Справа №369/3829/24Головуючий у І інстанції: Омельченко М.М.
Провадження№33/824/3076/2024
01 серпня 2024 року Київський апеляційний суд в складі судді Стрижеус А.М., розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою особи яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 01 травня 2024 року, -
03.02.2024 року о 22 годині ОСОБА_1 влаштувала сварку в кафе по вул. Чубинського, 6 на території котеджного містечка «Гранд Віллас» в с. Михайлівка-Рубежівка, Бучанського району Київської області, під час якої висловлювалась нецензурною лайкою, кидалась в бійку, на зауваження не реагувала, чим вчинила дрібне хуліганство - адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173 КУпАП
Постановою Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 01 травня 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення (протокол серії ВАД № 203144 від 22.02.2024 року) та накладено адміністративне стягнення - штраф розміром 7 (сім) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 119 (сто дев'ятнадцять) грн. користь держави.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Не погоджуючись із зазначеною постановою ОСОБА_1 10 травня 2024 року подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що постанова підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків судді обставинам справи, постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що поліцейськими було пропущена строк складання протоколу про адміністративне правопорушення відповідно до статті 254 КУпАП, оскільки подія відбулась 03 лютого 2024 року, а протокол про адміністративне правопорушення складено 22 лютого 2024 року.
Зазначає, що відео яке було долучене до матеріалів справи недопустимий доказ, оскільки події з відео відбуваються на вулиці а протокол складено щодо подій в кафе. Разом з тим, зазначає, що ОСОБА_2 не було надано відеозапис з кафе на якому зафіксовано конфлікт.
Посилається на те, що в матеріалах справи відсутні докази, які доводять, що ОСОБА_1 свідомо вчиняла дрібне хуліганство.
В судовому засіданні було заслухано особу яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та адвоката Гаращука С.В. які підтримали апеляційну скаргу.
Також в судовому засіданні було допитано свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які розповіли про обставини справи які відбувались в момент вчинення адміністративного правопорушення.
Перевіривши матеріали справи, допитавши свідків, особу яка притягається до адміністративної відповідальності, її адвоката та перевіривши аргументи скарги, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 7 ст.294 КУпАП України апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Згідно ст. 245 КУпАП, провадження по справам про адміністративні правопорушення повинно бути засновано на своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванню обставин справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Оцінка доказів, у відповідності до ст. 252 КУпАП, здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Положеннями ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, іншими документами.
Відповідно до ст. 173 КУпАП дрібне хуліганство, тобто нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян, тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб.
Об'єктом даного адміністративного проступку є суспільні відносини у сфері охорони громадського порядку.
Об'єктивна сторона правопорушення виражається у нецензурній лайці в громадських місцях, образливому чіплянні до громадян та інших подібних діях, що порушують громадський порядок і спокій громадян (формальний склад).
Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу.
Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові "Про судову практику у справах про хуліганство" від 22 грудня 2006 року № 10 узагальнив судову практику щодо розгляду, зокрема, адміністративних справ про хуліганство, і дійшов наступного висновку.
При накладенні адміністративних стягнень, передбачених ст. 173 КпАП, на осіб, які вчинили дрібне хуліганство, суддя повинен у кожному конкретному випадку враховувати характер учиненого правопорушення, дані про особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність. Щодо осіб, які займаються суспільно корисною працею і позитивно характеризуються за місцем роботи, навчання та проживання, необхідно застосовувати, як правило, не арешт, а інші адміністративні стягнення, а також заходи громадського впливу.
Суд надав оцінку доказам та твердженням, які представник подав до суду апеляційної інстанції, та приходить до висновку:
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що поліцейськими було пропущена строк складання протоколу про адміністративне правопорушення відповідно до статті 254 КУпАП, оскільки подія відбулась 03 лютого 2024 року, а протокол про адміністративне правопорушення складено 22 лютого 2024 року.
Як вбачається з матеріалів справи протокол про адміністративне правопорушення складений 22 лютого 2024 року. Подія щодо якої складено адміністративний протокол відбулась 03 лютого 2024 року.
Проте, про факт вчинення адміністративного правопорушення, поліцію було повідомлено 13 лютого 2024 року, за допомогою колективного звернення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .
Разом з тим, пояснення ОСОБА_1 про події які відбулись 03 лютого 2024 року та заява на отримання електронних повісток датовані 22 лютого 2022 року, що дає можливість суду дійти до висновку про те, що особу ОСОБА_1 було встановлено 22 лютого 2024 року.
