ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.07.2024Справа № 910/4377/24
За позовомМіністерства оборони України
доТовариства з обмеженою відповідальністю «Юністком»
простягнення 4 014 282,80 грн
Суддя Підченко Ю.О.
Секретар судового засідання Лемішко Д.А.
Представники сторін:
від позивача: Хмара Ю.О.;
від відповідача: не з'явився.
У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/4377/24 за позовом Міністерства оборони України (далі також - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юністком» (далі також - відповідач, ТОВ «Юністком») про стягнення штрафних санкцій на суму 4 014 282,80 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань зі своєчасної поставки товару за договором № 286/3/23/72 від 24.02.2023.
Представник позивача безпосередньо в підготовчому засіданні 06.06.2024 надав усні пояснення по справі та заявив про розгляд справи в закритих судових засіданнях.
Суд задовольнив клопотання позивача в порядку ст. 8 Господарського процесуального кодексу України, про що виніс ухвалу.
З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 25.07.2024.
Представник позивача безпосередньо в судовому засіданні 25.07.2024 наполягав на задоволенні заявленого позову та надав усні пояснення.
Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання 25.07.2024 не забезпечив, відзив на позов не надав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі також - ГПК України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Так, ухвали суду були надіслані відповідачу до електронного суду.
Крім того, суд зауважує, що ухвали суду у даній справі були офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - на сайті за посиланням https://reyestr.court.gov.ua, а також знаходяться у вільному доступі в мережі Інтернет на інших відповідних веб-сайтах.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач не подав до суду відзиву на позов, відповідних клопотань про продовження процесуальних строків, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами з урахуванням згаданого вище припису ч. 2 ст. 178 ГПК України.
У судовому засіданні 25.07.2024 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
07.02.2023 між Міністерством оборони України (як замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юністком» (як постачальником) було укладено договір про закупівлю для державних потреб товарів речової служби (за кошти Державного бюджету України) № 286/3/23/72 (далі також - договір), за умовами якого постачальник зобов'язався у 2023 році поставити замовнику товар в асортименті, комплектності, кількості, у строки (терміни), вказані у цьому договорі, а замовник забезпечити приймання та оплату товару.
Відповідно до п 1.3. договору, номенклатура товару, передбаченого до поставки за договором, вимоги згідно яких виготовляється товар, строки (терміни) виконання договору, визначаються Специфікацією. Ціна товару без ПДВ складає 27 300,00 00 грн. Строки поставки до 30.04.2023 включно.
У розділі 5 договору сторони погодили, що товар постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів «Інкотермс» у редакції 2020 року згідно з положеннями договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами, тощо. Строк поставки товару визначений у Специфікації до договору (п. 1.3.).
Згідно з п.п. 4.1., 4.2. договору, замовник оплачує поставлені товари за договірною ціною, встановленою сторонами. Розрахунки за фактично поставлений товар проводяться шляхом поетапної оплати замовником поставлених йому партій товарів потягом 30 банківських днів після пред'явлення постачальником рахунку на їх оплату.
Пунктом 11.1. договору передбачено, що договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2023 року (включно), а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, як стверджує позивач, що відповідач поставив товар за договором з порушенням строків поставки.
Відповідач відзив на позов не надав, викладених у позовній заяві обставин не спростував.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору № 286/3/23/72 від 07.02.2023, суд дійшов висновку, що вказаний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
За змістом ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На підтвердження заявленого позову Міністерство посилалося на акти контролю за якістю та вказувало на наступні терміни прострочення відповідачем поставки:
- № 3/534 від 08.06.2023 прийнято товару у кількості 9 200 шт, кількість днів прострочення поставки товару складає 38 днів (з 01.05. по 07.06.2023);
- № 4/568 від 15.06.2023 прийнято Товару у кількості 23 600 шт., кількість днів прострочення поставки товару складає 45 днів (з 01.05. по 14.06.2023);
- № 5/589 від 22.06.2023 прийнято Товару у кількості 34 300 шт., кількість днів прострочення поставки товару складає 52 дні (з 01.05. по 21.06.2023);
- № 6/607 від 26.06.2023 прийнято Товару у кількості 32 900 шт., кількість днів прострочення поставки товару складає 56 днів (з 01.05. по 25.06.2023);
- № 8/774 від 11.08.2023 прийнято Товару у кількості 14 500 шт., кількість днів прострочення поставки товару складає 102 дня (з 01.05. по 10.08.2023);
- № 9/859 від 20.09.2023 прийнято Товару у кількості 35 500 шт., кількість днів прострочення поставки товару складає 142 дні (з 01.05. по 19.09.2023).
Доказів поставки товару в передбачені договором строки (не пізніше 30.04.2023) відповідач не надав, доводів позивача не спростував.
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Пунктом 7.2. договору зазначено,у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти постачальник сплачує замовником штрафні санкції (штраф, пеня) у розмірах передбачених пунктом 7.3 договору.
Відповідно до пункту 7.3.2 договору за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0.1% від вартості товару з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення. За прострочення понад 30 календарних днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості невчасно поставленого товару.
Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк (по 30.04.2023 включно) обов'язку за договором щодо поставки товару не виконано, чим допущено прострочення виконання зобов'язання, а тому дії відповідача є порушенням зобов'язання, і він вважається таким, що прострочив. Відповідно, позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу та пені.
Перевіривши розрахунок штрафу та пені судом встановлено, що вказаний розрахунок здійснено з урахуванням встановленого договором строку, визначений позивачем період нарахування є обґрунтованим, розрахунок арифметично правильний, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо стягнення штрафу в розмірі 1 910 930,00 грн та пені в розмірі 2 103 352,80 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.
При цьому, суд зауважує, що застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, при тому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. У останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 8, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Міністерства оборони України задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юністком» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 60, офіс 3; код ЄДРПОУ 42137930) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6; код ЄДРПОУ 00034022) суму штрафних санкцій в розмірі 4 014 282,80 грн з яких: 2 103 352,80 грн пені й 1 910 930,00 грн штрафу; витрати зі сплати судового збору в розмірі 48 171,40 грн.
3. Після набрання рішенням законної сили видати відповідні накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 06.08.2024 року.
Суддя Ю.О.Підченко