Справа № 524/1252/23 Номер провадження 22-ц/814/1844/24Головуючий у 1-й інстанції Нестеренко С.Г. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
25 липня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Чумак О.В.
суддів Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.
за участю секретаря Галушко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на заочне рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 січня 2024 року, ухвалене суддею Нестеренко С.Г., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про встановлення факту вимушеного переселення та відшкодування моральної шкоди, завданою збройною агресією.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача,
У березні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду першої інстанції з позовом до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про встановлення факту вимушеного переселення та відшкодування моральної шкоди, завданою збройною агресією.
В обґрунтування позову вказували на їх вимушене переселення у травні 2014 року з м. Шахтарськ Донецької області, де вони постійно мешкали разом з батьками, до м.Кременчука Полтавської області у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації.
Рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради № 158 від 01.02.2019 року позивачам було надано статус дитини, що постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.
Зазначали, що такими діями Російської Федерації стосовно України, а саме збройною окупацією частини Донецької області, порушено їх громадянські права і свободи, вони втратили єдине житло, вільне спілкування з друзями та родичами, налагоджений побут, місце навчання та праці.
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 17.09.2008 року матері позивачів ОСОБА_3 на праві власності належала двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , де вони проживали до травня 2014 року своєю родиною і яку вимушені були покинути через збройну агресію Російської Федерації та окупацію частини території Донецької області.
Вказують, що встановлення факту вимушеного переселення з окупованої території Донецької області обумовлено тим, що вони мають на меті визначити свій статус як осіб, які перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, нормами національного законодавства, іншими нормами міжнародного права.
Просили встановити факт, що їх вимушене переселення у травні 2014 року з окупованої території м. Шахтарськ Донецької області до м. Кременчука Полтавської області відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області, а також стягнути з держави Російська Федерація на їх користь в рахунок відшкодування моральної шкоди по 1364440,00 грн. кожному, що на день пред'явлення позову еквівалентно 35000 євро за офіційним курсом НБУ.
Заочним рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 січня 2024 року позов задоволено частково.
Встановлено факт вимушеного переселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у травні 2014 року з окупованої території м. Шахтарськ Донецької області до м. Кременчук Полтавської області внаслідок збройної агресії Російської Федерації стосовно України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
Стягнуто з Російської Федерації як держави на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди, завданою збройною агресією, по 300000,00 грн. кожному.
Відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог до Російської Федерації як держави в частині відшкодування моральної шкоди, завданою збройною агресією, по 1064440,00 грн. кожному.
Стягнути з Російської Федерації як держави на користь держави України судовий збір на загальну суму 10 073,60 грн.
З вказаним заочним рішенням суду в частині часткового задоволення позову не погодилися позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та подали на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права просять змінити рішення місцевого суду в частині розміру моральної шкоди, стягнувши з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1364440 грн, що на день пред'явлення позову еквівалентно 35000 євро за офіційним курсом НБУ.
Позивачі вказують на передчасність та помилковість висновків місцевого суду про те, що вони, будучи малолітніми дітьми в силу свого віку не могли зазнавати великих моральних страждань.
Враховуючи множинний та триваючий характер порушень Російською Федерацією прав та законних інтересів позивачів з 2014 року, зважаючи на судову практику Європейського суду з прав людини, позивачі вважають, що з відповідача підлягає стягненню на їх користь моральна шкода в розмірі по 35000 євро на кожного.
Відзив на апеляційну скаргу відповідач до суду апеляційної інстанції не надіслав.
Сторони до апеляційного суду не з'явилися, про день, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином відповідно до ст. 128 ч. 6, ч.8 п.3, п.4; ч.11 ЦПК України.
Клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило.
Від позивачів надійшло клопотання про розгляд справи у їх відсутність (а.с. 173)..
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
За змістом позиції Верховного Суду, сформованої у справі від 01.10.2020 №361/8331/18, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду справи, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у його відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.
Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ст. 374 ч.1 п. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи до уваги те, що рішення суду першої інстанції оскаржується позивачами в частині розміру моральної шкоди, колегія суддів переглядає рішення лише в цій частині.
Суд першої інстанції встановив, що позивачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є уродженцями м. Донецьк Донецької області (а.с. 75-76, 78-80).
Згідно довідки № 0000634416 від 16.10.2018 року та довідки № 1604-4153 від 16.10.2018 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , визнано внутрішньо переміщеними особами, фактичне місце проживання яких: АДРЕСА_2 (а.с. 92-93).
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Шахтарського міського нотаріального округу Нестерак Н.І. 17 вересня 2008 року, ОСОБА_3 , яка є матір'ю позивачів, на праві власності належить квартира АДРЕСА_3 (а.с. 83).
Задовольняючи позовні вимоги щодо встановлення факту вимушеного переселення, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок збройної агресії вони вимушені були залишити місце свого постійного проживання, яке на даний час є окупованою територією.
Також місцевий суд частково задовольнив позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення з відповідача моральної шкоди, обґрунтовуючи своє рішення тим, що внаслідок вимушеного переселення позивачам завдана моральна шкода, яка полягає у необхідності зміни постійного місця проживання, втраті можливості вільного спілкування з близькими, місця навчання тощо.
