування, отримав проект цього кредитного Договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами. Приймаючи умови Кредитного Договору, Відповідач також підтверджує, що умови Договору йому зрозумілі та він підтверджує, що договір адаптовано до його потреб та фінансового стану, а інформація надана йому Кредитодавцем з дотриманням вимог законодавства та забезпечує правильне розуміння Позичальником суті фінансової послуги без нав'язування її придбання.
Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.
З наданого позивачем ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" розрахунку слідує, що заборгованість відповідача за кредитним договором № 5517660 від 03 червня 2023 року за період з 27.10.2023 по 31.03.2024 станом на 31.03.2024 становить 40250.00, що складається з:
10000.00 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу;
29250 гривень - сума заборгованості за відсотками
1000.00 гривень заборгованість за комісією (а.с.18).
27 жовтня 2023 року між ТОВ «МІЛОАН» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ», Позивач) укладено Договір факторингу № 27102023/1 (далі - Договір факторингу), у відповідності до умов якого ТОВ «МІЛОАН» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «МІЛОАН» Права Вимоги до Боржників, зазначених у Реєстрі боржників,
Згідно п. 1.1. Договору факторингу, Фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом, пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту.
Згідно ,п. 1.2 Договору факторингу, Сторони Погодили, що Перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно Додатку №2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги.
Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників - підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості та є невід'ємною частиною цього Договору(а.с.16).
Відповідно витягу з Реєстру боржників №1 від 27 жовтня 2023 року до Договору факторингу №27102023/1 від 27 жовтня 2023, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до Відповідача в сумі 40250.00 гривень, з яких:
10000.00 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу;
29250.00 гривень - сума заборгованості за відсотками
1000.00 гривень - заборгованість за комісією (а.с.16).
Частина перша ст.514 ЦК України передбачає, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом, а ч. 1 ст. 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Всупереч умовам Договору позики, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов'язання.
За твердженням позивача, після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора.
З моменту отримання права вимоги до відповідача ОСОБА_3 , а саме з 30.06.2023 позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій. Таким чином, ОСОБА_3 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за Договором позики № 5517660 від 30 червня 2023 року в сумі 40250.00 гривень, з яких:
10000.00 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу;
29250.00 гривень - сума заборгованості за відсотками
1000.00 гривень - заборгованість за комісією.
Згідно листів Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» №20.1.0.0.0/7- 240617/57226 та №20.1.0.0.0/7- 240618/13897 від 19.06.2024 року, №20.1.0.0.0/7- 240625/45023 від 27.06.2024 року повідомлено, що на ім'я ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 , рахунок IBAN НОМЕР_4 , на яку 30.06.2023р. здійснено переказ коштів на суму 10 000.00 гривень від Товариства з обмежено відповідальністю «МІЛІОН» (а.с.82-88).
Згідно повідомлення Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» через останніх було проведено успішні виплати кредиту ОСОБА_1 в сумі 10000.00 грн.
А відтак заперечення відповідача в цій частині є безпідставними, оскільки достовірно встановлено що, на карту, відкриту в АТ КБ «Приват банк» на ім'я ОСОБА_1 № НОМЕР_3 , рахунок IBAN НОМЕР_4 були зараховані кредитні коти в сумі 10 000.00 гривень.
За статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За нормоюст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті205,207 ЦК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі Відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами у цій справі виникли договірні зобов'язання, які випливають з кредитного договору, ними дотримано письмової форми укладення кредитного договору, цей договір є укладеним відповідно до вимог статей 639, 1054 ЦК України, оскільки передача грошей відбулася і сторонами кредитного договору було досягнуто згоди відносно всіх його істотних умов.
Такі ж висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19), від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19(провадження № 61-7203св20).
З частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України вбачається, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 Цивільного кодексу України).
Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.
Відповідно дост.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були йому передані позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначено моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не передбачено договором.
Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно дост.1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 "… боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. … неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі".
Приписами ст.525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання не допускається
За правилами ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не впливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), тобто згідно зі ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 512Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст.514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Вбачається, що відповідачем за допомогою електронного підпису було укладено договір кредиту який в подальшому відступив право вимоги позивачу.
Аргументи відповідача щодо відсутності доказів виникнення заборгованості суд відхиляє, оскільки зі змісту підписаних відповідачем заяви на отримання кредиту №5517660 від 30.06.2023 року (а.с.12), договору про споживчий кредит №5517660, паспорту споживчого кредиту до Договору про споживчий кредит №5517660 від 30.06.2023 року, вбачається досягнення домовленості між сторонами щодо отримання коштів, основних умов кредитування з урахуванням побажань споживача, інформації щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача (а.с.5-12).
