справа № 208/7660/24
провадження № 2-о/208/138/24
07 серпня 2024 р. м. Кам'янське
Суддя Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області Гречана В.Г., ознайомившись з матеріалами заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту, що має юридичне значення,
05 серпня 2024 року до Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересована особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення.
У поданій заяві про встановлення юридичного факту ОСОБА_1 просить суд, встановити факт перебування малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на його утриманні.
В обґрунтування своєї заяви ОСОБА_1 зазначив, що звернувшись з відповідною заявою та з підтверджуючими документами до ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою оформлення відстрочки від призову під час мобілізації на підставі абз.3 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ОСОБА_1 , отримав відмову (в усному порядку), на підставі того, що наданий ним пакет документів не відповідає вимогам викладених у Додатку № 5 (Перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову під час мобілізації) до Постанови КМУ «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» № 560 від 16.05.2024 року, та рекомендовано отримати рішення про встановлення факту перебування дитини на утриманні, відповідно до положень ст. 315 ЦПК України справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Встановлення факту утримання ним малолітнього сина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно якого він позбавлений батьківських прав, дасть йому право на отримання відстрочки від призову під час мобілізації в порядку абз.3 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та відповідно до Додатку №5 Постанови №560 від 16.05.2024 р., яка визначає перелік документів, які необхідно подати до ТЦК та СП для отримання відстрочки.
Перевіривши матеріали заяви, вважаю за необхідне відмовити у відкритті провадження по справі, виходячи з наступного.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст.293 та ч. 2 ст.315 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом вони породжують юридичні наслідки.
Перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення визначено в ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України.
За нормою ч.2 ст.315 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України за № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз'яснено, що суд вправі розглядати справи про встановлення факту, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян та встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 33-35 постанови № 287/167/18-ц від 30 січня 2020 року зазначила про таке: «Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, - закриває провадження у ній».
Визначаючи, чи пов'язується з встановленням зазначеного факту виникнення у позивача певних цивільних прав та обов'язків, суд застосовує положеннястатті 1 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЦК Україницивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.
Відповідно у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.
Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов'язується з наступним вирішенням спору про право, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до ст.318 ЦПК України, у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт.
До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
Факт утримання дитини заявником, відсутність участі батька у забезпеченні сина може бути встановлений у мотивувальній частині рішення суду у цивільній справі при вирішенні у порядку позовного провадження спору щодо позбавлення особи батьківських прав, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини тощо.
Таким чином, спір щодо встановлення факту утримання малолітньої дитини підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.
Слід звернути увагу, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов'язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати та батько мають рівні права та обов'язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.
Права і обов'язки у кожного з батьків не тільки рівні, але і взаємні. Отже, право одного з батьків протистоїть обов'язку іншого не перешкоджати у здійсненні права на виховання дитини і навпаки.
Обоє батьків несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.
Відповідно до положень ст. 41 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, а розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Нормою ч.4 ст.315 ЦПК України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду.
З огляду на викладене, приходжу до висновку, що заявником ОСОБА_1 заявлено вимоги про встановлення факту, які не підлягають розгляду в порядку окремого провадження, оскільки з них вбачається спір про право, зокрема, виникнення у заявника прав особи, на утриманні якої знаходиться малолітня дитина, а також виникнення такого права у інших осіб, що є окремим предметом доказування та має здійснюватися шляхом подання до суду відповідного позову, що дає підстави відмовити у відкритті провадження у справі на підставі ч. 4 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до положень п. 3 ч. 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, у разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
На підставі викладеного, керуючись ч. 4 ст. 315, 259 - 260 ЦПК України, суд -
У відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовити.
Роз'яснити заявнику, що він має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, про які він вказав у заяві, шляхом подання позовної заяви у порядку позовного провадження на загальних підставах. Позовна заява має відповідати вимогам статей 175 - 177 ЦПК України.
Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана протягом п'ятнадцяти днів до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя В.Г. Гречана