ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.07.2024Справа № 910/430/22 (910/17608/23)
Господарський суд міста Києва у складі судді Стасюка С.В., за участю секретаря судового засідання Коваленко М.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД"
2. Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс"
про визнання недійсним договору № 12/2019 від 16.04.2019
в межах справи № 910/430/22
за заявою Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" (ідентифікаційний код 37165945)
про банкрутство
Представники учасників справи: згідно протоколу судового засідання
1. Стислий виклад позиції позивача
Розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" арбітражний керуючий Глеваський Віталій Васильович звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" та Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс" про визнання недійсним договору № 12/2019 від 16.04.2019 та застосування наслідків недійсності правочину (з урахуванням заяви про збільшення)
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що спірний договір має ознаки фраудаторності, оскільки:
- ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" до відкриття провадження у справі про банкрутство взяло на себе зобов'язання, внаслідок чого воно стало неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;
- укладений між заінтересованими особами із бажанням настання інших правових наслідків, ніж передбачені договором;
- уповноваженою особою ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" ймовірно було перевищено свої повноваження під час укладення договору, як значного правочину;
- при укладенні договору було завищено відсоткову ставку за користування кредитом.
2. Стислий виклад позиції відповідачів
У поданому відповідачем-1 відзиві останній заперечує щодо задоволення позовних вимог вказуючи, що всі доводи позивача про недійсність, фраудаторність, заінтересованість, перевищення повноважень при укладенні оскаржуваного договору, які покладено в основу заяви, є надуманими та безпідставними, позаяк позивачем не доведено наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання такої угоди ані фраудаторною, ані недійсною.
У поданих відповідачем-2 поясненнях останній заперечує щодо задоволення позовних вимог вказуючи, що розпорядник майна подаючи даний позов намагається визнати недійсним оскаржуваний договір, проте, відповідачу 2 незрозуміло, яку користь це принесе в даній справі, оскільки визнання недійсним правочину не породжує припинення майнового зобов'язання, а тому, в будь якому випадку відповідач-2 матиме фінансове зобов'язання перед відповідачем-1. На переконання відповідача-2 такі дії розпорядника майна спрямовані виключно на затягування процесу розгляду даної справи, та відстоювання інтересів певного кола осіб зацікавлених в процедурі банкрутства відповідача-2. Підстави для оскарження зазначеного договору ґрунтуються виключно на тому факту, що договір укладено в строк передбачений ст. 42 КУПБ та на тому, що є позитивна судова практика оскарження правочинів в процедурі банкрутства.
3. Процесуальні дії у справі
У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/430/22 за заявою Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду м. Києва від 01.12.2022.
Розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" арбітражний керуючий Глеваський Віталій Васильович звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" та Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс" про визнання недійсним договору № 12/2019 від 16.04.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі в межах справи № 910/430/22. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 21.12.2023.
18.12.2023 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача-2 на заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 підготовче засідання відкладено на 06.02.2024.
27.12.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь позивача на відзив.
17.01.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшли додаткові пояснення у справі.
Суд відзначає, що підготовче засідання 06.02.2024 не відбулося.
Так, згідно розпорядження № 01.3-16/409/24 від 05.02.2024, відповідно до п. 3.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматичний розподіл матеріалів судової справи № 910/430/22, позовів в межах справи про банкрутство 910/17536/23, 910/17608/23, 910/10231/22, 910/18838/23, у зв'язку із звільненням судді ОСОБА_4.
За результатами повторного автоматичного розподілу справ справу № 910/430/22, позови в межах справи про банкрутство 910/17536/23, 910/17608/23, 910/10231/22, 910/18838/23, передано на розгляд судді Стасюку С.В.
07.02.2024 до Господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення позивача до відповіді на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2024 прийнято справу № 910/430/22 (910/117536/23) в межах розгляду справи № 910/430/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" до свого провадження. Підготовче засідання призначено на 14.03.2024.
Підготовче засідання 14.03.2024 відкладено на 04.04.2024.
04.04.2024 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача-1 про долучення доказів.
04.04.2024 до Господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення позивача до відповіді на відзив.
Підготовче засідання 04.04.2024 відкладено на 23.05.2024.
