Справа № 560/6480/24
іменем України
05 серпня 2024 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Матущака В.В. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
Позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:
1. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.09.2021 по день фактичного розрахунку - 19.04.2024 включно.
2. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати і виплатні ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 16.09.2021 по день фактичного розрахунку - 19.04.2024 включно, виходячи з розміру середньоденного забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення.
3. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не виплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасним здійсненням нарахування та виплат грошового забезпечення - з 29.01.2020 по 15.09.2021.
4. Зобов'язати виплатити ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою перерахунку грошового забезпечення відповідно до Порядку №159 з лютого 2020 по день фактичного розрахунку.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що станом на день звільнення відповідач не провів з ним розрахунків грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 15.09.2021. Остаточний розрахунок з позивачем було здійснено лише 19.04.2024. Вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та має право на отримання компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, оскільки фактична виплата грошового забезпечення відбулася із затримкою виплати доходу один і більше календарних місяців. Просить позов задовольнити.
На адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому просить у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на те, що відсутні підстави стверджувати, що положення статей 116, 117 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Відповідач звертає увагу, що звільнення позивача з військової служби відбулося без будь-яких зауважень з боку позивача та спорів щодо суми виплати, у зв'язку з цим, позовні вимоги позивача є необґрунтованими.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою від 03.05.2024 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Суд встановив, що позивач проходив військову службу у Збройних силах України.
Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15.09.2021 №187 позивач виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 15.09.2021.
Станом на день звільнення відповідач не провів з ним розрахунків грошового забезпечення.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 12.09.2023 по справі №560/4861/23 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 15.09.2021, грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020, 2021 рік" станом на 29.01.2020, 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вказаного рішення суду відповідач провів розрахунок з позивачем 19.04.2024 на суму 104360,85 грн.
Вважаючи порушеним право позивача на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів, позивач звернувся до суду з цим позовом.
IV. ЗАКОНОДАВСТВО ТА ОЦІНКА СУДУ
Спеціальним законодавством, яке регулює порядок проходження військової служби, чітко не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату всіх належних сум звільненим військовим, з метою забезпечення принципу рівності прав та недискримінації у трудових відносинах Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, відтак поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби та пов'язані з обов'язком провести виплату усіх належних працівнику коштів при звільненні з роботи (зі служби).
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності, який застосовується у розмірі середнього заробітку, спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Згідно зі статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена статтею 117 КЗпП України, згідно з якою при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Таким чином, Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби (такий висновок Верховного Суду викладений також у постановах від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19 та від 20.05.2020 у справі №816/1640/17)
Крім того, необхідно враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, де Велика Палата зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Як встановив суд, позивача звільнено з військової служби 15.09.2021, а виплата грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 15.09.2021 в сумі 104360,85 грн. відповідачем здійснена лише 19.04.2024.
Відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін в законодавчі акти України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX (далі - Закон №2352-IX), чинній на час звернення із позовом, у разі невиплати звини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, з 16.09.2021 за затримку виплати належних сум при звільненні звільнений працівник має право на отримання середнього заробітку за весь час затpимки по день фактичного розpахунку але не більше ніж за шість місяців.
Суд зазначає, що з матеріалів цієї справи встановлено, що період, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві, як звільненому працівникові сум, становить з 16.09.2021 по 19.04.2024.
Наведене дає підстави для висновку, що відповідач не дотримався обов'язку виплатити позивачу при звільненні всіх належних позивачеві сум.
Суд констатує, що предметом спору у справі є несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача та наявність підстав для виплати середнього заробітку за весь час затримки, як просив позивач.
При цьому, порушення щодо невиплати позивачу належних сум є триваючим. Остаточний розрахунок проведено 19.04.2024.
Разом з тим, з 19.07.2022 діє редакція статті 117 КЗпП України, якою передбачено, що роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.
Згідно довідки наявної в матеріалах справи, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 548,12 грн.
Таким чином, відповідач повинен був виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців (181 календарний день), а саме 99209,72 грн. (181*548,12 грн.).
Водночас, у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Згідно з інформацією ІНФОРМАЦІЯ_1 від 06.05.2024 №696/94 при звільненні позивачу нараховано 105709,03 грн.
З урахуванням невиплаченого грошового забезпечення у розмірі 104360,85 грн., до виплати на момент виключення зі списків особового складу позивачу належало 210069,88 грн.
Отже, сума виплаченого із затримкою грошового забезпечення складає 49,68% від загальної суми, яка підлягала виплаті в день звільнення ((104360,85грн. /210069,88грн.) х 100%).
Виходячи з принципу пропорційності, на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 49287,36 грн., тобто 49,68% від 99209,72 грн.
Вказаний висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, які висловлені у постановах від 26.01.2022 у справі №240/12167/20, від 10.02.2022 у справі №580/2264/20.
При цьому, зазначена сума є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
Крім того, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції надано належну правову оцінку щодо виплати компенсації втрати частини доходів, оскільки право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 №21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі №803/203/17.
При цьому, зазначена сума є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
Щодо виплати компенсації втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою перерахунку грошового забезпечення відповідно до Порядку №159, суд зазначає таке.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (надалі - Закон № 2050-III).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Тобто, стаття 2 Закону №2050-III прямо передбачає, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема й заробітну плату.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статті 2 Закону №2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Зі змісту приведених норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-ІІІ).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (надалі - Порядок №159).
Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 №21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17 та від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.
При цьому, використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання стосовно того, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 29.10.2020 у справі №280/729/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.
Тож у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.
Як свідчать матеріали справи, виплата позивачу грошового забезпечення з 29.01.2020 по 15.09.2021 відбулася 19.04.2024.
Під час судового розгляду вказаної категорії справ суд застосовує останню правову позицію, викладену Верховним Судом у своїх постановах, зокрема від 19.05.2022 у справі №200/3859/21, від 24.01.2023 у справі №200/10176/19-а.
Так, Верховний Суд дійшов висновку про те, що основними умовами для виплати суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Таким чином обов'язок з виплати компенсації виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів.
Лише у разі затримки на один і більше календарний місяць виплата уже нарахованих доходів обчислюються компенсаційні суми в розумінні Закону №2050-III.
Тому право на нарахування та виплату компенсації виникло у позивача за затримку виплати на один місяць грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 15.09.2021 - із 01.03.2020.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення з 29.01.2020 по 15.09.2021, нарахованих на підставі рішень Хмельницького окружного адміністративного суду є протиправною, у зв'язку з чим порушене право позивача підлягає відновленню.
За нормами частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 15.09.2021, починаючи з 01.03.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення, а саме - 19.04.2024, а не з 29.01.2020, як помилково вказує позивач.
Викладене свідчить про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.09.2021 по день фактичного розрахунку - 19.04.2024.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 49287 (сорок дев'ять тисяч двісті вісімдесят сім) грн. 39 коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 15.09.2021 включно.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 15.09.2021 включно, починаючи з 01.03.2020 по 19.04.2024 включно.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 05 серпня 2024 року
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - 09765840)
Головуючий суддя В.В. Матущак