Справа № 420/15289/24
06 серпня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 359 грн. 15 коп. у день з 22.06.2023 по 22.12.2023 терміном 183 календарних днів складає 65 724 грн. 45 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу у військовій академії (м. Одеса) та в подальшому виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. У період проходження військової служби нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалось не в повному обсязі, а саме: у період з 01.03.2018 по 20.06.2020 не в повному розмірі нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення. На виконання судового рішення по справі № 420/4957/23 на рахунок позивача 27.04.2024 переведено нараховану суму індексації в сумі 169194,19 грн. При цьому відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасного розрахунку при звільненні, з урахуванням обмеження в шість місяців. Також відповідачем в порушення статті 4 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” не виплачено на користь позивача компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Ухвалою судді від 27.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
10.06.2024 до суду від Військової академії (м. Одеса) надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що під час виключення позивача зі списків особового складу Військової академії (м. Одеса) здійснено нарахування грошового забезпечення у безспірному розмірі. Оспорювану частину грошового забезпечення в подальшому нараховано на виконання рішення суду. Позивачем при зверненні до суду помилково не враховано, що на момент виникнення спірних правовідносин та звернення із цим адміністративним позовом, позивач продовжує проходити військову службу, з військової служби звільнений не був та дія контракту про проходження військової служби з ним не припинена. На переконання відповідача, наведеним виключаються правові обставини для застосування положень статті 117 КЗпП України у зв'язку із затримкою розрахунку на момент виключення позивача зі списків особового складу, не пов'язаним із його звільненням з військової служби. Звертає увагу, що Позивач проходив та проходить по теперішній час військову службу у Збройних Силах України та має статус військовослужбовця, а тому положення статей 116, 117 КЗпП України не може поширюватись на спірні правовідносини, в частині стягнення середнього заробітку визначених статтею 233 КЗпП. У цих правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до Відповідача - відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, щодо виплати Позивачу середнього заробітку за період з 21.06.2020 року по день здійснення доплати грошового забезпечення.
Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив службу у Військовій академії з 30.08.2016 року по 20.06.2020 року, має статус учасника бойових дій згідно посвідчення серії НОМЕР_1 , видане 24.02.2016 року.
Наказом начальника Військової академії від 20.06.2020 року №129 по стройовій частині, ОСОБА_1 з “20” червня 2020 року знятий з усіх видів забезпечення, та з “21” липня 2020 року виключений зі списків особового складу Військової академії (м. Одеса), як такий, що вибув для подальшого проходження військової служби.
Позивача було виключено зі списків особового складу 21.07.2020 р., але не звільнено з публічної служби, а направлено для подальшого проходження військової служби на посаду - начальника продовольчої служби тилу військової частини НОМЕР_2 .
При цьому, за період з 30.08.2016 року по 20.06.2020 року позивачу не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.
Рішенням ООАС від 09.05.2023 № 420/4957/23 позов ОСОБА_1 задоволено та зобов'язано військову академію (м. Одеса):
- нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 30.08.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення базового місяця «січень 2008 року», з урахуванням раніше виплачених сум;
- здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період грудень 2018 року - червень 2020 року із застосуванням для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення базового місяця «березень 2018 року», у т.ч. за період з 01.03.2018 року по 20.06.2020 року -із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, як різницю між сумою індексації і розміром підвищення доходу, та здійснити виплату такої індексації з урахуванням виплачених раніше сум.
На виконання вищевказаного судового рішення військовою академією (м. Одеса) було здійснено 27.04.2024 нарахування та виплату ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення в розмірі 169194,19 грн.
Зважаючи на те, що після звільнення останню виплату відповідачем здійснено в квітні 2024 р., то відповідачем затримано розрахунок при звільненні на цей період, що зумовило позивача звернутися до суду із даним позовом задля присудження йому середнього заробітку за час затримки при звільненні відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Поставною Кабінету міністрів України від 08.02.1995 року № 100.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню у зв'язку з наступним.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Необхідно звернути увагу на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 №425 не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Таким чином, нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Необхідно зазначити, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019р. у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справа № 2340/4192/18.
З урахуванням наведеного безпідставними є доводи відповідача про те, що виплата компенсації за затримку виплати при звільненні осіб, які проходили військову службу, не передбачена спеціальним законодавством, а дія норм КЗпП України на них не поширюється.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Враховуючи, що позивачеві при звільненні з військової служби не виплачено належні суми грошового забезпечення, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача в частині протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.06.2023 по 22.12.2023.
Згідно статті 27 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України.
Пунктами 5, 8 Порядку №100, передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середньомісячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
З наявних у справі матеріалів вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача за останні два повні календарні місяці, що передували звільненню, складає 359,15 грн ((10954,24 грн (травень 2020 р.) + 10954,24 грн (червень 2020 р.)) / 61).
Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 Кодексу законів про працю України, становить: 359,15 грн (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 183 (кількість днів затримки розрахунку (шість місяців)) = 65724,45 грн.
Згідно з п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі - Порядок №44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця або є особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Держспецзв'язку, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції.
Відповідно до пункту 3 Порядку №44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
За змістом пунктів 4, 5 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, суд погоджується з доводами позивача, що відповідач має виплати позивачу середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової академії (м. Одеса) (вул. Фонтанська дорога, 10, м. Одеса, 65009; код ЄДРПОУ 24983020) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати Військову академію (м. Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 22.06.2023 по 22.12.2023 в розмірі 65 724,45 грн (шістдесят п'ять тисяч сімсот двадцять чотири грн 45 коп.) із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк