Справа № 320/15904/23 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Лисенко В.І.
Іменем України
05 серпня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Чаку Є.В.,
Коротких А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, зобов'язання вчинити певні,
ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС, в якому просить визнати:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві №0132391-1310-2651 від 26.11.2018 про нарахування ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) транспортного податку з фізичних осіб за 2018 рік в розмірі 6250,00 грн;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві № 0299451-1310-2651 від 25.06.2019 про нарахування ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) транспортного податку з фізичних осіб за 2019 рік в розмірі 25000,00 грн;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві №0209433314 від 17.04.2020 про нарахування ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) штрафної санкції з транспортного податку з фізичних осіб в розмірі 5000,00 грн;
- зобов'язати Головне управління Державної податкової служби у місті Києві виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис № 82733621 від 13.10.2022 щодо встановлення публічного обтяження (податкової застави), згідно з актом опису майна у податкову заставу № 1215/26-15-13-06-13 від 13.10.2022.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податковим органом транспортний податок за 2017-2018 роки нараховано безпідставно, оскільки відсутні докази того, що легковий автомобіль, який перебуває у власності позивача є об'єктом оподаткування у 2018-2019 роках.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує, що згідно з підпунктом 267.2.1 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року. Таким чином, транспортний засіб, який належить позивачу на праві приватної власності є об'єктом оподаткування, а позивач є платником транспортного податку.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу, а саме: автомобілю марки Land Rover, моделі Range Rover Evoque, 2018 року випуску, вид палива - дизельне паливо; повна маса (кг) 2490; кількість циліндрів - 4; об'єм двигуна (см. куб) -1999. Вартість вказаного автомобіля склала на момент придбання 1 000 013 грн.
26.11.2018 Головним управління ДПС у м. Києві відносно заявника було винесене податкове повідомлення-рішення №0132391-1310-2651 зі сплати транспортного податку на суму 6250 грн за 2018 рік.
25.06.2019 Головним управління ДПС у м. Києві відносно заявника було винесене податкове повідомлення-рішення № 0299451-1310-2651 зі сплати транспортного податку на суму 25 000, 00 грн за 2019 рік.
Також, Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві винесено ППР №0209433314 від 17.04.2020 про нарахування ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) штрафної санкції з транспортного податку з фізичних осіб в розмірі 5 000, 00 грн.
18.08.2022 відповідачем прийнято Рішення №265426-17 про опис майна у податкову заставу.
13.10.2022 відповідачем складено Акт опису майна №1215/26-15-13-06-13 та внесені дані щодо автомобіля марки Land Rover, моделі Range Rover Evoque, 2018 року випуску, К6737ЕП до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Позивач, вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправними, а дії щодо внесення автомобіля до Державного реєстру обтяжень рухомого майна протиправними, звернулася з даним позовом до суд.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що відповідачем не доведено наявність порушень з боку позивача, тому оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Підпунктом 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Так, зазначеним положенням визначено, що об'єктом оподаткування транспортним податком є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, станом на 1 січня податкового (звітного) року виходячи з марки, моделі, року випуску, об'єму циліндрів двигуна, типу пального.
Щороку до 1 лютого податкового (звітного) року центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, на своєму офіційному веб-сайті розміщується перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо цих автомобілів: марка, модель, рік випуску, об'єм циліндрів двигуна, тип пального.
Підпунктом 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування транспортного податку є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Згідно з пунктом 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України).
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» у 2018 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня встановлено в 3723 гривень.
Отже, у 2018 році передбачена підпунктом 267.2.1 пункту 262.1 статті 267 ПК України межа середньоринкової вартості легкових автомобілів для цілей віднесення їх до об'єктів оподаткування транспортним податком становила 1396125 грн (3723 грн х 375).
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» з 1 січня 2019 року установлено мінімальну заробітну плату в розмірі 4173,00 грн.
