28 жовтня 2010 року м. Київ К-20370/08
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:
Гордійчук М.П., Конюшка К.В., Бим М.Є., Гончар Л.Я., Черпіцької Л.Т.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Тернопільської області від 24 жовтня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2008 року у справі за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Закритого акціонерного товариства «Тернопільська меблева фабрика»про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
встановила:
В серпні 2007 року Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Закритого акціонерного товариства «Тернопільська меблева фабрика»про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 6500 грн. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та пені.
Постановою господарського суду Тернопільської області у справі № 11/215-3675, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2009 року у справі № 11/215-3675, Тернопільському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.
У поданій касаційній скарзі Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить скасувати зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити по справі нове рішення про задоволення позову.
При цьому касатор посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Судами першої та апеляційної інстанцій в ході з'ясування обставин по справі та перевірки їх доказами встановлено, відповідно до звіту Закритого акціонерного товариства «Тернопільська меблева фабрика»про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-ПІ за 2006 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу -48 осіб, фонд оплати праці штатних працівників -312 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника -6500.00 грн., фактично на підприємстві у 2008 році, згідно даних, наданих відповідачем у звіті, на підприємстві працювало одна особа інваліда. Відповідач повинен був працевлаштувати у 2008 році 2 особи інваліда.
Відповідачем направлялися звіти з інформацією про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів, підприємство відповідача приймало участь у ярмарках вакансій для осіб з обмеженою працездатністю.
Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Частина 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»передбачає, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів (надалі -органи працевлаштування інвалідів).
Згідно із п. 1 «Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів в Україні», створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі та інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування повинні підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
Судами вірно зазначено, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, але Законом на них покладено обов'язок інформувати належним чином відповідні органи про наявні вакантні місця для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до вимог чинного законодавства України, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Враховуючи вищевикладене суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки відповідач належним чином виконав свій обов'язок стосовно інформування встановлених законодавством органів про вакантні робочі місця для інвалідів.
Судами першої та апеляційної інстанцій також вірно застосовані норми матеріального і процесуального права до спірних правовідносин, дана правильна правова оцінка встановленим у справі обставинам.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225 -229 Кодексу адміністративного судочинства України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.
Керуючись ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, постанову Господарського суду Тернопільської області від 24 жовтня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2008 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та порядку встановленими ст. ст. 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.П. Гордійчук