про залишення позовної заяви без руху
05 серпня 2024 рокум. ПолтаваСправа № 440/9153/24
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Ясиновський І.Г., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, відповідно до якої просить:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати у день звільнення ОСОБА_1 грошового забезпечення за періоди знаходження на лікуванні з 06.12.2022 по 21.01.2023; з 21.02.2023 по 24.02.2023; з 24.02.2023 по 16.03.2023; з 17.03.2023 по 14.05.2023 (лікування за кордоном); з 13.06.2023 по 14.07.2023;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та сплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за періоди знаходження на лікуванні з 06.12.2022 по 21.01.2023; з 21.02.2023 по 24.02.2023; з 24.02.2023 по 16.03.2023; з 17.03.2023 по 14.05.2023 (лікування за кордоном); з 13.06.2023 по 14.07.2023.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Частиною шостою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до частини першої статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частин третьої і п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд звертає увагу на те, що положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Водночас, частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно з частинами першою та другою статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).
Отже, до 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №260/3564/22 та від 19.01.2023 у справі №460/17052/21.
З системного аналізу викладеного вбачається, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві.
Водночас, суд наголошує, що відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Таким чином, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 Кодексу законів про працю України, на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
У зв'язку з наведеним, строк, визначений частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній з 19.07.2022), був продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.
Отже, тримісячний строк звернення до суду з даним позовом розпочався з 01.07.2023 та з урахуванням частини шостої статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України закінчився 02.10.2023 (останній день строку звернення до адміністративного суду).
Позивач звернувся до суду з позовом 21.05.2024 (відповідно до відмітки поштового відділення на конверті), тобто з пропуском трьохмісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом.
Частиною першою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Суд зауважує, що Наказом військової частини НОМЕР_1 від 17.07.2023 № 178мтд припинено контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України та виключено зі списків особового частини та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 з 17.07.2023.
При цьому, позивач звернувся до суду з позовом 30.07.2024, тобто з пропуском трьохмісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом.
Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
На підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач не вказав, які саме обставини перешкодили йому своєчасно звернутись до суду з даним позовом.
Також суд вважає, що отримання листа відповідача від 19.07.2024 у відповідь на адвокатський запит не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти набагато пізніше після не отримання невиплати у день звільнення ОСОБА_1 грошового забезпечення за періоди знаходження на лікуванні з 06.12.2022 по 21.01.2023; з 21.02.2023 по 24.02.2023; з 24.02.2023 по 16.03.2023; з 17.03.2023 по 14.05.2023 (лікування за кордоном); з 13.06.2023 по 14.07.2023.
У позовній заяві представник позивача зазначає, що позивач при звільнені не отримував повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Однак суд відхиляє вказані доводи адвоката, як необґрунтовані, оскільки у наказі про звільнення позивача зі служби від 17.07.2023 зазначена інформація про кошти які виплачуються військовою частиною та які не були виплачені за час служби позивача.
В наказі відповідача №178мтд від 17.07.2023 року, яким припинено (розірвано) контракт про проходження військової служби із позивачем і який позивач отримав у момент припинення служби чітко зазначено, які суми підлягають виплаті під час звільнення. Якщо позивач вважає, що йому підлягають виплаті інші суми, ніж вказані у вказаному наказі, тобто у нього є спір про суми, які підлягають виплаті під час звільнення, то він не був позбавлений можливості звернутися до суду протягом трьох місяців із моменту коли дізнався про порушення таких прав.
В той же час, позивач, чітко ознайомившись із сумами, які відповідач вважає за необхідне йому виплатити під час звільнення із служби, не побачивши серед них тих сум, які він вказує у позові, зокрема додаткової грошової винагороди за періоди перебування на лікуванні у тому розмірі, який вважає позивач вірним, він не звертався до суду протягом трьох місяців та не вказує жодних поважних обставин об'єктивної неможливості звернутися до суду у встановлений строк.
Суддя звертає увагу позивача, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Відтак, суд приходить до висновку, що наведені представником позивача причини пропуску строку звернення до суду є неповажними.
Інших причин пропуску строку звернення до суду позивачем не наведено, доказів, які б свідчили про поважність причин такого пропуску, не надано.
Жодних належних пояснень в обґрунтування поважності пропуску строку звернення до суду та об'єктивної неможливості звернутися до суду в тримісячний строк починаючи з дати коли позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав - позовна заява не містить.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що доводи позивача викладені в позовній заяві не свідчать про наявність поважних підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду передбачені статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до частини третьої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Частиною другою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року №3674-VI "Про судовий збір".
Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою встановлюється ставка судового збору в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2024 - 3028,00 грн.
Враховуючи викладене, сума судового збору за подання вказаного позову складає 1211,20 грн.
В силу частини другої статті 9 Закону України "Про судовий збір" суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Разом з тим, до позовної заяви не долучено документ про сплату судового збору, а на підтвердження підстав звільнення від сплати судового збору додано копію довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що не є належним та достатнім доказом підстав звільнення від сплати судового збору, виходячи з наступного.
Так, відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: учасники бойових дій, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Відповідно до пункту 2 та 3 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації. Відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Учасникам бойових дій (стаття 6 визначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення учасника бойових дій" та нагрудний знак "Ветеран війни - учасник бойових дій".
Позивачем до матеріалів позову не додано копії відповідного посвідчення на підтвердження статусу учасника бойових дій.
Згідно з частиною першою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин, позовну заяву необхідно залишити без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків позовної заяви.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 161, 169 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії залишити без руху.
Позивачеві усунути недоліки протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Вказані недоліки можуть бути усунені шляхом подання до Полтавського окружного адміністративного суду документа про сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону (зокрема Посвідчення учасника бойових дій);
обґрунтованого клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску.
Роз'яснити позивачу, що в разі, якщо він не усуне недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, позовна заява буде йому повернута.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя І.Г. Ясиновський