Справа №:759/19076/23
"30" липня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді Яровенко Н.О.
при секретарі Локотковій І.С.
з участю сторін:
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача Кіцелюк М.В. ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,
Позивач звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди посилаючись на те, що 06.07.2022 року позивач був прийнятий на посаду Головного спеціаліста із житлово-побутових питань Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування Житлового фонду Дніпровського району міста Києва». 14.07.2023 року на підставі наказу № 238-К позивач звільнений з займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України . Як вбачається зі змісту наказу, яким 14.07.2023 року позивача було звільнено з роботи, за прогул без поважних причин (з 11.07.2023 року по 13.07.2023 року, був відсутній на роботі). У якості підстави звільнення зазначені: доповідна записка начальника відділу кадрів Корешкової А.І. , акти про невихід на роботу 11.07.2023 року, 12.07.2023 року, 13.07.2023 року, акт про відмову надати пояснення про відсутність на роботі з 11.07.2023 року по 13.07.2023 року. Позивач не погоджується з підставами та причиною звільнення, оскільки 10.07.2023 року подавав до відділу кадрів 2 заяви: про надання відгулу з 11 по 12 липня за раніше відпрацьовані дні чергування 11.03.2023 року та 06.05.2023 року; та про надання відпочинку на 13.07.2023 року у зв'язку з донорством з прикладенням довідки №014118 щодо надання донорських пільг. У зв'язку з хворобою позивач з 17.07.2023 року був госпіталізований та перебував на стаціонарному лікуванні, на лікуванні перебував по 29.08.2023 року включно. 30.08.2023 року в перший день після лікування Позивач прийшов на роботу, де йому було працівниками відділу кадрів, було повідомлено про його звільнення по ініціативі адміністрації на підставі п.4 ст.40 КЗпП України. Внаслідок неправомірних дій відповідача, а саме: пошук відповідачем підстав для звільнення з посади та подальша довгострокова госпіталізація та лікування, між собою-мають причинно-наслідковий зв'язок, завдали позивачеві глибоких душевних та фізичних страждань, що завдало моральної шкоди.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 11.10.2023 року справу передано на розгляд за підсудністю Дніпровському районному суду м. Києва.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.11.2023 року справу передано в провадження судді Яровенко Н.О.
Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 17.11.2023 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.
26.12.2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, який долучений до матеріалів справи. З відзиву вбачається, що відповідач позов не визнає посилаючись на те, що позивач обґрунтовує нібито незаконність свого звільнення, посилаючись на заяви про надання днів відпочинку за раніше відпрацьовані дні чергування та у зв'язку із донорством крові. Проте на підприємстві діють локальні розпорядчі акти, відповідно до яких правові підстави надання днів відпочинку за дні чергування відсутні. Крім цього, щоб отримати день відпочинку у зв'язку з донорством роботодавець повинен видати наказ, проте такого наказу оформлено не було. День відпочинку може надаватися лише безпосередньо після здійснення донації крові і на підставі наказу роботодавця, а не на будь-яку вимогу працівника. Позивач безпідставно був відсутній на роботі 11.07.23 року ,12.07.23 року, 13.07.2023 року. У зв'язку з тим, що позивач був безпідставно відсутній на роботі також немає підстав для скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 30.01.2024 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 08.04.2024 року позовну заяву ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди (нова редакція) прийняти до розгляду, за виключенням вимоги позивача про стягнення моральної шкоди в розмірі 50 000 грн.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 08.04.2024 року відмовлено в задоволені клопотання представника позивача про доручення доказів.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 08.04.2024 року заяву про збільшення позовних вимог залишено без розгляду. Дана ухвала була предметом розгляду судом апеляційної інстанції. Постановою Київського апеляційного суду від 04.06.2024 року залишена без змін.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просить суд визнати неправомірним та скасувати наказ № 238-к від 14.07.2023 року про звільнення ОСОБА_3 з посади головного спеціаліста із житлово-побутових питань Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування Житлового фонду Дніпровського району міста Києва»; поновити позивача на посаді; стягнути з відповідача на користь позивача 188 428,65 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу; стягнути з відповідача на корить позивача 10 000грн. моральної шкоди.
В судовому засіданні представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позову з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що з 06.07.2023 року ОСОБА_3 працював на посаді головного спеціаліста із житлово-побутових питань Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування Житлового фонду Дніпровського району міста Києва», що підтверджується копією трудової книжки (т.1 а.с.15-17.
Наказом директора № 238-к Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування Житлового фонду Дніпровського району міста Києва» від 14.07.2023 року ОСОБА_3 було звільнено з посади головного спеціаліста із житлово-побутових питань Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування Житлового фонду Дніпровського району міста Києва» з 14.07.2023 року за прогул без поважних причин (з 11.07.2023 по 13.07.2023 року був відсутній на роботі) п.4 ст. 40 КЗпП України, що підтверджується копією наказу (т.1 а.с. 5).
