Справа № 620/5660/24 Суддя першої інстанції: Оксана ТИХОНЕНКО
06 серпня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Шведа Е.Ю.,
суддів - Голяшкіна О.В., Мельничука В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на прийняте в порядку спрощеного позовного провадження рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії,-
У квітні 2024 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - Відповідач, ГУ ПФ в Чернігівській області) про:
- визнання неправомірними дій ГУ ПФ в Чернігівській області, що полягають в призначенні виплати ОСОБА_1 розміру пенсії меншому ніж він нарахований, починаючи з 01.01.2024, з 01.03.2024 і в подальшому щомісяця, довічно;
- зобов'язання ГУ ПФ в Чернігівській області утримуватися від вчинення дій, що полягають в призначенні виплати ОСОБА_1 розміру пенсії меншому ніж він нарахований, а також провести йому виплату недоплаченої пенсії, починаючи з 01.01.2024.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.05.2024 позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо проведення виплати нарахованої пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2024 з обмеженням її максимального розміру;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити з 01.01.2024 перерахунок та виплату нарахованої пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимального розміру з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано обмеження пенсії максимальним розміром таким, що не відповідає ст. 17 Конституції України (неконституційним), а відтак, за умови, що приписи Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» до спірних правовідносин не застосовуються, то Відповідач безпідставно обмежив перераховану пенсію Позивача максимальним розміром. Крім того, зазначив, що позовні вимоги в частині визнання неправомірними дій Відповідача, що полягають в призначенні виплати Позивачу розміру пенсії меншому ніж він нарахований, в подальшому щомісяця, довічно є передчасні, оскільки перерахунок пенсії ГУ ПФ в Чернігівській області ще не проведено, а суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце в майбутньому.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що при вирішенні цього спору судом залишено поза увагою приписи Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», які є чинними та неконституційними не визнавалися. Відтак, за твердженням Апелянта, розмір пенсійної виплати Позивача правомірно обмежений максимальним розміром. Крім того зазначив, що суд першої інстанції не взяв до уваги пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» (далі - Постанова №168), якою передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, та постанову Кабінету Міністрів України від 16.12.2021 № 1279 «Деякі питання організації виплати пенсій та грошової допомоги», в якій зазначено, що фінансування виплат пенсій за відомостями на виплату пенсій та списками на зарахування пенсій на поточні рахунки через уповноважені банки здійснюється Пенсійним фондом України. Також Відповідач наголошує на неврахуванні судом ряду постанов Верховного Суду та судів апеляційної інстанції.
Після усунення вказаних в ухвалі Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2024 про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2024 відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 29.07.2024.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.08.2024 призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не є предметом апеляційного оскарження, то судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку його законності та обґрунтованості у межах доводів та вимог апеляційної скарги ГУ ПФ в Чернігівській області.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУ ПФ в Чернігівській області та отримує пенсію відповідно до положень Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з 08.05.2005.
Листом від 20.03.2024 за №4381-4214/Ж-02/8-2500/24 Відповідач надав відповідь на запит Позивача, в якій зазначив, що ОСОБА_1 отримує пенсію по 2 групі інвалідності та надав відомості про перерахунок пенсії з 01.01.2024 та 01.03.2024 (а.с. 6-8).
Із змісту вказаних протоколів перерахунку вбачається, що розмір пенсії Позивача з 01.01.2024 становить 27 457,66 грн, однак обмежений максимальним розміром - 20 930,00 грн, а з 01.03.2024 розмір пенсії - 29 064,86 грн та обмежений сумою 23 610,00 грн.
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 17, 19, 46 Конституції України, ст. 43, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон), ст. 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон про заходи реформування пенсійної системи), рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 та ряду правових позиції Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на те, що обмеження максимальним розміром пенсії Позивача є протиправним та суперечить нормам чинного законодавства.
З такими висновками суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.
Відповідно до ч. 7 ст. 43 Закону у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, чинній з 01.01.2016 по 20.12.2016) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн
У вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначив, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.
Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення суду конституційної юрисдикції передбачено, що положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Таким чином, починаючи з 20.12.2016 відсутня частина сьома статті 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2021 у справі № 300/633/19 та від 21.09.2021 у справі № 370/2610/17.
До того ж, в указаних постановах суд касаційної інстанції підкреслив, що рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зі змінами, а саме: частину сьому статті 43, а тому внесені у подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності 01.01.2017) зміни до частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), яка визнана неконституційною і втратила чинність, самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
У цьому контексті Верховний Суд зауважив, що буквальне розуміння змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Викладене, у свою чергу, свідчить, що наразі стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не містить положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Колегія суддів звертає увагу, що обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом про реформування пенсійної системи, який набрав законної сили 01.10.2011.
Цим Законом внесено зміни у статтю 43 Закону шляхом викладення її в редакції Закону про реформування пенсійної системи.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону та положення частини першої статті 2 Закону про реформування пенсійної системи (у частині поширення її дії на Закон), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону.
Водночас положення статті 2 Закону про реформування пенсійної системи (у частині поширення її дії на Закон), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, та Законом про реформування пенсійної системи - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що прийнята Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок про те, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону про реформування пенсійної системи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16.12.2021 у справі №400/2085/19, від 27.01.2022 у справі №240/7087/20, від 18.05.2022 у справі №380/12337/20, від 09.02.2023 у справі №620/4148/20, від 18.07.2024 у справі №300/2531/21, від 29.05.2024 у справі №560/12853/21.
З огляду на викладене, доводи Апелянта про правомірність обмеження пенсії ОСОБА_1 посиланням на Закон про заходи реформування пенсійної системи є необґрунтованими, а суд першої інстанції, в свою чергу, прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для обмеження пенсії Позивача максимальним розміром.
Щодо посилання ГУ ПФ в Чернігівській області на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.01.2022 у справі №620/7520/21, суд зазначає, що відповідно до п. 5 ст. 242 КАС України При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а відтак висновки зазначеної постанови не будуть враховуватися судом при вирішенні цього спору.
Посилання Апелянта на п. 2 Постанови №168, яким передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, є безпідставним з огляду на таке.
По-перше, положення Постанови № 168 суперечить приписам Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, які є спеціальними у спірних правовідносинах.
По-друге, оскільки визнано неконституційними положення ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якою передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, та відсутні правові підстави для застосування до спірних відносин положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI, то дії Відповідача щодо обмеження пенсії Позивача максимальним розміром, застосовуючи положення п. 2 Постанови №168, є протиправними.
Отже, при проведенні перерахунку пенсії Позивача з 01.01.2024 та у подальшому з 01.03.2024, територіальним органом Пенсійного фонду України протиправно обмежено пенсію максимальним розміром.
З приводу посилання Апелянта на постанови Верховного Суду від 24.06.2020 у справі №580/234/19, від 10.09.2020 у справі № 280/5154/19 та від 24.12.2021 у справі №580/5962/20 колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Дослідивши зміст зазначених судових рішень Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у них спір виник за інших фактичних обставин: у справах № 580/234/19 та №280/5154/19 виплата пенсії здійснювалася згідно Порядку призначення і виплати пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробувального складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 № 418, а у справі №580/5962/20 пенсія позивача призначена згідно Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру», а не Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Зазначені відмінності у фактичних обставинах справи виключають можливість врахування висновків Верховного Суду у справах №580/234/19, № 280/5154/19 та №580/5962/20 при розгляді цієї справи.
Крім іншого, судова колегія зауважує, що, не зважаючи на сталу судову практику з цього питання, 12.10.2022 прийнято рішення Конституційного Суду України № 7-р(II)/2022 у справі № 3-102/2021 (231/21, 415/21) за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI (щодо соціальних гарантій для захисників і захисниць України).
Зазначеним рішенням суду конституційної юрисдикції визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.
У пункті 2 резолютивної частини цього рішення зазначено, що приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Зазначений шестимісячний строк сплив 12.04.2023.
Викладене, на переконання судової колегії, додатково свідчить про протиправність застосованого Відповідачем обмеження пенсії Позивача максимальним розміром.
З приводу аргументів апеляційної скарги про те, що із набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 №1279, якою визначено, що фінансування виплати пенсій здійснює Пенсійний фонд України, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що порядок фінансування виплат на виплату пенсії у розрізі спірних правовідносин не може мати вплив на право особи на перерахунок пенсії у належному розмірі.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач Е.Ю. Швед
Судді О.В. Голяшкін
В.П. Мельничук
Повний текст постанови складено та підписано 06 серпня 2024 року.