Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про залишення позову без руху
05 серпня 2024 р. справа № 520/21377/24
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Сліденко А.В., розглянувши питання наявності правових підстав для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в адміністративній справі за матеріалами позову ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яка полягає у не донарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2022 року та до Дня Незалежності України у 2023 році у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком; 2) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області донарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня 2022 року та до Дня Незалежності України у 2023 році у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплачених сум допомоги.
Строк звернення до суду у спорах з приводу пенсійного забезпечення громадян згідно з абз.1 ч.2 ст.122 КАС України складає шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З огляду на правову позицію постанови Верховного Суду від 18.11.2020р. у справі №380/5202/20 до вимог заявника стосовно виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2022 року у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком належить застосовувати строк звернення до суду у шість місяців, який у силу ст. 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" слід обраховувати з 1 жовтня кожного календарного року, тобто у спірних правовідносинах - з 1 жовтня 2022 року.
Відповідно до Порядку здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань, затвердженого постановою КМУ від 21 липня 2023р. №754, до вимог заявника в цій частині належить застосовувати строк звернення до суду у шість місяців, який слід обраховувати з 24.08.2023 року.
До суду із даним позовом заявник звернувся - 31.07.2024р., отже у спірних правовідносинах вбачається заявлення вимог позову поза межами строку, визначеного ч.2 ст.122 КАС України.
До суду разом з позовом позивач подав клопотання про поновлення строку звернення до суду, у якому з посиланням на введення на території України правового режиму воєнного стану просив поновити строк звернення до суду з даним позовом.
Розглянувши подане клопотання суд зазначає, що відповідно до п.9 ч.3 ст.2 КАС України однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Згідно з п.9 ч.3 ст.2, ч.2 ст.44, ч.1 ст.45 КАС України учасники судового процесу зобов'язані забезпечити належне та своєчасне виконання процесуальних обов'язків, у тому числі і стосовно дотримання строку звернення до суду та стосовно належності оформлення позову.
Суд зауважує, що нормами КАС України не розкрито зміст правових категорій "поважна причина пропуску процесуального строку", "дата, коли особа дізналась про порушення права", "дата, коли особа повинна була дізнатись про порушення права", але відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при застосуванні норми права суд враховує висновки, викладені у постановах Верховного Суду.
Висновки Верховного Суду з приводу застосування ст.ст.118, 121-123 КАС України викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2023р. по справі №990/154/22, у постанові Верховного Суду від 12.09.2019р. по справі №826/3318/17, у постанові Верховного Суду від 28.03.2023р. по справі №826/3318/17, постанові Верховного Суду від 21.04.2021р. у справі №640/25046/19, постанови Верховного Суду від 06.04.2023р. у справі №320/7204/21, постанові Верховного Суду від 31.03.2021р. по справі №520/3047/2020, постанові Верховного Суду від 19.12.2022р. у справі №420/13281/20, постанові Верховного Суду від 10.01.2023р. у справі №640/3489/21.
Так, за правовою позицією постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2023р. у справі №990/154/22: 1) порівняльний аналіз словоформ дізналася та повинна була дізнатися дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через неналежну реалізацію своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду; 2) Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов.
До кола поважних причин пропуску процесуального строку можуть бути віднесені реально існуючі обставини фактичної дійсності, які не залежать від внутрішньої волі заінтересованої особи, мали місце протягом перебігу пропущеного строку і створюють істотні та об'єктивно непереборні чи нездоланні перешкоди або труднощі у виконанні конкретної процесуальної дії у межах встановленого законом проміжку часу, у тому числі і дії з подання позову (постанова Верховного Суду від 21.04.2021р. у справі №640/25046/19, постанова Верховного Суду від 06.04.2023р. у справі №320/7204/21).
Докази існування цих обставин про поважні причини пропуску строку звернення до суду відповідно до ч.1 ст.77, ч.2 ст.79, ч.1 ст.123, ч.2 ст.123, ч.4 ст.161, ч.6 ст.161 КАС України повинні бути подані до суду разом із позовом, бо на етапі відкриття провадження у справі у суду відсутні повноваження витребовувати будь-які докази.
Такий висновок цілком корелюється із правовою позицією постанови Верховного Суду від 31.03.2021р. по справі №520/3047/2020 та постанови Верховного Суду від 19.12.2022р. у справі №420/13281/20, де указано, зокрема, що суд вивчає лише ті докази, що надійшли разом з позовною заявою.
Окрім того, і у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 01.06.2023р. по справі №300/4156/22 суд не наділений повноваженнями щодо самостійного визначення чи пошуку обставин, що зумовили об'єктивну неможливість позивачем у визначений законодавством строк реалізувати своє право на подання позову. Такі обставини наводяться позивачем у відповідній заяві, підтверджуються доказами та оцінюються судом на предмет об'єктивної неможливості подати позов за правилами, визначеними КАС України.
Указане обумовлено тим, що згідно з п.5 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує - чи подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними і у силу ч.2 ст.19 Конституції України не має повноважень діяти у будь-який інший спосіб, у тому числі витребовувати докази з власної ініціативи або відкладати вирішення даного питання на подальше з метою пересвідчення в обізнаності позивача як учасника суспільних відносин із станом власних прав (інтересів) та обов'язків.
Отже, саме на стадії вирішення питання про прийняття позову до розгляду суд повинен визначитись із достатністю підстав для визнання причин пропуску строку на звернення до суду поважними, для чого повинен дослідити та оцінити саме надані позивачем докази виключно у контексті подання позову із дотриманням вимог ч.2 ст.122, ч.1 ст.123, ч.6 ст.161, ч.1 ст.169, ч.2 ст.171 КАС України.
Відтак, позивач під час звернення до суду у тексті відповідного процесуального документа повинен зазначити дату обізнаності з порушенням права та подати на підтвердження власних доводів з даного приводу належні, допустимі, достатні та достовірні докази, а суд повинен перевірити юридичну спроможність та фактичну доказанність задекларованого позивачем твердження, але не має обов'язку у разі невиконання позивачем вимог процесуального закону у цій частині за власною ініціативою пересвідчуватись у справжньому існуванні будь-яких інших причин пропуску строку звернення до суду, окрім тих, які були зазначені власне позивачем.
При цьому суд зважає, що за правовою позицією, сформульованою у постанові Верховного суду від 14.09.2023р. у справі №520/12477/22: 1) поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.; 2) Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.; 3) Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.; 4) Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки зверне
Також суд зважає, що за правовою позицією постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2023р. у справі №990/139/23 «Аналіз практики ЄСПЛ свідчить, що у процесі прийняття рішень про поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Суд виходить таких міркувань: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, унаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, що були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, яка звернулася з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення з позовом, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач оскаржує протиправні дії відповідача щодо виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2022 року та до Дня Незалежності України за 2023 рік у меншому розмірі, ніж вісім мінімальних пенсій за віком, водночас з цим позовом до суду позивач звернувся лише 31.07.2024р., тобто з пропуском строку, визначеного статтею 122 КАС України.
Стосовно усіх обставини дії правового режиму воєнного стану суд зазначає, що у рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 12.10.2022р. №7-р(ІІ)/2022 та у рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022р. №1-р(ІІ)/2022 констатовано початок агресії Російської Федерації проти України - 20.02.2014р. та набуття цією агресією повномасштабного характеру - 24.02.2022р.
При цьому, у нормах Закону України від 15.03.2022р. №2123-ІХ факт такої агресії було використано законодавцем у якості причини для зменшення тривалості строку звернення до суду (а не у якості фактору збільшення тривалості строку звернення до суду), позаяк у період дії правового режиму воєнного стану публічні інтереси суспільства у відносинах, де учасником є Держава Україна набувають пріоритету над власними інтересами приватних осіб.
Постанова Верховного Суду від 10.01.2023р. у справі №640/3489/21 містить правові висновки про те, що: 1) введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а тому це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві та обставин, які існували та об'єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій.; 2) при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об'єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та час, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини.
До того ж у постанові Верховного Суду від 29.09.2022р. по справі №500/1912/22 сформульована правова позиція, за якою сам факт запровадження воєнного стану в Україні без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивача у встановлені строки, у зв”язку із запровадженням такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.
Проте, ані у позові, ані у долученому до позову клопотанні заявником не викладено жодних юридично спроможних аргументів та не подано жодних доказів існування об'єктивних перепон/перешкод (істотних труднощів чи значних ускладнень) для вчинення процесуальної дії з подачі позову до суду в частині згаданих вище вимог у межах строку згідно з ч.2 ст.122 КАС України.
Тому посилання заявника на знеособлені фактори загальної дії воєнного (військового) характеру безвідносно до конкретної життєвої ситуації, у якій заявник потрапив у становище фізичної нездатності (неможливості) подати позов не можуть бути кваліфіковані у якості поважних причин пропуску строку на звернення до суду.
При цьому суд зважає, що за правовою позицією, сформульованою у постанові Верховного суду від 14.09.2023р. у справі №520/12477/22: 1) поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.; 2) Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду; 3) Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.; 4) Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Отже, позов поданий поза межами строку звернення до суду без доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду, що є порушенням ч.1 ст.123 та ч.6 ст.161 КАС України
Викладене зумовлює залишення позову без руху відповідно до ст. 169 КАС України з встановленням строку для усунення недоліків.
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4, 12, 118-123, 160, 161, 169, 171, 241-243, 248, 257, 262, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
ухвалив:
1. Клопотання про поновлення строку звернення до суду від 31.07.2024р. - залишити без задоволення.
2. Позов - залишити без руху.
3. Надати час для усунення недоліків - 10 днів від дати отримання цієї ухвали.
4. Встановити способом усунення недоліків подання до суду юридично умотивованої та документально доведеної заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду із долученням належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів настання цього наслідку через дію поважної причини.
5. Роз'яснити, що невиправлення недоліків в оформлення позову зумовлює повернення позову.
6. Роз'яснити, що ухвала набирає законної сили з моменту підписання, оскарженню не підлягає.
Суддя А.В. Сліденко