Справа № 320/7270/23 Головуючий у 1 інстанції: Панова Г.В.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
31 липня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
за участю секретаря Шляги А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 09.05.2023 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування наказів, -
ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 05.02.2020 № 428ц про визначення ОСОБА_1 тимчасового робочого місця в Департаменті організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора за адресою: вул. Московська, 8, корпус 24;
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 25.05.2020 № 1343ц про визначення ОСОБА_1 тимчасового робочого місця в Департаменті організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами Офісу Генерального прокурора за адресою: вул. Московська, 8, корпус 24.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.03.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування наказів залишено без руху; встановлено позивачеві десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали, зокрема, шляхом подання до суду письмових пояснень щодо пропуску строку звернення до суду та докази на їх підтвердження, що свідчать про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачу звернутись до суду з цим адміністративним позовом у строки, визначені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.05.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування наказів повернуто позивачу.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою ОСОБА_1 звернулась із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, як таку, що прийнята із порушенням норм матеріального і процесуального права, та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Мотивами оскаржуваної ухвали є те, що позивачем пропущений встановлений законом місячний строк звернення до суду, а зазначені позивачем причини пропуску такого строку є неповажними, а тому позовна заява підлягає поверненню.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що вона дійсно отримала оскаржувані накази Генерального прокурора від 05.02.2020 № 428ц та від 25.05.2020 № 1343ц в грудні 2022 року на електронну пошту в додаток до відповіді Офісу Генерального прокурора від 19.12.22 на її запит від 09.12.22. Отримання листа із оскаржуваними наказами на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 безпосередньо підтверджується в реквізиті «адресат»: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 Разом з цим, позивач наголошувала, що дату коли вона безпосередньо прочитала та ознайомилася із вказаним листом зазначити не може, оскільки саме в той період: грудень 2022 року, січень 2023 року відбувалися інтенсивні обстріли України з боку агресора, збільшилися тривалості повітряних тривог та постійні відключення електроенергії, нестабільний доступ до мережі Інтернет. Указані обставини об'єктивно не дають змоги визначити конкретний день з якого можна обчислювати місячний строк звернення до суду, а також вказують на те, що пропуск звернення до суду протягом місяця стався з поважних, незалежних від позивача причин.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 ст. 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, процесуальний закон, включаючи в себе спеціальну норму щодо строків звернення до адміністративного суду з питань, зокрема, проходження публічної служби, встановлює місячний строк для звернення до суду з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод або інтересів.
Строк звернення до адміністративного суду вважається проміжком часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Обов'язок доведення обставин, з якими пов'язується поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулась із адміністративним позовом.
У постанові від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19 Верховний Суд визначив, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду з позовом слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 520/2559/19 та від 20.02.2020 у справі № 520/3809/19.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги та надаючи оцінку поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з предмету позову, позивачем оскаржується наказ Офісу Генерального прокурора від 05.02.2020 № 428ц про визначення ОСОБА_1 тимчасового робочого місця в Департаменті організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора за адресою: вул. Московська, 8, корпус 24 та наказ Офісу Генерального прокурора від 25.05.2020 № 1343ц про визначення ОСОБА_1 тимчасового робочого місця в Департаменті організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами Офісу Генерального прокурора за адресою: вул. Московська, 8, корпус 24.
Як вірно було встановлено судом першої інстанції, позивачу про порушення її прав стало відомо в грудні 2022 року, з моменту отримання листа Офісу Генерального прокурора, відтак строк звернення до суду сплинув у січні 2023 року, однак з даним позовом до суду ОСОБА_1 звернулася 13.02.2023, що підтверджується відомостями роздруківки із сайту Укрпошта за результатами пошуку поштового відправлення зі штриховим ідентифікатором № 0215405232908, яким було відправлено позов до суду.
Колегія суддів звертає увагу позивача на те, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 грудня 2021 року у справі №9901/241/21, проаналізувавши положення частини п'ятої статті 122 КАС України, дійшла висновку, що нею встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби, однак такі не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету якнайскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому, не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.
У постанові від 10.11.2022 у справі №990/115/22 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 107354803) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Без наявності строків на процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Колегія суддів відхиляє твердження апелянта як підставу поважності причин пропуску строку звернення до суду посилання на те, що «… якщо відраховувати місячний строк з 19.12.2022 по 19.01.2023, а до суду позивач звернулася 13.02.2023, пропустивши при цьому 24 календарні дні, то такий строк не може бути визнаний судом непомірно довгим та невиправданим», оскільки пропуск позивачем строку звернення до суду не обґрунтований поважними обставинами непереборної дії.
Крім того, доводи апелянта стосовно того, що дату коли вона безпосередньо прочитала та ознайомилася із вказаним листом зазначити не може, оскільки саме в той період: грудень 2022 року, січень 2023 року відбувалися інтенсивні обстріли України з боку агресора, збільшилися тривалості повітряних тривог та постійні відключення електроенергії, нестабільний доступ до мережі Інтернет не свідчать про поважність причин пропуску строку звернення до суду з огляду на те, що предмет спору стосується питання проходження публічної служби позивача. При цьому, самим же позивачем було ініційовано та направлено запит до Офісу Генерального прокурора з метою встановлення обставин, які стосувалися питання її роботи, проходження публічної служби, відтак нереалізація позивачем її права на з'ясування обставин проходження служби та реалізація права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від неї самої та оформлення належним чином позовної заяви також залежить саме від позивача.
Щодо доводів позивача про пропуск строку звернення до суду у зв'язку із введенням в Україні режиму воєнного стану суд зазначає наступне.
Згідно правових висновків викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.11.2022 у справі № 990/115/22 «Поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами.
Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Без наявності строків на процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).».
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «…Відповідно до Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому, законами України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ, від 21 квітня 2022 року № 02212-ІХ та від 22 травня 2022 року № 2263-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено відповідні укази Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, від 18 квітня 2022 року № 259/2022 та від 17 травня 2022 року № 341/2022, якими строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, а потім з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Частинами першою та четвертою статті 26 Закону № 389-VIII встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність (частина перша статті 10 Закону № 389-VIII).
Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Ураховуючи те, що останній день перебігу процесуального строку на звернення до суду з позовом у цій справі припав на період повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, ця обставина могла унеможливити дотримання такого строку позивачкою за умови надання нею до суду належних доказів того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск строку на звернення до суду з позовом, та могла б бути визнаною поважною причиною для поновлення процесуального строку.
При цьому, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду врахував доводи про введення в Україні з 24 лютого 2022 року військового стану та пов'язані із цим обмеження, про що безпосередньо зазначено в його тексті. Саме з їх урахуванням суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву, виходив з того, що позивачкою та її представником не було наведено жодних причин і не подано доказів, які б підтверджували реальну відсутність у них можливості підготувати та подати позовну заяву в місячний строк після отримання спірного рішення (08 червня 2022 року) й ознайомлення з його змістом і мотивами.
Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи скаржниці про неврахування судом першої інстанції листа Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 як доказу дії обставин непереборної сили, оскільки судом першої інстанції не встановлено обставин, про які йдеться у вказаному листі і які перешкоджали скаржниці через запровадження в Україні воєнного стану звернутись до суду в місячний строк після отримання спірного рішення (08 червня 2022 року) й ознайомлення з його змістом і мотивами, а сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду в розумні строки, у зв'язку із запровадженням такого, не може вважатись поважною причиною пропуску цих строків.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що, як убачається зі змісту апеляційної скарги, доводи щодо пропуску строку звернення до суду з позовом у цій справі у зв'язку із введенням воєнного стану на території України стосуються періоду з 24 лютого по 25 травня 2022 року (факти обстрілів міста Києва та боїв у Київській області; наявність обставин, які, на думку позивачки, загрожували її життю і здоров'ю та зумовили евакуацію її з родиною після початку ракетних обстрілів 24 лютого 2022 року в будинок родичів, який був пошкоджений внаслідок вибуху та вибухової хвилі, а сама позивачка та члени родини зазнали легких ушкоджень, подальша евакуація в с. Рубченки Білоцерківського району Київської області, де позивачка відновлювала стан здоров'я; відсутність інтернет-зв'язку в населених пунктах, де перебувала позивачка; розміщення повідомлень на офіційному порталі Київської міської державної адміністрації з березня по травень 2022 року із закликами не повертатися в місто у зв'язку із проведенням у передмісті та на околицях столиці аварійно-відновлювальних заходів, розмінування місцевості та знешкодження вибухонебезпечних предметів, а також через загрозу ракетних ударів; неможливість надання документів та доручення на надання правової допомоги щодо оскарження спірного рішення адвокату Паламарчуку Д. Ю. у зв'язку зі здійсненням ним волонтерської діяльності).»
Згідно із приписами частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду.
Таким чином, доводи апелянта стосовно того, що запровадження воєнного стану в Україні зумовило пропуск позивачем звернення до суду не приймаються до уваги як поважні обставини пропуску строку звернення до суду, оскільки позивач не зазначив, яким саме чином обставини введення воєнного стану зумовили пропуск нею строку звернення до суду.
Враховуючи, що позивач не обґрунтовує, яким чином запровадження воєнного стану в Україні вплинуло на пропуск процесуального строку звернення до суду та не надає документальних доказів на обґрунтування такої позиції, колегія суддів вважає, що наведені обставини не свідчать про наявність поважних причин пропуску процесуального строку та підстав для його поновлення.
У свою чергу, колегія суддів звертає увагу, що не дивлячись на регулярні обстріли міста Києва та Київської області, та введення на території України воєнного стану, Київський окружний адміністративний суд не зупиняв своєї процесуальної діяльності та здійнював і продовжує здійснювати прийом позовних заяв як через Електронний суд, так і шляхом прийняття поштової кореспонденції та реєстрації позовних заяв канцелярією суду. Отже, доступ до суду є відкритим та загальнодоступним.
Згідно пунктів 1 та 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху у встановлений судом строк; у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Беручи до уваги ту обставину, що пропущений позивачем строк звернення до суду є тривалим та позивачем не надано доказів, які б свідчили про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали їй звернутись з даним позовом до суду у межах строків, встановлених законом, а судом з позовної заяви та доданих до неї матеріалів не встановлено підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав повернення позову позивачу.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справи «Стаббігс на інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії»).
У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
Водночас, навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» № 11681/85 визначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06; п. 33).
Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 09.05.2023 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.
Повний текст постанови виготовлений 05.08.2024.