02 серпня 2024 року м. Львівсправа № 380/6623/24
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип) А капітана ОСОБА_2 від 20 лютого 2024 року про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 ;
- стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 3028,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип) А капітана ОСОБА_2 від 20 лютого 2024 року про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (далі - також оскаржуване/спірне рішення) є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки до прикордонного контролю під час спроби виїзду з України позивач надав документи, зміст яких підтверджує підставу його виїзду за межі України. В оскаржуваному рішенні відповідач не зазначив, які саме документи відсутні. Вказує, що під час виконання своїх функціональних обов'язків посадовим особам Державної прикордонної служби України належить уникати прийняття формалізованих рішень, що і було зроблено відповідачем у спірних правовідносинах.
З огляду на викладене просить адміністративний позов задовольнити повністю.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що гарантоване статтею 33 Конституції України право вільно залишати територію України належить до категорії прав, що можуть бути обмежені в умовах воєнного стану. На переконання відповідача, недостатньо лише самого факту наявності документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, оскільки підтвердження мети поїздки є невід'ємною складовою здійснення прикордонного контролю, а тому надання дозволу на перетин державного кордону України є можливим після здійснення усіх необхідних заходів прикордонного контролю. Надані позивачем 20 лютого 2024 року під час здійснення спроби перетину державного кордону України документи не дали змоги уповноваженим посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України, прийняти рішення про надання дозволу на перетинання державного кордону позивачу, а тому оскаржуване рішення, яким у такому перетинанні позивачу відмовлено, є правомірним, отже, підстави для його скасування відсутні.
З огляду на викладене просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Також у відзиві на позовну заяву відповідач просить суд поновити процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву разом із витребуваними письмовими поясненнями.
Оскільки суд ухвалою від 01 квітня 2024 року витребував у відповідача письмові пояснення заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) капітана ОСОБА_2 щодо підстав прийняття спірного рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 20 лютого 2024 року, що, своєю чергою, потребувало певного часу на їх отримання, зважаючи також на статус відповідача як правоохоронного органу спеціального призначення та запроваджений в Україні правовий режим воєнного стану, то, на переконання суду, встановлений судом процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву разом із витребуваними письмовими поясненнями належить відповідачу поновити.
Відповідно до пункту третього частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 01 квітня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; запропоновано позивачу подати до суду належним чином засвідчену копію паспорта для виїзду за кордон та інших документів, які були надані відповідачу під час перетину державного кордону України 20 лютого 2024 року; витребувано у відповідача письмові пояснення заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) капітана ОСОБА_2 щодо підстав прийняття спірного рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 20 лютого 2024 року.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 та паспортом громадянина України для виїзду за кордон Р НОМЕР_2 .
Позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, є платником єдиного податку, що підтверджується витягом № 434 з реєстру платників єдиного податку від 19 січня 2024 року.
ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки PEUGEOT BOXER, номерний знак НОМЕР_3 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , дата реєстрації 13 лютого 2024 року.
Відповідно до витягу Державної служби України з безпеки на транспорті прийнято рішення № 79 від 16 лютого 2024 року про видачу ОСОБА_1 ліцензії на міжнародні перевезення вантажів вантажними автомобілями (крім перевезення небезпечних вантажів та небезпечних відходів). Витяг сформовано 16 лютого 2024 року, дійсний до 16 травня 2024 року.
20 лютого 2024 року позивач прибув до пункту пропуску «Шегині» з метою здійснення перетину державного кордону на виїзд з України.
Під час здійснення прикордонного контролю позивач надав, зокрема такі документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; свідоцтво про реєстрацією транспортного засобу; витяг Державної служби України з безпеки на транспорті; витяг з реєстру платників єдиного податку; посвідчення водія; сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу; протокол перевірки технічного стану транспортного засобу.
Відповідно до наданих відповідачем на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів пояснень заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип) А капітана ОСОБА_2 в період з 20 год. 00 хв. 20 лютого 2024 року по 08 год. 00 хв. 21 лютого 2024 року він виконував наказ на охорону державного кордону України в прикордонному наряді «Старший прикордонних нарядів» в пункті пропуску для автомобільного сполучення «Шегині». 20 лютого 2024 року на виїзд з України прибув громадянин України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Слідував через ДК України в умовах правового режиму воєнного стану як ліцензіат згідно з пунктом 2-9 ПКМ України № 57 від 27 січня 1995 року. Під час проведення співбесіди особа не орієнтувалася в питаннях перевезення вантажу та не надала додаткових підтверджуючих документів на здійснення нею міжнародних вантажних перевезень. Отже, громадянин України ОСОБА_3 не підтвердив мету поїздки за системою «Шлях». Особі було відмовлено в перетинанні ДК України згідно із статтею 14 Закону України «Про прикордонний контроль».
20 лютого 2024 року заступником начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип) А капітаном ОСОБА_2 прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, яким згідно з вимогами статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» відмовлено у виїзді з України громадянину України ОСОБА_4 з тієї причини, що вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль необхідні документи, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Постанови КМ України від 27 січня 1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України».
Позивач, уважаючи зазначене рішення відповідача протиправним, звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності рішення заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип) А капітана ОСОБА_2 від 20 лютого 2024 року про відмову в перетинанні державного кордону України, яким відмовлено у виїзді з України громадянину України ОСОБА_1 .
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень
Згідно з частиною другою цієї ж статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до абзацу першого статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України від 05 листопада 2009 року № 1710-VI «Про прикордонний контроль» (далі - Закон № 1710, в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення).
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону № 1710 прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Частиною першою статті 14 Закону № 1710 передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина друга статті 14 Закону № 1710).
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв'язання спорів у цій сфері регулюється Законом України від 21 січня 1994 року № 3857-XII «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» (далі - Закон № 3857, в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення).
За змістом статті 1 Закону № 3857 громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну. На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Частиною першою статті 6 Закону № 3857 встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України.
Так, право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв'язку з яким таке обмеження встановлюється.
Суд відзначає, що вищевказані підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.
Одним із таких правових режимів є правовий режим воєнного стану, який введено в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389, в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення).
Статтями 1, 2 Закону № 389 передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Пунктом шостим частини першої статті 8 Закону № 389 встановлено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Звідси, право особи на пересування та право вільно залишати територію України, передбачене статтею 33 Конституції України, може бути обмежено в умовах воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень.
Надалі відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжено, такий діяв на момент прийняття оскаржуваного рішення та діє й на сьогодні.
Згідно з пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1455 (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення), перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Частиною другою статті 3 Закону № 3857 передбачено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (далі - Правила № 57, в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення), визначено порядок перетинання громадянами України державного кордону.
За змістом пункту 2 Правил № 57 у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Відповідно до положень пункту 2-9 Правил № 57 у разі введення в Україні воєнного стану пропуск через державний кордон водіїв транспортних засобів суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом (далі - ліцензіати), здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за умови виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.
Інформація про водіїв, зазначених в абзаці першому цього пункту, вноситься до відповідної інформаційної системи, адміністратором якої є Укртрансбезпека, на підставі заявки ліцензіата.
Перетин державного кордону здійснюється особою, зазначеною в абзаці першому цього пункту, лише на транспортному засобі, який є засобом провадження господарської діяльності ліцензіата, повна маса якого становить 3500 кілограмів та більше.
Укртрансбезпека проводить перевірку інформації про транспортний засіб на основі даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, та вносить відповідні дані до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки.
На одному транспортному засобі державний кордон можуть одночасно перетинати: два водії на вантажному транспортному засобі ліцензіата; три водії на пасажирському транспортному засобі (автобусі) ліцензіата.
Особи, зазначені в абзаці першому цього пункту, можуть безперервно перебувати за кордоном не більше 60 календарних днів з дня перетину державного кордону.
У разі непідтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, в перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль».
Згідно з пунктами 8-10 Правил № 57 в'їзд/вхід на територію пункту пропуску громадян, які перетинають державний кордон, перебування у пункті пропуску та виїзд/вихід громадян з нього здійснюється за паспортними документами.
Громадяни, які перетинають державний кордон, зобов'язані пройти прикордонний, митний та інші види контролю відповідно до законодавства.
Пропуск громадян через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону.
Відповідно до абзаців першого-третього пункту 12 Правил № 57 для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень.
Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред'являє.
У ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
Указані положення Правил № 57 кореспондують з приписами частин першої-третьої статті 7 Закону № 1710, згідно з якими паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити перевірку підтверджуючих документів та повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.
Аналіз викладених норм Правил № 57 дає підстави дійти висновку про те, що в умовах введеного в Україні воєнного стану пропуск через державний кордон водіїв транспортних засобів суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом, здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за умови виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека. У разі непідтвердження зазначеними особами мети поїздки, уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють їм у перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону № 1710.
Суд відзначає, що оскаржуваним рішенням позивачу відмовлено у виїзді з України з тієї причини, що він не зміг надати до паспортного контролю необхідні документи, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Правил № 57.
Водночас як слідує зі встановлених судом обставин цієї справи, на виконання вищевказаних норм законодавства уповноваженою посадовою особою відповідача було здійснено перевірку паспортних та інших документів позивача, а також проведено його опитування з метою встановлення мети поїздки за кордон.
