справа №380/10767/24
05 серпня 2024 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хоми О.П., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ у Львівській області), в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії позивачу в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком з часу звернення (06.06.2023) за перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» ч. 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком з часу звернення (06.06.2023) за перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» ч. 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що ГУ ПФУ у Львівській області безпідставно не здійснює йому перерахунок пенсії як реабілітованій особі в розмірі 25% відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII. Для відновлення порушеного права звернулася з даним позовом до суду.
Відповідачем позову не визнано з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, суть яких полягає у правомірності відмови ГУ ПФУ у Львівській області у перерахунку пенсії позивачу. Зазначає, що статтею 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII встановлено чіткий перелік осіб, які мають право на надбавку до пенсійних виплат, а саме громадяни, які необґрунтовано зазнали репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії підвищуються на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Згідно до свідоцтва про народження місцем народження позивача є п. Усть Нарик, Кемеровської області. Таким чином, позивач не є особою, який був примусово переселений (наявність посвідчення, виданого Львівською обласною радою дає право позивачу на пільги на території Львівської області, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», а не на встановлення надбавки відповідно до Закону №1788-ХІІ). Позивач відповідно до поданої довідки від 14.02.2013 №22/23-П особисто не зазнав політичних репресій і згодом не був реабілітованим, а є особою, яка належить до членів сім?ї особи, яка зазнала політичних репресій, однак не була примусово переселена, тому немає права на спірну надбавку. Просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою від 23.05.2024 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін.
Відповідачем 10.05.2024 (вх. №43681) подано відзив на позовну заяву.
Суд, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області та отримує пенсії віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
ОСОБА_1 , батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Усть-Нарик, Кузнецького району, Кемеровської області, російської федерації, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 .
Відповідно до архівної довідки Управління внутрішніх справ Львівської області від 28.01.1992 №4/5-І7426-як ОСОБА_4 (мати позивача) 23.10.1947 виселена з конфіскацією майна із с. Розвадів Миколаївського району Львівської області і по постанові особливої наради при МБ СРСР визначена на спецпоселення в Кемеровську область, звідки звільнена в лютому 1960 року на підставі ст. 3 Закону Української РСР від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» з поновленням в усіх громадянських правах.
Відповідно до довідки Виконкому Бережанської районної ради народних депутатів Тернопільської області №209 від 10.03.1992 ОСОБА_2 (батько позивача) уродженець села Середне Бережанського району на основі висновку Тернопільського обласного управління внутрішніх справ №6/238 від 17.01.1992, був репресований, примусово виселений з постійного місця проживання с. Середне Бережанського району в 1947 році в Кемеровську область, де знаходився до 1964 року.
ОСОБА_1 має право на пільги, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», що підтверджується посвідченням №22/23-П, виданим 14.02.2012 безстроково Львівською обласною радою.
Позивач звернувся до відповідача з заявою від 15.02.2024 про проведення перерахунку пенсії та встановлення підвищення до пенсії у розмірі 25% відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
ГУ ПФУ у Львівській області листом від 04.03.2024 №6151-5518/Г-52/8-1300/24 відмовило у проведені перерахунку пенсії та встановлення підвищення до пенсії у розмірі 25% відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». При цьому зазначивши, що у разі звернення із заявою встановленого зразка про перерахунок пенсії та оригіналами документів про визнання позивача реабілітованим, органом Пенсійного Фонду України буде прийнято відповідне рішення про перерахунок (відмову в перерахунку) пенсії.
Вважаючи відмову відповідача такою, що порушує його право на перерахунок пенсії та встановлення підвищення у розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», позивач звернувся в суд за його захистом.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Керуючись положеннями Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та беручи до уваги резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1096 (1996) щодо ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних режимів, № 1481 (2006) від 26 січня 2006 року щодо необхідності міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів, Верховною Радою України прийнято Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 №962-ХІІ (далі - Закон №962-XII).
Згідно із частиною 1 статті 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) необхідно вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 вказаного Закону.
Відповідно до статей 1-2 Закону №962-XII ( з наступними змінами та доповненнями), реабілітованими визнаються особи: які до 24.08.1991 були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії у формах, визначених статті 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24.08.1991 були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24.08.1991 за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статті 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24.08.1991, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Частиною першою статті 4 Закону №962-XII передбачено поновлення реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1).
Згідно з пунктом 2.13 Порядку №22-1 за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Відповідно до пункту «г» частини першої статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 01.11.1991 №1788-XII (у редакції Закону від 13.03.2018 № 2325-VIII) (далі - Закон №1788-ХІІ) призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Згідно з пунктом 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008 (далі - Постанова №654) визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до частини 4 статті 28 Закону №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону №1788-XII, який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови №654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Саме така позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а.
Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII як нормативно-правового акта вищої юридичної сили і які є пріоритетними по відношенню до підпункту 2 пункту 4 Постанови №654.
На підставі наявних у матеріалах справи належних і допустимих доказів судом встановлено, що ОСОБА_1 є сином реабілітованих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується архівною довідкою Управління внутрішніх справ Львівської області від 28.01.1992 №4/5-І7426-як та довідкою Виконкому Бережанської районної ради народних депутатів Тернопільської області №209 від 10.03.1992, що свідчить про те, що він є членом сім'ї, яку було примусово переселено, має право на пільги, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», що підтверджується посвідченням №22/23-п від 14.02.2012 та свідчить про наявність у нього права на підвищення призначеної пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не подано належних доказів на підтвердження правомірності своє поведінки, яка є предметом оскарження.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Даючи оцінку поведінці відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з даним позовом, суд дійшов висновку, що така не відповідає визначеним частиною другою статті 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах, тому дії пенсійного органу щодо відмови у перерахунку та виплати позивачу підвищення до пенсії як члену сім'ї, яку було примусово переселено, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статі 77 Закону № 1788-XII, із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком є протиправними, тому позовна вимога щодо оскарження таких дій є обґрунтованою і підлягає задоволенню.
Друга позовна вимога є похідною від першої і також підлягає задоволенню шляхом зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату підвищення до пенсії у розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 № 1788-XII як члену сім'ї, яку було примусово переселено, починаючи з 15.02.2024 (тобто з дати звернення), із врахуванням раніше виплачених сум.
Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання щодо судових витрат відповідно до частини п'ятої статті 139 КАС України.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ13814885) про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) щодо відмови ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) у перерахунку та виплаті підвищення до пенсії як члену сім'ї, яку було примусово переселено, передбачену пунктом «г» статі 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, на 25% мінімальної пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016,м. Львів, вул.Митрополита Андрея, 10 код ЄДРПОУ - 13814885) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) з 15.02.2024 перерахунок та виплату підвищення до пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII як члену сім'ї, яку було примусово переселено, із урахуванням раніше виплачених сум.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О. П. Хома