Підставою для звільнення є доповідна записка начальника відділу кадрів Корешкової А.І. , акти про невихід на роботу 11.07.2023 року, 12.07.2023 року, 13.07.2023 року, акт відмови надавати пояснення про відсутність на роботі з 11.07.2023 року по 13.07.2023 року.
Звертаючись до суду із позовом позивач наполягає на тому, що він був відсутній на роботі 11,07.2023 року, 12.07.2023 року та 13.07.2023 року на законних підставах, а тому звільнення за прогул є незаконним.
Відповідно до ст. 21, 24 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату.
Згідно зі ст.139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Відповідно до п.4 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
У пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6.11.92 р. № 9 зазначено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки).
Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з'ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об'єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.
Відсутність працівника на роботі має бути зафіксовано актом про відсутність працівника на роботі. Законодавство не встановлює вимог до форми акта, тому він подається у довільній письмовій формі та підписується не менш ніж двома працівниками. В акті має бути зафіксовано факт відсутності працівника на роботі протягом робочого дня.
Отже, поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника, тобто, об'єктивні обставини, які безумовно перешкоджали працівнику з'явитися на роботу і не могли бути ним усунуті.
Враховуючи викладене, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України є з'ясування поважності причин його відсутності на роботі.
Що стосується законності відсутності на роботі 11.07.2023 року та 12.07.2023 року.
Судом встановлено, що 10.07.2023 року ОСОБА_3 написав заву про надання йому відгулу 11.07.2023 року та 12.07.2023 року за раніше відпрацьований дні чергування 11.03.2023 року та 06.05.2023 року (т.1 а.с.33).
Актами від 11.07.2023 року та 12.07.2023 року зафіксовано відсутність на робочому місці головного спеціаліста з житлово-побутових питань ОСОБА_3 з невідомих причин (т.1 а.с.207-208).
Службовою запискою начальника відділу кадрів А.Корешковою від 14.07.2023 року доведено до відома директора Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування Житлового фонду Дніпровського району міста Києва» про відсутність на робочому місці головного спеціаліста з житлово-побутових питань ОСОБА_3 без поважних причин (т.1 а.с.209).
Актом від 14.07.2023 року зафіксовано, що 14.07.2023 року на роботу з'явився ОСОБА_3 , давати пояснення чому 11.07.2023 року, 12.07.2023 року, 13.07.2023 року був відсутній на робочому місці відмовився, в подальшому покинув приміщення Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування Житлового фонду Дніпровського району міста Києва» (т.1 а.с.210).
Згідно календаря на 2023 рік 11.03.2023 року та 06.05.2023 року є вихідними днями.
Відповідно до ч.1 ст. 71 КЗпПП України, робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині другій цієї статті.
Відповідно до ч.2 ст. 71 КЗпП України залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких виняткових випадках: 1) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків; 2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна; 3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів; 4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.
Частиною 3 статті 71 КЗпП України передбачено, що залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) роботодавця.
Кодексом законів про працю України поняття чергування не визначено.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» порядок надання відгулу за роботу у вихідний день (проміжок часу, протягом якого має надаватися день відпочинку; можливість його приєднання до щорічної відпустки за бажанням працівника тощо) бажано визначати у колективному договорі.
Згідно умов Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування Житлового фонду Дніпровського району міста Києва» на 2021-2023 роки у вихідні та святкові дні може запроваджуватись чергування відповідальних працівників для забезпечення розв'язання поточних, невідкладних питань. Компенсацією за чергування є надання відгулів згідно чинним законодавством по наказу директора підприємства, погодженого з профспілковим комітетом (Розділ ІІІ п.6).
Крім цього, залучення працівників до чергування регулюється Порядком організації чергування посадових осіб та працівників Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» та його структурних підрозділів у святкові, неробочі та вихідні дні, що затверджений Розпорядженням Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» «Про організацію чергування посадових осіб та працівників комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» у святкові, неробочі та вихідні дні» № 71 від 28 грудня 2022 року.
Згідно абзацу 2 пункту 4 вищезазначеного Порядку чергування здійснюється дистанційно, крім випадків усунення надзвичайної ситуації, що впливає на функціонування та життєдіяльність житлових будинків, які знаходяться на праві господарського відання підприємства.
Судом встановлено, що наказ про залучення ОСОБА_3 до роботи 11.03.2023 року та 06.05.2023 року , які є вихідними днями, роботодавцем не видавався.
Стаття 81 ЦПК України зобов'язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи принципи диспозитивності та змагальності сторін цивільного процесу, працівник повинен довести законність відсутності на роботі у робочий час, а роботодавець такі підстави повинен спростувати належними і допустимими доказами.
Будь-яких об'єктивних доказів про те, що позивач 11.03.2023 року та 06.05.2023 року, які є вихідними днями, виконував роботи щодо усунення надзвичайної ситуації, що впливали на функціонування та життєдіяльність житлових будинків, які знаходяться на праві господарського відання підприємства, суду не надано.
Згідно зі ст. 72 КЗпП України, робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.
За вимогами ст. 107 КЗпП України робота у святковий і неробочий день оплачується у подвійному розмірі за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.
Отже, спосіб компенсації у вихідний день (надання іншого вихідного дня чи підвищеної оплати) визначається за згодою сторін, і в наказі про залучення працівників до роботи у вихідний день роботодавець повинен конкретно зазначити, у який саме спосіб працівникові буде компенсуватися робота у вихідний день.
Судом з пояснень представника позивача та представника відповідача встановлено, що наказ про надання відгулу роботодавцем не видавався.
Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що використання ОСОБА_3 на власний розсуд права на відгул суд вважає неявкою на роботу без поважних причин, що згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП України є законною підставою для звільнення за прогул.
Що стосується законності відсутності на роботі 13.07.2023 року.
З матеріалів справи вбачається, що 10.07.2023 року ОСОБА_3 написав заву про надання йому дня відпочинку 13.07.2023 року у зв'язку з донорством.
До заяви приєднана довідка № 014118 про надання донорам пільг, видана клінічною лікарнею «Феофанія» ДУС , відповідно до якої вбачається, що ОСОБА_3 05.10.2022 року здав кров т.1 а.с.34).
Відповідно до ст. 124 КЗпП України у дні медичного обстеження та донації крові та/або компонентів крові особа, яка виявила бажання здійснити донацію крові та/або компонентів крові, звільняється від роботи на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності, із збереженням за нею середнього заробітку за рахунок коштів роботодавця відповідного підприємства, установи, організації або уповноваженого органу. Такій особі безпосередньо після кожного дня здійснення донації крові та/або компонентів крові надається день відпочинку із збереженням за нею середнього заробітку за рахунок коштів роботодавця відповідного підприємства, установи, організації або уповноваженого органу. За бажанням такої особи цей день приєднується до щорічної відпустки.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України «Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові» у день донації особа, яка виявила бажання здійснити донацію крові та/або компонентів крові, звільняється від роботи на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності із збереженням за нею середнього заробітку за рахунок коштів власника відповідного підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу.
Такій особі безпосередньо після кожного дня здійснення донації крові та/або компонентів крові надається день відпочинку із збереженням за нею середнього заробітку за рахунок коштів власника відповідного підприємства, установи, організації або уповноваженого органу. За бажанням такої особи цей день приєднується до щорічної відпустки.
Отже, за змістом зазначених норм права донор має право на додатковий день відпочинку із збереженням за ним середнього заробітку, який надається безпосередньо після кожного дня здійснення донації крові та/або компонентів крові або за бажанням донора цей день приєднується до щорічної відпустки.
Доказів того, що позивачу безпосередньо після дня здійснення донації крові та/або компонентів крові, тобто 06.10.2022 року, було надано день відпочинку суду не надано. Також не надано доказів того, що позивач просив приєднати цей день до щорічної відпустки. Станом на липень 2023 року ОСОБА_3 не був у щорічній відпустці. Наказу про надання додаткового дня відпочинку на підприємстві не видавалося.
Отже, позивач самостійно визначив дату додаткового дня відпочинку, що суд вважає неявкою на роботу без поважних причин, що згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП України є законною підставою для звільнення за прогул.
Відповідно до положень статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи встановлені судом обставини справи, на підставі вищенаведених правових норм, зважаючи на доведеність факту відсутності ОСОБА_3 на роботі 11.07.2023 року, 12.07.2023 року, 13.07.2023 року без поважних причин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, оскільки звільнення ОСОБА_3 було проведено роботодавцем з дотриманням вимог закону.
Оскільки позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди є похідними від позовних вимог про поновлення на роботі в задоволенні яких відмовлено, тому вказані позовні вимоги також не підлягають задоволенню.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку що позов ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає.
Питання судових витрат суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст. 21, 24, 40, 71, 72, 124, 139 КЗпП України, Законом України «Про колективні договори і угоди», Законом України «Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові», ст. 4, 5, 12, 13, 76-82, 141, 259, 263- 265, 268, 273, 280 ЦПК України , суд,-
В позові ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення буде складено 04.08.2024 року.
Дані сторін:
Позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», ЄДРПОУ 39606435, адреса місцезнаходження: місто Київ, вулиця Челябінська, 9г.
Суддя Н.О.Яровенко