Справа №:755/10140/24
Провадження №: 1-кп/755/1243/24
м. Київ "02" липня 2024 р.
Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
за участю прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
розглянувши у судовому засіданні клопотання прокурора про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у межах кримінального провадження відомості відносно якого внесені до ЄРДР №12024105040000313 від 22.02.2024 за обвинуваченням :
за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Сватово, Луганської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого, вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області за ч.1 ст. 309 до 1 місяця арешту,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 309, ч.1 ст. 263 КК України,-
у судовому засіданні суд поставив на обговорення питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 .
При обговоренні питання прокурор просив продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 мотивуючи тим, що ризики які були при обранні запобіжного заходу передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України не зменшились, тому вважає за доцільне продовжити запобіжний захід, який забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Обвинувачений ОСОБА_4 заперечив проти застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки він з моменту вчинення кримінального правопорушення виправився, зробив для себе належні висновки, та ризики які були наявні на стадії досудового розслідування зменшились, тому просив застосувати до нього більш м'який запобіжний захід у виді особистого зобов'язання.
Суд вислухавши думку учасників судового розгляду приходить до наступного:
відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
За приписами статті 177 КПК України підставою як для застосування, так і для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають суду достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною 1 цієї статті.
Згідно положень ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; наявність судимостей у обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше, а також інші обставини зазначені в законі.
При вирішені даного питання, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, але й високі стандарти охорони суспільних прав та інтересів, та потребує від суду більшої суворості в оцінці порушених цінностей суспільства.
Відповідно до п. 79 рішення Європейського суду з прав людини "Харченко проти України" (Заява N 40107/02) Суд нагадує, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів, на які посилався заявнику своїх клопотаннях про звільнення з-під варти. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (див., серед інших джерел, рішення у справі "Лабіта проти Італії" (980 009) (Labita v. Italy), [GC], N 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV).
Відповідно до положень ст.ст. 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція) нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення. Обмеження, дозволені згідно з цією Конвенцією щодо зазначених прав і свобод, не застосовуються для інших цілей ніж ті, для яких вони встановлені.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Як зазначається у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна (Панченко проти Росії (Panchenko v. Russia) від 08 лютого 2005 року № 45100/98, п. 106). Крім цього, ризик того, що обвинувачений буде перешкоджати належному відправленню судочинства, не може оцінюватись абстрактно, факт такого перешкоджання має бути підтверджено доказами (Бекчієв проти Молдови (Becciev v. Moldova), від 04 жовтня 2005 № 9190/03 п. 59).
Також при розгляді даного клопотання суд враховує правову позицію, викладену в рішенні ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України» (Kharcnenko v. Ukraine) №40107/02 , щодо обов'язку суду при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою розглядати можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (п.80).
Відповідно до статті 176 КПК України одним із запобіжних заходів є особисте зобов'язання.
Статтею 179 КПК України передбачено, що особисте зобов'язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов'язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 194 КПК України якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Суд вважає, що зазначені у промові прокурора ризики існують, з огляду на обставини кримінального правопорушення та тяжкість інкримінованого обвинуваченому правопорушення.
Разом з тим, прокурором у судовому засіданні не доведено, що більш м'який запобіжний захід який би міг бути застосованим до обвинуваченого ОСОБА_4 , не зможе в повній мірі запобігти ризикам, передбаченим п. 1, п.5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а тому, суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для відмови прокурору у задоволенні клопотання про продовження строків застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
За наведених обставин, суд, вважає за можливе застосувати до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання з покладенням обов'язків визначених ч. 5 ст. 194 КПК України терміном на 2 місяці, оскільки такий запобіжний захід дасть змогу уникнути встановленим судом ризикам та забезпечити виконання ОСОБА_4 покладених процесуальних обов'язків.
На підставі наведеного, керуючись, ст.ст. 176-178, 194, 196, 331 376 КПК України, суд, -
У задоволенні клопотання прокурора - відмовити.
Застосувати щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді особистого зобов'язання, поклавши на нього обов'язки, передбачені ч. 5ст. 194 КПК України, а саме:
-не відлучатися за межі м. Києва та Київської області без дозволу слідчого, прокурора або суду, залежно від стадії кримінального провадження;
-повідомляти слідчого, прокурора, суд, залежно від стадії кримінального провадження, про зміну свого місця проживання;
Вказані обов'язки покласти на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 діб - до 30 серпня 2024 року.
Звільнити ОСОБА_4 з-під варти в залі суду.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_4 , що в разі невиконання покладених на нього обов'язків до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід.
Контроль за виконанням зобов'язань покласти на прокурора, що здійснює процесуальне керівництво у даному кримінальному провадженні.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення в частині обрання запобіжного заходу.
Суддя