вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" серпня 2024 р. Справа№ 910/11234/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Майданевича А.Г.
Суліма В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Моторно (транспортного) страхового бюро України
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023
у справі № 910/11234/23(суддя Бондаренко-Легких Г.П.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Ультра Альянс»
до Моторно (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 124 764,81 грн
За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Ультра Альянс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторно (транспортного) страхового бюро України про стягнення 124 764,81 грн.
Позивач просить стягнути з відповідача страхове відшкодування в розмірі 124 764,81 грн право на яке перейшло до позивача у зв'язку з виплатою страхового відшкодування за пошкодження Hyundai в результаті ДТП 30.12.2022. Також позивач просить стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 2 684,00 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі № 910/11234/23 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Ультра Альянс" до Моторно (транспортного) страхового бюро України про стягнення 124 764,81 грн задоволено. Стягнуто з Моторно (транспортного) страхового бюро України на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Ультра Альянс» грошові кошти у розмірі 124 764 грн 81 коп., а також 2 684 грн 00 коп. - судового збору та 5 000 грн 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем належними і допустимими доказами, що особа винна у скоєнні ДТП є учасником бойових дій, а тому в силу підпункту 13.1. статті 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відноситься до пільгової категорії громадян, які звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України, а відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ. Матеріалами справи підтверджено факт виплати позивачем страхового відшкодування у розмірі 149 913,49 грн, про що надано платіжне доручення №5325 від 20.01.2023, а також страховий акт №01.06/001259/1 від 16.01.2023. При цьому, вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу у розмірі 124 764,81 грн підтверджено долученим до позову звітом №9408 від 20.01.2023 по визначенню матеріального збитку. За таких обставин, позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 124 764,81 грн (регламентна виплата) підлягають задоволенню. На переконання суду, витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн є неспівмірним зі складністю справи та кваліфікацією адвоката. Оскільки, витрати позивача на професійну правничу допомогу підтверджені, суд вважає за справедливе покласти на відповідача витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн, що на переконання суду відповідає критеріям співмірності, а саме складності справи та кваліфікації адвоката.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Моторно (транспортне) страхове бюро України звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить прийняти до розгляду дану апеляційну скаргу та відкрити апеляційне провадження у справі; розгляд апеляційної скарги проводити з викликом сторін; відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі до Моторного (транспортного) страхового бюро України; розподілити судові витрати.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
На думку скаржника, суд прийшов до хибного висновку щодо правозастосування норми п. 33-1.2 статті 33-1 Закону України № 1961, оскільки така норма застосована без застосування норми ст. 34 Закону України № 1961, якою на МТСБУ не покладено обов'язок розслідувати випадки, що можуть бути підставою регламентної виплати.
Скаржник зазначає про те, що на підтвердження факту того, що ОСОБА_1 був учасником бойових дій та був звільнений від обов'язкового страхування позивачем у справі не надається жодного доказу на підтвердження цієї обставини, у зв'язку із чим, скаржник вважає, що даний позов є безпідставним, оскільки при відсутності договору ОСЦПВ у винуватця ДТП страховик потерпілого, що виплатив страхове відшкодування за догвоором добровільного страхування, не набуває права звернення до МТСБУ, оскільки в п. 36.4 ст. 36 Закону № 1961 прямо зазначено, що у такій ситуації у МТСБУ не виникає обов'язку здійснювати відповідне відшкодування (регламентні виплати) страховикам. Отже, саме ОСОБА_1 несе відповідальність за нанесену шкоду в повному обсязі перед страховою компанією за договором добровільного страхування, оскільки позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що вказана особа дійсно звільнена від обов'язку страхувати цивільно-правову відповідальність.
