Справа № 620/982/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лариса ЖИТНЯК
05 серпня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, Державної судової адміністрації України в якому просив:
-визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо належного фінансового забезпечення діяльності судів в частині дотримання положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відносно ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2023 року до 31 грудня 2023 року;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України, як головного розпорядника бюджетних коштів, здійснити належне фінансове забезпечення діяльності судів в частині дотримання положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відносно ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2023 року до 31 грудня 2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 2684 грн;
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо дотримання при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди, оплати відпусток за період з 01 жовтня 2023 року до 31 грудня 2023 року положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області донарахувати та виплатити ОСОБА_1 недонараховані суддівську винагороду, оплату відпусток за період з 01 жовтня 2023 року до 31 грудня 2023 року із застосуванням положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 28 березня 2024 року позов задовольнив у повному обсязі.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач працює на посаді судді Щорського районного суду Чернігівської області.
За період з 01.10.2023 по 31.12.2023 суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено відповідачем виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2023 року в розмірі 2102,00 грн.
Вважаючи застосування даного розміру неправомірним, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, колегія суддів зазначає наступне.
Спірним питанням у цій справі є правомірність нарахування і виплати позивачу у спірний період суддівської винагороди, виходячи з приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн.
Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд вже висловлював свою правову позицію щодо регулювання подібних правовідносин. Так, Верховний Суд сформував відповідний правовий висновок у постановах від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, а також у постановах від 22.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 02.08.2023 у справі № 560/5597/22 та ін.
Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України «Про судоустрій і статус суддів») гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 04.12.2018 № 11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом України «Про судоустрій і статус суддів», положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
У пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Верховний Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум», відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону України «Про прожитковий мінімум» закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Колегія суддів зазначає, що Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
Вказаним законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», разом із встановленням на 01.01.2023 прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі: 2684 грн, був введений такий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102 грн.
Варто зазначити, що зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон України «Про прожитковий мінімум» щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Однак, Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (постанови від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22 та ін).
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2023 (2 684 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» була неправомірною.
Колегія суддів зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
З огляду на зазначене, доводи апелянта про правомірність застосування Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Чернігівській області норми статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» в частині встановлення розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді за період з 01 жовтня 2023 року до 31 грудня 2023 року, є необгрунтованими.
Посилання апелянта на постанови Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду у справах №820/1853/17, №826/12172/17, №826/7286/18 та №340/1916/20 колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, дані судові рішення прийнято Верховним Судом за іншого правового регулювання і стосувалися питання обчислення винагороди суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, що свідчить про нерелевантність цієї позиції до даної справи.
Надаючи оцінку обраному судом першої інстанції способу захисту порушених прав ОСОБА_1 , колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 148 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 151 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.
Статтею 154 Закону № 1402-VIII визначено, що територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України.
При цьому, відповідно до п. 5 Положення №141/0/15-19 основними завданнями Державної судової адміністрації України є, зокрема, організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.
Отже, з наведених вище норм вбачається, що в даному випадку Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області є територіальним органом Державної судової адміністрації України, тобто уособлює в спірних правовідносинах державний орган, на який покладено обов'язки щодо організаційного та фінансового забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом та забезпечення належних умов діяльності судів, у тому числі щодо виплати суддівської винагороди суддям місцевих судів.
Тобто, у межах спірних правовідносин Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, а відтак його діяльність у сфері бюджетних відносин регулюється, зокрема, Бюджетним кодексом України.
Згідно ч. 1 ст. 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Частиною 1 статті 23 БК України передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Частиною 2 статті 23 БК України передбачено, що бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі (на 2023 рік).
Отже, за умови того, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області суддівська винагорода у визначених Законом розмірах нарахована не була, а саме воно наділено повноваженнями щодо нарахування суддівської винагороди, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що належним способом захисту права у спірному випадку є зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду, матеріальну допомогу на оздоровлення та відпустку у відповідності до вимог ч.ч. 2, 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII.
При цьому Державною судовою адміністрацією України підтверджено визначення кошторисних призначень на 2021-2023 роки для виплати суддівської винагороди з урахуванням прожиткового мінімуму 2 102,00 грн. Територіальне управління Державної судової адміністрації України та суди є розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня, беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Державна судова адміністрація України є головним розпорядником коштів Державного бюджету України, щодо фінансового забезпечення діяльності, зокрема місцевих загальних судів, а Територіальні управління Державної судової адміністрації є розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня.
Разом з тим, Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області наділене повноваженнями щодо нарахування, виплати суддівської винагороди, дотриманням бюджетного законодавства при взятті таких бюджетних зобов'язань, їх реєстрації в органах Казначейства та здійсненням платежів відповідно до взятих бюджетних зобов'язань, своєчасного та у повному обсязі перерахування податків і зборів (обов'язкових платежів) до відповідних бюджетів, зумовлених таким нарахуванням.
Водночас, саме Державна судова адміністрація України повинна здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області для проведення виплати позивачу недоплаченої суддівської винагороди за спірний період, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з застосуванням абз. 4 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 . Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
В даному випадку доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 240,238, 240, 311,316, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року
залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Н.М. Єгорова
А.Ю. Коротких