Номер провадження: 11-кп/813/1873/24
Справа № 522/19697/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
02.07.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 кизи,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 18.06.2024 року про продовження строку тримання під вартою відносно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вагаршапат, Республіки Вірменія, громадянина України, офіційно не працевлаштованого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , маючого цивільний шлюб, раніше судимого, останній раз
- 13 березня 2023 року Обухівським районним судом Київської області за ч.3 ст. 185 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням на 1 рік,
- обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 27, ч.5 ст. 185 КК України, у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12023162310000512 від 28.06.2023 року, -
установив
Зміст оскарженого судового рішення
Ухвалою суду 1-ої інстанції відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.27 ч.5 ст.185 КК України, було задоволено клопотання прокурора та продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», терміном на 60 днів до 17.08.2024 року з визначенням розміру застави у розмірі 800 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 2 422 400 гривень.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Не погоджуючись з ухвалою суду захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, та застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у виді застави в розмірі 80 (вісімдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Захисник посилається на незаконність оскарженої ухвали, вказує про недоведеність обвинувачення, також відсутність ризиків у кримінальному провадженні прокурором, які навіть у разі їх існування на початковій стадії, на теперішній час значно знизилися, а деякі перестали існувати.
Захисник вказує, що наразі ті ризики, які існували, суттєво зменшилися, а частина з них взагалі перестала існувати. ОСОБА_7 має постійне місце проживання, проживає разом з цивільною дружиною - ОСОБА_8 , утримує матір похилого віку - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та має постійне місце проживання у м. Києві. Жодного випадку зі сторони обвинуваченого ухилитися від слідства виявлено не було. Прямих доказів того, що обвинувачений міг вчинити інкримінований йому злочин немає, а об'єктивні дані про те, що у потерпілих було викрадено 500 000 доларів США відсутні. Ризик незаконного впливу на свідків захисник вважає необґрунтованим, а порушень обов'язків ОСОБА_7 в інших кримінальних справах не було, що в цілому свідчить про відсутність підстав для продовження тримання його під вартою.
Також захисник посилається на не врахування судом погіршення стану здоров?я обвинуваченого, а також не надання йому належної медичної допомоги в умовах слідчого ізолятора.
На думку захисника, визначений судом розмір застави є непомірним для обвинуваченого.
Крім того, захисник вказує про не врахування судом факту несвоєчасного вручення клопотання прокурора стороні захисту та без здійснення перекладу на рідну мову обвинуваченого.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Прокурор був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не з'явився, заяв про розгляд справи за його участі не подавав, у зв'язку з чим апеляційний суд вважає за можливим та необхідним апеляційний розгляд провести за відсутності сторони обвинувачення.
Судовий розгляд проведено за відсутності захисника ОСОБА_10 , яка будучи повідомленою про дату, час та місце розгляду до судового засідання не з'явилась, але надіслала заяву про розгляд апеляційної скарги без її участі.
Заслухавши суддю-доповідача, захисника обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить таких висновків.
Мотиви апеляційного суду
Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.3 ст.315 КПК під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених Розділом II цього Кодексу.
Колегія суддів вважає, що розглядаючи клопотання прокурора, суд першої інстанції дотримався положень ст.ст.177, 178, 183, 315 КПК та прийняв законне та обґрунтоване рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим, а також існування ризиків, які дають підстави вважати, що перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснити спроби переховування від суду, здійснення незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.
Доводи сторони захисту щодо не доведеності вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, відсутністю доказів його перебування 24.06.2023 року в м. Одесі та вчинення ним злочину, стосовно недоведеності факту викрадення у потерпілих суми 500000 доларів США, суперечностями в кримінальному провадженні щодо місця викрадення грошових коштів, колегія суддів визнає передчасними та наголошує, що на даній стадії судового розгляду апеляційний суд не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_7 дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами дослідження всіх доказів.
Відповідно до положень ч.2 ст. 94 КПК жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою у відповідності до положень ч.1 ст.94 КПК.
Згідно ст.ст. 89, 94 КПК оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті, а відтак апеляційний суд позбавлений можливості надавати оцінку доказам винуватості чи невинуватості ОСОБА_7 до інкримінованого йому злочину.
Посилання сторони захисту на те, яке нерухоме майно та автомобілі були придбані потерпілими, про наявність у них непогашених зобов'язань перед третіми особами, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки це не є предметом розгляду, оскільки в даному провадженні розглядається лише питання законності ухвали місцевого суду про продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченого.
Колегія суддів вважає, що тяжкість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_7 , а також існування ризиків переховування обвинуваченого від суду, здійснення незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, та вчинення іншого кримінального правопорушення, виправдовують продовження строку дії найсуворішого запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 та дають апеляційному суду можливість прийти до висновку про обґрунтованість ухвали суду першої інстанції.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, з огляду на продовження існування та доведення ризиків, оскільки обвинувачений не може не розуміти тяжкість можливого суворого покарання, у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження.
