Справа №463/9103/23
Провадження №2/463/395/24
25 липня 2024 року Личаківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді - Леньо С. І.
з участю секретаря - Станько Р.О.
позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради про визначення місця проживання дітей -
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача просить ухвалити рішення, яким визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з ним, як основним та єдиним утримувачем та як особою, яка самостійно виховує дітей.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що перебуваючи у шлюбі з відповідачем, у них народились діти: ІНФОРМАЦІЯ_3 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - ОСОБА_4 . Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 07 червня 2022 року шлюб розірвано. Вказує, що після розірвання шлюбу старша дочка ОСОБА_3 залишилась проживати з позивачем, а молодша дочка ОСОБА_4 залишилась проживати з матір'ю, тобто з відповідачкою. Позивач зазначає, що він повністю забезпечує матеріальне утримання дітей, бере участь в їх виховані, тому просить визначити місце проживання дітей з ним.
Інших заяв по суті справи, виключно в яких в силу вимог ч.1 ст.174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору сторони не подали.
Інформація про рух справи та процесуальні дії, вчинені судом в процесі її розгляду.
11.10.2023 позовна заява надійшла до суду.
Ухвалою від 07.11.2023 позовну заяву залишено без руху.
Після усунення недоліків, ухвалою від 21.11.2023 справу прийнято до провадження, ухвалено розглядати справу в порядку загального позовного провадження одночасно з відкриттям провадження у справі розпочато підготовче провадження. Підготовче засідання призначено на 21.12.2023.
Ухвалою суду від 21.12.2024 підготовче засідання відкладено на 15.02.2024, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Сихівську районну адміністрацію Львівської міської ради, як Орган опіки та піклування (м. Львів, проспект Червоної Калини, 66).
Зобов'язано Сихівську районну адміністрацію Львівської міської ради, як Орган опіки та піклування у місячний строк з дня отримання копії даної ухвали подати суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, діда, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Ухвалою суду від 26.03.2024 закрито підготовче засідання, справу призначено до судового розгляду на 14.05.2024, яке було відкладено на 25.07.2024 у зв'язку з неявкою відповідачки та представника третьої особи.
Одночасно з відкриттям провадження у справі суд направив сторонам інформаційне повідомлення про права та обов'язки сторін (а.с.51), в тому числі про обов'язок подати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, а також неможливість приховування доказів. Цим же повідомленням сторонам роз'яснено порядок та строки подання доказів.
Відтак, суд у відповідності до вимог ч.5 ст.12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Крім того, сторони не повідомляли суду про існування інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи.
Суд у відповідності до вимог ч. 7 ст. 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов'язків.
Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.
Узагальнена позиція сторін під час розгляду справи.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, вказав, що фактично в нього з відповідачкою немає спору з приводу проживання дітей, їх дочка ОСОБА_4 з листопада 2023 року проживає з ним. Вказав, що в нього з відповідачкою періодично виникають суперечки з приводу реєстрації місця проживання дітей, виготовлення документів, в тому числі для виїзду за кордон, тому звернувся до суду.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, про день та час судового розгляду справи була повідомлена належним чином, про причини неявки не повідомила, відповідно до ст.280 ЦПК України суд проводить розгляд даної справи при заочному розгляді.
Представник третьої особи Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради в судове засідання не з'явився, по день та час судового розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив.
Позиція суду.
Заслухавши думку позивача, дослідивши матеріали справи та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст. 264 ЦПК України суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Судом встановлено, що у шлюбі сторін ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , народились діти: ІНФОРМАЦІЯ_3 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - ОСОБА_4 (а.с.9-10).
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 07 червня 2022 року шлюб між сторонами розірвано (а.с.7-8).
З листа Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 19.03.2024 (а.с.66) вбачається, що після проведення працівниками відділу «Служба у справах дітей» Сихівського району та відділення соціальної роботи обстеження умов проживання батька, складення відповідних актів, отримання акта обстеження умов проживання матері, 22.02.2024 та 07.03.2024 зазначене питання розглядалось на засіданні комісії, органом опіки і піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради прийнято рішення про недоцільність надання висновку щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з одним з батьків через відсутність підстав (немає спору).
Окрім того, в даному листі зазначено,що згідно з ч.3 ст.160 Сімейного кодексу України якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою, тому питання щодо визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не підлягає розгляду на засіданні комісії.
Належність умов проживання у житлі як позивача так і відповідача підтверджується обстеженням умов їх проживання, відображених у актах обстеження умов проживання (а.с.72-73).
З наданого суду листа Відділу «Служби у справах дітей» Личаківського району (а.с.75) зі слів матері дітей, ОСОБА_2 , вона не заперечує щодо тимчасового проживання її малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком дитини, ОСОБА_1 , на час ремонту власного житла, яке їй залишилось у спадок за адресою: АДРЕСА_1 ,після смерті її батьків, також було оцінено потреби сім'ї особи (76-79).
Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв'язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».
Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов'язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.
Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.
Як зазначалось вище, відповідно до ч.3 ст. 160 СК України якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
З наявного в матеріалах справи свідоцтва про народження (а.с.9), старша дочка позивача та відповідачки ОСОБА_3 досягла чотирнадцятирічного віку, тому питання про визначення її місця проживання в межах даного судового спору розгляду не підлягає, а відповідно і позов до задоволення не підлягає.
Щодо молодшої дитини позивача та відповідачки ОСОБА_4 , вирішуючи спір, враховуючи вказані норми матеріального права, суд приходить до висновку про те, що визначення місця проживання дитини, згідно позовних вимог порушуватиме справедливу рівновагу між інтересами дитини та інтересами батьків, в даному випадку таке визначення місця проживання дитини суперечитиме її найважливішим інтересам. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини. В свою чергу позивачем жодним чином не доведено, що проживання дитини саме з ним буде відповідати її найкращим інтересам.
Крім цього, встановлено, що фактично спір між сторонами відсутній, що ствердив позивач під час розгляду даної справи, а також відображено у відповідних листах Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, що не дає суду правових підстав для вирішення позовних вимог в порядку ст. 161 СК України. Натомість, батьки самостійно наділені правом на визначення місця проживання дітей в порядку ст. 160 СК України. Таким чином, суд приймає рішення про відмову в задоволенні позову.
Щодо судових витрат.
У зв'язку з відмовою в позові судові витрати не підлягають відшкодуванню.
Клопотання про компенсацію судових витрат, а також доказів про такі витрати відповідач не подавав, тому такі відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 81, 200, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, 19, 141, 161 СК України, 8,11,12 ЗУ «Про охорону дитинства» суд -
В позові ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), третя особа Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради (м. Львів, просп. Червоної Калини, 66) про визначення місця проживання дітейОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. ст. 354, 355, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Повний текст рішення суду виготовлено 05.08.2024.
Суддя: Леньо С. І.