05 серпня 2024 року м. Житомир справа № 240/33104/23
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якому просить:
1) визнати протиправною бездіяльність військові частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та не виплати йому:
- у повному обсязі додаткової винагороди, встановленої п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", у розмірі 100000,00 грн за період з 22.07.2022 по 23.07.2022, з 23.07.2022 по 05.08.2022, з 15.08.2022 по 02.09.2022, з 08.09.2022 по 29.09.2022, з 09.11.2022 по 30.11.2022, з 08.12.2022 по 29.12.2022, з 04.10.2022 по 02.11.2022, з 29.12.2022 по 27.01.2023, з 31.01.2023 по 19.03.2023, з 20.03.2023 по 21.03.2023, з 06.04.2023 по 25.04.2023, із розрахунку 100000,00 грн на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустці за станом здоров'я, із врахуванням проведених виплат за цей період;
- матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення за 2023 рік;
- грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону України "Про відпустки" за 2022 та 2023 роки.
2) зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України здійснити нарахування та виплату йому:
- додаткової винагороди, встановленої п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", у розмірі 100000,00 грн за період з 22.07.2022 по 23.07.2022, з 23.07.2022 по 05.08.2022, з 15.08.2022 по 02.09.2022, з 08.09.2022 по 29.09.2022, з 09.11.2022 по 30.11.2022, з 08.12.2022 по 29.12.2022, з 04.10.2022 по 02.11.2022, з 29.12.2022 по 27.01.2023, з 31.01.2023 по 19.03.2023, з 20.03.2023 по 21.03.2023, з 06.04.2023 по 25.04.2023, із розрахунку 100000,00 грн на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустці за станом здоров'я, із врахуванням проведених виплат за цей період;
- матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення за 2023 рік;
- грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону України "Про відпустки" за 2022 та 2023 роки;
3) стягнути військові частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на його користь відшкодування у розмірі середнього заробітку за весь час затримки вищевказаних виплат по день їх фактичного розрахунку.
На обґрунтування заявлених позовний вимог ОСОБА_1 зазначає, що в період з лютого 2022 по 03.06.2023 він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , спочатку на посаді головного сержанта 4 аеромобільної роти 2 аеромобільного батальйону, а в подальшому на посаді сержанта. Вказує, що 22.07.2022, приймаючи безпосередню участь у бойових діях під час захисту Батьківщини, при виконанні бойового завдання у складі підрозділу військової частини НОМЕР_1 він отримав бойове поранення: мінно - вибухову травму, закриту черепно - мозкову травму, струс головного мозку , акубаротравматичне ураження обох вух без пошкодження барабанних мембран. Гостра нейросенсорна приглухуватість на обидва вуха. Забій м'яких тканин лівого ліктьового та колінного суглобів, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 04.11.2022 №1/1532. У зв'язку з чим він перебував на довготривалому стаціонарному лікуванні та перебував у відпустці за станом здоров'я на підставі висновку ВЛК через таке поранення. Однак, за періоди такого лікування та перебування у відпустці з 22.07.2022 по 23.07.2022, з 23.07.2022 по 05.08.2022, з 15.08.2022 по 02.09.2022, з 08.09.2022 по 29.09.2022, з 09.11.2022 по 30.11.2022, з 08.12.2022 по 29.12.2022, з 04.10.2022 по 02.11.2022, з 29.12.2022 по 27.01.2023, з 31.01.2023 по 19.03.2023, з 20.03.2023 по 21.03.2023, з 06.04.2023 по 25.04.2023 військова частина НОМЕР_1 не виплачувала йому додаткову грошову винагороду у розмірі 100000,00 грн, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану".
Крім того, вказує, що відповідачем протиправно не виплачено позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення за 2023 рік та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону України "Про відпустки" за 2022 та 2023 роки, відповідно до поданих позивачем рапортів.
Від Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач просив відмовити в задоволенні даного позову. В обґрунтування зазначено, що позивач 22.07.2022, приймаючи безпосередню участь у бойових діях під час захисту Батьківщини, при виконанні бойового завдання у складі підрозділу військової частини НОМЕР_1 отримав бойове поранення: мінно - вибухову травму, закриту черепно - мозкову травму, струс головного мозку, акубаротравматичне ураження обох вух без пошкодження барабанних мембран. Гостра нейросенсорна приглухуватість на обидва вуха. Забій м'яких тканин лівого ліктьового та колінного суглобів, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 04.11.2022 №1/1532.
Вказує, що за період стаціонарного лікування з 22.07.2022 по 05.08.2022 у зв'язку з отриманим пораненням позивачу виплачено додаткову винагороду з розрахунку 100 000 грн. в повному обсязі.
Також зазначає, що документи щодо не виплати додаткової винагороди з розрахунку в розмірі 100 000 за період з 15.08.2022 по 02.09.2022 надані позивачем лише 06.06.2023, тобто після виключення його зі списків військової частини, що свідчить про відсутність протиправної бездіяльності відповідача щодо не виплати такої додаткової винагороди за вказаний період. Крім того стверджує, що позивач проходив лікування та перебував у відпустці за станом здоров'я на підставі висновку ВЛК в період з 08.09.2022 по 29.09.2022, з 09.11.2022 по 30.11.2022, з 08.12.2022 по 29.12.2022, з 04.10.2022 по 02.11.2022, з 29.12.2022 по 27.01.2023, з 31.01.2023 по 19.03.2023, з 20.03.2023 по 21.03.2023, з 06.04.2023 по 25.04.2023 не у зв'язку з отриманим 22.07.2022 травмуванням, відтак підстав для виплати додаткової винагороди в розмірі 100 000 гри за вказані періоди відсутні.
До того ж зазначає, що позивач за час проходження служби з рапортом про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік не звертався, натомість, звернувся з таким рапортом про виплату такої допомоги вже після звільнення з військової служби. Отже, підстави для виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2023 рік відсутні.
Також вказує, що позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, у зв'язку з чим таку грошову компенсацію йому не було виплачено.
Крім того, ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом безспірно встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" призваний у Збройні Сили України на військову службу по мобілізації та проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з лютого 2022 по 03.06.2023.
22.07.2022 виконуючи у складі підрозділу військової частини НОМЕР_1 бойові завдання на території Херсонської області сержант ОСОБА_1 отримав бойове поранення: мінно - вибухову травму, закриту черепно - мозкову травму, струс головного мозку, акубаротравматичне ураження обох вух без пошкодження барабанних мембран. Гостра нейросенсорна приглухуватість на обидва вуха. Забій м'яких тканин лівого ліктьового та колінного суглобів. Відповідно до довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 04.11.2022 №1/1532 вказана травма була отримана сержантом ОСОБА_1 за обставин безпосередньої участі у бойових діях під час захисту Батьківщини.
Відповідно до перевідного епікризу із медичної картки стаціонарного хворого №1042 у в/ч НОМЕР_2 (61 ВМГ) після перенесеної травми у ОСОБА_1 було діагностовано: вибухову травму, акубаротравматичне ураження обох вух без пошкодження барабанних мембран, гостру нейросенсорну приглухуватість на обидва вуха.
У період з 22.07.2022 по 23.07.2022 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується перевідним епікризом із медичної картки стаціонарного хворого №1042 від 23.07.2022 у 61 ВМГ. Повний діагноз: ЗЧМТ; струс головного мозку; акубаротравма; лівобічна сенсоневральна приглухуватість; ангіопатія сітківки; забій м/т лівого ліктьового і колінного суглобів; мінно - вибухова травма.
З 23.07.2022 по 05.08.2022 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Міська клінічна лікарня №1» Одеської міської ради, що підтверджується виписним епікризом із медичної картки стаціонарного хворого №5684 від 04.08.2022. Повний діагноз: ЗЧМТ; струс головного мозку; акубаротравма; лівобічна сенсоневральна приглухуватість; ангіопатія сітківки; забій м/т лівого ліктьового і колінного суглобів; мінно - вибухова травма.
З 15.08.2022 по 02.09.2022 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у КП «Лікарня №2 ім.В.П. Павлусенка» Житомирської міської ради, що підтверджується виписним епікризом із медичної картки стаціонарного хворого №6930 від 02.09.2022. Повний діагноз: МВТ; ЗЧМТ; струс ГМ (22.07.2022); цефалгічний, вестибуло-атактичний, тривожно-депресивний синдроми.
З 08.09.2022 по 29.09.2022 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради, що підтверджується виписним епікризом із медичної картки стаціонарного хворого №4999 від 29.09.2022. Повний діагноз: Астено-депресивний стан з інсомнією після перенесеної гострої реакції на стрес. F 43.1.