Наведені обставини, на думку колегії суддів, в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії» визначено: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що останній може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
Апеляційний суд визнає неспроможними доводи сторони захисту щодо відсутності ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків у кримінальному провадженні, оскільки покази свідків, які ще не допитані судом, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого судового розгляду. Перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на свідків схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
Стосовно доводів сторони захисту про те, що потерпілі та свідки вже надали свої показання в ході досудового розслідування, та їх покази зафіксовані в матеріалах кримінального провадження, колегія суддів наголошує, що дана справа знаходиться на стадії підготовчого провадження, розгляд кримінального провадження по суті ще не розпочато, відповідно свідки та потерпілі в суді ще не допитувались, а згідно ч.4 ст.95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих в порядку передбаченому ст.225 КПК.
Колегія суддів також погоджується із висновками місцевого суду про продовження існування ризику можливого вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення.
Так, судом першої інстанції вірно враховано, що обвинувачений ОСОБА_7 раніше неодноразово судимий, останній раз 13.03.2023 року Обухівським районним судом Київської області за ч.3 ст.185 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік. Крім того, судом враховано, що відносно ОСОБА_7 існують інші кримінальні провадження про притягнення його до кримінальної відповідальності за ч.3 ст.185 КК України.
Твердження сторони захисту про те, що наявність інших кримінальних проваджень відносно ОСОБА_7 навпаки свідчать, що останній зацікавлений дотримуватися дисциплінованої поведінки, колегія суддів визнає неспроможними, з огляду на таке..
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вона має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченої кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає непереконливими доводи сторони захисту про відсутність ризиків, які обумовлюють продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки тяжкість пред'явленого обвинувачення, дані про особу обвинуваченого, а також існування ризиків, на які послався суд першої інстанції в оскарженій ухвалі, виправдовують продовження обвинуваченому ОСОБА_7 дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Доводи захисника про незаконність оскарженої ухвали з посиланням на те, що клопотання прокурором не було завчасно вручено стороні захисту, а також не здійснено його перекладу для обвинуваченого ОСОБА_7 , на мову якою він володіє, що позбавило можливості підготуватись до судового засідання, та здійснення судом формального розгляду клопотання, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки як повідомлено стороною захисту відвід головуючому судді з даного приводу не заявлявся, судовий розгляду був проведений за участі перекладача, обвинувачений чи його захисники заперечували проти розгляду клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченого або заявляли клопотання про оголошення перерви та вручення клопотання на рідній мові обвинуваченого.
Посилання сторони захисту про необґрунтованість та непомірність визначеного судом розміру застави, колегія суддів визнає неспроможними, з огляду на таке.
Продовживши строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , суд на законних підставах визначив розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу, у розмірі 800 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у сумі 2422400 грн.
Питання щодо визначення розміру застави неодноразово детально досліджувалось апеляційним судом, з урахуванням обставин кримінального провадження, існуючих ризиків, особи ОСОБА_7 та його матеріального стану. Висновки апеляційного суду щодо розміру застави викладені в попередніх ухвалах апеляційного суду.
Частиною 5 статті 182 КПК визначено межі розмірів застави в залежності від тяжкості вчинених злочинів, а також передбачено щодо особи, підозрюваної/обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину розмір застави визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Таким чином, слід констатувати, що процесуальним законом визначено, що до особи, яка обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину може бути застосовано розмір застави в межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, однак у виключних випадках застава може бути призначена у розмірі, який перевищує триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позиція ЄСПЛ стосовно питання обрання національними судами запобіжного заходу у виді застави та призначення її розміру цілковито прослідковується в рішенні Суду у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28.09.2010 року, в якому Суд зазначає, що розмір застави має оцінюватись в першу чергу «з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі».
У вказаному рішенні ЄСПЛ зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), покликані забезпечити не компенсацію втрат, а зокрема явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого підозрюваного/обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини в професійному середовищі, яке сформувало обставини для такої діяльності, з метою забезпечення ефективності даного заходу, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні.
Таким чином, слід констатувати, що положення КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують на такі критерії, які слід врахувати при визначені розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан обвинуваченого; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; даних про особу обвинуваченого; встановлені ризики, передбачені статтею 177 КПК України; «професійне середовище» обвинуваченого; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням тощо.
Отже, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.
На думку апеляційного суду, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та обвинувачення у скоєнні особливо тяжкого злочину, а також особи обвинуваченого, до якого раніше в інших кримінальних провадженнях уже неодноразово застосовувались застави в різних великих розмірах, що не стало достатнім стримуючим фактором за версією сторони обвинувачення в контексті того, що обвинуваченому на теперішній час інкримінується повторне вчинення особливо тяжкого злочину проти власності, визначений оскарженою ухвалою розмір застави в даному кримінальному провадженні є достатнім і прийнятним також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню або в подальшому вчиняти аналогічні злочини.
Доводи сторони захисту про визначення непомірного розміру застави для обвинуваченого, з посиланням на те, що у останнього відсутнє зареєстроване за ним нерухоме майно чи транспортні засоби, колегія суддів визнає непереконливими, оскільки як було встановлено попередніми ухвалами апеляційного суду, які містяться у реєстрі судових рішень, обвинувачений раніше неодноразово вносив застави у інших кримінальних провадженнях в значних сумах, що свідчить про його певну фінансову спроможність.
Під час апеляційного перегляду ухвали слідчого судді щодо застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу, за результатами якого постановлено ухвалу Одеського апеляційного суду від 16.08.2023 року, судом детально досліджувалось питання щодо визначення розміру застави ОСОБА_7 . При цьому, апеляційний суд своїм рішенням суттєво зменшив розмір альтернативного запобіжного заходу у виді застави з 6810 (шести тисяч вісімсот десяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 18278040 (вісімнадцять мільйонів двісті сімдесяти восьми тисяч сорок) грн. до 1000 (однієї тисячі) розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, у сумі 2684000 (два мільйони шістсот вісімдесят чотири тисячі) грн., виклавши відповідне обґрунтування.
В оскаржуваній ухвалі суду від 18.06.2024 року сума застави зменшена та вже становить) 800 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Стороною захисту не надано апеляційному суду будь-яких доказів стосовно того, що обставини, які впливають на рішення суду щодо перегляду визначеного раніше розміру застави, на початковій стадії судового провадження, суттєво змінилися та можуть вплинути на зміну запобіжного заходу, в тому числі і в частині розміру застави.
При цьому, доводи сторони захисту про можливість визначення обвинуваченому застави у розмірі 80 (вісімдесят) розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, колегія суддів визнає безпідставними, оскільки враховуючи обставини даного кримінального провадження, а саме: тяжкість злочину та особу обвинуваченого, існують виключні обставини дають підстави вважати, що у разі визначення розміру застави про яку просить сторона захисту, така застава з великою вірогідністю може виявитися не здатною забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_7 покладених на нього обов'язків у кримінальному провадженні.
Апеляційний суд критично відноситься до доводів сторони захисту про те, що обвинувачений ОСОБА_7 без видимої цілі фактично відбуває покарання, оскільки останній не відбуває покарання, а до нього як обвинуваченого у скоєнні особливо тяжкого злочину застосований захід забезпечення кримінального провадження у виді запобіжного заходу з метою забезпечення належної процесуальної поведінки останнього.
Щодо доводів сторони захисту про те, що обвинувачений ОСОБА_7 має місце проживання, цивільну дружину та матір, яка хворіє, то вказані обставини не можливо визнати такими, що беззаперечно можуть гарантувати запобігання встановленим ризикам без застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Колегія суддів приймає до уваги доводи сторони захисту щодо стану здоров'я обвинуваченого ОСОБА_7 , однак звертає увагу, що суду не надано відомостей про те, що теперішній час стан здоров'я обвинуваченого унеможливлює його утримання під вартою, а тому слід констатувати, що на теперішній час обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до обвинуваченого ОСОБА_7 , як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, не встановлено.
Щодо доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 про неналежне надання обвинуваченому ОСОБА_7 медичної допомоги, апеляційний суд враховує, що, оскаржуваною ухвалою, зокрема, зобов'язано адміністрацію ДУ «Одеський слідчий ізолятор» проінформувати суд про стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_7 на період з 18 червня 2024 року до 1 липня 2024 року.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , виходячи з положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК.
Апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого тримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання обвинуваченого під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та існуючого обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 є необхідним та виправданим заходом забезпечення кримінального провадження та вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризику можливого переховування останнього від суду, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, що в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , які б були безумовною підставою для скасування оскарженої ухвали.
Оскільки доводи захисника про відсутність підстав для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення його апеляційної скарги та скасування оскарженої ухвали.
Разом з тим, враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_7 досить тривалий час перебуває під вартою, а судовий розгляд кримінального провадження по суті ще не розпочатий, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Відповідно до п. 70 рішення ЄСПЛ «Меріт проти України» (Заява № 66561/01). Суд нагадує, що у кримінальних справах перебіг «розумного строку», про який ідеться в п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з моменту, коли особу «обвинувачено»; це може трапитися до того, як справа надійшла до суду першої інстанції (див., наприклад, згадуване рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 22, п. 42), тобто з дня арешту, дати, коли особу, про яку йдеться, було офіційно повідомлено, що його буде обвинувачено, чи з дати, коли розпочалося досудове слідство (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany) від 27 червня 1968 року, серія A, № 7, с. 26-27, п. 19; рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria), ухвалене того самого дня, серія A, № 8, с.41, п. 18, та рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), від 16 липня 1971 року, серія A, № 13, с. 45, п. 110).
У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
З огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, апеляційний суд вважає існуючу тривалість розгляду даного кримінального провадження такою, що у разі невжиття місцевим судом заходів для забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.
Керуючись статтями 177, 178, 183, 194, 197, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК, апеляційний суд -
ухвалив
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 18.06.2024 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.27, ч.5 ст.185 КК України у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12023162310000512 від 28.06.2023 року,- залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4