04.04.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача - розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича про збільшення позовних вимог, зокрема, позивач просить суд подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням позовних вимог наступного змісту:
- визнати недійсним договір про надання позики № 33-09/21 від 20.09.2021, який укладений між Акціонерним товариством "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД";
- застосувати наслідки недійсності договору про надання позики № 33-09/21 від 20.09.2021, який укладений між Акціонерним товариством "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 заяву розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича про збільшення позовних вимог залишено без руху. Встановлено розпоряднику майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" арбітражному керуючому Глеваському Віталію Васильовичу п'ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду доказів сплати судового збору (оригінал платіжного доручення) в розмірі 3 028, 00 грн.
20.05.2024 до Господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення позивача щодо клопотання відповідача-1 про долучення доказів.
22.05.2024 до Господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення позивача щодо вчинення правочину з заінтересованою особою.
23.05.2024 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача-2 про відкладення розгляду справи.
У підготовчому засіданні 23.05.2024 судом зазначено, що на виконання вимог ухвали суду від 09.04.2024, якою було залишено без руху заяву позивача про збільшення позовних вимог, 15.04.2024 від позивача надійшли докази сплати судоговору збору.
Відтак, з огляду на те, що позивачем усунуто недоліки вказані в ухвалі суду від 09.04.2024 та заява відповідає вимогам ст. 46 ГПКУ, то за таких обставин подальший розгляд справи здійснюватиметься судом з урахуванням поданої розпорядником майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" арбітражним керуючим Глеваським Віталієм Васильовичем заяви про збільшення позовних вимог.
Також, в даному підготовчому засіданні судом було відмовлено у задоволенні клопотання розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича про витребування доказів, а саме, банківських виписок по рахункам боржника за період з 01.01.2019 по 25.03.2024 з метою перевірки надходження коштів в межах договору № 12/2019 від 16.04.2019. Разом з тим, судом зазначено, що в матеріалах справи № 910/430/22 про банкрутство ТОВ "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" містяться платіжні доручення, які підтверджують перерахування коштів за договором № 33-09/21, про що розпорядник майна мав би бути обізнаний.
У даному підготовчому засіданні, суд також з'ясовував думку представників позивача та відповідача-1 щодо закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду
Розпорядник майна та представник відповідача-1 не заперечували щодо закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду.
З огляду на те, що у засіданні 23.05.2024 здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, а також те, що розпорядник майна та представник відповідача-1 повідомлені про наслідки закриття підготовчого засідання, судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 20.06.2024.
20.06.2024 у судовому засіданні оголошено перерву до 18.07.2024.
15.07.2024 до Господарського суду міста Києва віл позивача надійшли письмові пояснення (на розгляд справи по суті).
У судовому засіданні 18.07.2024 позивач підтримав позовні вимоги та просив суд про задоволення позову.
Представники відповідачів заперечили що задоволення позову.
Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 18.07.2024 дослідивши її матеріали та заслухавши пояснення присутніх в засіданні представників, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
16.04.2019 між АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс" та ТОВ "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" укладено договір про надання позики № 12/2019, (із додатковими угодами), за умовами якого позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти у сумі, визначеній цим договором, для використання відповідно до цільового призначення, а позичальник приймає цю суму грошових коштів та зобов'язується використовувати її відповідно до цільового призначення, визначеного в статті 1 цього договору, сплатити проценти та повернути таку ж саму суму грошових коштів у строк, визначений цим договором.
Відповідно до п. 2.1 договору сума позики становить 350 000 000,00 грн.
Пунктом 3.2 договору визначено, що розмір процентів, визначених пунктом 3.1 договору, складає 35,1 % річних від загальної суми позики, зазначеної у пункті 2.1 договору, на рік та нараховуються з дня надходження позики на рахунок позичальника коштів до закінчення строку надання позики, який вказаний у пункті 6.1 договору або до дня дострокового повернення суми позики з урахуванням вимог пункту 3.4 цього договору. За згодою сторін процентна ставка може бути змінена і така згода має бути виражена виключно в письмовому вигляді.
Нараховані проценти позичальник зобов'язується сплатити позикодавцеві шляхом перерахування їх на розрахунковий рахунок позикодавця щомісячно, до 18 числа наступного за місяцем, в якому такі проценти повинні бути нараховані (п. 3.3 договору).
У пункті 6.1 договору сторонами погоджено, що позика надається терміном до 15.04.2022.
