02 серпня 2024 р. Справа № 520/4182/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Русанової В.Б. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2024, головуючий суддя І інстанції: Шляхова О.М., м. Харків, 61022, повний текст складено 18.04.24 по справі № 520/4182/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області
про визнання бездіяльності протиправною та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в Кіровоградській області, пенсійний орган), в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії № 204450018364 від 19.01.2024 Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно трудової книжки (серія) НОМЕР_1 від 03.09.1981: з 01.07.2000 по 31.07.2000; з 01.09.2000 по 31.12.2003;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській призначити пенсію за віком з дати звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судові витрати:
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з отриманням правової допомоги у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень.
В обґрунтування позовних вимог послалась на протиправність відмови ГУ ПФУ в Кіровоградській області в призначенні позивачу пенсії за віком, мотивовану неможливістю зарахування періодів роботи позивача з 01.07.2000 по 31.07.2000; з 01.09.2000 по 31.12.2003, внаслідок відсутності інформації про сплату страхованих внесків у вказані періоди, оскільки обов'язок зі сплати страхових внесків покладено на страхувальника (роботодавця), а найманий працівник не є самостійним платником таких внесків.
Посилаючись на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі № 482/434/17 переконувала, що працівник не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, яке вчинене роботодавцем - платником страхових внесків (єдиного внеску). Таким чином, відсутність у інформаційній базі системи персоніфікованого обліку (в індивідуальних відомостях про застраховану особу) відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків за спірний період не є підставою для позбавлення позивача права на пенсію.
З огляду на викладене та те, що трудовою книжкою позивача підтверджено її трудова зайнятість у спірні періоди, вважала наявні підстави для задоволення позову.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2024 по справі № 520/4182/24 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, буд. 7А, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25009, код ЄДРПОУ 20632802) про визнання бездіяльності протиправною та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802) про відмову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у призначенні пенсії № 204450018364 від 19.01.2024.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) періоди роботи згідно трудової книжки (серія) НОМЕР_1 від 03.09.1981: з 01.07.2000 по 31.07.2000; з 01.09.2000 по 31.12.2003 та призначити пенсію за віком з 12.01.2024.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, буд. 7А, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25009, код ЄДРПОУ 20632802) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на правову допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його необґрунтованість та порушення судом норм матеріального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2024 по справі № 520/4182/24 щодо задоволення позовних вимог гр. ОСОБА_1 в повному обсязі, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі; про час і місце слухання справи повідомити головне управління.
Апеляційна скарга мотивована твердженнями про неможливість призначення позивачу пенсії за віком, оскільки за результатом опрацювання наданих документів встановлено, що наявний у позивача страховий стаж (27 років 08 місяців 25 днів), є недостатнім для призначення пенсії за віком. При цьому, періоди роботи з 01.07.2000 по 31.07.2000, з 01.09.2000 по 31.12.2003 неможливо зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 внаслідок відсутності інформації про сплату страхових внесків.
Заперечував проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вони не знаходять свого підтвердження, а також не підтверджуються жодним документом. Так, не можливо встановити, які послуги були надані та їх безпосередній зв'язок з розглядом даної справи.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 15.01.2024 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з метою оформлення пенсії за віком та подала до пенсійного органу відповідні документи.
У результаті розгляду заяви позивача за екстериторіальним принципом, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області прийнято рішення №204450018364 від 19.01.2024, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку.
Так, у рішенні пенсійного органу зазначено, що страховий стаж заявника становить 27 років 8 місяців 25 днів, а необхідний страховий стаж для призначення пенсії становить не менше 31 року.
Також, у рішенні вказано, що період роботи з 01.07.2000 по 31.12.2003 враховано частково з 01.08.2000 по 31.08.2000, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутня інформація про сплату внесків.
Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції врахувавши правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 17 липня 2019 року у справі № 144/669/17, від 20 березня 2019 року у справі №688/947/17 та від 01 березня 2021 року у справі № 423/757/17, дійшов висновку про те, що позивач не повинна відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків.
З огляду на те, що трудовою книжкою позивача, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, підтверджується зайнятість позивача у спірні періоди, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині призначення позивачу пенсії за віком з дати звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України, суд виходив з того, що позивач звернулася за призначенням пенсії за віком, досягнувши 60 років, а тому вона має право на вказану пенсію, починаючи з 12.01.2024 (з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку).
Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, судом зазначено, що дана справа відноситься до справ незначної складності та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, на підтвердження обставин щодо предмету доказування позивачем надано незначну кількість письмових доказів, а відтак, заявляючи про вартість послуг з підготовки та подання позовної заяви у сумі 10000,00 грн вважав, що позивачем порушено принцип співмірності витрат на правничу допомогу з об'ємом наданих послуг.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що 5000,00 грн. є справедливим, розумним, пропорційним та обґрунтованим розміром відшкодування витрат на правничу допомогу.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч. 3 ст. 46 Конституції України).
Положеннями Закону № 1058-IV визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також врегульовано порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
За приписами пункту1 частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема, пенсія за віком.
Частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Відповідно до статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Абзацами 1 та 2 підпункту 2 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 за № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року за № 637.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення відповідача підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV слугувала недостатність страхового стажу, передбаченого ст. 26 вказаного Закону, оскільки період роботи з 01.07.2020 по 31.12.2003 враховано лише частково з 01.08.2000 по 31.08.2000, внаслідок відсутності в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування інформації про сплату страхових внесків.
З приводу наведеного слід зазначити наступне.
Згідно із статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Наказом Міністерства праці України № 58 від 29 липня 1993 року, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі по тексту Інструкція № 58).
Відповідно до пункту 1.1 "Загальні положення" Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Дослідивши зміст трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 колегією суддів встановлено, що позивач, починаючи із 01.04.1994 по 16.02.2006 працювала в цеху 113 Заводу імені ОСОБА_2 на посаді машиніста миючих машин. Отже, зайнятість позивача у спірний період підтверджується відповідними записами у трудовій книжці.
При цьому, надаючи оцінку твердженням відповідача з приводу відсутності інформації про сплату страхових внесків у спірні періоди колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі №144/669/17 та від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, в яких останній неодноразово виснувався, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Позивач не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періодів її роботи на такому підприємстві.
З огляду на викладене, позбавлення позивача гарантованого Конституцією України права на пенсійне забезпечення внаслідок невиконання роботодавцем свого обов'язку по сплаті страхових внесків є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
У зв'язку із наведеним, колегія суддів колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності рішення ГУ ПФУ в Кіровоградській області № 204450018364 від 19.01.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком позивачу та наявність підстав для його скасування.
Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету ОСОБА_4 Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_4 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
З огляду на вказане, враховуючи, що єдиною підставою для відмови у призначенні пенсії позивача було непідтвердження сплати роботодавцем страхових внесків у спірні періоди, що за висновком суду апеляційної інстанції визнано безпідставним, колегія суддів погоджується із обраним судом першої інстанції способом захисту та вважає, що ефективним способом захисту порушених прав, є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) періоди роботи згідно трудової книжки (серія) НОМЕР_1 від 03.09.1981: з 01.07.2000 по 31.07.2000; з 01.09.2000 по 31.12.2003 та призначити пенсію за віком з 12.01.2024.
Щодо вимог в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, заявлених до стягнення з відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч.7 ст.139 КАС України).
Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Положеннями ч.ч. 3, 4 ст. 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).
Згідно з ч.6 ст.135 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.135 КАС України).
З аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов'язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Положеннями ст. 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Так, надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу колегія суддів зазначає, що суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/WestAllianceLimited проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Позивачем для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду було подано зокрема копію договору № 07022401 від 07.02.2024 та акту приймання - передачі наданих послуг № 07022401 до Договору про надання юридичних послуг/правової допомоги № 07022401 від 07.02.2024.
За умовами Договору про надання юридичних послуг/правової допомоги №07022401 від 07.02.2024 Центр правової допомоги та ОСОБА_1 уклали цей договір про наступне: виконавець зобов'язується за дорученням замовника надати юридичні послуги/правову допомогу, поіменно в переліку послуг, зазначених в п. 1.2 цього договору, а замовник зобов'язується сплатити грошові кошти за надані послуги.
Згідно п. 1.2 договору перелік юридичних послуг, види та обсяг правової допомоги, що надається - складення проекту позовної заяви.
Відповідно до п. 2.2.4 замовник зобов'язаний оплатити юридичні послуги/правову допомогу, зазначені в п. 1.2 цього договору в порядку та строки, встановленні розділом 3 цього договору.
Відповідно до розділу 3 п. 3.1 розмір оплати за виконання з юридичних послуг/правової допомоги, зазначених в п. 1.2. цього договору, становить 10000 грн. і виплачується замовником в такі строки 07.02.2024 1000 грн 08.02.2024 9000 грн.
За змістом акту приймання - передачі наданих послуг № 07022401 до Договору про надання юридичних послуг/правової допомоги № 07022401 від 07.02.2024 виконавець надав, а замовник прийняв юридичні послуги/правову допомогу щодо: виконання умов договору № 07022401 в повному обсязі, зокрема складення проекту позовної заяви.
Вартість послуг виконавця за цим актом складає 10000 грн.
Таким чином, з наведеного слідує, що звертаючись до суду першої інстанції із вимогою про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, позивач надала до суду всі необхідні докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що має бути сплачена.
Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.04.2019 у справі № 826/9047/16, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Зі змісту норм ч.ч. 4, 5 та 6 ст. 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Колегією суддів встановлено, що за умовами про надання юридичних послуг/правової допомоги № 07022401 від 07.02.2024 сторони визначили фіксований гонорар адвоката 10000 грн.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на зміст ч. 4 ст. 134 КАС України, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», у той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19.
Крім того, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару у такому випадку.
Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат, зокрема, посилаючись на його неспівмірність зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Однак, вмотивованих доводів щодо неспівмірності стягненого судом першої інстанції розміру витрат на правову допомогу (5000,00 грн) відповідачем не наведено, не вказано розміру витрат на правничу допомогу, яку він вважає обґрунтованою.
Апеляційна скарга в частині заперечення щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу містить лише загальні посилання на неспівмірність такого розміру, які не дозволяють дійти висновку про неспівмірність заявленої позивачем до відшкодування суми витрат на правничу допомогу зі складністю справи, характером та обсягом виконаних адвокатом робіт.
При цьому, колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді першої інстанції, а саме представником позивача складено позовну заяву.
Таким чином, враховуючи досліджені судом докази на підтвердження понесених позивачем витрат, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних за умовами відповідного договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, з огляду на ступень складності даної справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, а також прийняття судом першої інстанції рішення про задоволення позову, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає до стягнення (5000,00 грн).
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2024 по справі № 520/4182/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді В.Б. Русанова С.П. Жигилій