Щодо неналежного переходу права вимоги до позивача за договором факторингу, то суд також відхиляє цей довід відповідача, оскільки договір факторингу між первісним кредитором та позивачем укладений в належній формі, відповідає вимогам ст.ст.1077, 1078 ЦК України, містить додатки з реєстром боржників, де вказано всі первісні договори позики в тому числі і з відповідачем та суми заборгованості за ним, відомостей про визнання вказаних договорів недійсними суду не надано.
За таких обставин, у ТОВ «ФК«ЄАПБ», як нового кредитора, який набув право вимоги в межах сум зазначених у договорах, наявне право вимоги до відповідача щодо стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором.
Водночас, відповідачем не надано доказів сплати заборгованої первісному кредитору або позивачу. Також відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про сплату ним заборгованості чи про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку.
Щодо доводів відповідача про неналежний розрахунок заборгованості за кредитом, суд вказує наступне.
Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21 указав, що: «при вирішенні цивільних справ судами ураховується стандарт доказування «більшої вірогідності».
Як вказав Верховний Суд у Постанові від 25.05.2022 у справі № 219/7527/16-ц, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в цьому випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
На підтвердження заборгованості позивач як кредитор надав розрахунок заборгованості за кредитним договором, який разом зі змістом самих договорів підтверджують виникнення заборгованості з боргових зобов'язань та їх розмір, отже, є належним доказом на підтвердження наявності заборгованості, проте відповідач вказаний розрахунок не спростував та власного не надав. За наведеного, в суду відступні підстави вважати наданий позивачем розрахунок заборгованості неналежним чи недостовірним.
Згідно ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.
Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.
Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання кредитних коштів за кредитом чи супроводження кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки, надання кредитних коштів за кредитом є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і супроводження кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов'язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.
Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 718/194/17 (провадження № 61-29385сво18) та від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).
Отже, положення Кредитного договору №0861608201/Т/972132від 21травня 2013року щодо права кредитора нараховувати комісію за супроводження кредиту та за надання кредитних коштів, є нікчемними, знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, адже, такі умови договору порушують публічний порядок.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) сформувала висновки про те, що визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним у силу закону з моменту його укладення.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що умови кредитного договору щодо сплати комісії одноразово за надання кредитних коштів суперечать вимогам наведеного вище законодавства, яке регулює публічний порядок у сфері споживчого кредитування, а тому є нікчемними в силу закону, і не підлягають визнанню недійсними, проте, зазначене не має наслідком визнання недійсним договору у цілому.
За таких обставин, в іншій частині Кредитний договір №5517660 від 30.06.2023 року є чинним та підлягає виконанню сторонами.
У відповідності до положень ст.ст.13, 81, 83 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Згідно ст.82 ч.1 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення(стаття 229 ЦПК України).
Суд розглядає справу дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, оцінюючи докази у справі у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням згідно ст. 229 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідно ст. 2 ЦПК України.
При розгляді даної справи предмет доказування доведений позивачем відповідними доказами, при чому, їх аналіз дозволяє зробити висновок про те, що вони є належними, допустимими та достовірними як кожний окремо, так і у взаємному зв'язку у їх сукупності.
З огляду на вищенаведене, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню.
Так, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню: 10 000.00 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу; 29250.00 гривень - сума заборгованості за відсотками, що разом становить 39 250.00 гривень в частині стягнення комісії за кредитним договором слід - відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Понесення позивачем судових витрат у вигляді судового збору в розмірі 3028.00 гривень підтверджується платіжним дорученням № 67098 від 12.04.2024 року.
Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково на суму 39 250.00 гривень, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають понесені останнім судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2952.77 гривень (3028.00 гривень х 39250.00 гривень : 40 250 гривень), що пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.509, 525, 526, 530, 550, 589, 1054 ЦК України, ст.ст.2, 4, 10, 12, 13, 76-83, 89, 95, 133, 141, 247 ч.2, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354, 355 ЦПК України суд -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт № НОМЕР_5 , виданий 14.01.2021року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1
на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, № 30, (код ЄДРПОУ 35625014, реквізити IBAN № НОМЕР_6 у АТ «ТАСкомбанк»)
заборгованість за договором позики №5517660 від 30.06.2023 року в розмірі 39 250.00 (тридцять дев'ять тисяч двісті п'ятдесят гривень) станом на 27.10.2023 року, з яких:
10 000.00 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу;
29 250.00 гривень - сума заборгованості за відсотками;
та судовий збір в розмірі 2 952.77 гривень (дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят дві гривні сімдесят сім копійок.)
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В.Кодінцева