Справа № 560/7838/24
іменем України
05 серпня 2024 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Салюка П.І. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, в якому просить визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорта від 11.04.2024 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення на підставі п. "г" ч. 2 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він звернувся до відповідача із рапортом про звільнення в запас за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", так як виникла необхідність постійного догляду за хворою матір'ю. Проте, відповідач належним чином рапорт не розглянув.
Ухвалою суду від 03 червня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що на звернення позивача з рапортом від 11.04.2024, позивач отримав відповідь, де вказано про необіхдність допорацювання рапорта на звільнення та запропоновано подати його встановленим порядком з дотриманням вимог Положення №1153/2008 та інструкції №170 в частині процедури звільнення з військової служби. Відповідач вважає, що бездіяльності не допускав.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.
ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Позивач надіслав поштою командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт від 11.04.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ, оскільки його мати відповідно до висновку ЛКК №106 від 22.02.2023 потребує постійного сторонього догляду і відсутні інші особи які за законом зобов'язані утримувати матір ОСОБА_2 та здійснювати постійний сторонній догляд за нею.
До рапорту додав: копію нотаріально посвідченого паспорта громадянина України ОСОБА_1 та РНОКПП; копію нотаріально посвідченого паспорта громадянки України ОСОБА_2 та РНОКПП; копію нотаріально посвідченого свідоцтва про народження; копію висновку ЛКК №106 від 22.05.2023; витяг з реєстру територіальної громади.
Вказаний рапорт отриманий військовою частиною НОМЕР_1 та листом від 18.04.2024 №3339/1 повернутий разом із документами позивачу на доопрацювання.
Вважаючи, що відповідач протиправно не розглянув його рапорт про звільнення та не прийняв відповідне рішення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі - Закон № 389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб.
На момент розгляду даної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
У свою чергу, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється відповідно до положень Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.92 № 2232-XII (надалі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до ч. 1 статті 3 Закону № 2232-XII правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закони України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
У свою чергу, статтею 26 Закону №2232-XII визначені підстави для звільнення з військової служби. Зокрема, підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв'язку з наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з абзацом 2 пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах, за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідно до пункту 233 Положення №1153 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Таким чином, наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби командир військової частини зобов'язаний видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.
З матеріалів справи вбачається, що позивач надіслав поштою командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ.
В свою чергу відповідач надав лист військової частини НОМЕР_1 від 18.04.2024 №3339/1, в якому зазначено, що рапорт позивача адресований командиру військової частини НОМЕР_2 , а не прямому командиру, як цього вимагає Положення №1153.
Тобто, до вирішення спору про наявність у позивача права на звільнення з військової служби у цих правовідносинах передує спір про факт належного звернення позивача до відповідача з рапортом про звільнення.
Щодо доводів відповідача, що позивач не подав рапорт на ім'я прямого командира суд зазначає наступне.
Згідно з статтею 14 Закону України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Згідно з підпунктом 1 пункту 225 розділу ХІІ Положення №1153 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється у мирний час та під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 1 частини четвертої, пунктами 1, 2 частини п'ятої, пунктами 1, 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Абзацом тринадцятим пункту 14.10 розділу ХІV Особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов'язку в запасі в особливий період Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 №73 (далі - Інструкція №73) передбачено, що документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
За змістом статей 1 Законів України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", "Про оборону України" особливий період настає, зокрема, з дня введення в Державі воєнного стану.
Як зазначено вище Указом Президента України від 24.02.2022 в Україні з 24.02.2022 введений воєнний стан.
Отже, системний аналіз вказаних норм, дає можливість суду дійти висновку про те, що під час особливого періоду воєнного стану, подання військовослужбовцем документів на звільнення разом з рапортом не безпосередньому командиру, а командиру військової частини, хоча і є недотриманням приписів статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, пункту 233 Положення №1153, однак не може бути підставою для не розгляду в розумний строк рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби.
Разом з тим, лист військової частини НОМЕР_1 від 18.04.2024 № 3339/1 не є обґрунтованою відмовою у задоволенні рапорту позивача від 11.04.2024.
Оскільки ні наказ по особовому складу про звільнення позивача з військової служби, а ні обґрунтованої відмови у задоволенні його рапорту, військова частина НОМЕР_1 не прийняла, тому вказане свідчить, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо розгляду рапорту позивача від 11.04.2024 про звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Щодо вимоги зобов'язання командування військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення позивача на підставі пункту "г" частини 2 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", суд зазначає наступне.
Суд встановив, що фактично питання звільнення позивача з вказаної ним підстави відповідачем не розглядалося, відповідач не зробив висновків про відсутність у позивача права на звільнення з військової служби у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
При цьому, суд звертає увагу на те, що визначати наявність чи відсутність у військовозобов'язаного права на звільнення з військової служби з підстав, визначених підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII є повноваженням саме військової частини, а повноваження суду обмежуються наданням оцінки таким діям/рішенням в межах здійснення судового контролю, у разі надходження позову з таким предметом спору.
Рапорт позивача від 11.04.2024 не розглянутий по суті і питання наявності підстав для його звільнення зі служби не вирішувалося.
Відтак, відсутні підстави для зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби відповідно до абзацу восьмого підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII у зв'язку із наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Оскільки військова частина НОМЕР_1 належним чином не розглянула рапорт позивача від 11.04.2024 про звільнення з військової служби, та не прийняла будь-яке рішення, яке б породжувало для ОСОБА_1 юридичні наслідки, тому в контексті спірних правовідносин необхідно зобов'язати відповідача розглянути зазначений рапорт та прийняти відповідне рішення.
Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведене свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов - задоволити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від 11.04.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу".
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 11.04.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" та прийняти відповідне рішення.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 )
Головуючий суддя П.І. Салюк