справа № 355/1284/21 головуючий у суді І інстанції Червонописький В.С.
провадження № 22-ц/824/9545/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
05 серпня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Баришівського районного суду Київської області від 13 червня 2022 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
07 вересня 2021 року представник ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» - Гостєва Євгенія Вікторівна звернулася до Баришівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просила суд:
стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості за кредитним договором №R.01.00611.003565269 від 17 січня 2018 року в розмірі 198 698,04 грн, з яких 85 625,81 грн - заборгованість за основним боргом; 113 072,23 грн - заборгованість за відсотками; 0,00 грн - заборгованість за комісіями.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 17 січня 2018 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №R.01.00611.003565269, за умовами якого відповідачу надано кредит на загальну суму 85 94342 грн. В свою чергу, позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, інші платежі, визначені даним договором. Однак, відповідач не виконав свого обов'язку та припинив повертати наданий йому кредит у строки, передбачені кредитним договором.
02 грудня 2020 року між ПАТ «Ідея Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу №12/89, відповідно до умов якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором №R.01.00611.003565269 від 17 січня 2018 року на суму 198 698,04 грн, з яких 85 625,81 грн - заборгованість за основним боргом; 113 072,23 грн - заборгованість за відсотками; 0,00 грн - заборгованість за комісіями.
З моменту отримання права вимоги до відповідача, тобто з 02 грудня 2020 року, позивач не здійснював нарахування жодних штрафних санкцій.
Оскільки позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а відповідач кредит та відсотки за кредитом у повному обсязі не сплачує, позивач звернувся до суду.
Заочним рішенням Баришівського районного суду Київської області від 13 червня 2022 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором №R.01.00611.003565269 від 17 січня 2018 року в сумі 198 698,04 грн., що складається: 85 625,81 грн. - заборгованість за основним боргом; 113 072,23 грн. - заборгованість за відсотками. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» «Європейська агенція з повернення боргів» судові витрати у сумі 2 980,47 грн.
Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 27 лютого 2024 року заяву ОСОБА_1 (позивач ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів») про перегляд заочного рішення суду від 13 червня 2022 року про стягнення боргу за кредитним договором залишено без задоволення.
Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 18 березня 2024 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати заочне рішення Баришівського районного суду Київської області від 13 червня 2022 року та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апелянт вказав на хибність висновків суду першої інстанції та неправильну оцінку наявним у справі доказам.
Так, пунктом 2.1 Договору №R.01.00611.003565269 від 17 січня 2018 року передбачено, що позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості в 59 щомісячних внесках включно до 17 дня/числа кожного місяця, згідно Графіку щомісячних платежів, який є додатком до Кредитного договору та є його невід'ємною частиною.
Таким чином, графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.
Отже, поряд із встановленням строку дії договору, сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
В той же час, останнє погашення боргу за кредитним договором здійснено відповідачем 06 липня 2018 року, що надавало право позивачу звернутися до суду в межах трирічного строку позовної давності, однак позивач звернувся до суду лише 01 вересня 2021 року.
Відтак, суд мав відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску строків позовної давності, однак відповідач не мав можливості заявити суду першої інстанції клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності, оскільки не отримував жодного процесуального документу з суду та про існування справи не знав.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Баришівського районного суду Київської області від 13 червня 2022 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
26 квітня 2024 року представник ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» - Летун Тетяна Віталіївна подала відзив, в якому просила апеляційну скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Вказала, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12 відповідно до якого «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Карантин на території України було встановлено безперервно з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року, тому посилання апелянта на пропуск позивачем строків позовної давності не відповідає дійсним обставинам справи.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно вимог ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 17 січня 2018 року між Акціонерним Товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №R.01.00611.003565269, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит на загальну суму 85 943,42 грн., а позичальник зобов'язався одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору.
За умовами договору, банк надав кредит строком на 59 місяців, датою видачі кредиту, є дата списання коштів з позичкового рахунку позичальника для зарахування за призначенням.
Відповідно до пункту 1.3 Договору, за користування кредитом позичальник сплачує проценти за ставкою: протягом періоду від початку кредитування до 30 календарного дня (включно) після завершення перших 2 місяців кредитування - 0,001% річних від неповернутої суми кредиту; починаючи з 31 календарного дня після завершення пільгового періоду - 50,5% річних від неповернутої суми кредиту.
02 грудня 2020 року між ПАТ «Ідея Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу №12/89, відповідно до умов якого до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» перейшло право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором №R.01.00611.003565269 від 17 січня 2018 року.
Відповідно до витягу з реєстру боржників №2 до Договору факторингу №12/89 про відступлення права вимоги від 02 грудня 2020 року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 , в сумі 198 698,04 грн., що складається з 85 625,81 грн. - суми заборгованості за основним боргом, 113 072,23 грн. - заборгованість за відсотками, 0,00 грн. - заборгованість за комісією.
Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконує, грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками відповідно до умов договору не надає.
24 грудня 2020 року за вих. №004398150 на адресу відповідача направлено повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів».
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог щодо неналежного виконання відповідачем зобов'язань та неспростування ним суми заборгованості перед позивачем та позовних вимог взагалі.
Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, який є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України), а статтею 525 ЦКУ передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Уклавши договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов'язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Будучи пов'язаними саме взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), які є чітко прописаними в Кредитному договорі, сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов'язання або змінювати його умови.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, на думку апеляційного суду дійшов обґрунтованого висновку, що ПАТ «Ідея Банк» виконав свої зобов'язання за Кредитним договором №R.01.00611.003565269 від 17 січня 2018 року надавши відповідачу кредитні кошти в розмірі 85 943,42 грн, проте, відповідач порушив умови Договору щодо повернення кредиту та сплати процентів у встановлені Договором строки та порядку, у зв'язку з чим, у відповідача виникла заборгованість по сплаті кредиту.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК). Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.
Тобто, підставою для заміни сторони, а саме процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, у наслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов'язків вибулої сторони в цих правовідносинах.
Таким чином, позивач ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» на підставі укладеного з АТ «Ідея Банк» договору факторингу №12/89 від 02 грудня 2020 року набуло право вимоги до відповідача, як правонаступник первісного кредитора.
Враховуючи те, що відповідач ОСОБА_1 не виконав умов укладеного договору, місцевий суд правомірно вважав право позивача порушеним та наявними підстави для стягнення з відповідача на його користь заборгованості.
Разом з тим, відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі №911/3677/17.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 заявлено про застосування позовної давності.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга зазначеної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами частини першої цієї статті, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання зазначеного зобов'язання.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12.
Згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України строк виконання кожного щомісячного зобов'язання спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Поряд з цим, частиною першою статті 259 ЦПК України визначено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Крім того, позовну давність щодо заборгованості за кредитом не можна починати облічувати з дня спливу визначеного договором строку кредитування, оскільки встановлення такого строку має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а насамперед для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.
Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу.
Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України в постанові від 06 листопада 2013 року у справі №6-116цс13 та підтримується Верховним Судом у постановах від 16 листопада 2022 року у справі №752/8302/16-ц, 07 грудня 2022 року у справі №345/2315/21, від 09 серпня 2023 року у справі №359/9171/14-ц та ін.
Тому перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності окремо для погашення всієї заборгованості за кредитним договором.
У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду процентів, а також попередніх не внесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів.
Встановлено, що строк кредитування за Кредитним договором №R.01.00611.003565269 від 17 січня 2018 року становить 59 місяців. При цьому, за умовами підпункту 2.1 Договору, позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості в 59 щомісячних внесках включно до 17 дня/числа кожного місяця, згідно Графіку щомісячних платежів.
Підпунктом 5.5 Кредитного договору, сторони погодили, що строк позовної давності за цим Договором, у тому числі для стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється тривалістю 5 (п'ять) років. Позовна давність щодо стягнення заборгованості по кредиту, процентах, платі за обслуговування кредитної заборгованості, інших грошових внесків, повернення яких визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Отже, сторони договору, у розумінні частини першої статті 259 ЦПК України дійшли згоди про збільшення позовної давності з трьох до п'яти років.
Відповідно до виписки ОСОБА_2 , останній платіж за Кредитним договором №R.01.00611.003565269 від 17 січня 2018 року він здійснив 06 липня 2018 року на суму 500,00 грн.
Таким чином, з урахуванням збільшення строку позовної давності, позивач мав право пред'явити вимоги до відповідача про стягнення заборгованості за Договором у строк до 06 липня 2023 року.
З відмітки на поштовому конверті встановлено, що ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до Баришівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 02 вересня 2021 року, тобто в межах п'ятирічного строку позовної давності, погодженого сторонами, що спростовує твердження апелянта про наявність підстав для застосування наслідків спливу строків позовної давності до вимог товариства.
Колегія суддів додатково враховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12 відповідно до якого «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Карантин на території України встановлено з 12 березня 2020 року Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» і відмінено з 24-00 години 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Тобто, станом на дату звернення позивача до суду з вимогою до відповідача про стягнення заборгованості за Кредитним договором №R.01.00611.003565269 від 17 січня 2018 року, визначені ЦК України строки позовної давності були продовжені.
Також, одним з доводів апеляційної скарги є неналежне повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2022 року у справі №522/18010/18 забезпечуючи єдність судової практики, досліджував питання щодо обов'язковості скасування рішення суду у разі неповідомлення про слухання справи та не участі учасника зазначив: «Обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Конституційне право на участь у судовому розгляді, у тому числі бути належним чином повідомленим про дату судового розгляду, не може вважатися формальним - це є порушенням зазначених вимог законодавства та підставою для безумовного скасування судового рішення.
Так, частинами 1, 3 ст. 128 ЦПК України передбачено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.
Положення ч. 5 та ч. 6 ст. 128 ЦПК України визначають, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасниками судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.
Відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судового повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно з ч. 5 ст. 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
Як на поважність причин неявки в судові засідання з розгляду справи апелянт вказує, що він не був повідомлений судом належним чином про дату, час та місце слухання справи, і суд розглянув справу за його відсутності без належного повідомлення про розгляд.
Так, судові повістки про виклик у судові засідання з розгляду справи суд першої інстанції направляв за адресою реєстрації відповідача: АДРЕСА_1 .
За даними рекомендованого поштового повідомлення про вручення поштового відправлення, судова кореспонденція повернулася на адресу суду неврученою у зв'язку з відсутністю адресата (а.с. 47), що у розумінні частини восьмої статті 128 ЦПК України вважається належним повідомленням відповідача про розгляд справи та спростовує доводи апелянта щодо неналежного його повідомлення.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду.
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог.
Отже, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 375, 379, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Баришівського районного суду Київської області від 13 червня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова