05 серпня 2024 р. № 400/4990/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачавійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
28 травня 2024 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про:
визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.01.2020 по 18.01.2023 включно;
зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.01.2020 по 18.01.2023 включно у сумі 390704,58 гривні.
Підставою позову позивач вказав те, що відповідач не виплатив йому індексацію грошового забезпечення в загальному розмірі 120260,57 грн у день виключення його 09.01.2020 із списків особового складу військової частини. Тому позивач вважає, що він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
08.07.2024 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про:
1) витребування з власної ініціативи у відповідача:
довідки про розмір грошового забезпечення позивача за листопад і грудень 2019 року;
довідки про загальний розмір виплат, які були виплачені позивачу при звільненні його 09.01.2020 з військової частини НОМЕР_1 ;
2) рекомендування позивачу подати до суду:
копію грошового атестата, виданого відповідачем при його звільненні з військової частини НОМЕР_1 з 09.01.2020;
довідку про розмір основних видів грошового забезпечення позивача за листопад і грудень 2019 року, виплачених йому відповідачем.
Позовна заява з додатками та ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.05.2024 і 08.07.2024 надіслані відповідачу в його електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі та отримана ним відповідно 28.05.2024, 30.05.2024 і 08.07.2024, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
Відповідач правом на подачу відзиву у встановлений судом строк не скористався. Крім цього, він не подав до суду витребуванні в нього ухвалою від 08.07.2024 докази, а також не повідомив про причини їх ненадання.
Натомість позивач частково виконав рекомендації, зазначені в ухвалі від 08.07.2024, і надав суду довідку, яка містить інформацію про основні та додаткові види грошового забезпечення позивача за листопад і грудень 2019 року. Копію грошового атестата позивача, виданого відповідачем йому при звільненні з 09.0.2020, ним суду надано не було, про причини його ненадання суд не повідомлено.
Тому суд розглянув справу за наявними матеріалами справи.
Розглянувши заяви по суті справи, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
Відповідно до наказа командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 29.05.2017 № 130 позивача прийнято з 29.05.2017 на військову службу за контрактом та зараховано до списків особового складу відповідача.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.01.2020 № 5 позивача виключено з 09.01.2020 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідача, а також виплачено за період з 01 по 09 січня 2020 року щомісячну премію, надбавку за особливості проходження служби і за період з 01.12.2019 по 01.01.2020 винагороду в розмірі 6500,00 гривень.
Вважаючи, що при виключенні його з 09.01.2020 зі списків особового складу відповідач не виплатив йому в повному обсязі індексацію грошового забезпечення, він не одноразово подавав відповідні позови до Миколаївського окружного адміністративного суду.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.12.2022 у справі № 400/4634/22, яке набрало законної сили 18.04.2023, позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задоволено частково, зокрема, зобов'язано відповідача провести нарахування та виплату позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 29.05.2017 по 28.02.2018 в сумі 35684,72 грн і за період з 28.02.2018 по 09.01.2020 в сумі 90991,23 гривні.
На виконання вищевказаного рішення суду відповідач нарахував і виплатив 30.04.2024 позивачу індексацію грошового забезпечення в розмірі 120260,57 грн, що підтверджується банківською випискою від 30.04.2024 № NT2C5FAHE3Q3J6FO.
Вважаючи, що відповідач зобов'язаний виплатити вищевказаний середній заробіток, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність військових частин за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум. З метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації в цих правовідносинах суд прийшов до висновку про можливість застосування норм КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16 і від 05.03.2021 у справі № 120/3276/19-а.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022, тобто яка була чинна на день виключення позивача зі списків особового складу відповідача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022) обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З наведеного слідує, що стаття 116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 КЗпП України передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Тому застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати грошового забезпечення у повному розмірі на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.
Ці висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022) визначена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Синтаксичного розбору текстуального змісту цієї норми слідує, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо).
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу зробити правовий висновок, який випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022), про те, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 та від 30.04.2024 № 400/8493/23.
Таким чином, згідно із законодавством, чинним до 18.07.2022, за несвоєчасний розрахунок із звільненим працівником роботодавець підлягав притягненню до юридичної відповідальності у виді виплати середнього заробітку, який підлягав сплаті працівникові за весь період затримки виплати належним виплат, і розмір цього середнього заробітку визначався із застосуванням принципу співмірності.
Проте, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до статті 117 КЗпП України шляхом викладення її в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Отож відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Водночас Верховний Суд у постановах від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 та від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Відтак період до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23 і від 30.04.2024 у справі № 400/8493/23.
Отже, з 19.07.2022 у зв'язку з внесенням Законом № 2352-ІХ змін до статті 117 КЗпП України було змінено міру юридичної відповідальності роботодавця за несвоєчасну виплату звільненому працівникові всіх належних йому сум, шляхом зміни порядку обрахунку середнього заробітку.
Так, середній заробіток обраховується:
до 18.07.2022 - за весь період затримки виплати працівникові належних виплат із застосуванням принципу співмірності;
після 19.07.2022 - за період затримки виплати працівникові належних виплат, який обмежений шістьма місяцями, але без застосування принципу співмірності.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, якщо звільненому працівникові належні виплати підлягали виплаті до 18.07.2022, але були виплачені з порушенням строків їх виплати після 19.07.2022, то при вирішенні спору в судовому порядку суд повинен зобов'язати роботодавця виплати середній заробіток у розмірі, який обчислений із застосуванням тої редакції статті 117 КЗпП України (чинної до або після 19.07.2022), яка є найбільш сприятливою для працівника.
Водночас суд відхилив аргументацію позивача, що у вищезазначеному випадку працівникові роботодавець повинен виплатити середній заробіток у сумованому вигляді (окремо за період до 18.07.2022 із застосуванням принципу співмірності та окремо за шість місяців затримки за період після 19.07.2022), оскільки в цій ситуації матиме місце притягнення двічі роботодавця до юридичної відповідальності одного виду за одне і теж правопорушення:
перший раз із застосуванням міри відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України в редакції, яка була чинна до 18.07.2022;
другий раз із застосуванням міри відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України в редакції, яка є чинною з 19.07.2022.
А це прямо суперечить частині першій статті 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Суд встановив, що відповідно до наказа командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.01.2020 № 5 позивача виключено з 09.01.2020 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідача, а також виплачено за період з 01 по 09 січня 2020 року щомісячну премію, надбавку за особливості проходження служби і за період з 01.12.2019 по 01.01.2020 винагороду в розмірі 6500,00 гривень.
Натомість індексацію грошового забезпечення в розмірі 120260,57 грн відповідач нарахував і виплатив позивачу лише 30.04.2024, що підтверджується платіжною підтверджується банківською випискою від 30.04.2024 № NT2C5FAHE3Q3J6FO.
З огляду на вищезазначене, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні грошового забезпечення за шість місяців з дня виключення позивача зі списків особового складу відповідача, тобто за період з 10.01.2020 по 30.04.2024.
Процедура нарахування середнього заробітку працівника визначається за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до абзаців першого і четвертого пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Положеннями абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 передбачено нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до даних довідки військової частини НОМЕР_1 від 04.03.2021 № 24/5/182 розмір грошового забезпечення позивача за листопад і грудень 2019 року (останні два календарні місяці роботи, що передували місяцю звільнення) відповідно становили 11022,00 грн і 11022,00 гривні.
Середньоденний заробіток позивача за останні два календарні місяці, що передували місяцю його виключення зі списків особового складу відповідача становить 361,38 грн:
(?11022,00 (грошове забезпечення за листопад 2019 року) + ?11022,00 (грошове забезпечення за грудень 2019 року)) / (30 (кількість днів листопада) + 31 (кількість днів грудня)) ? ?361,38.
Відтак середній заробіток позивача з 10.01.2020 (наступний день після дня виключення позивача зі списків особового складу відповідача) по 18.07.2022 складає 332830,98 грн (?361,38 (середньоденний заробіток позивача) Х 921 (календарних днів затримки розрахунку при звільненні за період з 10.01.2020 по 18.07.2022) = ?332830,98).
Отже, фактична сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 10.01.2020 по 18.07.2022 (332830,98 грн) значно перевищує суму несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення (120260,57 грн).
Вирішуючи питання про розмір відшкодування відповідно до статті 117 КЗпП України, суд врахував, зокрема:
розмір простроченої заборгованості відповідача (120260,57 грн);
період затримки виплати такої заборгованості (921 календарний);
поведінку позивача (позивач звернувся із позовом про виплату йому індексації грошового забезпечення вперше 21.04.2021 (через 01 рік 03 місяці після звільнення з військової служби) (адміністративна справа № 400/2708/21), а вдруге - 24.10.2022 (через 07 місяців після набрання 24.03.2022 законної сили рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.06.2021 у справі № 400/2708/21 (адміністративна справа № 400/4634/22);
співмірність розміру простроченої заборгованості відповідача та заявлених позивачем до зобов'язання виплатити йому сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З огляду на зазначене, суд прийшов до висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України із врахуванням розміру своєчасно недоплаченої суми, а саме: визначити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 10.01.2020 по 18.07.2022 в розмірі 100 відсотків суми несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення, що становить 120260,57 гривні.
Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 19.07.2021 у справі № 480/3354/19 та від 02.02.2023 у справі № 460/10582/21.
Водночас суд врахував, що у наведеному у позовній заяві розрахунок середнього заробітку за період з 10.01.2020 по 18.07.2022, позивач використав вихідні дані, які не підтверджуються наявними у справі документами.
Так, позивач стверджує, що при звільненні 09.01.2022 відповідач добровільно виплатив йому грошове забезпечення в розмірі 3199,93 гривні. Однак, будь-яких доказів цьому твердженню він суду не надав.
Натомість суд встановив, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.01.2020 № 5 позивачу виплачено при звільненні за період з 01 по 09 січня 2020 року щомісячну премію, надбавку за особливості проходження служби і за період з 01.12.2019 по 01.01.2020 винагороду в розмірі 6500,00 гривень.
Тобто йому при звільненні відповідач виплатив грошове забезпечення у значно більшому розмірі, ніж 3199,93 гривні.
З метою встановлення розміру виплаченого позивачу грошового забезпечення при його звільненні 09.01.2020 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив 08.07.2024 ухвалу, якою рекомендував позивачу надати копію грошового атестата, виданого відповідачем при його звільненні з військової частини НОМЕР_1 з 09.01.2020.
Пунктом 11.3 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджені наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 № 280 (у редакції наказа Міністерства оборони України від 22.04.2021 № 104), передбачено, що один примірник грошового атестата видається військовослужбовцю.
Однак, позивач не надав суду копію відповідного грошового атестата, про причини його ненадання суд не повідомив.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача з військової служби за період з 10.01.2020 по 18.07.2022 становить 120260,57 гривні.
Водночас розмір середнього заробітку за період з 19.07.2022 по 30.04.2022, який визначений відповідно до статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній з 19.07.2022), становить 66493,92 грн: (?361,38 (середньоденний заробіток позивача) Х 184 (кількість календарних днів у 6 місяців з 19.07.2022) = ? 66493,92).
Оскільки середній заробіток за період до 18.07.2022 (120260,57 грн) більший за середній заробіток після 19.07.2022 (66493,92 грн), тому відповідач повинен нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток саме в сумі 120260,57 гривні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пунктів 1 і 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і не поніс документально підтверджених судових витрат, пов'язаних з розглядом цієї справи в суді, а тому розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України не здійснюється.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.01.2020 по 30.04.2024.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.01.2020 по 30.04.2024 у сумі 120260 (Сто двадцять тисяч двісті шістдесят) гривень 57 копійок.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
6. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.Г.Ярощук
Рішення складено в повному обсязі 05 серпня 2024 року