Згідно з довідкою ВЛК №3731 від 04.10.2022 сержанту ОСОБА_1 проведено медичний огляд ВЛК та встановлено діагноз: Астено-тривожний депресивний стан з інсомнією внаслідок перенесеної гострої реакції на стрес з виходом у нестійку компенсацію. Захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби. На підставі ст.17-г графи ІІ Розкладу хвороб, графи ТДВ, позивач потребує відпустки за станом здоров'я 30 календарних днів. У зв'язку із чим позивач на підставі вказаної довідки ВЛК перебував у відпустці за станом здоров'я з 05.10.2022 по 04.11.2022.
З 09.11.2022 по 30.11.2022 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради, що підтверджується виписним епікризом із медичної картки стаціонарного хворого №6448 від 30.11.2022. Повний діагноз: Затяжний астено-тривожно-депресивний розлад зі стійкою інсомнією складного генезу. F 43.1.
З 08.12.2022 по 29.12.2022 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради, що підтверджується виписним епікризом із медичної картки стаціонарного хворого №7162 від 29.12.2022. Повний діагноз: Затяжний астено-тривожно-депресивний розлад зі стійкою інсомнією складного генезу. F 43.1.
Згідно з довідкою ВЛК №30 від 29.12.2022 сержанту ОСОБА_1 проведено медичний огляд ВЛК та встановлено діагноз: Стан після перенесеної гострої реакції на стрес у вигляді астено-тривожно-депресивного синдрому з інсомнією. Захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби. На підставі ст.17-г графи ІІ Розкладу хвороб, графи ТДВ, позивач потребує відпустки за станом здоров'я 30 календарних днів. У зв'язку із чим позивач на підставі вказаної довідки ВЛК перебував у відпустці за станом здоров'я з 31.12.2022 по 01.01.2023.
З 31.01.2023 по 21.03.2023 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному обстеженні та лікуванні у Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний шпиталь», що підтверджується виписним епікризом із медичної картки стаціонарного хворого №1631. Повний діагноз: Стійко різко виражений астено-депресивний розлад зі стійким інсомнічним синдромом після перенесеної гострої реакції на стрес.
Відповідно до свідоцтва про хворобу (постанови ВЛК) №532-п від 13.03.2023 сержанта ОСОБА_1 визнано не придатним до військової служби з виключенням з військового обліку. Діагноз та постанова військово-лікарської комісії про причинний зв'язок захворювання, поранення, контузії, каліцтва: стійкий різко виражений астено-депресивний розлад зі стійким інсомнічним синдромом після перенесеної гострої реакції на стрес. Деформуючий остеоартроз лівого колінного суглобу І ст. з больовим синдромом, при незначному порушенні функцій. Порушення толерантності до вуглеводів. Гіпертонічна хвороба І ст. Вторинний пролапс стулок мітрального клапану з регургітацією І ст. стулок трикуспідального клапану з регургітацією І ст. СН0 ст. Хронічний панкреатит, фаза ремісії.
Захворювання ТАК, пов'язане з захистом Батьківщини.
Наслідки МВТ, ЗЧМТ, струсу, головного мозку, акубаротравми (22.072022) у вигляді астено - вегетативного синдрому, хронічної двобічної сенсоневральної приглухуватості зі сприйняттям шепітної мови до 5 м на праве вухо, 1 м на ліве вухо.
За наказом МОЗ №370 від 04.07.2007 - травма легкого ступеню.
Травма ТАК, пов'язана з захистом Батьківщини.
З 06.04.2023 по 25.04.2023 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному обстеженні та лікуванні у КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради, що підтверджується виписним епікризом із медичної картки стаціонарного хворого №2711. Повний діагноз: Стійко різко виражений астено-депресивний розлад зі стійким інсомнічним синдромом після перенесеної гострої реакції на стрес, логоневроз F 43.1.
Також, 07.06.2023 протоколом засідання ВЛК ЦВЛК ЗСУ №1514 визначено, що захворювання сержанта ОСОБА_1 : "Стійкий різко виражений астено -депресивний розлад зі стійким інсомнічним синдромом після перенесеної гострої реакції на стрес. Деформуючий остеоартроз лівого колінного суглобу І ст. з больовим синдромом, при незначному порушенні функції. Порушення толерантності до вуглеводнів. Гіпертонічна хвороба І ст. Вторинний пролапс стулок мітрального клапану з регургітацією І ст. СН0. Хронічний панкреатит, фаза ремісії", що підтверджується військово-обліковою та медичною документацією - Захворювання ТАК, пов'язане з захистом Батьківщини.
Постанову про причинний зв'язок даних захворювань за свідоцтвом про хворобу госпітальної військово-лікарської комісії психоневрологічного профілю НВМКЦ РГВКГ" від 13.03.2023 №532-п, довідками військово - лікарської комісії військової частини НОМЕР_3 від 29.12.2022 №30 та від 04.10.2022 № 3731 - відмінити.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.06.2023 №156, Сержанта ОСОБА_1 , з 14.08.2022 зарахованого у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , колишнього головного сержанта 4 аеромобільної роти 2 аеромобільного батальйону, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 02.06.2023 №152-РС з військової служби у відставку відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за підпунктом "б" (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку), вважається таким, що справи та посаду здав, 03.06.2023 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач 06.06.2023 надіслав засобами поштового зв'язку на адресу відповідача рапорти від 03.06.2023 у яких просив:
- виплатити додаткову винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", у розмірі 100000,00 грн. за період з 01.08.2022 по 21.03.2023 під час перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустці за станом здоров'я;
- матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення за 2023 рік;
- грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону України "Про відпустки" за 2022 та 2023 роки.
У відповіді на адвокатський запит від 25.08.2023 за вих.№14043 відповідач повідомив представника позивача адвоката Рябчука І.В., що рапорти сержанта ОСОБА_1 від 06.06.2023 розглянуто та не задоволено, у зв'язку з надходженням рапортів після звільненням сержанта ОСОБА_1 з військової служби з 02.06.2023 згідно з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.06.2023 №152-РС.
Позивач, вважаючи такі дії відповідача протиправними та вчиненими всупереч діючого законодавства, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон України №2232-ХІІ) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ст.12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991№ 2011-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2011-ХІІ), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з п.1 ст.9 Закону України №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктами 2-4 цієї правової норми встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Наказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018 затверджений Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).
Відповідно до пункту 17 Порядку №260, на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану" від 24.02.2022 №64/2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії якого продовжено Указами Президента України: №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022 та №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, від 01.05.2023 №254/2023.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята Постанова №168, пунктом 1 якої (із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України № 217 від 07.03.2022 та № 350 від 22.03.2022) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка», виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 постанови №168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування і застосовується з 24.02.2022 року.
Абзацом 4 п.1 Постанови №168 (в редакції до 19.07.2022) встановлено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, включаються особи, зазначені у цьому пункті, у тому числі ті, які:
- беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби);
- у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Відповідно до абзацу 4 п. 1 Постанови №168 (в редакції після 19.07.2022) відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які:
- беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби);
- у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Отже, постанова №168 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що у разі безпосередньої участі військовослужбовців Збройних Сил у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів військовослужбовцями права на отримання збільшеної до 100000,00 грн додаткової винагороди, пропорційно часу участі у таких діях та заходах. За інші періоди несення служби військовослужбовцям Збройних Сил передбачено отримання додаткової винагороду в розмірі 30000,00 гривень.
Щодо спірних правовідносин про наявність у позивача права на нарахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 за період перебуванням на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, а саме: з 22.07.2022 по 23.07.2022, з 23.07.2022 по 05.08.2022, з 15.08.2022 по 02.09.2022, суд зазначає наступне.
З огляду на системний аналіз вищевказаних правових норм Постанови №168 слідує висновок, що встановлено лише дві умови, необхідних для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди, за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я, а саме: пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини, а також факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Матеріали справи свідчать, що позивач в період з з 22.07.2022 по 23.07.2022, з 23.07.2022 по 05.08.2022, з 15.08.2022 по 02.09.2022 перебував на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров"я, зокрема у зв"язку з бойовою травмою (акуботравмою) отриманою 22.07.2022.
Судом встановлено, що позивачу проведено перерахування додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, за 26 днів липня та 4 дні серпня 2022 року із розрахунку 100000,00 грн., що підтверджується довідкою відповідача від 21.02.2024 №1634/ФЕС/563, копія якої долучена до відзиву та досліджена судом.
Разом з тим, відповідачем не заперечується, що за періоди перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні з 15.08.2022 по 02.09.2022 військова частина НОМЕР_1 не виплачувала йому додаткову грошову винагороду у розмірі 100000,00 грн, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану".
У зв'язку з цим, суд вважає, що ОСОБА_1 має право на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, у розмірі 100000 гривень на місяць (з розрахунку пропорційно дням його перебування на стаціонарному лікуванні) за періоди перебування на стаціонарному лікуванні з 15.08.2022 по 02.09.2022. Однак, військова частина НОМЕР_1 не виплачувала йому зазначеної додаткової винагороди за вказані періоди перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини. Доказів протилежного військова частина НОМЕР_1 , яка з огляду на положення ч.2 ст.77 КАС України несе обов'язок щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності, до суду не надала.
Щодо спірних правовідносин про наявність у позивача права на нарахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 за період перебуванням на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я та у відпустці за станом здоров'я, а саме: з 08.09.2022 по 29.09.2022, з 09.11.2022 по 30.11.2022, з 08.12.2022 по 29.12.2022, з 04.10.2022 по 02.11.2022, з 29.12.2022 по 27.01.2023, з 31.01.2023 по 19.03.2023, з 20.03.2023 по 21.03.2023, з 06.04.2023 по 25.04.2023, суд зазначає таке.
Суд зауважує, що з огляду на положення абз.5 п.1 Постанови №168 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, а саме в проміжку часу з 08.09.2022 по 29.09.2022, з 09.11.2022 по 30.11.2022, з 08.12.2022 по 29.12.2022, з 04.10.2022 по 02.11.2022, з 29.12.2022 по 27.01.2023, з 31.01.2023 по 19.03.2023, з 20.03.2023 по 21.03.2023, з 06.04.2023 по 25.04.2023) до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн включаються особи, які, зокрема:
- перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини (включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого);
- перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком військово-лікарської комісії.
Суд вказує, що терміни «захворювання» і «поранення» (травма) не є тотожними.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що положення вказаної норми місять вимоги імперативного характеру, тобто в даному випадку не існує неоднозначного або множинного тлумачення права на виплату додаткової грошової винагори збільшеної до 100000 грн за період перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком військово-лікарської комісії.
Водночас, суд зауважує, що наявними у матеріалами справи доказами підтверджується, що в період з 08.09.2022 по 29.09.2022, з 09.11.2022 по 30.11.2022, з 08.12.2022 по 29.12.2022, з 04.10.2022 по 02.11.2022, з 29.12.2022 по 27.01.2023, з 31.01.2023 по 19.03.2023, з 20.03.2023 по 21.03.2023, з 06.04.2023 по 25.04.2023 позивач проходив лікування та перебував у відпустці за станом здоров'я на підставі висновку ВЛК у зв'язку із захворюванням після перенесеної гострої реакції на стрес, а не у зв'язку з отриманим 22.07.2022 бойового поранення, відтак підстав для виплати додаткової винагороди в розмірі 100 000 гри за вказані періоди відсутні.
Підсумовуючи наведене, у задоволенні позовних вимог про нарахування та виплату позивачу додаткової грошової винагороди передбаченої Постановою №168 із розрахунку до 100000,00 грн на місяць, пропорційно часу перебування у відпустці за станом здоров"я, саме в період з 08.09.2022 по 29.09.2022, з 09.11.2022 по 30.11.2022, з 08.12.2022 по 29.12.2022, з 04.10.2022 по 02.11.2022, з 29.12.2022 по 27.01.2023, з 31.01.2023 по 19.03.2023, з 20.03.2023 по 21.03.2023, з 06.04.2023 по 25.04.2023, слід відмовити.
Щодо позовних вимог в частині грошової матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.п.2, 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.
Підпунктом 3 п.5 Постанови №704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надано право надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року №260 затверджено "Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" (далі - Порядок №260).
Порядком №260 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військовослужбовців строкової служби), включає, в тому числі одноразову грошову допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
Порядок виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань регламентовано розділом XXIV Порядку №260, пунктом 1 якого передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Згідно п.2 розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, прийнятим (призваним) на військову службу із запасу, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується в календарному році, у якому вони призначені та вступили до виконання обов'язків за посадами.
Відповідно до абзаців 1, 3 пункту 7 розділу XXIV Порядку №260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Одночасно суд зазначає, що за правилами п.9 розділу XXIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Згідно пункту 6 окремого доручення Міністра оборони України від 01.02.2023 №2683/з матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань виплачують військовослужбовцям у розмірі місячного грошового забезпечення, виключно за наявності таких підстав:
- смерть військовослужбовця та/або його дружини (чоловіка), дітей, батьків;
- поранення військовослужбовця, що зазнав при виконанні завдань під час воєнного стану;
- у разі наявності у військовослужбовця інвалідності внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини;
- порушення стану здоров'я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме: онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та (або) хіміотерапія), захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит В, С;
- безперервне перебування на лікуванні, реабілітації або у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою, які пов'язані із захистом Батьківщини (більше ніж 30 днів поспіль), внаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної систем, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багато етапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів;
- сім'ям військовослужбовців, які захоплені в полон (крім військовослужбовців, які здалися у полон добровільно) чи заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або визнані безвісно відсутніми.
Отже, виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира та за відповідності військовослужбовця визначеним окремим дорученням Міністра оборони України у 2023 році умовам.
У зв'язку з неподанням позивачем рапорту щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань саме під час проходження служби, у відповідача не виникло правових підстав для розгляду відповідного питання та виплати такої допомоги.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами у частині нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2022 та 2023 роки, яка передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ст. 16-2 Закону України «Про відпустки», суд виходить з наступного.
Згідно із п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» (надалі Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст.16-2 Закону №504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно із п.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Судом встановлено, що позивач відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 від 04.02.2004 має право на пільги, встановлені законодавством України для учасників бойових дій.
Відповідно до абз.3 п.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі Закон №2011-ХІІ), у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Згідно із п.17 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Відповідно до п.18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Згідно із п.19 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені п.17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (надалі Закон №3543-XII) та «Про оборону України» (надалі Закон №1932-XII).
За визначенням ст.1 Закону №3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, у ст.1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби з моменту отримання статусу та посвідчення.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п.19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені п.17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п.8 ст.10-1 Закону України №2011-ХІІ, ст.16-2 Закону України №504/96ВР.
Крім того, відповідно до п.3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 (надалі - Наказ №260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ.
Інформація про залишок невикористаної додаткової відпустки у 2022 та 2023 році в матеріалах справи відсутня, водночас, як стверджує позивач та не заперечує відповідач, додаткова відпустка позивачу, передбачена ст.16-2 Закону №504/96-ВР, у період проходження ним військової служби не надавалася.
За таких умов суд вважає протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за додаткову відпустку, передбачену ст.16-2 Закону №504/96-ВР за 2022 та 2023 роки.
Таким чином на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу військової частини відповідачем протиправно не було проведено повного розрахунку в частині виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР за 2022 та 2023 роки.
Враховуючи, що відповідач, не виплативши позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР за 2022 та 2023 роки, не дотримався вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», така бездіяльність не може відповідати приписам ч.2 ст.2 КАС України, а тому позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за додаткову відпустку, яка передбачена ст.16-2 Закону №504/96-ВР за 2022 та 2023 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 31 жовтня 2019 року (справа №825/598/17).
При цьому, суд звертає увагу на те, що аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 06 лютого 2020 року (справа №806/305/17).
В той же час для пропорційного обрахунку розміру середнього заробітку необхідно встановити розмір усіх належних звільненому працівникові сум, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі справа № 640/17872/19.
Таким чином, суд зазначає, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак стягнення такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме - факту невиплати належних працівникові сум при звільненні та факту проведення з працівником остаточного розрахунку.
Враховуючи факт непроведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні, суд позбавлений можливості стягнути на користь позивача середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні, а тому вказані вимоги задоволенню не підлягають.
Суд зауважує, що позивач не позбавлений можливості захистити своє порушене право шляхом подання відповідного позову до адміністративного суду після проведення відповідачем з ним остаточного розрахунку при звільненні.
Відтак, суд повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 194, 242-246, 255, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди в розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць, яка передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", за період з 15.08.2022 по 02.09.2022 перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, пропорційно дням перебуванням на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду в розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць, яка передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", за період з 15.08.2022 по 02.09.2022 перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, пропорційно дням перебуванням на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, з урахуванням раніше виплачених сум такої додаткової винагороди.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2022 по 2023 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2022 року по 2023 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович