Справа № 755/12837/24
"01" серпня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва (далі - Суд) у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 та сторін кримінального провадження: прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду у м. Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 січня 2024 року за № 22024000000000035, за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 110, ч. 1, 3 ст. 436-2 Кримінального кодексу (далі КК) України, установив :
І. Суть питань, що вирішуються ухвалою
У провадження суду надійшов обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні з огляду на, що, у ньому, було призначено підготовче судове засідання на розгляд у якому винесено питання регламентовані ст. 314-316 Кримінальним процесуальним кодексом (далі КПК) України.
Також, прокурором подано клопотання, у порядку ч. 3 ст. 315 КПК, про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
ІІ. Позиції сторін
Учасники кримінального провадження вважали за можливе призначити кримінальне провадження до судового розгляду, оскільки обвинувальний акт складений із дотриманням вимог ст. 291 КПК України, підстав для закриття провадження, внесення подання про визначення підсудності немає.
Щодо запобіжного заходу, то захист не убачав у провадженні підстав визначених п. 3 ч. 1 ст. 194 КПК, а тому просив змінити його на домашній арешт.
ІІІ. Правове регулювання питання проведення підготовчого провадження
З правової природи та мети підготовчого судового провадження, яке є першою стадією судового провадження і завданням якого є з'ясування можливості призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта, а також вирішення питань, пов'язаних з підготовкою до судового розгляду.
Положення ст. 314, 315 КПК України, які регулюють порядок проведення підготовчого судового засідання, не передбачають дослідження та оцінку доказів, які стосуються винуватості або невинуватості обвинуваченого.
Зокрема, відповідно до ст. 315 КПК України якщо під час підготовчого судового засідання не будуть встановлені підстави для прийняття рішень, передбачених п. 1-4 ч. 3 ст. 314 цього Кодексу, суд проводить підготовку до судового розгляду.
З метою підготовки до судового розгляду суд: 1) визначає дату та місце проведення судового розгляду; 2) з'ясовує, у відкритому чи закритому судовому засіданні необхідно здійснювати судовий розгляд; 3) з'ясовує питання про склад осіб, які братимуть участь у судовому розгляді; 4) розглядає клопотання учасників судового провадження про: здійснення судового виклику певних осіб до суду для допиту; витребування певних речей чи документів; здійснення судового розгляду в закритому судовому засіданні.
ІV. Мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали
Суд, заслухавши думку учасників кримінального провадження зауважує наступне, в силу виниклих перед ним питань у ході підготовчого судового провадження:
(і) щодо можливості призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта
Дане кримінальне провадження, відповідно до ст. 32, 615 КПК, підсудне Дніпровському районному суду м. Києва.
Обвинувальний акт складено у відповідності до вимог кримінального процесуального законодавства, при його затвердженні прокурором дотримані вимоги закону, позаяк
(а) відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК виключною підставою для повернення обвинувального акта прокурору є його невідповідність вимогам закону, а саме наявність таких порушень вимог процесуального закону, які перешкоджають призначенню справи до судового розгляду. При цьому законодавець надає суду право, а не встановлює обов'язок під час підготовчого судового засідання повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України (див. постанову Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 520/8135/15-к);
(б) згідно з п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України у обвинувальному акті викладаються фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими. Тож суд враховує, що визначення обсягу фактичних обставин кримінального правопорушення, що викладаються у обвинувальному акті, належить до дискреційних повноважень прокурора, а наведені в обвинувальному акті фактичні дані, в своїй сукупності дають уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, а також можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
Вказана позиція кореспондується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 273/1053/17, відповідно до якої кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов'язувати його змінювати цей обсяг, у тому числі й у сторону збільшення, повертати за наслідком підготовчого судового засідання обвинувальний акт у зв'язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченого тощо. Визначення обсягу обвинувачення при направленні обвинувального акту до суду належить виключно до повноважень прокурора;
(в) суд позбавлений можливості перевірити правильність кваліфікації інкримінованого кримінального правопорушення на даному етапі, оскільки вимогами ч. 4 ст. 291 КПК України (якою заборонено до початку судового розгляду надавати суду інші документи, крім обвинувального акту та додатків до нього), для перевірки обвинувального акту на відповідність вимогам КПК у розпорядженні суду на стадії підготовчого судового провадження фактично є лише сам обвинувальний акт, реєстр матеріалів досудового розслідування, цивільний позов.
Підстав для закриття кримінального провадження, передбачених п. 5-8, 10 ч. 1, ч. 2 ст. 284 КПК України судом не встановлено.
Таким чином, відсутні підстави для прийняття рішень, передбачених п. 1-4 ч. 3 ст. 314 КПК.
За відсутності обставин, які б перешкоджали призначенню кримінального провадження до судового розгляду, Суд, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 314 КПК України, вважає за можливе призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта.
(іі) вирішення питань, пов'язаних з підготовкою до судового розгляду
Перелік питань, вирішення яких необхідне для призначення судового розгляду, закріплений у ч. 2 ст. 315 КПК України.
В цій справі судом проведено підготовку до судового розгляду у ході якої, відповідно до ст. 315 КПК України, вирішено питання визначені п. 1-5 ч. 2 вказаної статті зазначеного Кодексу.
Так, у підготовчому судовому засіданні, згідно положень ч. 2 ст. 318, п. 19, 25, 26 ч. 1 ст. 3 КПК України, судом визначено коло осіб з боку обвинувачення та захисту, які братимуть участь у судовому розгляді.
Визначено, що зазначене судове засідання, з урахуванням принципу гласності та відкритості судового провадження, слід проводити відкрито, обмеження щодо цього, передбачені ст. 27 КПК України, відсутні.
(ііі) запобіжній захід
Прокурор у клопотанні про продовження строку застосування запобіжного заходу покликається у т.ч. на те, що обвинувачений обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 110, ч. 1, 3 ст. 436-2 КК та те, що ураховуючи дані про його особу, що визначених ст. 178 КПК є дійсними такі ризики з числа передбачених ст. 177 вказаного Кодексу, як-то:
- переховуватися від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК). Цей ризик є реальним зважаючи на правовий зв'язок ОСОБА_5 із РФ та наявність в останнього громадянства РФ, в підтвердження чого виступає паспорт громадянина РФ № НОМЕР_1 , виданий 26.03.2013 «отделением УФМС России по городу Москве по району Останкинский» (мовою оигіналу) на ім'я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що вказує на обґрунтовані підстави вважати про наявність у нього міцних соціальних зв'язків на території країни-агресора, із допомогою яких зможе переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду на території РФ.
Окрім того, у разі визнання ОСОБА_5 винуватим у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, у якому він обвинувачується і призначення навіть мінімального покарання, за умови доведеності його вини у вчиненні інкримінованого діяння, це може стати підставою та мотивом для його переховування від органів досудового розслідування/або суду, оскільки санкція ч. 2 ст. 110 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої, а санкція ч. 3 ст. 436-2 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої, що є додатковим обґрунтованим та вагомим ризиком переховування ОСОБА_5 від органів досудового розслідування та/або суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Окрім цього, у ОСОБА_5 на території України немає міцних соціальних зв'язків, останній веде асоціальний спосіб життя, не працевлаштований, дітей на утриманні немає, ні з ким не спілкується, що виключає наявність у підозрюваного стримуючих факторів, які б могли запобігти йому переховуватись від органу досудового розслідування.
- незаконно впливати на експертів та спеціалістів (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК). Так, ОСОБА_5 може безпосередньо або через інших зацікавлених осіб незаконно впливати шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу експертів, дані яких наявні у відповідних висновках експертів, які зберігаються у матеріалах кримінального провадження, щоб останні, у разі їх подальшому допиту в суді, змінили або спотворили відомості, викладені ними в описовій та резолютивній частині позитивних висновків, які у сукупності з іншими, вже отриманими доказами, стали підставою для кваліфікації слідством протиправних дій підозрюваного та прийняття відповідного процесуального рішення;
3) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК). Цей ризик є реальним зважаючи на те, що ОСОБА_5 вже має досвід здійснення публічних закликів до вчинення умисних дій, спрямованих на зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, поєднані з розпалюванням національної ворожнечі, а також неодноразово та публічно виправдовував, заперечував збройну агресію Російської Федерації проти України, а також заперечував тимчасову окупацію частину території України, засоби для повторного a вчинення таких протиправних дій не потребують ретельного пошуку, оскільки знаходяться у вільному публічному доступі, що дає слідству обґрунтовані підстави вважати, що злочини, у якому ОСОБА_5 обвинувачується буде продовжуватись. Більше того, обставини вчинення ОСОБА_5 інкримінованих йому кримінальних правопорушень, зокрема кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 110, ч. 3 ст. 436-2 КК України обґрунтовано свідчать про можливість продовження ним такого злочину.
Наявність зазначеного ризику підтверджується системним характером вчинюваного кримінального правопорушення, у скоєнні якого обвинувачується ОСОБА_5 , а саме вчинення кримінального правопорушення після ретельної підготовки, продуманістю таких дій, цинічністю характеру протиправних дій в умовах ведення відкритої війни РФ проти України.
Зокрема, контакти у РФ можливі за допомогою різного роду засобів зв'язку, у тому числі, які неможливо відслідкувати гласними чи негласними засобами контролю. Також до невстановлених осіб у тому числі належать громадяни іноземної держави РФ, які можуть бути співучасниками інкримінованих ОСОБА_5 злочинів, з якими він може здійснювати подальше узгодження протиправних дій проти України, юрисдикція якої не розповсюджується на територію перебування таких осіб.
Враховуючи викладене, на переконання прокурора, менш суворі запобіжні заходи будуть не достатніми для забезпечення належної кримінально-процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігання зазначеним ризикам.
Отже, є дійсними передумови для визначення запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Водночас, захист вказував, що достатнім запобіжним заходом був би і будь-який інший альтернативний тримання під вартою вказуючи, що стаття 10 Європейської конвенції з прав людини передбачає, що свобода вираження поглядів стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій.
Суд заслухавши позиції сторін у справі та дослідивши матеріали провадження зауважує, що порядок встановлений КПК України (процесуальний порядок, форма, процедура), як певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій (див. постанову Верховного суду України від 16 березня 2017 року у справі №671/463/15-к) та з порушеного питання регламентує в ч. 3 ст. 315 КПК, що під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.
При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу (ч. 3 ст. 315 КПК), які передбачають у собі таке:
- заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості провадження (ч. 1 ст. 131 КПК);
- метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується (ч. 1 ст. 177 КПК);
- підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК (ч. 2 ст. 177 КПК);
- при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини (ч. 1 ст. 178 КПК)
- під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК);
- при розгляді доцільності продовження строку тримання під вартою у т.ч. ураховуються обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню розгляду справи до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ст. 199 КПК).
Отже, застосування запобіжного заходу здійснюється у конкретному кримінальному провадженні та вимагає досить детального аналізу не тільки фактичних обставин вчинення правопорушення, але й врахування особи, яка є ймовірним суб'єктом його вчинення.
Перелік обставин, які б свідчили «за» або «проти» обрання запобіжного заходу, може бути лише приблизним і не є вичерпним. З огляду на це, у кожному випадку при розгляді клопотання щодо запобіжного заходу суд вирішуючи питання, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини з числа передбачених ст. 178 вказаного Кодексу.
В цій ситуації відносно обвинуваченого встановлено такі відомості, як-то:
- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Київ, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , громадянин України, раніше не судимий;
- за своїм віком, має задовільні соціальні зв'язки, для особи його віку та статусу, прийнятну репутацію;
- станом здоров'я прийнятний;
- у цьому провадженні повідомлено про обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 110, ч. 1, 3 ст. 436-2 КК України, тобто у
а.) публічні заклики у тексті книги «Русский разлом», автором якої він є, до вчинення умисних дій, спрямованих на зміну меж території та державного кордону України напорушення порядку, встановленого Конституцією України, поєднаніз розпалюванням національної ворожнечі та у розповсюдженні матеріалів із такимизакликами, що здійснені у період липня - грудня 2018 року;
б.) виправдовування, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, заперечення тимчасової окупації частини території України у соціальній мережі «Фейсбук» в грудні 2022 року;
в.) виправдовування, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, заперечення тимчасової окупації частини території України, вчинене повторно, у соціальній мережі «Фейсбук» в період квітня 2022 року - жовтня 2023 року.
В розрізі наведеного, вирішуючи по суті поставлене питання, Суд має з'ясувати наявність ряду обставин, на які вказує прокурор:
(і) щодо обґрунтованості підозри
Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, однак кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (частина 5 статті 9 КПК), а відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, пункт 32 рішення у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» від 30.08.1990 (заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04)).
Обвинувальний акт стосовно обвинуваченого перебуває на розгляді в суді.
Згідно п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК обвинувачення - твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Наведеного вище достатньо для висновку, не вирішуючи питання про доведеність вини під час розгляду клопотань, що підозра відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».
(іі) щодо наявності ризиків
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання наявним ризикам, у той час як підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України (ч. 2 ст. 177 КПК України).
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) Суд використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні.
З його (стандарту) урахуванням Суд погоджується з доводами клопотання про наявність ризиків вказаних прокурором та наведених у блоці (ііі) п. ІV цієї ухвали (відповідно не вбачається підстав для дублювання вказаних аргументів в чергове в судовому рішенні).
При цьому, додатково, щодо ризику переховування, окрім аргументів вказаних прокурором, котрі судом уже визнано вагомими та достатніми для констатації дійсності цього ризику, слушним буде зауважити, що у рішенні ЄСПЛ «Loizidou проти Туреччини» від 18 грудня 1996 року (заява № 15318/89, п. 43, 53), у тому числі йшлося про події, що мали місце на території Республіки Кіпр під час окупації частини її території та судом було прямо зазначено, що норми Конвенції не можуть застосовуватись у відриві від реального стану справ та загального контексту проблеми.
Суд враховує фактичну ситуацію в Україні, а саме те, що з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території нашої держави введений воєнний стан, який триває по цей час.
Введення в країні воєнного стану було обумовлено збройною агресією Російської Федерації проти України, розпочатої 20 лютого 2014 року, внаслідок чого частина території України (Автономна Республіка Крим і місто Севастополь) є анексованою, деякі райони Донецької та Луганської областей є тимчасово окупованими, а сама збройна агресія починаючи з 24 лютого 2022 року набула повномасштабного характеру (див. п. 5.1 Рішення КС України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022 у справі № 3-192/2020 (465/20), відповідно, на думку слідчого судді, положення КПК України не можуть застосовуватись у відриві від реального стану справ в України та загального контексту проблеми, викликаної збройною агресією РФ.
Підсумовуючи наведене, Суд зауважує, що до обставин ризику втечі безумовно належить військова агресія проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях (див. в т.ч. з цього питання пункт 8 рекомендацій Ради суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, котрі відповідають критеріям офіційних згідно Рішення РС України № 23 від 05.08.2022).
Також, при вирішенні питання щодо запобіжного заходу, Суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі наявні обставини, зокрема, серед таких обставин підлягає оцінюванню «тяжкість покарання», що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується (п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України).
Це твердження узгоджується із позицією ЄСПЛ, викладеною у рішенні по справі «Ilijkov v Bulgaria» від 26.06.2001 (§ 80, заява № 33977/96), за якою суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника дає уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений, та у рішенні по справі «Punzelt v. Czech Republic» від 25.04.2000 (§ 76, заява № 31315/96), відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.
Разом з тим зазначена обставина має враховуватися крізь призму суб'єктивного сприйняття особою можливої загрози настання покарання за вчинення правопорушення, тобто фактично йдеться про ту потенційну загрозу, настання якої вона може спробувати уникнути. Саме тому, на думку суду, комплексний аналіз суворості можливого покарання має включати не тільки вид і міру санкції, передбаченої КК України, але й інші обставини негативного характеру для особи, яких вона може зазнати не тільки в результаті постановлення обвинувального вироку, але й під час самого розгляду.
Небезпеку переховування від правосуддя, на думку суду, не можна виміряти тільки залежно від тяжкості можливого покарання з точки зору самої санкції статті КК, адже її треба визначати з урахуванням низки інших релевантних чинників, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її незначною, зокрема, треба враховувати характер особи, його моральні якості, наявні кошти, зв'язки з державою, у якій його переслідували за законом, а також його контакти. В цьому ключі тяжкість є тільки релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.
Відповідно, забезпечуючи таку оцінку, Суд враховує, що (1) обвинувачений підозрюється у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень, які, відповідно до ст. 12 КК України, є в т.ч. тяжкими злочинами, за які може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років, що в поєднанні (2) з даними про його особу, зокрема, характер, моральні якості, наявні кошти, зв'язки з державою, контакти, вказують на те, що в сукупності ці обставини дають підстави вважати, що серйозність покарання, в даному випадку, є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.
Відповідно є доведеними обставини, визначені п. 2 ч. 1 ст. 194 КПК України.
(ііі) щодо недостатності застосування більш м'яких запобіжних заходів
Відповідно до ст. 194 КПК України наявність ризику є підставою для застосування запобіжного заходу, а тому визначаючись з тим, який саме запобіжний захід на даному етапі у кримінальному провадженні убезпечить від його настання, суд ураховує таке.
Більш м'якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, є 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт. Однак, згідно ч. 6 ст. 176 КПК під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 цієї статті (тримання під вартою).
При оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу (застави) з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, Суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж окреслені заявником по відношення до кожного з обвинувачених не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
З огляду на викладене Суд у ракурсі установлених фактичних обставин уважає, що на даному етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого (1) буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки та (2) зможе запобігти ризикам, які передбачені статтею 177 КПК, та які були встановлені судом.
Відповідно Суд сприймає критично з даного питання доводи сторони захисту щодо відсутності обставин визначених п. 3 ч. 1 ст. 194 КПК, тим паче в ключі того, що до вказаних обставин (ризиків) безумовно належить військова агресія проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку, у той час як обвинувачений має паспорт громадянина РФ.
За таких умов, Суд вважає за доцільне за наслідками розгляду питання клопотання прокурора задовольнити та продовжити обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
В частині застави, то Суд зауважує, що 19 червня 2024 року Другий сенат Конституційного Суду України ухвалив рішення №7-р(ІІ)/2024 щодо конституційності вказаної ч. 6 ст.176 КПК вказуючи, що Суд вбачає правомірною мету, з якою законодавець доповнив частиною шостою статтю 176 КПК, маючи намір посилити захист суверенітету територіальної цілісності, недоторканності, обороноздатності, державної, економічної й інформаційної безпеки України за рахунок установлення вказаною нормою Кодексу тимчасово (на період дії воєнного стану) особливого порядку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до осіб, яких підозрюють або обвинувачують у вчиненні злочинів, які за тяжкістю й характером є наднебезпечними в умовах воєнного стану.
КСУ зазначив, що законодавець закріпив дискрецію під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за ч. 6 статті 176 КПК не визначати або визначати розмір застави з урахуванням підстав та обставин, установлених статтями 177, 178 Кодексу. Тож під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за ч. 6 ст. 176 КПК є можливість, за певних підстав та обставин, визначених статтями 177 та 178 Кодексу, застосувати заставу як більш м'який запобіжний захід. Отже, за ч. 6 ст. 176 КПК запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не визначено як безальтернативний винятковий запобіжний захід.
При цьому, в силу абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК під час дії воєнного стану суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2 Кримінального кодексу України.
Тому, за обставин цієї справи, щодо даних про встановлені відомості про особу обвинуваченого, характеру висунутого обвинувачення за ст. 110, 436-2 КК та моделі вчинку, котрий обумовив підозру та подальше обвинувачення за ст. 110 КК (як вказується в обвинувачені видання книги вагомим тиражем із тезами, що містять публічні заклики до вчинення умисних дій з метою зміни меж території та державного кордону України поєднанні з висловлюваннями спрямованими на розпалювання національної ворожнечі), стадії судового провадження, встановлених ризиків та інформації про наявність глибоких зв'язків з РФ, котрі включать у себе у т.ч. громадянство), на переконання суду, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК, наявні очевидні передумови не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст. 110 КК, згідно абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК.
Для визначення застави, за обставин цього кримінального провадження та встановлених даних про особу обвинуваченого, відсутні певних підстав та обставин, визначені статтями 177 та 178 КПК, котрі згадував КСУ у рішенні №7-р(ІІ)/2024 та які б вказували на можливість застосувати заставу як більш м'який запобіжний захід, позаяк Суд встановив фактор того, що такий запобіжний захід не здатен запобігти встановленим ризикам та відповідно забезпечити належну поведінку обвинуваченого.
V. Висновок
Отже, підготовка до судового розгляду є завершеною, а тому Суд, у порядку ч. 1 ст. 316 КПК України, постановляє ухвалу про призначення судового розгляду. При визначенні строку проведення судового розгляду Суд виходить з положень ст. 28, 316 КПК України.
З цих підстав Суд, керуючись статтями 314-318, 369-372, 376 Кримінального процесуального кодексу України, постановив :
призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 січня 2024 року за № 22024000000000035, за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 110, ч. 1, 3 ст. 436-2 Кримінального кодексу України, у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва за адресою: м. Київ, вулиця Пластова, 3, каб. 24 на 06 серпня 2024 року об 11:30 год.
Клопотання прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого задовольнити.
Продовжити відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 29 вересня 2024 року.
Ухвала суду щодо запобіжного заходу у виді тримання під вартою постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її оголошення, а для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду щодо запобіжного заходу у виді тримання під вартою постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, як і не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвала суду в іншій частині окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 392 Кримінального процесуального Кодексу України.
Визначити час проголошення повного тексту ухвали - 09:00 год. 06 серпня 2024 року.
С у д д я ОСОБА_6