Відповідно до статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Отже, враховуючи викладене суд дійшов до висновку, що доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими, оскільки протокол було складено протягом 24 годин з моменту встановлення особи яка вчинила адміністративне правопорушення, тому вимоги статті 254 КУпАП були виконанні патрульними поліцейськими.
Щодо доводів апелянта про те, що відео яке було долучене до матеріалів справи недопустимий доказ, оскільки події з відео відбуваються на вулиці а протокол складено щодо подій в кафе. Разом з тим, зазначає, що ОСОБА_2 не було надано відеозапис з кафе на якому зафіксовано конфлікт.
В судовому засіданні, як свідків, яких було приведено до присяги, було допитано власника закладу де відбувся конфлікт ОСОБА_2 , та працівницю закладу ОСОБА_4 .
Під час допиту ними було зазначено, що під час конфлікту 03 лютого 2024 року в закладі відеоспостереження не було, воно було розташоване лише на вулиці. Проте, після вказаних подій відеоспостереження було встановлене і в самому закладі.
Разом з тим, як вбачається з показів свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , конфлікт розпочався в приміщенні кафе, та потім перейшов на вулицю, тобто в протоколі зазначене місце початку конфлікту.
Враховуючи викладене суд дійшов до висновку, що доводи апеляційної скарги в вказаній частині є недоведеними та необґрунтованими, оскільки спростовуються показами свідків, та протоколом про адміністративне порушення.
Щодо доводів апелянта про те, що в матеріалах справи відсутні докази, які доводять, що ОСОБА_1 свідомо вчиняла дрібне хуліганство, отже відсутня суб'єктивна сторона злочину.
Згідно зі статтею 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Презумпція знання законодавства (лат. Ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається) означає, що кожен вважається таким, що знає закони. З цього положення і випливає загальновідома формула: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка і міститься в частині 2 статті 68 Конституції України. Презумпція знання законодавства поширюється тільки на закони та інші нормативно-правові акти, які доведені до відома населення у порядку встановленому законом. Згідно з частиною 3 статті 57 Конституції України закони та інші нормативно- правові акти, що визначають права та обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними. І відповідно, не можуть застосовуватись. Тому основною умовою набрання нормативно-правовим актом законної сили, і, отже, обов'язку його знати є його офіційне оприлюднення, яке здійснюється шляхом опублікування у офіційних друкованих виданнях. Опублікування нормативно-правового акта є юридичною підставою презумпції знання законодавства. Суть цієї презумпції полягає в тому, що ніхто не може посилатись на незнання закону, якщо він був опублікований у встановленому законом порядку.
Суб'єктивною стороною адміністративного правопорушення правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу.
Тобто суб'єктивна сторона складу адміністративного правопорушення не обов'язково характеризується виною лише у формі прямого умислу. Диспозиція даної норми закону на відміну від (ст.ст.41-1, 46, 51-2, 103-1, 116, 163-8, 164-15, 163-11, 164-3, 164-15, 166-16, 172-16, 173-2, 198, 203-1 КУпАП) не містить у собі посилання на обов'язку умисність вчинення таких дій.
Твердження апелянта про те, що постанова суду не в повній мірі відповідає вимогам закону, зокрема, суд порушив норми матеріального права неправильно витлумачивши склад дрібного хуліганства у частині суб'єктної сторони апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки при розгляді справи в суді першої інстанції порушень норм матеріального чи процесуального права допущено не було. Суддя відповідно до вимог ст.ст.245 та 280 КУпАП повно і всебічно з'ясував усі обставини, що мали значення для правильного вирішення справи.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що в матеріалах справи наявні достатні докази об'єктивного характеру, які підтверджують в діях ОСОБА_1 наявність ознак, передбачених диспозицією статті 173 КУпАП.
Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленої у справі постанови.
Апеляційним переглядом справи про адміністративне правопорушення не встановлено порушення судом першої інстанції норм закону, які б слугували підставою для скасування постанови суду. Висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, та не спростовуються доводами апеляційної скарги.
Протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 складений з додержанням вимог статей 256, 268 КУпАП та, всупереч доводів апеляційної скарги, містить виклад суті адміністративного правопорушення, опис встановлених фактичних обставин за що передбачена відповідальність за ст. 173 КУпАП.
Враховуючи встановлене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_1 вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173 КУпАП.
Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного судового рішення.
Доказів, які б спростовували встановлені обставини ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надано.
За таких обставин, підстав для скасування постанови судді місцевого суду, суд апеляційної інстанції не вбачає.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суд,-
Апеляційну скаргу особи яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 01 травня 2024 року - залишити без задоволення.
Постанову Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 01 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Стрижеус А.М.