Справа № 2а-1274/10/1770
11 жовтня 2010 р. 15год. 25хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів - Щербакова В. В. (головуючий), суддів Махаринця Д. Є. Зозулі Д. П. , за участю секретаря судового засідання Морозюк О.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: ОСОБА_1
відповідача: представник ОСОБА_2
розглянувши у відкритому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Фонд державного майна України
про визнання дій неправомірними та скасування наказів, поновлення на посаді
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання неправомірними дій Фонду державного майна України (далі - Фонд) щодо прийняття наказу від 27.02.2010 № 39-р, скасування наказів Фонду від 27.02.2010 № 39-Р, від 02.03.2010 № 20-ДСК, поновлення на посаді начальника регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області. В подальшому позивач подав суду заяву в порядку статті 51 КАС України, де одним з пунктів позовних вимог передбачив виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу; остаточно заявою від 11.10.2010 позивач вніс зміни до позовних вимог в частині виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу і остаточно просив стягнути з відповідача на свою користь 53 961,17 грн. Клопотанням від 06.05.2010 (що також підтвердив у судовому засіданні), позивач зменшив позовні вимоги (відмовився) в частині скасування наказу ФДМУ від 02.03.2010 № 20-ДСК.
В обґрунтування вимог позивач посилався на відсутність в оспорюваному наказі посилань, які засвідчували б неналежне виконання ним службових обов'язків чи перевищення службових повноважень, що призвело до порушення Присяги державного службовця. Зазначав про скасування наказу ФДМУ від 03.11.2009 № 1723 „Про службове розслідування” постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 18.01.2010 у справі № 2а-7337/09/1770, вказував на порушення посадовими особами ФДМУ ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст. ст. 17, 22 Закону України „Про державну службу”, п.п. 1, 3, 4 постанови КМ України від 13.06.2006 № 950 „Про затвердження Порядку проведення службового розслідування стосовно державних службовців”, вказував на порушення Фондом ст.ст. 40, 147, 149, 116 КЗпП України, зауважував щодо повноважень Голови Фонду щодо призначення та звільнення з посади начальника регіонального відділення ФДМУ; вказував на відсутність у наказі № 39-р від 27.02.2010р. зазначення яким саме чином він порушив посадову інструкцію. Наголошував на неправомірності наказів Фонду та незаконності його звільнення.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
Фонд державного майна України як відповідач позов не визнав і заперечив проти адміністративного позову, вважаючи його необґрунтованим і безпідставним, а відтак таким, що не підлягає задоволенню. Вказував, що позивач всупереч вимог ч. 1 ст. 71 КАС України не довів тих обставин, на яких ґрунтуються його вимоги, а належні та допустимі докази стосовно неправомірності дій Фонду в розумінні ч. 1 ст. 70 КАС України відсутні.
У письмових запереченнях відповідач вказує, що у зв'язку зі звільненням згідно з наказом ФДМУ від 27.02.2010 № 39-р позивачу було виплачено заробітну плату за лютий 2010 року, компенсацію за невикористану відпустку та інше, тобто, відповідний розрахунок він отримав у повному обсязі у відповідності до вимог чинного законодавства. Фонд наголошував, що ОСОБА_1 відмовлявся від отримання своєї трудової книжки і зловживав своїми правами, що підтверджується листами РВ ФДМУ по Рівненській області від 01.03.2010 № 18-05-00475, від 05.03.2010 № 18-05-00534, які позивач отримав поштою та власноруч (відповідно).
Відповідач вказав, що підставою видання спірного наказу були висновки Акту за результатами службового розслідування щодо ситуації, яка склалася в Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Рівненській області від 30 листопада 2009 року (далі - Акт), а не наказ ФДМУ від 03.11.2009 № 1723 (на який посилається позивач).
Фонд зауважив, що мав достатні підстави для висновків, що ОСОБА_1, будучи посадовою особою, своїми діями та вчинками дискредитував державні органи приватизації, що підривало авторитет Фонду державного майна України як державного органу; створював напружений морально-психологічний клімат в колективі РВ ФДМУ по Рівненській області, що не сприяло належному функціонуванню регіонального відділення та якісному виконанню поставлених перед ним завдань; систематично порушував норми діючого законодавства України, не виконував вказівок та наказів керівництва ЦА ФДМУ, вимог органів прокуратури.
Відповідач вказував на наявність висновків щодо систематичного порушення начальником РВ ФДМУ по Рівненській області ОСОБА_1 чинного законодавства України та порушення ним Присяги державного службовця (ст. 17 Закону України «Про державну службу»), що й призвело до припинення ОСОБА_1 державної служби на підставі п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу» (за порушення Присяги державного службовця) та звільнення з посади начальника регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області.
Фонд повідомив, що позивач не тільки був ознайомлений з Актом і був обізнаний стосовно застосування до нього такого заходу як припинення державної служби та звільнення, а й неодноразово надавав по суті усі необхідні пояснення (як письмово, так і усно).
В судових засіданнях представник відповідача надала додаткові пояснення суду по суті спору, повідомила позицію Фонду щодо обставин проведення службового розслідування та застосування дисциплінарних стягнень до працівників регіонального відділення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, обставин стосовно розгляду позивачем як керівником регіонального відділення подання прокуратури про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_3, ОСОБА_6; висловила позицію стосовно звернень колишньої підлеглої ОСОБА_3 до Фонду зі скаргами на його дії.
Відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову. Крім того, представник відповідача звернулась до суду з клопотанням про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_7, призначеного на посаду начальника РВ ФДМУ по Рівненській області відповідно до наказу Фонду з особового складу від 08.07.2010 № 153-р.
Ураховуючи подання суду належним чином завіреної копії вказаного вище наказу ФДМУ та надані в судовому засіданні доводи, суд задовольнив відповідне клопотання представника відповідача стосовно залучення третьої особи з огляду на його обґрунтованість та відповідність вимогам КАС України (частиною 2 статті 53 КАС України визначено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача в будь-який час до закінчення судового розгляду, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залученими до участі у справі також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду).
Третя особа (ОСОБА_7К.) в судовому засіданні надав суду пояснення, в яких підтримав позицію відповідача та повідомив суду про складну ситуацію в колективі регіонального відділення, яка має місце внаслідок проблемного керівництва регіональним відділенням позивачем.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, третьої особи, допитавши свідків (клопотання про виклик яких заявлялися сторонами), дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, оцінивши докази на підтвердження та спростування позовних вимог в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Дані спірні правовідносини регулюються Законом України "Про державну службу" (далі - Закон), також на державних службовців поширюється дія законодавства України про працю з урахування особливостей, передбачених вказаним Законом. Також суд спирається на Тимчасове положення про Фонд державного майна України, затверджене постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 року № 2558-XII, Положенням про регіональні відділення Фонду державного майна України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. № 412 де визначено, що Фонд і його регіональні відділення є державними органами.
Відповідно до статті 1 Закону державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Відповідно до пункту 15 частини 1 статті 3 КАС публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Будь-яка публічна служба є державною службою.
Судом встановлено і не спростовано сторонами, що перебування позивача на займаній посаді (начальника РВ ФДМУ по Рівненській області) припинено наказом відповідача з особового складу від 27.02.2010 № 39-р з підстави, передбаченої п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону України „Про державну службу”, при цьому застосування такої підстави обґрунтовано висновками Акту за результатами службового розслідування щодо ситуації, яка склалася в регіональному відділенні ФДМУ по Рівненської області від 30 листопада 2009 року.
Підстави для припинення державної служби, передбачені ст. 30 Закону України "Про державну службу", є додатковими підставами для припинення трудових правовідносин, що підлягають до застосування до конкретної категорії працівників - державних службовців. В якості підстави для звільнення позивача з займаної посади зазначено п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону України "Про державну службу", згідно якого державна служба припиняється у випадку порушення присяги державним службовцем.
Більш детально питання встановлення факту порушення державним службовцем присяги законодавством не врегульовано.
За таких обставин відповідач як компетентний орган, що приймає рішення про припинення державної служби та про припинення трудових правовідносин з державним службовцем, самостійно робить висновок про порушення державним службовцем присяги.
Суд, в свою чергу, з врахуванням матеріалів справи оцінює визначені підстави для припинення відносин державної служби та законність прийнятого рішення згідно з вимогами ст. 2 КАС України.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про державну службу" крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється, в тому числі, у разі відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про державну службу" державний службовець зобов'язаний вірно служити народові України, суворо дотримуватись Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки.
Досліджуючи у сукупності докази, подані сторонами, суд виходить з того факту, що відповідний акт службового розслідування є службовим документом, який є носієм доказової інформації про виявлені порушення (або їх відсутності) вимог чинного законодавства. В даному випадку Акт є носієм доказової інформації про виявлені порушення з боку позивача.
При цьому інші докази, наявні в матеріалах справи та пояснення свідків чітко вказують на наявність порушень, які мають ознаки порушення позивачем Присяги державного службовця.
Такого критичного висновку суд дійшов на підставі сукупного аналізу обставин щодо застосування позивачем необґрунтовано різних видів дисциплінарних стягнень до своїх підлеглих ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5; відповідних звернень ОСОБА_3 до відповідача, листів Фонду на адресу начальника РВ ФДМУ ОСОБА_1, враховуючи обставини відкликання прокуратурою міста Рівне свого подання без розгляду в частині притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності; підписання позивачем відповідних наказів всупереч зауваженням фахівців, які вказували позивачу на невідповідність його дій законодавству, тощо.
Таким чином, матеріали справи підтверджують висновки Акту, і в дійсності мало місце порушення позивачем п. 2.4., п. 3.11. Посадової інструкції начальника регіонального відділення ФДМУ, затвердженої Головою Фонду, ст.ст. 140-141 КЗпП України (в частині забезпечення створення необхідних організаційних умов для нормальної високопродуктивної роботи державних службовців регіонального відділення, тощо), ч. 2 ст. 148 КЗпП України (в частині порушення строків застосування дисциплінарного стягнення до підлеглих); порушення низки норм Законів України „Про державну службу” (статті 3, 5, 10, 11, 14, 17), „Про прокуратуру” (ст.8,), “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” та іншого законодавства.
Отже, в розумінні статті 17 Закону України "Про державну службу" позивач як державний службовець не дотримувався законів України, не зміцнював їх авторитет, порушував права, свободи і законні інтереси громадян, не виконував сумлінно свої обов'язки.
Акт та інші докази свідчать про необ'єктивність та упередженість позивача до своїх підлеглих, що потягнуло за собою порушення Присяги.
Наявні докази окремо від порушень, зафіксованих в Акті, підтверджують, що за обставин, які склалися в регіональному відділенні під час перебування позивача на керівній посаді Фонд діяв обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, маючи на меті захист прав, свобод та інтересів державних службовців - працівників регіонального відділення від порушень з боку позивача як посадової особи. Така позиція відповідача цілком відповідає вимогам частини другої статті 38 Конституції України, де закріплено, що громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби.
Відповідач на момент прийняття оспорюваного наказу мав об'єктивні докази порушення позивачем Присяги державного службовця. Крім того, аналіз відповідних розпоряджень КМ України щодо призначення ОСОБА_9 виконуючим обов'язки Голови Фонду вказують на правомочність цієї особи щодо видання (підписання) наказу про припинення позивачу державної служби та звільнення.
Постановляючи дане рішення, суд враховує, що порядок проходження державної служби та її припинення регулюється спеціальним законом - Законом України "Про державну службу", яким встановлено, що, крім загальних підстав, передбачених КЗпП України, державна служба припиняється також з підстав, визначених у ст. 30 цього Закону, і в таких випадках норми КЗпП України не підлягають застосуванню, позаяк припинення державної служби не можна кваліфікувати як звільнення з ініціативи адміністрації.
За таких обставин висновки позивача про порушення відповідачем норм КЗпП України як безумовної підстави поновлення позивача на державній службі є безпідставним, оскільки зазначена норма у випадку припинення державної служби з підстав, передбачених нормами законів України "Про державну службу" на правовідносини сторін не поширюються, як і норми ст. ст. 148 - 149 КЗпП України щодо порядку і строків застосування дисциплінарного стягнення.
Крім того, матеріали справи (а також пояснення позивача) вказують, що позивач надавав відповідні пояснення щодо обставин, які вивчалися комісією в процесі проведення службового розслідування, а також ОСОБА_1 був не тільки вчасно ознайомлений з Актом, а й надав свої зауваження, які містяться в самому тексті та на полях вказаного документу. Тобто, позивач завчасно був обізнаний щодо висновків і пропозиції комісії стосовно припинення позивачу державної служби, підстав припинення та подальшого звільнення. Суд бере до уваги також той факт, що позивач до моменту винесення спірного наказу мав достатньо часу для надання додаткових пояснень, заперечень, тощо.
Тобто, позивач був ознайомлений з документами щодо його звільнення з посади, йому фактично був наданий відповідачем розумний строк для дачі пояснень з цього приводу, яким ОСОБА_1 скористався на власний розсуд.
Суд погоджується з думкою відповідача стосовно зловживання позивачем своїми правами в частині отримання трудової книжки та ін. Такого висновку суд дійшов з огляду на наявні в матеріалах справи листи РВ ФДМУ по Рівненській області від 01.03.2010 № 18-05-00475, від 05.03.2010 № 18-05-00534, які позивач отримав поштою та власноруч; довідку РВ ФДМУ по Рівненській області від 12.05.2010 № 01-02-01124. Зазначені обставини щодо ігнорування позивачем також й неодноразових усних повідомлень про необхідність отримати свою трудову книжку, які мали місце під час його майже щоденного відвідання приміщення регіонального відділення підтверджені свідками, які були допитанні в судових засіданнях.
Також свідки зазначили, що під час перебування ОСОБА_1 на посаді керівника РВ ФДМУ в Рівненській області було постійне напруження в колективі та неоднозначне ставлення до підлеглих працівників.
За викладених обставин суд визнає припинення позивачу перебування на державній службі та звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими відповідач пов'язував звільнення.
Відповідно до статті 5 цього Закону, державний службовець (позивач), перебуваючи на керівній посаді держаного органу був повинен:
- сумлінно виконувати свої службові обов'язки;
- шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування;
- не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.
Перевіряючи правомірність виданого Фондом наказу про звільнення позивача з займаної посади, суд керувався положеннями частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України якою передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Окремо суд вважає за необхідне зауважити, що позивач здебільше обґрунтовував свої вимоги підставами, які не стосувалися предмету спору, відтак, відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд не бере до уваги посилання сторін на інші справи, які так чи інакше стосуються учасників цього спору чи обставин, на які вони посилаються. В даному випадку колегія імперативно діє на виконання приписів ч. 1 ст. 70 КАС України і бере до розгляду докази, які стосуються предмету доказування та докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно зі статтею 5 КАС України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд відповідно до статті 86 КАС України оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Обґрунтування вимог позивача є хибним та таким, що не відповідає дійсним обставинам і спростовується наявними доказами.
Судові витрати відповідно до ст. 94 КАС України позивачу не присуджуються.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Фонду державного майна України про визнання дій неправомірними, скасування наказу та поновлення на посаді, - відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Головуючий Суддя Щербаков В. В.
Судді Махаринець Д. Є. Зозуля Д. П.