Справа № 757/8940/24-а Суддя першої інстанції: Мальцев Д.О.
06 серпня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Шведа Е.Ю.,
суддів - Голяшкіна О.В., Мельничука В.П.,
секретаря - Левкович А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на проголошене о 12 годині 40 хвилин рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 травня 2024 року, дата складання повного тексту якого не зазначена, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,-
У лютому 2024 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Відповідач, Департамент), в якому просила скасувати та визнати незаконною постанову серії 2КІ №0000364519 від 13.02.2024 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 122 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 340 грн, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 17.05.2024 позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що притягнення Позивача до адміністративної відповідальності за порушення пп. «б» п. 15.10 ПДР є неправомірним, оскільки автомобіль було припарковано із дотриманням умов, передбачених пп. «в» вказаного пункту Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - ПДР), а доводи щодо розташування транспортного засобу не на краю тротуару, викладені Департаментом у відзиві на позовну заяву, є суб'єктивним трактуванням Відповідачем норм ПДР, а тому не можуть розцінюватись як беззаперечний аргумент щодо правомірності винесеної постанови про притягнення Позивача до адміністративної відповідальності.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати його та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом першої інстанції не досліджувалося питання наявності/відсутності дорожніх знаків, передбачених п. 15.6 ПДР, що є принциповим при оцінці правомірності притягнення особи за порушення пп. «б» п. 15.10 ПДР, оскільки пп. «в» п. 15.10 ПДР стосується виключно способу розміщення транспортного засобу. Крім того зазначає, що водій наділяється правом на здійснення стоянки автомобіля на тротуарі за умови одночасного дотримання трьох вимог зазначених в пп. «в» п. 15.10 ПДР. Водночас Позивачем не дотримано вимоги зазначеного підпункту ПДР щодо розташування транспортного засобу на краю тротуару, оскільки на краю тротуару знаходиться паркан.
Після усунення визначених в ухвалі від 28.05.2024 про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2024 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 17.07.2024.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить в її задоволені відмовити, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17.05.2024 залишити без змін. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що Позивачем виконано всі вимоги пп. «в» п. 15.10 ПДР та зауважує, що згаданою нормою не надано визначення краю тротуару. Крім того зауважує, що внаслідок неправильно обраного підпункту п. 15.10 ПДР (пп. «б» замість «в»), Інспектором не здійснювалися заміри необхідної відстані в 2 метри для руху пішоходів, передбачені пп. «в» зазначеного пункту. Крім іншого підкреслює, що за умови дотримання вимог пп. «в» п. 15.10 ПДР, стоянка можлива і при відсутності дорожніх знаків передбачених п. 15.6 ПДР.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2024 продовжено строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 06.08.2024.
У судовому засіданні представник Відповідача доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її вимоги задовольнити повністю з викладених у ній мотивів і підстав.
Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, головним спеціалістом - інспектором з паркування першого відділу контролю за дотриманням правил зупинки, стоянки транспортних засобів управління (інспекції) з паркування Департаменту Свисловим Євгенієм Ігоровичем (далі - Інспектор) 13.02.2024 було прийнято постанову серії 2КІ №0000364519 про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фото/відеозйомки (а.с. 70; далі - оскаржувана постанова), якою до Позивача за порушення пп. «б» п. 15.10 ПДР, застосовано передбачене ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП України) стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн.
При цьому судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваної постанови стало те, що 13.02.2024 о 15:22 автомобіль AUDI Q8, реєстраційний номер « НОМЕР_1 », який належить Позивачу, поставлено на стоянку на тротуарі, де немає місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками, чим порушив пп. «б» п. 15.10 ПДР.
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 7, 9 КпАП України, ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», п. п. 15.10, 15.6, 1.10 ПДР, правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 750/3679/17, суд першої інстанції прийшов до висновку, що притягнення Позивача до адміністративної відповідальності за порушення пп. «б» п. 15.10 ПДР є неправомірним, оскільки автомобіль було припарковано із дотриманням умов, передбачених пп. «в» вказаного пункту ПДР.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
У статті 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КпАП України порушення правил стоянки тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За правилами ч. 1 ст. 14-2 КпАП України адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
Примітка. Режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об'єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов'язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів, а в разі фіксації порушення, що полягає у неоплаті вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування в межах населеного пункту, в якому не впроваджена автоматизована система контролю оплати паркування, обов'язковою є наявність додаткового зображення (зображень), що фіксує відсутність документа про оплату послуг з користування майданчиком для платного паркування під лобовим склом транспортного засобу.
Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
Відповідно до ст. 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Згідно п. 1.1 ПДР України останні відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Приписи пп. «б» п. 15.10 ПДР України визначають, що стоянка забороняється на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками. Разом з тим, за правилами пп. «в» п. 15.10 ПДР України стоянка забороняється на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.
Отже, хоча за загальним правилом стоянка забороняється на тротуарах крім визначених для цього місць, законодавець допускає можливість стоянки легкових автомобілів на краю тротуару, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 метри.
Враховуючи викладене вище, твердження Апелянта про те, що судом першої інстанції не досліджувалося питання наявності/відсутності дорожніх знаків є необґрунтованим та безпідставним, позаяк пп. «в» п. 15.10 ПДР стосується виключно способу розміщення транспортного засобу без прив'язки до наявності знаку, що дозволяють стоянку (пп. «б» п. 15.10 ПДР).
У розрізі наведеного судовою колегією враховується, що приписи ст. 251 КпАП України визначають, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 252 КпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно ч. 1 ст. 279-1 КпАП України у разі якщо адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовано в автоматичному режимі або якщо порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а також у разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлює відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу.
За правилами ч. 1 ст. 283 КпАП України розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.
Вимоги до змісту постанови наведені у ч. 2 ст. 283 КпАП України. При цьому у ч. 3 цієї ж статті додано, що постанова по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), крім даних, визначених частинами другою і третьою цієї статті, повинна містити відомості про адресу веб-сайту в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації та порядок звільнення від адміністративної відповідальності.
Судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, із змісту наявної у матеріалах справи доказової бази, а саме фотографій автомобіля AUDI Q8, номерний знак « НОМЕР_1 » (а.с. 13-20, 59-61) можливо встановити, що ОСОБА_1 під час паркування легкового транспортного засобу на краю тротуару забезпечено дотримання вимог пп. «в» п. 15.10 ПДР України в частині залишення для руху пішоходів щонайменше 2 метри. Жодних належних і допустимих доказів на спростування цих обставин Відповідачем не надано, у той час як твердження Позивача про паркування останнього з дотриманням вимог пп. «в» п. 15.10 ПДР України було викладено у позовній заяві та відзиві на апеляційну скаргу.
Доводи Департаменту щодо порушення Позивачем вимоги зазначеного пп. «в» п. 15.10 ПДР щодо розташування транспортного засобу на краю тротуару, оскільки на краю тротуару знаходиться паркан, який унеможливлює дотримання ОСОБА_1 зазначеної вимоги, судовою колегією оцінюється критично, оскільки, по-перше, нормативного визначення краю тротуару ПДР України та чинне законодавство не містить, по-друге, наявні у матеріалах справи згадані вище фотографії дають підстави стверджувати, що транспортний засіб розташований близько до краю тротуару.
Викладене свідчить, що оскаржувана постанова прийнята Інспектором без наявних на те правових підстав з огляду на відсутність належних і допустимих доказів недотримання ОСОБА_1 вимог пп. «в» п. 15.10 ПДР.
Посилання Апелянта на постанови судів апеляційної інстанції судова колегія відхиляє, оскільки відповідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права суд враховує висновки тільки Верховного Суду.
Крім іншого, твердження Департаменту про те, що суд повинен визначити відстань на тротуарі, яка залишається для руху пішоходів, суд апеляційної інстанції оцінює критично, адже інформації про проведені заміри Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, який заперечує проти позову, не надав.
За таких обставин, враховуючи, що належними та допустимими доказами підтверджується дотримання Позивачем вимог пп. «в» п. 15.10 ПДР, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність скасування оскаржуваної постанови.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києві від 17 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України.
Головуючий суддя Е.Ю. Швед
Судді О.В. Голяшкін
В.П. Мельничук
Повний текст постанови складено та підписано 06 серпня 2024 року.