Додатковою угодою від 26.05.2020 № 3 до договору № 12/2019 змінено розмір процентів, визначених пунктом 3.1 договору, у розмірі 28,3 % річних від загальної суми позики.
11.11.2020 додатковою угодою № 4 до договору № 12/2019 змінено розмір процентів, визначених пунктом 3.1 договору, у розмірі 26,4 % річних від загальної суми позики.
Додатковою угодою від 16.04.2021 № 5 до договору № 12/2019 змінено розмір процентів, визначених пунктом 3.1 договору, у розмірі 25,5 % річних від загальної суми позики.
У додатковій угоді від 16.07.2021 № 6 до договору № 12/2019 сторонами внесено зміни до преамбули договору у зв'язку зі зміною Компанії з управління активами Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів "Даліз-Фінанс". Також змінено розмір процентів, визначених пунктом 3.1 договору, з 01.07.2021 у розмірі 13,5 % річних від загальної суми позики. Пункт 2.1 договору викладено в наступній редакції: " 2.1. Загальна сума позики за цим договором становить 1 120 284 600,00 грн. ".
За положеннями додаткової угоди від 01.09.2021 № 7 до договору № 12/2019 пункт 3.2 договору викладено в новій редакції: "3.2. розмір процентів, визначених пунктом 3.1 договору, складає 1 % річних від загальної суми позики, зазначеної у пункті 2.1 договору, на рік та нараховуються з дня надходження позики на рахунок позичальника коштів до закінчення строку надання позики, який вказаний у пункті 6.1 договору або до дня дострокового повернення суми позики з урахуванням вимог пункту 3.4 цього договору. За згодою сторін процентна ставка може бути змінена і така згода має бути виражена виключно в письмовому вигляді".
Додатковою угодою від 21.10.2021 № 8 до договору № 12/2019 внесено зміни до пункту 6.1 договору, відповідно до якого строк надання позики встановлено до 31.10.2023.
Судом встановлено, що надання позики АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс" за договором на надання позики від 16.04.2019 № 12/2019 та часткове їх повернення Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" підтверджується наявними в матеріалах справи в матеріалах справи № 910/430/22 про банкрутство ТОВ "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" копіями платіжних доручень.
На переконання позивача (розпорядника майна) спірний договір має ознаки фраудаторності, оскільки:
- ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" до відкриття провадження у справі про банкрутство взяло на себе зобов'язання, внаслідок чого воно стало неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;
- укладений між заінтересованими особами із бажанням настання інших правових наслідків, ніж передбачені договором;
- уповноваженою особою ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" ймовірно було перевищено свої повноваження під час укладення договору, як значного правочину;
- при укладенні договору було завищено відсоткову ставку за користування кредитом.
У свою чергу, суд відзначає, що дані обставини підлягають встановленню, або ж спростування в ході розгляду даної справи.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИТЬ СУД
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з договорів та інших правочинів.
За змістом ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 ст. 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.
Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).
У постанові від 30.01.2019 у справі № 911/5358/14 Верховний Суд висловив правову позицію щодо реальності господарської операції, вказав на те, що для з'ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов'язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті цієї операції.
Водночас будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду у справі № 405/1820/17 від 24.07.2019, № 910/8357/18 від 28.11.2019).
Великою Палатою Верховного Суду викладено у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) висновок про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2022 відмовлено Акціонерному товариству "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс" від імені та на підставі якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів "Даліз-Фінанс" в задоволенні заяви про відкриття провадження у справі № 910/430/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД". Відкрито провадження у справі № 910/430/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" за заявою Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро". Визнано Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" на загальну суму 67 480 242,82 грн; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника та процедуру розпорядження майном боржника; розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича. Визначено дату проведення попереднього судового засідання на 24.01.2023.
27.12.2022 на офіційному веб-порталі судової влади України оприлюднено оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД".
Станом на 18.07.2024 справа № 910/430/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" перебуває на стадії процедури розпорядження майном.
Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2020 у справі № 922/719/16, від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011(913/45/20).
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13 критерієм для застосування норм ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у тому числі і до заяв, поданих після введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваний правочин укладений боржником 16.04.2019, провадження у справі про банкрутство відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" відкрито ухвалою суду від 01.12.2022, тобто, після введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, умови та підстави визнання недійсними правочинів (договорів) боржника в якому врегульовано ст. 42 цього Кодексу.