Скаржник вказує на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на заперечення сторони відповідача щодо ненадання транспортного засобу на огляд або фотографій пошкодженого транспортного засобу для встановлення всіх фактичних обставин випадку. Позивачем не було надано оригіналів фотографій пошкодженого транспортного засобу, що вказує на перешкоду МТСБУ у розслідуванні страхового випадку та встановити всі фактичні обставини справи, а отже, на підставі ст. 37 Закону № 1961 у МТСБУ наявні всі підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування до моменту надання документів, але, діючи в інтересах, потерпілого МТСБУ не відмовила у виплаті, а повторно було зроблено відповідний запит до позивача задля отримання документів для проведення регламентної виплати. Таким чином, позивачем було позбавлено МТСБУ можливості у визначенні розміру шкоди в передбачені ст. 33, 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» спосіб та було відмовлено позивачу у задоволенні заяви про виплату страхового відшкодування на підставі підп. 37.13 п. 37.1 ст. 37 Закону № 1961.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Позивачем не надано відзиву на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу передачі судової справи № 910/11234/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Сулім В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 апеляційну скаргу Моторно (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі № 910/11234/23 залишено без руху. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме: протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, надати до Північного апеляційного господарського суду:
- докази сплати судового збору у розмірі 4 026,00 грн;
- докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі - Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Ультра Альянс".
29.01.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про усунення недоліків до якої додано платіжну інструкцію № 978439 від 25.01.2024, що свідчить про сплату судового збору у розмірі 4 026,00 грн. та докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі - Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Ультра Альянс".
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Моторно (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі № 910/11234/23. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Моторно (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі № 910/11234/23 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників.
Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення повітряної тривоги, періодичні відключення електроживлення, тимчасові непрацездатності суддів та перебування суддів у відпустках, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/11234/23 розглядалась протягом розумного строку.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається із матеріалів справи, 30.12.2022 в місті Києві по вулиці Симона Петлюри, 26/123 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Hyundai» д.н.з. НОМЕР_1 та «Audi» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 .
На момент дорожньо-транспортної пригоди між власником транспортного засобу «Hyundai» д.н.з. НОМЕР_1 та позивачем діяв договір добровільного страхування наземного транспортного засобу «КАСКО-ПроАвто» № 01.06.06-000533 від 26.05.2022.
Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 30.01.2023 у справі № 761/509/23 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення (ДТП 30.12.2022) та притягнено до адміністративної відповідальності.
05.01.2023 власник автомобіля «Hyundai» д.н.з. НОМЕР_1 звернувся до позивача з заявою щодо виплати страхового відшкодування на рахунок СТО LIFE AVTO «ФОП Коваленко С.В.»
Згідно рахунку № 00004-23/01/09 від 09.01.2023 загальна сума ремонтних робіт склала 149 913, 49 грн. Зазначена сума підтверджується також страховим актом № 0.06/001259/1 від 16.01.2023.
Звітом № 9408 від 20.01.2023 оцінки автотранспорту про визначення матеріального збитку заподіяного власнику автомобіля на підставі відповідної оцінки, яку провів СПД «Горобець Ю.М.» встановлено, що вартість заподіяного збитку власника автомобіля «Hyundai» д.н.з. НОМЕР_1 складає 124 764,81 грн.
Позивач на підставі Наказу № 01.06/001259/1/1 від 16.01.2023 виплатив страхове відшкодування в розмірі 149 913,49 грн на рахунок ФОП Коваленко С.В., що підтверджується платіжним дорученням № 5325 від 20.01.2023.
Особа, яка винна в ДТП, а саме ОСОБА_1 не має страхового полісу транспортного засобу, оскільки у відповідності до відомостей з довідки Національної поліції України №3023002605773769 від 30.12.2022 про дорожньо-транспортну пригоду відноситься до пільгової категорії громадян у зв'язку з наявністю посвідчення учасника бойових дій № 136130 на підставі пункту 13.1. статті 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Позивач 29.03.2022 у відповідності до підпункту «г» пункту 41.1. статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» звернувся до відповідача з вимогою здійснити виплату на користь позивача у розмірі 124 764, 81 грн. 20.04.2023 позивач повторно звернувся до відповідача електронним листом щодо здійснення оплати.