Таким чином, платниками транспортного податку за 2019 рік є власники легкових автомобілів, середньоринкова вартість яких становить понад 1564875, 00 грн.
Пунктом 1 Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 66 встановлено механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів (далі - автомобілі) для цілей віднесення таких автомобілів до об'єктів оподаткування транспортним податком.
Відповідно до пункту 2 Методики № 66 середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за такою формулою: С ср = Ц н х (Г / 100), де Ц н - ціна нового транспортного засобу в Україні з урахуванням марки, моделі, об'єму циліндрів двигуна, типу пального; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів з урахуванням строку експлуатації транспортних засобів у роках згідно з додатком 1 до Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 року № 403.
Згідно з пунктом 13 Методики № 66 Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого податкового (звітного) року розміщує на своєму офіційному веб-сайті перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо зазначених автомобілів: марка, модель, рік випуску, об'єм циліндрів двигуна, тип пального.
У разі відсутності на офіційному веб-сайті Мінекономрозвитку інформації про марку, модель легкового автомобіля, що має ознаки об'єкта оподаткування транспортним податком, Мінекономрозвитку за зверненням ДФС та/або власника зазначеного легкового автомобіля визначає його середньоринкову вартість, доповнює перелік, зазначений в абзаці першому цього пункту, такою інформацією та розміщує її на своєму офіційному веб-сайті.
Відтак, з метою визнання автомобіля об'єктом оподаткування транспортним податком з фізичних осіб до уваги береться, зокрема середньоринкова вартість такого автомобіля, яка визначається статистичними методами з урахуванням певних ознак, параметрів і характеристик транспортного засобу та встановлюється, виключно, Мінекономрозвитку.
Перелік легкових автомобілів, які є об'єктом оподаткування (з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року), із зазначенням марки, моделі, року випуску, об'єму циліндрів двигуна, типу пального, розміщується на офіційному веб-сайті центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі.
Обов'язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку. Межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі розміщеної на офіційному веб-сайті Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, які є об'єктом оподаткування транспортним податком.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, що легковий автомобіль з такими ознаками та параметрами (марка, модель, рік випуску, об'єм циліндрів двигуна, тип пального) не включений до Переліку легкових автомобілів, які підлягають оподаткуванню транспортним податком у 2018 та 2019 роках та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2018 (звітного) року) та на 1 січня2019 року, розміщеному Мінекономрозвитку на своєму офіційному веб-сайті (http://me.gov.ua/Vehicles/CalculatePrice?lang=uk-UA).
До Переліку легкових автомобілів, які підлягають оподаткуванню транспортним податком у 2018 році та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2018 (звітного) року), включено інші моделі автомобіля марки Land Rover (тип пального - дизель), а саме - Range Rover Evoque 5D та Range Rover Evoque 3D.
До Переліку легкових автомобілів, які підлягають оподаткуванню транспортним податком у 2019 році та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2019 (звітного) року), включено інші моделі автомобіля марки Land Rover (тип пального - дизель), а саме - Range Rover Evoque cabrio/
Відповідачем не доведено, що придбаний позивачем автомобіль належить саме до цих марок.
Також, в матеріалах справи міститься наданий позивачем розрахунок вартості транспортного засобу Land Rover Range Rover Evoque 2018 року випуску станом на 2018 рік, який становить 1070970,62 грн та станом на 2019 рік - 874757,26 грн, розрахований відповідно до Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів.
З матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень є отримана від Мінекономрозвитку інформація.
Водночас, підтвердження зазначеного суду не надано.
Матеріалами справи не підтверджується й факт проведення відповідачем при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень оцінки транспортного засобу позивача, в силу чого, у відповідача не було достатніх та необхідних, визначених законодавством даних (інформації) щодо середньоринкової вартості транспортного засобу позивача, для визначення критеріїв яким має відповідати об'єкт оподаткування як підстави для нарахування позивачу транспортного податку.
