печерський районний суд міста києва
Справа № 357/8173/21-ц
пр. 2-2616/24
15 травня 2024 року
Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Хайнацького Є.С.,
при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,
за участю:
позивача: не з'явився,
відповідача-1: не з'явився,
відповідача-2: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів, -
У липні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач, ОСОБА_2 ), в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі вартості банківських золотих злитків в загальній кількості 259 штук та загальною масою 25 500 грамів, що становить 40 386 653,10 грн.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 22 березня 2016 року ОСОБА_2 разом із ОСОБА_3 отримали від нього (позивача) в позику матеріальні цінності у вигляді золотих банківських злитків в кількості 259 штук загальною масою 22 500 г (далі - злитки).
Пізніше 08 листопада 2016 року на підтвердження укладення договору позики ОСОБА_2 та ОСОБА_3 особисто написали розписку, якою посвідчили факт отримання, кількість, походження (виробник) та номінал злитків.
Відповідно до змісту розписки позичальники зобов'язалися повернути йому злитки в такому ж вигляді (такої ж якості, стану та сумарної ваги). При цьому, без погодження з ним, в односторонньому порядку вказали у розписці строк повернення позики - не пізніше 01 квітня 2017 року
Станом на час звернення з даним позовом злитки йому не повернуті, з огляду на що заявлені вимоги до боржника для вирішення спору в судовому порядку.
Крім того, щодо одного із боржників - ОСОБА_3 25 листопада 2020 року Господарський суд м. Києва у справі № 910/15694/20 відкрив провадження про неплатоспроможність. В межах вказаної справи ОСОБА_3 визнав факт отримання від нього (позивача) зазначених злитків. Зазначений факт також не заперечував і боржник ОСОБА_2 .
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 червня 2021 року провадження у справі № 910/15694/20 було закрите.
Посилаючись на наведене, просить стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти в сумі вартості банківських золотих злитків в загальній кількості 259 штук та загальною масою 25 500 г, що становить 40 386 653,10 грн.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 вересня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в порядку загального позовного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів та призначено підготовче засідання у справі на 07 жовтня 2021 року.
05 жовтня 2021 року до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_2 на позов, у якому він просить застосувати позовну давність до позовних вимог та відмовити в задоволенні позову повністю.
07 жовтня 2021 року до суду надійшла заява позивача про зміну підстав позову, у якій він просить прийняти до розгляду нові підстави позову - відшкодування збитків згідно зі статтями 22, 612 ЦК України у вигляді стягнення з відповідача вартості золотих злитків в загальній кількості 259 штук та загальною масою 25 500 грамів. Позивач вважає, що договір позики в частині повернення йому злитків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виконати не можуть у зв'язку з їх втратою, а строк виконання зобов'язання станом на 07 жовтня 2021 року є простроченим, унаслідок чого він втратив інтерес до його виконання.
Протокольною ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2021 року відкладено підготовче засідання до 03 листопада 2021 року.
23 жовтня 2021 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 листопада 2021 року залучено до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 (далі - третя особа, ОСОБА_3 ) та відкладено підготовче засідання на 17 листопада 2021 року.
10 листопада 2021 року до суду надійшов відзив відповідача на заяву про зміну підстав позову.
Протокольною ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2021 року оголошено перерву у підготовчому засіданні до 03 грудня 2021 року.
Протокольною ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2021 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті на 29 грудня 2021 року.
06 грудня 2021 року до суду надійшла заява відповідача про застосування позовної давності до позовних вимог.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2022 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , про стягнення коштів передано за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 лютого 2022 року матеріали справи передано головуючому судді Хайнацькому Є.С.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23 лютого 2022 року прийнято до свого провадження в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 про стягнення коштів та призначено підготовче засідання у справі на 18 липня 2022 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 вересня 2022 року ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2022 року про передачу справи за підсудністю залишено без змін.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 лютого 2023 року відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 03 травня 2023 року.
03 травня 2023 року до суду надійшло клопотання представника позивача про залучення до участі у справі співвідповідача ОСОБА_3 .
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03 травня 2023 року розгляд справи відкладено на 30 серпня 2023 року.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30 серпня 2023 року задоволено клопотання представника позивача та залучено до участі у справі в якості співвідповідача - ОСОБА_3 (далі - відповідач-2), виключивши його зі складу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, у зв'язку з чим відкладено підготовче засідання на 22 листопада 2023 року.
02 жовтня 2023 року представник відповідачів подала відзив на позовну заяву, в якому остання просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, застосувавши строк позовної давності.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2023 року закрито підготовче провадження у цій справі та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 11 березня 2024 року.
07 березня 2024 року представник відповідачів подала заяву, в якій просить розглядати справу за їх відсутності, у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
У судовому засіданні 11 березня 2024 року представник позивача підтримав доводи, викладені у позовній заяві, просив позов задовольнити.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11 березня 2024 року у справу оголошено перерву до 15 травня 2024 року.
Позивач та його представник в судове засідання, призначене на 15 травня 2024 року, не з'явилися; представник позивача подала заяву суду про розгляд справи без їх участі та без фіксації судового засідання, просила позов задовольнити.
Відповідачі та їх представник в судове засідання не з'явилися, представник відповідачів подала заяву суду про розгляд справи без їх участі та без фіксації судового засідання, просила відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості в їх сукупності, заслухавши представників сторін,, суд установив такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.
Суд установив, що 22 березня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладений договір позики, за яким відповідачі отримали від позивача в позику матеріальні цінності у вигляді золотих банківських злитків в кількості 259 штук загальною масою 22 500 г.
На підтвердження укладення договору позики 08 листопада 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надали власноручно написану ними розписку, якою посвідчили факт отримання, кількість, походження (виробник) та номінал злитків.
Відповідно до змісту розписки позичальники зобов'язалися повернути позивачеві злитки в такому ж вигляді (такої ж якості, стану та сумарної ваги).
Станом на час звернення позивача з позовом та розгляду справи відповідачі не повернули борг позивачу, оригінал розписки знаходиться у позикодавця.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25 листопада 2020 року відкрито провадження у справі № 910/15694/20 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_3 .
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 червня 2021 року залишеною без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 жовтня 2021 року, провадження у справі про визнання банкрутом ОСОБА_3 закрито.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
За загальним правилом, визначеним у статях 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від відповідача виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦПК України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядок, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дату отримання коштів.
Судом встановлено, що 22 березня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримав у борг від ОСОБА_1 матеріальні цінності у вигляді золотих банківських злитків в кількості 259 штук, загальною масою 22 500 г із зобов'язанням їх повернути в строк не пізніше 01 квітня 2017 року.
Аналізуючи зміст правочину, суд приходить до висновку, що текст розписки містить безумовне та однозначне зобов'язання стосовно повернення вказаних банківських злитків на користь позивача. Розписка містить необхідні умови договору позики, зокрема, дату її складання (22 березня 2016 року), отримання матеріальних цінностей у вигляді золотих банківських злитків у конкретній кількості (259 штук загальною масою 22 500 г) та зобов'язання щодо їх повернення (не пізніше 01 квітня 2017 року.).
Відповідно до вимог статті 545 ЦК України, кредитор, прийнявши виконання зобов'язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив стягнути солідарно з відповідачів вартість золотих злитків в загальній кількості 259 штук та загальною масою 25 500 грамів, посилаючись на те, що договір позики в частині повернення йому злитків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виконати не можуть у зв'язку з їх втратою, виконання зобов'язання станом на день звернення з цим позовом є простроченим, унаслідок чого він втратив інтерес до виконання укладеного між ним та відповідачами договору позики.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Так, письмова форма договору позики від 22 березня 2016 року, укладеного між позивачем, як позикодавцем, та відповідачами, як позичальниками, оформленого борговою розпискою, внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі злитків позичальникам. Такі висновки суду узгоджуються з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 08 червня 2016 року у справі № 6-1103цс16.
Суд звертає увагу, що оригінал розписки знаходиться у позикодавця.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає доведеним факт укладення між позивачем та відповідачами договору позики від 22 березня 2016 року, а також встановленим факт порушення відповідачами своїх зобов'язань перед позивачем щодо своєчасного повернення суми боргу за договором позики у вигляді золотих банківських злитків в кількості 259 штук, загальною масою 22 500 г, у строк не пізніше 01 квітня 2017 року, протилежного не доведено, а тому є підстави для задоволення позовних вимог.
Разом із тим, відповідачі піж час розгляду цієї справи заявили про застосування позовної давності до заявлених позивачем вимог.
Позовна давність це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропуску, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спірі з посиланням на зазначену норму ЦК України).
Особа, яка вважає, що її права або інтереси порушені, може звернутися до суду за їх захистом лише в межах визначеного законодавством строку.
За правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2022 року у справі № 138/28/20 (провадження № 61-2399св21).
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту того, що позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся своєчасно за його захистом до суду, недостатньо. Позивачу належить довести не тільки факт незнання про порушене право, а також спростувати презумпцію обізнаності про стан своїх прав, тобто довести наявність об'єктивних обставин, які перешкоджали дізнатись про порушене право.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц виклала правовий висновок про те, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц виклала правовий висновок про те, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов'язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Зазначене є наслідком дії загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, котрі є підставами її вимог і заперечень.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.
Відповідно до боргової розписки відповідачі зобов'язались повернути позику не пізніше 01 квітня 2017 року. Отже, сторони чітко визначили кінцеву дату повернення боргу та підстави вважати інший строк виконання зобов'язань відсутні. Таким чинок, строк позовної давності почав свій перебіг 02 квітня 2017 року і закінчився 02 квітня 2020 року.
З позовом до суду позивач звернувся 20 липня 2021 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.
Частинами третьою-п'ятою стаття 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесенням ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Враховуючи те, що позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення вартості золотих злитків в загальній кількості 259 штук та загальною масою 25 500 грамів за розпискою після спливу позовної давності, не навів жодних поважних причин пропуску такого строку, а відповідачі заявили про застосування позовної давності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог через сплив позовної давності.
Керуючись статтями 12, 15, 16, 256, 261, 267, 509, 526, 545, 598, 599,629, 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України, статтями 12, 13, 19, 141, 247, 258, 259, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд , -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 27.05.2024 року.
Суддя Є.С. Хайнацький