Так, відповідно до наданих відповідачем на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів пояснень заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип) А капітана ОСОБА_2 позивач 20 лютого 2024 року слідував через державний кордон України в умовах правового режиму воєнного стану як ліцензіат згідно з пунктом 2-9 Правил № 57. Під час проведення співбесіди позивач не орієнтувався в питаннях перевезення вантажу та не надав додаткових підтверджуючих документів на здійснення ним міжнародних вантажних перевезень. Отже, позивач не підтвердив мету поїздки за кордон за системою «Шлях».
Вказаних вище обставин позивач не спростував.
До того ж, ухвалою суду від 01 квітня 2024 року запропоновано позивачу подати до суду належним чином засвідчену копію паспорта для виїзду за кордон та інших документів, які були надані відповідачу під час перетину державного кордону України 20 лютого 2024 року.
На виконання вимог цієї ухвали позивач подав до суду, окрім засвідченої копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон, копії таких документів: посвідчення водія; свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу; сертифіката відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу; протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу.
Утім, серед наданих документів (як і серед документів, що були подані разом із позовною заявою) відсутні, зокрема документи на вантаж, договори на перевезення, купівлю-продаж (поставку) вантажу, що транспортувався транспортним засобом позивача, тощо, тобто такі не надавалися позивачем до прикордонного контролю.
Суд зазначає, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу позивача належний йому транспортний засіб має масу без навантаження 2000,00 кг, а повну - 3500,00 кг.
Абзацом третім пункту 2-9 Правил № 57 імперативно надано право на перетинання державного кордону особі, зазначеній в абзаці першому цього пункту, лише на транспортному засобі, який є засобом провадження господарської діяльності ліцензіата, повна маса якого становить 3500 кілограмів та більше.
З огляду на вказане позивач, який 20 лютого 2024 року здійснював спробу перетину державного кордону України транспортним засобом, який має масу без навантаження 2000,00 кг, зважаючи на положення абзацу третього пункту 2-9 Правил № 57, для того, що перетнути державний кордон, повинен був завантажити зазначений транспортний засіб вантажем у такий спосіб, щоб повна маса цього транспортного засобу склала не менше 3500,00 кг.
У цьому разі у позивача щонайменше мали б бути документи на вантаж.
Однак, як вже зазначено вище, таких документів позивач не надав.
Звідси, обґрунтованими є пояснення заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип) А капітана ОСОБА_2 про те, що під час проведення співбесіди позивач не орієнтувався в питаннях перевезення вантажу та не надав додаткових підтверджуючих документів на здійснення ним міжнародних вантажних перевезень.
Суд також звертає увагу на те, що з огляду на вимоги законодавства, рішення про те, чи підтвердила особа мету поїздки оцінюється виключно посадовою особою державної прикордонної служби. А наявність інформації про позивача у системі «Шлях», на чому також акцентовано увагу у позові, не є безумовною підставою для його виїзду за кордон, оскільки таке рішення приймається виключно посадовими особами державної прикордонної служби в кожному конкретному випадку, на підставі повного пакету поданих документів та за умови підтвердження мети поїздки за кордон.
Водночас суд погоджується з твердженнями відповідача про те, що недостатньо лише самого факту наявності документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, оскільки підтвердження мети поїздки згідно з пунктом 2-9 Правил № 57 є невід'ємною складовою здійснення прикордонного контролю осіб, передбачених абзацом першим цього пункту, а тому надання дозволу на перетин державного кордону України є можливим лише після здійснення усіх необхідних заходів прикордонного контролю у сукупності.
Тож, вирішуючи цей спір на підставі наявних матеріалів, суд ураховує, що під час проведення співбесіди в умовах здійснення прикордонного контролю позивач не орієнтувався в питаннях перевезення вантажу, не надав додаткових підтверджуючих документів на здійснення ним міжнародних вантажних перевезень, з огляду на що не підтвердив мету поїздки за кордон згідно з пунктом 2-9 Правил № 57, а тому доходить висновку про те, що за вказаних обставин відповідач правомірно відмовив позивачу у перетинанні державного кордону України.
Крім того, суд підкреслює, що оскаржуване рішення має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, тому у разі пред'явлення позивачем документів, які надають право на перетин державного кордону на виїзд з України з одночасним підтвердженням мети поїздки за кордон, оскаржуване рішення від 20 лютого 2024 року жодним чином не створить перешкод для перетину позивачем кордону України за наявності на те законних підстав.
За цих обставин суд доходить висновку, що рішення заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип) А капітана ОСОБА_2 від 20 лютого 2024 року про відмову в перетинанні державного кордону України, яким відмовлено у виїзді з України громадянину України ОСОБА_1 , відповідає критеріям правомірного рішення суб'єкта владних повноважень, які визначені частиною другою статті 2 КАС України, а тому підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України повернення судових витрат позивачу, якому відмовлено у задоволенні позову, не передбачено.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
У задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повне рішення складено 02 серпня 2024 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна