Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про залишення позову без руху
05 серпня 2024 р. справа № 520/21429/24
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Сліденко А.В., розглянувши питання прийняття до розгляду позову ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба про 1) визнання протиправними дій Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба щодо невірного розрахунку фіксованої суми індексації-різниці відповідно до абзаців 4-6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.03.2018 по 31.05.2023; 2) зобов'язання Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба здійснити перерахунок, доплату та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.05.2023 з урахуванням фіксованого розміру індексації-різниці між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу у березні 2018 року, який складає 4070,4 грн., відповідно до абзаців 4-6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням раніше виплачених сум та з компенсацією втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати,
встановив:
Предметом позову є виплата атестованій військовим званням медичній сестрі лазарету Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.05.2023 з урахуванням фіксованого розміру індексації-різниці між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу у березні 2018 року, який складає 4070,4 грн., відповідно до абзаців 4-6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 з компенсацією втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати,
Згідно з ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Пунктом 6 ч.4 ст.169 КАС України передбачено, що позов підлягає поверненню якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
Частиною 3 ст.45 КАС України визначено, що позов підлягає поверненню якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами.
Вирішуючи питання наявності підстав для відкриття провадження в адміністративній справі за сформульованими заявником вимогами, суд виходить за таких підстав та мотивів.
Судом встановлено, що у спірних правовідносинах заявник просить суд здійснити перерахунок, доплату та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.05.2023.
Так, відповідно до п.9 ч.3 ст.2 КАС України однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Згідно з 2 ст.44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Частиною 1 ст.45 КАС України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Однак, приписами частини 1 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або ж іншими законами.
У розумінні п.17 ч.1 ст.4 КАС України предмет ініційованого заявником спору охоплюються суспільними відносинами з проходження особою публічної служби.
Тому строк звернення до суду у даному випадку установлений ч.5 ст.122 КАС України і складає один місяць.
Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли на ці відносини з частині оплати праці може бути поширена дія положень ст.233 Кодексу законів про працю України.
Згідно зі ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022р. №2352-ІХ відносно вимог найманого працівника про стягнення коштів в оплату праці (як у формі заробітної плати, так і у формі грошового забезпечення) взагалі не застосовувався будь-який строк давності.
Згідно з ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Винятки з цієї норми за ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ не підлягають поширенню на спірні правовідносини.
Згідно з п.1 Глави ХІХ Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 30.03.2020р. №540-ІХ під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови КМУ від 27.06.2023р. №651 з 24:00год. 30.06.2023р. на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Оскільки процесуальний строк звернення до суду, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), не може сплинути, не розпочавши перебігу, то суд повторно наголошує, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли строк згідно з ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ слід обчислювати з 01.07.2023р.
Таке тлумачення змісту ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ повністю корелюється із правовими позиціями постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. по справі №460/17052/21, де указано, що: 1) положення ст.122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців); 2) Такі правовідносини регулюються положеннями ст.233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19.07.2022р.) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні; 3) право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022р.) не обмежене будь-яким строком.
До того ж саме таке тлумачення змісту ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ відповідає правовій позиції, сформульованій у постанові Верховного Суду від 03.08.2023р. по справі №280/6779/22.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024р. у справі № 990/156/23.
Отже, до вимог про виплату грошового забезпечення, право на яке було набуто особою до 19.07.2022р., положення ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ не застосовуються, унаслідок чого такі вимоги заявляються до суду поза межами будь-якого строку.
Натомість, до вимог про виплату грошового забезпечення, право на яке було набуто особою після 19.07.2022р. положення ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ застосовуються, унаслідок чого такі вимоги повинні заявлятись до суду у межах 3 місяців від календарної дати коли суб"єктом владних повноважень фактично був проведений грошовий платіж (або підлягав проведенню грошовий платіж) з перерахування у власність особи конкретного виду грошового забезпечення військовослужбовця.
В контексті спірних правовідносин суд звертає увагу, що правила та процедури оплати часу служби військовослужбовців по лінії Міністерства оборони України деталізовані приписами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 р. № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197; далі за текстом - Порядок №260).
Згідно з п.8 Розділу І Порядку №260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий.
Суд вважає, що у кореспонденції з положеннями ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ норми п.8 Розділу І Порядку №260 виключають виникнення у суб"єкта владних повноважень обов"язку провести на календарну дату звільнення особи з військової служби усі виплати усі за попередні календарні місяці служби, котрі не пов"язані саме з подією звільнення.
Натомість, суд зауважує, що настання події звільнення особи з військової служби зумовлює одномоментне виникнення у колишнього військовослужбовця права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні (ч.2 ст.15 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», ст.9 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»), права на одержання грошової компенсації вартості неодержаного під час проходження військової служби речового майна (ч.1 ст.91 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», п.4 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (затверджено постановою КМУ від 16.03.2016р. №178; далі за текстом - Порядок №178), права на отримання грошової компенсації за дні невикористаних відпусток (ст.24 Закону України від 15.11.1996р. №504/96-ВР «Про відпустки», ст.83 Кодексу законів про працю України).
До настання події звільнення перелічених вище прав в практичному аспекті у найманого працівника не існує.
Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що у заявника не може виникнути ані обгрунтованих сподівань, ані розумних очікувань на отримання від публічного роботодавця у порядку ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ письмового повідомлення про суми щомісячних та регулярних платежів з оплати праці, які протягом усього періоду проходження публічної служби у межах кожного окремого календарного місяця не були призначені, не були обчислені, а не були нараховані, а тому і не були виплачені при звільненні.
За визначенням ст.1 Закону України від 24.03.1995р. №108/95-ВР «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ч.1 ст.24 від 24.03.1995р. №108/95-ВР «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
З огляду на імперативність норми закону про регулярність виплати заробітної плати (грошового забезпечення) право заявника на звернення до суду у разі незгоди із повнотою платежів з оплати праці у межах кожного окремого календарного місяця виникає не у момент настання події припинення публічної служби (у тому числі і у спосіб звільнення з військової служби), а у момент настання календарної дати, коли суб”єктом владних повноважень повинен бути проведений платіж за кожен окремий календарний місяць.
Суд зауважує, що довід платника про виникнення усіх спірних правовідносин до липня 2022р. спростовується змістом резолютивної частини позову, де викладена вимога про виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.05.2023 з урахуванням фіксованого розміру індексації-різниці між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу у березні 2018 року, який складає 4.070,4 грн.
Тому у контексті дії у часі ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ вимоги заявника про виплату щомісяця 4.070,40грн. індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період 01.03.2018-31.05.2023 поділяються на період 01.03.2018-18.07.2022 та 19.07.2022-31.05.2023.
Відтак, суд застосовує до спірних правовідносин приписи ст..233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ в частині позовних вимог з 19.07.2022р. по 31.05.2023р. та враховує, що процесуальний строк звернення до суду (зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05)) слід обчислювати з 01.07.2023р. з урахуванням п.1 Розділу ХІХ Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 30.03.2020р. №540-ІХ.
Суд зважає, що за змістом доводів позову заявник оскаржує протиправні (за викладеними у позові твердженнями) управлінські волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу невірного обчислення фіксованої суми індексації-різниці відповідно до абзаців 4-6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078) під час нарахування індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №520/16379/23 (набрало законної сили 03.11.2023р.).
Як встановлено судом з програми "Діловодство спеціалізованого суду" з матеріалів позову заявника у рамках справи №520/12606/24, індексацію грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №520/16379/23 відповідачем було виплачено ОСОБА_1 - 27.03.2024р.
Між тим, позов до суду подано - 31.07.2024р., тобто поза межами тримісячного строку згідно з ст. 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ.
З огляду на викладені вище міркування суду отримання учасником суспільних відносин від суб"єкта владних повноважень будь-яких відповідей суб"єкта владних повноважень (як на власні звернення, так і на звернення представника - адвоката) (рівно як і подія отримання від адвоката консультацій правого характеру та формування за рахунок цих факторів власного сприйняття конкретної життєвої ситуації в аспекті критеріїв за ч.2 ст.2 КАС України) не може бути кваліфіковано у якості моменту початку перебігу строку звернення до суду, позаяк за суттю є не настанням події обізнаності із станом власних прав (інтересів), а навпаки - початком реалізації процедури захисту власного права.
Згідно з ч.1 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до ч.6 ст.161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Доводи заявника з приводу необізнаності з обставинами фактичної дійсності у даному конкретному випадку у розумінні п.5 ч.1 ст.171 КАС України не можуть бути кваліфіковані у якості достатніх підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.
Оскільки у межах спірних правовідносин заявник не подав юридично умотивованої та документально доведеної заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду разом із доказами пропуску строку на звернення до суду з поважних причин, то позов підлягає залишенню без руху відповідно до ч.1 ст.123 та ч.6 ст.161 КАС України.
Керуючись ст. ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 118-121, 160, 161, 169, 241-243, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
1. Твердження представника заявника про непропуск строку звернення до суду з даним позовом в частині вимог про виплату щомісяця 4.070,40грн. індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період 19.07.2022-31.05.2023 - визнати необґрунтованими.
2. Позов - залишити без руху.
3.Надати строк на усунення недоліків в оформленні позову - 10 днів від дати отримання цієї ухвали.
4. Встановити способом усунення недоліків - подання до суду юридично умотивованої та документально доведеної заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду разом із доказами пропуску строку на звернення до суду з поважних причин.
5.Роз"яснити, що невиправлення недоліків в оформленні позову зумовлює прийняття процесуального рішення про повернення позову заявникові.
6.Роз'яснити, що ухвала набирає законної сили з моменту підписання, оскарженню не підлягає.
Суддя А.В. Сліденко