"26" жовтня 2010 р. м. Київ К-22154/08
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Співака В.І.,
суддів Білуги С.В.,
Гаманка О.І.,
Заїки М.М.,
Загороднього А.Ф.,
та секретаря Міненка І.М.,
за участю представника відповідача Лукашевої Н.А.,
розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства економіки АР Крим на постанову Центрального районного суду м. Сімферополя від 23.05.2008 та ухвалу апеляційного суду АР Крим від 28.10.2008 у справі за позовом ОСОБА_5 до Міністерства економіки АР Крим про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -
встановила:
У січні 2008 року ОСОБА_5 звернулася до Центрального районного суду м. Сімферополя з позовом до Міністерства економіки АР Крим про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Постановою Центрального районного суду м. Сімферополя від 23.05.2008 позов ОСОБА_5 було задоволено частково. Відмінено наказ Міністерства економіки АР Крим від 30.03.2007 № 40-а про звільнення ОСОБА_5, головного спеціаліста відділу цінової політики та сфери послуг 30.03.2007 у зв'язку із закінченням терміну трудового договору. Визнано звільнення ОСОБА_5 незаконним. Стягнуто з Міністерства економіки АР Крим на користь ОСОБА_5 10 069,93грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу і 1000грн. моральної шкоди. В задоволенні решти позову було відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду АР Крим від 28.10.2008 апеляційну скаргу Міністерства економіки АР Крим було відхилено, а постанову Центрального районного суду м. Сімферополя від 23.05.2008 залишено без змін.
Міністерство економіки АР Крим подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права просить, постанову Центрального районного суду м. Сімферополя від 23.05.2008 та ухвалу апеляційного суду АР Крим від 28.10.2008 скасувати, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Перевіривши наведені доводи в касаційній скарзі, рішення судів щодо застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що ОСОБА_5 працювала по строковому трудовому договору, на період навчання ОСОБА_6, у Міністерстві економіки АР Крим з 07.09.2005 на посаді головного фахівця відділу цінової політики управління по координації державних закупівель, тендерної і цінової політики, а з 01.12.2005 на посаді головного фахівця відділу цінової політики Міністерства економіки АР Крим. Наказом Міністерства економіки АР Крим від 30.03.2007 № 40-а, в зв'язку з виходом на роботу основного працівника, ОСОБА_5 було звільнено за п.2 ст. 36 Кодексу законів про працю України (у зв'язку з закінченням терміну трудового договору) з 30.03.2007. Пунктом 2 вищенаведеного наказу через відсутність вакантних посад та неможливістю працевлаштування за відповідною професією у міністерстві рекомендовано ОСОБА_5 звернутися для працевлаштування до Сімферопольського міського центру зайнятості. На момент звільнення позивач перебувала на 8 місяці вагітності.
Відповідно до пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України підставою припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Частиною 3 статті 184 вищенаведеного Кодексу передбачено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів»від 06.11.1992 № 9 передбачено, що при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП судам слід враховувати, що звільнення з цих підстав вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (або понад три роки, але не більше, ніж до 6 років, якщо дитина за медичним висновком в цей період потребує домашнього догляду), одиноких матерів (жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама) при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда провадиться з обов'язковим працевлаштуванням (ч. 3 ст. 184 КЗпП). Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров'я).
Передбачені ч. 3 ст. 184 КЗпП гарантії поширюються і на випадки звільнення у зв'язку з закінченням строку договору зазначених працівників, коли вони були прийняті на сезонні роботи.
Враховуючи, що звільнення ОСОБА_5 було проведено Міністерством економіки АР Крим з порушенням вимог частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України в частині обов'язкового працевлаштування вагітної жінки, суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку щодо визнання оскаржуваного наказу незаконним та його скасування.
Відповідно до частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Враховуючи, що звільнення ОСОБА_5 відбулося з порушенням трудового законодавства та незаконними діями відповідача був порушений звичний спосіб життя позивача, заподіяні моральні, душевні страждання і інші негативні наслідки, а також враховуючи, що в період незаконного звільнення ОСОБА_5 перебувала на 8 місяці вагітності, суд дійшов вірного висновку щодо задоволення позову в частині відшкодування на користь позивача моральної шкоди.
Отже, стягуючи на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодовуючи моральну шкоду, суд першої інстанції діяв в межах повноважень встановлених законодавством України.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
ухвалила:
Касаційну скаргу Міністерства економіки АР Крим залишити без задоволення, а постанову Центрального районного суду м. Сімферополя від 23.05.2008 та ухвалу апеляційного суду АР Крим від 28.10.2008 у справі за позовом ОСОБА_5 до Міністерства економіки АР Крим про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.І. Співак
Судді С.В. Білуга
О.І. Гаманко
М.М. Заїка
А.Ф. Загородній