Стаття 42 КУзПБ встановлює підстави, з яких правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, а також правові наслідки визнання таких правочинів недійсними.
У порядку передбаченому ст. 42 КУзПБ можуть бути визнаними за спеціальними підставами окремі правочини боржника, що не виключає можливості визнання недійсними правочинів боржника також відповідно до ст. 203, 215 ЦК України, оскільки тільки в межах провадження у справі про банкрутство законодавець визначив підсудність суду справ про визнання недійсними правочинів боржника, не обмежуючи підстав, за якими заявляються вимоги про визнання недійсним правочину (п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України).
Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Згідно ч. 2 ст. 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.
У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд постановляє ухвалу (ч. 3, 4 ст. 42 КУзПБ).
Так, однією із підстав для визнання спірного правочину недійсним на переконання позивача є те, що ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" до відкриття провадження у справі про банкрутство взяло на себе зобов'язання, внаслідок чого воно стало неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим. Як зазначає позивач, станом на дату укладання спірного правочину ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" вже знаходилось у скрутному майновому стані, тобто зміст оспорюваного договору не відповідає критеріям розумності та добросовісності, що є підставою для визнання його недійсним.
З такими доводами позивача суд не погоджується, з огляду на наступне.
Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.
Цей термін походить від англ, "fraud" - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.
Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах. Зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"), (до введення в дію КУзПБ), стаття 42 КУзПБ; при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження") (п. 47 постанови ВС КГС від 06.10.2022 у справі № 904/624/19).
Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку (висновки щодо застосування норм права викладені у постанові ВС КГС від 06.10.2022 у справі № 904/624/19).
Семантичне тлумачення терміну "зловживання правом" призводить до висновку, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб'єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин (п. 43 постанови ВС КГС від 06.10.2022 у справі № 904/624/19).
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об'єднаної палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір и активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною (така правова позиція викладена у постанові Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського Суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).
Тобто за загальним правилом, фраудаторний правочин пов'язується з розпорядженням боржником належним йому майном внаслідок чого відбувається безпідставно або сумнівно зменшення його (боржника) активів, при цьому обов'язковою ознакою фраудаторного правочину є наявність майнової шкоди.
Суд зауважує, що угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.
Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).
Відтак, обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, яка передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а вразі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.
Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18, на які, серед іншого, посилався скаржник у своїй касаційній скарзі.
Суд зауважує, що необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18).
Згідно частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достатніми є докази, які дають змогу вважати висновок про існування певної обставини істинним з певною вірогідністю, яка задовольняє встановлений для доведення цієї обставини стандарт доведення.
Таким чином, досліджуючи питання недійсності правочину, укладеного боржником в підозрілий період, суд в межах наявних в нього повноважень, передбачених статтями 86, 237 ГПК України, має надали належну правову оцінку заявленим вимогам заявника з урахуванням визначених ним підстав заявлених вимог (фактичної підстави - вчинення правочинів на шкоду кредиторам та правової підстави, яка, окрім приписів статті 42 КУзПБ, ґрунтується на загальних нормах ЦК України).
Як було встановлено судом, надання позики АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс" за договором на надання позики від 16.04.2019 № 12/2019 в сумі 1 120 284 600, 00 грн та часткове погашення процентів ТОВ "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" в сумі на часткове погашення на суму 820 650 522, 60 грн підтверджується наявними в матеріалах справи № 910/430/22 про банкрутство ТОВ "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" копіями платіжних доручень та позивачем спростовано не було.
Суд вказує, що позивач посилаючись на те, що боржник станом на час укладення спірного правочину знаходився у скрутному майновому стані, натомість, до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим, натомість, позивачем не надано суду жодних доказів та пояснень стосовно того, яка була наявна у ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" сума невиконаних ним грошових зобов'язань, строк виконання яких настав, станом на час укладення спірного правочину, тобто, станом на 16.04.2019. Більш того, позивач посилається на фінансову звітність 2020 року, в той час, як спірний договір був укладений у квітні 2019 року.
При тому, суд звертає увагу на те, що за умовами укладеного між відповідачами договору про надання позики № 12/2019 боржником (ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД") отримано позику в сумі 1 120 284 600, 00 грн.
Тобто, за умовами оскаржуваного договору, боржник не здійснював відчуження, що призвело б до зменшення його активів, а навпаки отримав майно.