Разом з тим, відповідачем належних доказів належності спірного легкового автомобіля позивача до об'єктів оподаткування транспортним податком не надано.
Колегія суддів вказує, що з урахуванням того, що обов'язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку - Мінекономрозвитку (наразі - Мінекономіки), а межі повноважень контролюючого органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі розміщеної на офіційному веб сайті Мінекономрозвитку (наразі - Мінекономіки) інформації про автомобілі, які є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2018, 2019 роках, апелянт, отримавши від Мінекономрозвитку (наразі - Мінекономіки) вичерпний перелік технічних характеристик, необхідних для надання автомобілю статусу об'єкта оподаткування, був позбавлений повноважень та підстав розширеного тлумачення будь-яких параметрів, а саме: самостійного ототожнення автомобіля марки LAND ROVER моделі RANGE ROVER EVOQUE з моделями цієї ж марки Range Rover Evoque 5D, Range Rover Evoque 3D та Range Rover Evoque Cabrio, вдаючись до застосування незапровадженого законом алгоритму управлінських дій.
Крім того, безпідставними є твердження апелянта, що позивачем було здійснено самостійну калькуляцію середньої вартості автомобіля за допомогою калькулятора, що міститься на веб сайті Мінекономрозвитку (наразі - Мінекономіки) станом не на 2018, 2019 роки, а станом на 2023 рік (на момент звернення до суду), адже розрахунки середньоринкової вартості автомобіля у 2018, 2019 роках здійснювалися позивачем не за допомогою вищезазначеного калькулятора, а у відповідності до пункту 2 Методики за такою формулою: Сср = Цн х (Г / 100), де Цн - ціна нового транспортного засобу в Україні з урахуванням марки, моделі, об'єму циліндрів двигуна, типу пального; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів з урахуванням строку експлуатації транспортних засобів у роках згідно з додатком 1 до Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 року № 403, що підтверджується матеріалами справи.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0132391-1310-2651 від 26.11.2018, №0299451-1310-2651 від 25.06.2019, №0209433314 від 17.04.2020 є протиправними та підлягають скасуванню.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача Головне управління Державної податкової служби у місті Києві виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис № 82733621 від 13.10.2022 щодо встановлення публічного обтяження (податкової застави), згідно з актом опису майна у податкову заставу № 1215/26-15-13-06-13 від 13.10.2022 є похідною від встановлення факту протиправності податкових повідомлень рішень, оскільки є інструментом захисту прав платника податків у спірних правовідносинах.
Щодо клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За змістом статті 132 КАС судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно частини третьої статті 139 КАС при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 134 КАС витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС).
Склад та обсяг судових витрат визначено у частині третій статті 134 КАС, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті 134 КАС).
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС).
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Так, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції позивачем було надано: договір про надання правничої (правової) допомоги № 1/23 від 09.03.2023, квитанцію 1/24 від 19.01.2024, детальний опис правничої (правової) допомоги та розрахунок її витрат від 19.01.2024, акт приймання-передачі наданої правничої (правової) допомоги №2 від 19.01.2024.
Згідно вказаних документів відповідачу були надані послуги з правової допомоги обсягом 4 год на суму 3000 грн щодо підготовки та подання відзиву на апеляційну скаргу.
Зважаючи на викладене, колегія суддів констатує, що заявлений позивачем до відшкодування розмір судових витрат є обґрунтованим.
Щодо заперечень позивача співмірності понесених витрат, то суд апеляційної інстанції зазначає, що не зважаючи на незначну складність даної справи, заявлений до відшкодування розмір витрат з огляду на характер та обсяг наданих адвокатом послуг, є співмірним.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що на користь відповідача підлягають відшкодуванню 3000 грн понесених ним витрат на правову допомогу за рахунок бюджетних асигнувань позивача.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року - без змін.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, будинок 33/19; код ЄДРПОУ 44116011) понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя Є.В. Чаку
Суддя А.Ю. Коротких