Однак відповідач в листах-відповідях на вимоги №3-01б/12251 від 14.04.2023 та №3-01б/21744 від 05.07.2023 повідомив позивача, що для розгляду справи та прийняття рішення щодо відшкодування заподіяної шкоди, позивачу необхідно надати документи, передбачені статтею 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
У зв'язку з вище зазначеним, позивач просить стягнути з відповідача на підставі підпункту «г» пункту 41.1. статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» суму шкоди в розмірі 124 764,81 грн.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними у оскаржуваному рішенні, з огляду на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 16 Закону України "Про страхування" від 07.03.1996, № 85/96-ВР (далі - Закон № 85/96-ВР) договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Така ж норма закріплена і в ч. 1 ст. 979 ЦК України.
Згідно із ст. 8 Закону № 85/96-ВР страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, порядок виплати такого відшкодування та дії сторін при настанні страхового випадку, регулюються Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 № 1961-IV із змінами та доповненнями (далі Закон № 1961).
Згідно із ч. 22.1 ст. 22 Закону № 1961 у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 29 Закону № 1961 у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України; якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Згідно із ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
За приписами статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Як вбачається із матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Audi» д.н.з. НОМЕР_2 застрахована не була, оскільки за твердженнями позивача винна особа в ДТП є учасником бойових дій, а тому відноситься до пільгової категорії громадян, на підтвердження чого, позивачем надано довідку Національної поліції України № 3023002605773769 від 30.12.2022 про дорожньо-транспортну пригоду, в якій зазначено, що водій автомобіля «Audi» д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_1 , який у відповідності до постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 30.01.2023 у справі № 761/509/23 є винним в ДТП 30.12.2022, відноситься до пільгової категорії громадян на підставі посвідчення УБД №136130.
Згідно пункту 13.1. статті 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.
З довідки Національної поліції України про дорожньо-транспортну пригоду № 3023002605773769 від 30.12.2022 вбачається, що ТЗ «Audi» д.н.з. НОМЕР_2 належить на праві власності ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 на момент ДТП лише керував зазначеним транспортним засобом.
Відповідно до п. 1.6. ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що власники транспортних засобів - це юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Рішенням Конституційного Суду України від 23.12.2014 у справі № 1-6/2014 вирішено, що транспортними засобами, які належать учасникам бойових дій, інвалідам війни та інвалідам I групи, є такі наземні транспортні засоби, якими зазначені особи володіють як на праві власності, так і на будь-якій іншій правовій підставі.
Пунктом 2.2. Правил дорожнього руху, затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 встановлено, що власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Пунктом 2.1. Правил дорожнього руху передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі. Так, зокрема, водій повинен мати посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб.
Так, як вбачається із довідки Національної поліції України про дорожньо-транспортну пригоду № 3023002605773769 від 30.12.2022 в графі «посвідчення водія» не зазначені відомості, водночас, докази того, що щодо ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне порушення в порядку статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що передбачає керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред'явила їх для перевірки, або стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами (в тому числі керування транспортним засобом без посвідчення водія), в матеріалах справи відсутні.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що суд в межах господарської справи не повинен встановлювати факт наявності посвідчення водія у винної в скоєнні ДТП особи, винуватість якої встановлена в межах справи про адміністративні правопорушення, зазначені дії покладаються на сторін по справі, оскільки, в силу ст. 331 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» саме страховик та МТСБУ повинні встановлювати зазначені обставини.
Отже, з огляду на те, що відповідачем не надано доказів, що особа винна в скоєнні ДТП на момент вчинення ДТП керувала транспортним засобом на незаконних підставах, оскільки ні органи Нацполіції, ні суд, який розглядав справу про адміністративне правопорушення не зазначали про факт відсутності у водія водійського посвідчення, твердження відповідача про відсутність у ОСОБА_1 водійського посвідчення, є необгрунтованим.
Пунктом 39.1. статті 39 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту.
Згідно підпункту 39.2.1. пункту 39.2. статті 39 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», основними завданнями МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.
Згідно підпункту «г» пункту 41.1. статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач листом-вимогою від 29.03.2023 звернувся до відповідача щодо здійснення регламентної виплати на підставі статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в розмірі 124 764,81 грн, у зв'язку з тим, що позивачем на виконання умов договору добровільного страхування наземного транспортного засобу «КАСКО-ПроАвто» № 01.06.06-000533 від 26.05.2022 потерпілій особі було виплачено страхове відшкодування.
Відповідач листом №3-01б/12251 від 14.04.2023 повідомив позивача, що останньому необхідного надати: 1) копію постанови суду завірену гербовою печаткою суду, що визначає особу, відповідальну за скоєння ДТП, та яка набрала законної сили; 2) оригінали фотографій пошкодженого ТЗ або надати їх в електронному вигляді; 3) копію платіжного доручення, завірену банківською печаткою.
Окрім цього, відповідач повідомив позивача, що ним, на підставі пункту 33-1.1. статті 31-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», здійснено запит до особи, відповідальної за скоєння ДТП, з метою отримання певних документів.
Позивач, 20.04.2023 електронним листом повторно звернувся до відповідача в якому повідомив, що Законом не встановлений обов'язок особи, яка має право на відшкодування подавати постанову суду та те, що він не має в власному розпорядженні оригіналів фотографій пошкодженого ТЗ.
Відповідач листом №3-01б/21744 від 05.07.2023 повторно повідомив позивача, що йому необхідно подати документи, які відповідач зазначав в листі №3-01б/12251 від 14.04.2023.
Відповідач, як у суді першої інстанції, так і у апеляційній скарзі наголошує на тому, що позивачем не надано доказів, що винна особа в ДТП є учасником бойових дій та звільнена від обов'язкового страхування, а довідка № 3023002605773769 від 30.12.2022 про дорожньо-транспортну пригоду на думку відповідача не є достатнім доказом для підтвердження факту, що винна особа є звільненою від обов'язкового страхування.
Так, відповідно до ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу» внормовано, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Пунктом 5 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затверджено постановою Кабінету Міністрів України №302 від 12.05.1994 передбачено, що учасникам бойових дій видаються посвідчення з написом "Посвідчення учасника бойових дій" та нагрудний знак "Ветеран війни - учасник бойових дій".
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про Національну поліцію України», Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
У відповідності до частини 1 статті 8 та частини 3 статті 9 Закону України «Про Національну поліцію України», поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Поліція забезпечує доступ до публічної інформації, володільцем якої вона є, у порядку та відповідно до вимог, визначених законом.
Відповідно до пункту 33-1.2. статті 33-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на підставі письмового запиту страховика або МТСБУ відповідний підрозділ Національної поліції зобов'язаний надати йому довідку про дорожньо-транспортну пригоду, форма та порядок видачі якої встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.
Згідно із п. 5, 7 Порядку видачі довідки про дорожньо-транспортну пригоду, затверджено Наказом Міністра внутрішніх справ України №4 від 10.01.2022, довідка про ДТП видається страховику або Моторному (транспортному) страховому бюро України (далі - МТСБУ) на підставі їхніх запитів до уповноваженого підрозділу Національної поліції, у межах території обслуговування якого сталася ДТП. Довідку підписує уповноважений працівник підрозділу Національної поліції, який її сформував.
Як вбачається із матеріалів справи, довідка про дорожньо-транспортну пригоду видана підрозділом Національної поліції України, який є центральним органом виконавчої влади та підписана уповноваженим працівником НП, з якої можливо ідентифікувати, що винна особа має посвідчення «УБД», яке в розумінні Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни є посвідченням учасника бойових дій та відповідачем не заперечувалось щодо достовірності відомостей зазначених в довідці, і відповідачем не надано доказів на спростування зазначеного.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що довідка про дорожньо-транспортну пригоду № 3023002605773769 від 30.12.2022 є належним доказом, який підтверджує, що винна особа має статус учасника бойових дій, якій підтверджується посвідченням УБД №136130 та відноситься до пільгової категорії громадян в силу п. 13.1. ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Матеріалами справи підтверджено факт виплати позивачем страхового відшкодування у розмірі 149 913,49 грн, про що надано платіжне доручення №5325 від 20.01.2023, а також страховий акт №01.06/001259/1 від 16.01.2023, натомість, вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу становить 124 764,81 грн, що підтверджується звітом № 9408 від 20.01.2023 по визначенню матеріального збитку.
Враховуючи викладене, колегії суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 124 764,81 грн (регламентна виплата), є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат.
Позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача судові витрати, а саме 2 684,00 грн судового збору та 10 000,00 грн витрат на правничу (правову) допомогу.
З огляду на те, що позовні вимоги задоволено у повному обсязі, судові витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Частинами 1-2 ст. 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Обґрунтовуючи розмір понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, позивачем надано до матеріалів справи:
- договір № 06062022-ПД від 06.06.2022 про надання правничої (правової) допомоги;
- додаток № 1 до договору;
- акт надання послуг №1259/1 від 07.07.2023;
Згідно із п. 3.1. Договору - розмір винагороди (гонорару) виконавця за надання правничої допомоги згідно з даним договором визначається у рахунках та актах виконаних робіт, які є невід'ємними додатками до даного договору.
Відповідно до п. 2 Додатку № 1 до Договору - у випадку надання правничої (правової) допомоги в судах, оплата наданих послуг здійснюється згідно виставленого рахунку на підставі акту наданих послуг протягом 60 днів з дня набрання судовим рішенням законної сили.
Як вбачається із п. 2 Акту наданих послуг №1259/1 від 07.07.2023 - загальна вартість фактично виконаної роботи та наданих послуг за Договором по справі за позовом ПрАТ «Страхова компанія «Ультра Альянс» до МТСБУ складає 10 000,00 грн.
Враховуючи те, що дана справа є стандартною, не складною та щодо якої є стала та численна практика Верховного Суду, а отже адвокату не потрібно витрачати значної кількості часу для виконання відповідних робіт з аналізу діючого законодавства, а позовна заява, що складена адвокатом, містить лише 4 аркуші документу та містила недоліки, у зв'язку із чим 17.07.2023 була залишена без руху, з огляду на те, що витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн у даній справі є неспівмірним зі складністю справи та кваліфікацією адвоката, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на предмет спору, обсяг поданих позивачем заяв по суті справи, клопотань, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн, що відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності їх розміру.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду, з огляду на те, що матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем належними і допустимими доказами, що особа винна у скоєнні ДТП є учасником бойових дій, а тому в силу підпункту 13.1. статті 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відноситься до пільгової категорії громадян, які звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України, а відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування в розмірі 124 764,81 грн, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, у зв'язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі № 910/11234/23, відсутні.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.
Скаржником не обґрунтовано того, що відсутність постанови суду завіреної гербовою печаткою суду, що визначає особу, відповідальну за скоєння ДТП, та яка набрала законної сили (за наявності доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень), оригіналів фотографій пошкодженого ТЗ (за наявності звіту про оцінку автотранспорту № 9408 від 20.01.2023) та платіжного доручення, завіреного банківською печаткою перешкодило у розслідуванні випадку та позбавило можливості скаржника перевірити пошкодження транспортного засобу у причинно-наслідковому зв'язку з ДТП.
Крім того, скаржником не спростовано тієї обставини, що у довідці про дорожньо-транспортну пригоду № 3023002605773769 від 30.12.2022 зазначено про те, що винна особа має статус учасника бойових дій, який підтверджується посвідченням УБД №136130 та відноситься до пільгової категорії громадян в силу п. 13.1. ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Страховик не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування.
Згідно із п. 37.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» рішення страховика про відмову у здійсненні страхової виплати повідомляється страхувальнику у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.
Однак, відповідачем вмотивоване рішення про відмову у здійсненні виплати не приймав та позивачу не направляв.
Враховуючи викладене, доводи скаржника, викладені у апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення та не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі № 910/11234/23.
З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому зазначає, що оскаржене рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції").
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Моторно (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі № 910/11234/23 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі № 910/11234/23 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Моторно (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі № 910/11234/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі № 910/11234/23 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Справу № 910/11234/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді А.Г. Майданевич
В.В. Сулім