печерський районний суд міста києва
Справа № 757/31795/24-к
пр. 1-кс-28065/24
30 липня 2024 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі судових засідань ОСОБА_2 ,
за участю особи, яка подала скаргу - ОСОБА_3 ,
прокурора - ОСОБА_4 ,
слідчого - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві судове провадження за скаргою ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань, яка полягає у неповерненні тимчасового вилученого майна під час обшуку в рамках здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12013110060002990, -
15.07.2024 у провадження Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань, яка полягає у неповерненні тимчасового вилученого майна під час обшуку в рамках здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12013110060002990.
В обґрунтування доводів та вимог скарги зазначено, що в рамках досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженню, на підставі ухвали слідчого судді, проведено обшук будинку за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_3 , що належить на праві власності ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дебуло виявлено та вилучено, зокрема, мобільний телефон та документи.
Проте, ОСОБА_3 вказує, що вилучене майно не має відношення до кримінального правопорушення та на яке в подальшому арешт накладено не було, а відтак вилучене майно підлягає поверненню його законному володільцю.
В судовому засіданні власник майна підтримав вимоги та просив задовольнити.
Слідчий та прокурор просили відмовити у задоволенні скарги, вказуючи на його безпідставність, з огляду на те, що до суду подано клопотання про арешт майна, яке на даний час перебуває на розгляді.
Вивчивши скаргу, заслухавши позицію учасників розгляду, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.
За своїм змістом подана скарга направлена на повернення вилученого майна у ході проведеного обшуку, через призму оскарження бездіяльності прокурора/слідчого.
Судовим розглядом встановлено, що слідчими Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12013110060002990 від 02.04.2013 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 376-1, ст. 386, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 384, ч. 2 ст. 256, ч. 1 ст. 396, ч. 2 ст. 384, ч. 1 та ч. 2 ст. 375, ч. 1 ст. 382, ч. 2 ст. 376 Кримінального кодексу України.
28.06.2024 ухвалою слідчого судді № 757/29242/24-к було надано дозвіл на проведення обшуку будинку за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_3 , що належить на праві власності ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою відшукання та вилучення речей і документів та речових доказів, які підтверджують причетність ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та наближених до нього осіб до вчинення розслідуваних злочинів - шахрайського заволодіння майновими активами, для відшукання цих активів - предметів вчинення легалізації (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом та вилучення документів, які підтверджують реєстрацію права власності або права користування на них, їх зміну або припинення, у т.ч. в електронному вигляді на цифрових носіях інформації (оптичних дисках, картах пам'яті), чорнову бухгалтерію діяльності злочинної організації із шахрайського заволодіння активами та їх подальшої легалізації, листування, у т.ч. в електронному вигляді за допомогою мобільних телефонів, планшетів, комп'ютерів, ноутбуків, з можливістю їх вилучення для огляду та проведення комп'ютерно-технічних експертиз.
04.07.2024, на підставі ухвали слідчого судді, проведено обшук за адресою: за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_3 , що належить на праві власності ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дебуло виявлено та вилучено, зокрема, мобільний телефон та документи.
Відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
Слідчий суддя при вирішенні даної скарги, враховує, приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною 5 статті 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).
ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).
У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
Згідно зі ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржено неповернення тимчасово вилученого майна, згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які слідчий, прокурор зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна.
Відповідно до ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукування в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Статтею 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.
Враховуючи вказані норми кримінального процесуального законодавства, слідчий суддя приходить до висновку, що безпідставність скарги та передчасність, так як на даний час до суду подано клопотання про арешт вилученого майна, яке не вирішено.
На підставі викладеного, враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про безпідставність вимог скарги, а відтак у задоволенні вимог скарги слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 100, 169-170, 303, 305, 306, 307, 309 КПК України, слідчий суддя,-
Відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань, яка полягає у неповерненні тимчасового вилученого майна під час обшуку в рамках здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12013110060002990.
Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_8