Колегія суддів погоджується з цим висновком суду, враховуючи наступне.
Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України.
24 лютого 2022 року розпочалось повномасштабне вторгнення рф на територію України, у зв'язку із чим Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан, який неодноразово було продовжено та який діє станом на час розгляду справи.
Зазначені обставини є загальновідомими та ніким не оспорюються, а тому не підлягають доказуванню, згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
Крім того відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
Отже судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення останньою державного суверенітету України, а звідси не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом, а тому держава Російська Федерація є належним відповідачем у даній справі.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 року по справі № 760/17232/20-ц.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації (далі - РФ) на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з РФ, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства РФ в Україні у зв'язку із припиненням його роботи на території України.
Отже починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди останньої бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням нею збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави.
Починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв'язку із розірванням дипломатичних зносин України з РФ.
З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв'язку з триваючою повномасштабною збройною агресією РФ проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди РФ бути відповідачем у цій справі наразі є недоцільним.
До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і РФ на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 490/9551/19, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, (пункт 58).
Як установлено судом першої інстанції, предметом позову є в тому числі відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України.
Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Силові дії, що тривають з 20 лютого 2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «a», «b», «с», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року.
За нормою ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Таким чином, РФ є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якої проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивачів, та, відповідно, саме РФ є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
Згідно з вимогами ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Також колегія суддів звертає увагу, що тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».
Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації.
Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути:
(1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди;
(2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.
При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Отже, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини відповідача, який завдав моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Згідно п. 5 цієї Постанови, обов'язковому з'ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов'язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12 та 81 ЦПК України.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19.
Пунктом 9 Постанови передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
При визначенні грошової компенсації моральної шкоди слід враховувати те, що: дійсно внаслідок військової агресії РФ проти України особа може зазнавати (зазнала) моральної шкоди.
Законодавець в статті 23 ЦК передбачив відкритий перелік обставин, які враховуються судом при визначенні розміру грошової компенсації (характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості);
розмір грошової компенсації моральної шкоди завданій особі внаслідок військової агресії рф проти України може відрізнятися, залежно від того, на які обставини завдання моральної шкоди посилається позивач та які обставини враховані судом при визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди;
такими обставинами може бути, зокрема: смерть близьких осіб, каліцтво особи чи близьких осіб; місце проживання особи (різняться відчуття осіб, що проживають на території проведення бойових дій чи осіб далеко від цієї території); пошкодження або знищення рухомого майна; права які порушені внаслідок військової агресії РФ проти України тощо (постанова Верховного Суду від 20.06.2024 року справа 216/5657/22)
Суд першої інстанції вірно встановив, і це підтверджується матеріалами справи, що позивачі внаслідок збройної агресії РФ проти України були вимушені покинути разом із родиною місце свого постійного проживання у м.Шахтарську, Донецької області, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, та виїхати до іншого регіону України - м. Кременчука Полтавської області, як внутрішньо переміщені особи. Внаслідок чого позивачі втратили єдине житло, вільне спілкування з друзями та родичами, налагоджений побут та місце навчання.
На обґрунтування вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 70 000 євро позивачі вказували, що вони протягом тривалого періоду часу позбавлені права на користування належним їм житлом, працювати на своїй роботі та спілкуватися з близькими.
Визначаючи розмір моральної шкоди, місцевий суд врахував, і з цим погоджується колегія суддів, характер та обсяг заподіяних моральних страждань, а також те, що житло, у якому вони проживали, належить на праві власності їх матері ОСОБА_3 , на час вимушеного переселення у травні 2014 році позивачі бути малолітніми, тому не могли втратити право на працю; доказів того, що на окупованій території залишились їх близькі родичі, вони не надали.
Доводи позивачів про визначення розміру компенсації за завдану моральну шкоду шляхом посилання на рішення Європейського суду з прав людини, якими було стягнуто компенсацію в інших справах, не можуть бути єдиною підставою для встановлення розміру завданої моральної шкоди. Іншого обґрунтованого розрахунку для визначення такого розміру позивачі не надали.
За таких підстав, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх кожний окремо та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, приймаючи до уваги характер страждань позивачів, що полягають у втраті можливості користування житлом, спілкування із друзями та родиною, місця навчання, обсяг заподіяної їм шкоди та обставини, за яких така шкода була заподіяна, суд дійшов правильного висновку, що з відповідача Російської Федерації як держави слід стягнути компенсацію за завдану моральну шкоду по 300000,00 грн. кожному із позивачів. Указаний розмір відшкодування суд вважає таким, що відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості і у повній мірі відшкодують завдану позивачам моральну шкоду.
Рішення місцевого суду ухвалене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, підстави для його зміни чи скасування з наведених в апеляційній скарзі мотивів колегією суддів апеляційного суду не встановлені.
За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а заочне рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Заочне рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.
Головуючий суддя О.В.Чумак
Судді Ю.В.Дряниця
Л.І.Пилипчук