Судом не встановлено, що оспорюваний правочин містить положення про покладення на боржника надмірного фінансового тягаря у вигляді додаткових штрафу, пені тощо.
Що стосується тверджень позивача, що при укладенні договору було завищено відсоткову ставку за користування кредитом, то такі твердження відхиляються судом, оскільки.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не (повернув суму позики, він зобов'язаний оплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний оплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Отже, як вбачається з норм ЦК України, якщо договір позики не є безвідсотковим то сторони договору самі встановлюють відсоткову ставку в договорі. Якщо договором не передбачено відсоткову ставку, то вона встановлюється на рівні відсоткової ставки НБУ.
Так, у поданому позові позивач перекручує дійсні обставини справи, вказуючи про зміну відсоткової ставки в сторону збільшення, означені обставини не відповідають дійсності, оскільки, судом встановлено, що першочергова відсоткова ставка за договором була на рівні 35,1%, натомість, на підставі укладених додаткових угод, відсоткова ставка була знижена до 14%, тобто на 21,1% менше від початкової. Тому маніпулювання фактами зі сторони позивача є безпідставним та не приймаються судом до уваги.
Позивачем не доведено, а судом не встановлено, наявність збитків, яких було завдано будь-кому за результатом укладення договору надання позики від 16.04.2019 № 12/2019, тобто, така кваліфікуюча ознака, як завдання збитків боржнику або кредиторам, повинна виражатися не лише у наявності у боржника заборгованості перед кредиторами, а також і у наявності умислу у сторін договору завдати шкоди кредиторам.
Проте, позивач не зважаючи на фактичні обставини справи, стверджує про наявність шкоди для кредиторів, втім, зовсім не звертає увагу на те, що відповідач-2 також поніс значні збитки від укладеного договору, що і виразилося в кредиторських вимогах відповідача-2 у справі про банкрутство ТОВ "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД".
Таким чином, позивачем не доведено вірогідними засобами доказування обставин того, що внаслідок вчинення боржником оспорюваного правочину, останній взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого, виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим, як і не доведено настання негативних наслідків для боржника або кредиторів за результатом укладеного договору, які безсумнівно зменшують його активи, що в свою чергу негативно вплине на захисту інтересів кредиторів шляхом максимально можливого задоволення вимог.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Тобто, позивач як особа, яка вважає, що його право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов'язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.
Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті. Недоведеність порушення прав позивача оспорюваним договором є достатньою підставою для відмови у позові.
Водночас, суд вказує, що позивач звертаючись з даним позовом про визнання недійсним договору, жодним чином не обґрунтовує безпосереднього порушення оспорюваним договором його прав та законних інтересів, як заінтересованої особи та кредиторів, а також, як будуть вони захищені та відновлені в результаті визнання його недійсним, враховуючи те, що статтею 42 КУзПБ передбачено не лише підстави для визнання правочинів недійсними, але й наслідки недійсності таких правочинів. Така процедура спрямована на повернення до складу конкурсної маси відчужених за цими правочинами активів боржника та для забезпечення зберігання майна боржника в інтересах його кредиторів.
Правові наслідки недійсності правочину визначені також статтею 216 ЦК України, в частині першій якої закріплено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Тобто, правовими наслідками недійсності правочину є двостороння реституція - у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Водночас, у справі що розглядається, як при чинності договору про отримання позики, так й при визнанні його недійсними, боржник не звільняється від обов'язку повернення позичальнику (АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс") грошових коштів, отриманих за цим договором.
Таким чином, позивачем при зверненні до суду з даним позовом не доведено наявності підстав, визначених абз. 3 ч. 1 ст. 42 КУзПБ для визнання недійсним вчиненого боржником оспорюваного правочину.
При тому, суд вказує, що в контексті викладених вище висновків, суд звернутися до релевантного судового рішення, зокрема, до правових висновків викладених у постанові ВС КГС від 28.09.2022 у справі № 910/1539/21 (910/9303/21) де предметом касаційного перегляду була ухвала Господарського суду міста Києва від 05.08.2021 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2022, прийняті за наслідками розгляду заяви про визнання недійсними договорів поворотної фінансової допомоги, укладених боржником до порушення справи про його банкрутство.
Також однією із підстав для визнання спірного правочину недійсним позивач посилається на те, що спірний правочин укладений між заінтересованими особами із бажанням настання інших правових наслідків, ніж передбачені договором. Зокрема, у позові позивач відзначає, що засновником ТОВ "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" був ОСОБА_1 (частка у статутному капіталі - 90%) та відповідач-1 (частка у статутному капіталі - 10%); кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" є ОСОБА_1 ; Директором відповідача-1 був ОСОБА_1 ; Кінцевим бенефіціарним власником відповідача-1 до 04 кварталу 2021 року був ОСОБА_1 , а з 4 кварталу 2021 року - ОСОБА_2 (його дружина).
У відповіді на відзив позивач зазначає, що (1) ОСОБА_1 є підписантом/власником істотної участі "Фьюче Інвестментс" (згідно відомостей у загальному доступі - 54,5997%), (2) ОСОБА_1 є засновником ТОВ "Агроімпорт ЛТД" (45% - частка у статутному капіталі), (3) "Фьюче Інвестментс" є засновником ТОВ "Агроімпорт ЛТД" (10% - частка у статутному капіталі).
Що стосується означених доводів позивача, то суд вказує наступне.
Відповідно до ст. 1 КУзПБ, заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з робота за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього (Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.
АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс" створений та діє відповідно до Закону України "Про інститути спільного інвестування" (далі - Закон).
Згідно ч. 1 ст. 14 Закон управління активами корпоративного фонду на підставі відповідного договору здійснює компанія з управління активами.
Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону активи інституту спільного інвестування - сформована за рахунок коштів спільного інвестування сукупність майна, корпоративних прав, майнових прав і вимог та інших активів.
Приписами ст. 48 Закону передбачено, що до складу активів венчурного фонду можуть входити боргові зобов'язання. Такі зобов'язання можуть бути оформлені векселями, заставними, договорами відступлення прав вимоги, позики та в інший спосіб, не заборонений законодавством.
Тобто, права вимоги виконання зобов'язань до боржника за договором позики є активами фонду, управління якими здійснює відповідна компанія з управління активами.
Відповідно до ст. 63 Закону у відносинах з третіми особами компанія з управління активами корпоративного фонду повинна діяти від імені та в інтересах такого фонду на підставі договору про управління активами.
За своєю правовою природою управління майном корпоративного інвестиційного фонду є довірчим управлінням, загальні положення якого визначено главою 70 Цивільного кодексу України, яка має назву "Управління майном". Так, відповідно до ч. 4 та ч. 5 ст. 1033 ЦК України, управитель діє без довіреності. Управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном. Договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління.
У ч. 6 ст. 63 Закону України "Про інститути спільного інвестування" визначено, що у відносинах з третіми особами компанія з управління активами корпоративного фонду повинна діяти від імені та в інтересах такого фонду на підставі договору про управління активами.
Так, від імені та в інтересах АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс", на підставі договору про управління активами № 15/2021 від 15.07.2021 (дата прийняття та номер Рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про видачу ліцензії на провадження професійної діяльності на ринках капіталу - діяльності з управління активами інституційних інвесторів: 14.05.2013 № 286, строк дії з 18.05.2013 - необмежений) діє ТОВ "Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів "Даліз-Фінанс".
15.07.2021 АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс" (далі - Фонд) та ТОВ "Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів "Даліз-Фінанс" (дата прийняття та номер Рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про видачу ліцензії на провадження професійної діяльності на ринках капіталу - діяльності з управління активами інституційних інвесторів: 14.05.2013 № 286, строк дії з 18.05.2013 - необмежений) (далі - Компанія з управління активами) укладено договір № 15/2021 про управління активами корпоративного інвестиційного Фонду, відповідно до якого Фонд з метою проведення діяльності зі спільного інвестування доручає, а Компанія з управління активами за винагороду приймає на себе зобов'язання щодо надання послуг з управління активами Фонду від імені, в інтересах і за рахунок Фонду, відповідно до умов та протягом терміну дії цього договору та у відповідності до чинного законодавства України. Договір укладається на весь термін діяльності Фонду (пункт 9.3. договору про управління активами).
Компанія з управління активами зобов'язана:
- управляти активами Фонду відповідно до вимог інвестиційної декларації Фонду, Регламенту Фонду, Проспекту емісії акцій Фонду та чинного законодавства України (пункт 2.1.1. договору про управління активами);
- діяти в інтересах Фонду (формувати інвестиційний портфель відповідно до Інвестиційної декларації Фонду з метою отримання максимального доходу при мінімально можливих ризиках з урахуванням умов. Зазначених у цьому договорі, кон'юнктури ринку цінних паперів, ризику вибору контрагента та інших факторів ризику) (пункт 2.1.2. договору про управління активами);
- брати участь в управлінні діяльністю юридичної особи, акції (частки, паї) якої належать до складу активів Фонду (пункт 2.1.20. договору про управління активами);
- представляти інтереси Фонду в стосунках з органами державної влади, юридичними та фізичними особами (резидентами та нерезидентами України), міжнародними та громадськими організаціями (пункт 2.1.12 договору про управління активами).
Відповідно до ч. 1 ст. 67 Закону України "Про інститути спільного інвестування" та п. 4.1.1. договору № 15/2021 від 15.07.2021 про управління активами АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс", компанія з управління активами несе майнову відповідальність за порушення вимог законодавства, Регламенту Фонду, Проспекту емісії акцій Фонду, Інвестиційної декларації, договору про управління активами корпоративного фонду та за збитки, що були завдані Фонду її діями (бездіяльністю) згідно із чинним законодавством України та у відповідності до Проспекту емісії акцій Фонду, Регламенту Фонду та цього договору.
Таким чином, управління майном АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс" в тому числі участь в управлінні діяльністю юридичної особи, акції (частки, паї) якої належать до складу активів Фонду, здійснює ТОВ "Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів "Даліз-Фінанс" на підставі договору про управління активами № 15/2021 від 15.07.2021 у відповідності до положень Закону України "Про інститути спільного інвестування", що залишилося поза увагою позивача та чого останнім спростовано не було.
У статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції містяться поняття контролю це вирішальний вплив однієї чи декількох пов'язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання.
Отже, з огляду на викладене твердження позивача про перебування позикодавця та боржника під контролем однієї особи ОСОБА_1 є такими, що не відповідають дійсності. У зв'язку з чим, судом відхиляються твердження позивача стосовно того, що спірний правочин укладений між заінтересованими особами.
Посилання позивача на висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05.04.2023 у cправі № 906/43/22 (906/459/22), від 04.04.2023 у cправі № 906/43/22 (906/343/22), від 08.03.2023 у cправі № 910/15598/19 (910/8017/20), від 28.02.2023 у cправі № 906/43/22 (906/366/22) та від 14.12.2021 у справі № 902/1023/19(902/508/20) не є релевантними по відношенню до обставин даної справи.
Що стосується тверджень позивача стосовно того, що при укладенні спірного правочину уповноваженою особою ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" ймовірно було перевищено свої повноваження під час укладення договору, як значного правочину, разом з тим, у письмових поясненнях поданих позивачем 07.02.2024 останнім зазначено, що сторонами до матеріалів справи не додано доказів наявності відповідного протокольного рішення Загальних зборів учасників ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД", яким би директору Товариства було погоджено укладення та підписання оспорюваного договору від імені Товариства.
В той час, судом встановлено, що із наданого до суду відповідачем-1 протоколу загальних зборів учасників ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" № 116-1 від 30.07.2021 вбачається, що директору Товариства ОСОБА_3 погоджений укладений договір на надання позики № 12/2019 від 16.04.2019.
Таким чином, твердження позивача щодо ймовірного перевищення уповноваженою особою ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" повноважень під час укладення договору не знайшли свого підтвердження.
Згідно п. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частинами 1-2 ст. 74 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ч. 1-3 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Отже, з огляду на викладене вище у своїй сукупності, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом не наведено наявності підстав з якими положення ст. 42 КУзПБ обумовлюють недійсність вчиненого боржником правочину, як і не доведено фраудаторності, заінтересованості та перевищення повноважень при укладенні оскаржуваного договору, які покладено в основу позову, а судом у свою чергу таких обставин не встановлено. У зв'язку з чим, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним договору № 12/2019 від 16.04.2019, відповідно застосування наслідки недійсності правочину також відсутні.
Разом з тим, суд вважає за необхідне вказати, що аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
При цьому, суд відзначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" та Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс" про визнання недійсним договору № 12/2019 від 16.04.2019 - відмовити.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 05.08.2024
Суддя Сергій СТАСЮК