02 серпня 2024 р. Справа № 520/19057/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.03.2024, головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С., м. Харків, повний текст складено 29.03.24 у справі № 520/19057/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом також - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 95589,14 грн;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні одноразової грошової допомоги відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за посадою позивача за кожний повний календарний рік служби;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення позивача за кожний повний календарний рік служби;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 з ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 56 невикористаних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 233 календарних днів, з 10.02.2023 по 01.05.2023, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (2684 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до Постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно на день звільнення з військової служби.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 95589 грн 14 коп.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні одноразової грошової допомоги відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за посадою позивача за кожний повний календарний рік служби.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення позивача за кожний повний календарний рік служби.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 з ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 56 невикористаних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу за період з 10.02.2023 по 01.05.2023, та компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 233 календарних днів, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (2684 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до Постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704, здійснивши виплату різниці з урахуванням виплачених сум.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, з посиланням на обставини справи та нормативно-правове обґрунтування, зазначені ним у відзиві на позовну заяву, вказує про відсутність у відповідача обов'язку щодо нарахування і виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно, оскільки позивач не звертався до відповідача із заявою (рапортом) щодо виплати йому відповідної компенсації згідно з Порядком № 178. Звертає увагу, що у зв'язку з тим, що на території України введено та діє воєнний стан, а позивач звільнився з військової служби за контрактом на підставі пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» під час дії воєнного стану, вимоги позивача щодо виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні є безпідставними. Оскільки позивач надав відповідачу посвідчення учасника бойових дій, згідно з яким позивач набув статусу учасника бойових дій з 20.12.2018, то вимога позивача про грошову компенсацію йому за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015 - 19.12.2018, на думку Військової частини НОМЕР_1 , є безпідставною. Просить урахувати, що при визначенні розмірів окладів за військовими званнями та посадових окладів військовослужбовців військова частина керувалася чинною на той час редакцією п. 4 Постанови № 704, оскільки з цього питання Міністерство соціальної політики, як центральний орган виконавчої влади, який забезпечував формування та реалізацію державної політики у сфері праці, розробляв та вносив в установленому порядку пропозиції щодо визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, листом від 14.08.2018 за № 15863/0/2-18/28 надало роз'яснення, що розміри окладів за посадою, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, отже цей показник і застосовується при розрахунках складових грошового забезпечення.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та був звільнений відповідно до Наказу № 121 від 01.05.2023 (зі змінами, внесеними Наказом № 175 від 23.06.2023).
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням від 16.09.2015 серії НОМЕР_2 .
Згідно з Наказом № 121 від 01.05.2023 (зі змінами, внесеними Наказом № 175 від 23.06.2023) виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення підполковника ОСОБА_1 , командира танкового батальйону, звільненого з військової служби у запас за підпунктом «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Станом на момент виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, 02 травня 2023 року, календарна вислуга років позивача склала: 32 роки 9 місяців 0 днів, пільгова: 2 роки 9 місяців 08 днів, загальна: 35 років 6 місяців 08 днів.
Після звільнення позивач через свого представника звернувся із адвокатським запитом до Військової частини НОМЕР_1 стосовно надання інформації, нарахування та виплати ОСОБА_1 усіх належних під час проходження військової служби сум, у тому числі під час звільнення.
Листом від 11.07.2023 за № 1843/7695 відповідач повідомив позивача, що нарахування та виплата ОСОБА_1 усіх належних під час проходження військової служби сум, у тому числі під час звільнення, не здійснюється за адвокатським запитом, надав довідки за запитом.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 усіх належних сум, позивач звернувся до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, враховуючи те, що позивач, як військовослужбовець, звільнений з військової служби у запас, на час підписання наказу про звільнення мав право на грошову компенсацію вартості речового майна, яке не отримав за час проходження військової служби, з огляду на те, що позивач має законне право на грошову компенсацію за неотримане речового майна при звільненні з військової служби, оскільки така вимога відповідає нормам встановленим пунктами 2 та 3 Порядку № 178, дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно у сумі 95589,14 грн.
Виходячи з того, що позивач відповідно до частини другої статті 15 Закону 2011-XII набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, а також того, що прямої законодавчої заборони для виплати ОГД звільненим через сімейні обставини під час дії особливого періоду, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану військовослужбовцям абзац 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ не містить, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Зазначивши про те, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 56 невикористаних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач за спірний період з 10.02.2023 по 01.05.2023 має право на перерахунок у зв'язку зі зміною розміру грошового забезпечення відповідної категорії військовослужбовців, тому слід зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, та компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 233 календарних днів, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (2684 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до Постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Щодо висновків суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 в частині невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно на день звільнення з військової служби та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 95589,14 грн, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 за № 2232-XII, зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991, зі змінами та доповненнями (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XIІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-XII).
Згідно із частиною першою статті 9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вказаної статті Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 за № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Згідно із пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 за № 475, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.06.2017 за № 797/30665 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 за № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно». Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.
Із наведених законодавчих приписів убачається, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 803/756/17 (адміністративне провадження №К/9901/38716/18).
Відповідно до абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
З наведених законодавчих приписів випливає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 29 серпня 2019 року у справі №2040/7697/18 та від 30 липня 2020 року у справі №820/5767/17, які зазначені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Матеріалами справи підтверджено, що на запит представника позивача від 29.06.2023 Військовою частиною НОМЕР_1 сформовано довідку № 1 на отримання грошової компенсації замість належного до видачі речового майна, вартість неотриманого речового майна визначена у розмірі 95589,14 грн.
Однак, як установлено судом, зазначену компенсацію відповідачем виплачено не було, відповідачем протилежного не доведено.
Отже, станом на момент виключення зі списків особового складу за відповідачем обліковувалася заборгованість перед позивачем за належні до видачі предмети речового майна за час проходження військової служби, яку відповідач відмовився виплачувати без наявності достатніх правових підстав.
Ураховуючи викладене колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що з огляду на встановлену під час розгляду справи протиправну бездіяльність відповідача, наявні підстави для зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 95589,14 грн.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції в цій частині.
Стосовно посилання відповідача на те, що право позивача на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не було ним реалізоване, оскільки заява (рапорт) за місцем військової служби позивачем не подавалася, то колегія суддів зазначає, що застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 29 серпня 2019 року у справі №2040/7697/18 та від 30 липня 2020 року у справі №820/5767/17.
Щодо висновків суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 56 невикористаних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, колегія суддів зазначає таке.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-ХІІ від 22.10.1993 (далі - Закон № 3551-ХІІ), який забезпечує створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Статтею 5 Закону № 3551-ХІІ передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Як визначено пунктом 12 статті 12 вказаного Закону, учасникам бойових дій надаються такі пільги як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Отже, виходячи з положень Закону № 3551-ХІІ, додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.
За приписами ст. 4 Закону України від 05.11.1996 за №504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №504/96) установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст. 162 Закону № 504/96 учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 (в редакції, на час виникнення спірних відносин, далі - Закон № 2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі, якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-XII передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Відповідно до п. 17 Закону № 2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів".
Згідно з положеннями п. 18 Закону № 2011-XII в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п. 19 ст. 101 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Статтею 1 Закону України від 21.10.1993 за № 3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Системний аналіз змісту принципу верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указами Президента України від 17.03.2014 за № 303/2014 "Про часткову мобілізацію" та від 24.02.2022 за № 65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженими Законом України від 17.03.2014 за № 1126-VI, від 3 березня 2022 року № 2105-IX відповідно, постановлено оголосити та провести часткову/загальну мобілізацію.
Отже, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку зі звільненням позивача 02.05.2023 виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, з урахуванням викладеного, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-XII у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті), є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Тобто обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не здійснює впливу на наявність в цілому такого права, яке гарантовано пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ та статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.
З огляду на зазначене, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Наведені суду відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.
Як установлено судом, Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.05.2023 за № 121 ОСОБА_1 визначена виплата компенсації за невикористану додатку відпустку лише за 2019-2023 роки.
Проте матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 16.09.2015 видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 , позивачем залучено також довідку № 1840 від 04.09.2019 «Про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальній цілісності України», що, відповідно, спростовує позицію відповідача про те, що ОСОБА_1 набув статус учасника бойових дій лише в 2019 році.
Разом з цим відповідачем не надано до суду копії посвідчення учасника бойових дій, оформленого ОСОБА_1 саме у 2019 році, а тому позиція відповідача щодо виплата компенсації за невикористану додатку відпустку лише за 2019-2023 роки є необґрунтованою.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 56 невикористаних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки.
Доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, не спростовують.
Щодо висновків суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 233 календарних днів, з 10.02.2023 по 01.05.2023, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (2684 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до Постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року за № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум, колегія суддів зазначає таке.
Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 за № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції, на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Тобто, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови № 103, а саме: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас колегія суддів зазначає, що Закон України від 05.10.2000 за № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Разом з цим згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Водночас колегія суддів зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 за № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 за № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 рік, відповідно, не містять.
Тобто положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
У справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також ураховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Отже, позиція відповідача про те, що під час розрахунку посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, слід застосувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, як сталу величину, не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.
Приписами ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 3 листопада 2022 року за № 2710-IX встановлено, що станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2684,00 грн.
З огляду на зазначене, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникли підстави для перерахунку грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Отже, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що у період з 10.02.2023 по 01.05.2023 грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік".
Натомість представником відповідача у відзиві на позов та апеляційній скарзі вказано, що грошове забезпечення позивача за спірний період з 10.02.2023 по 01.05.2023 слід обраховувати, виходячи з прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, а кількість днів невикористаної відпустки (в розмірі 233 календарних днів), які просить позивач перерахувати виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, відповідачем не заперечується.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач за спірний період з 10.02.2023 по 01.05.2023 має право на перерахунок у зв'язку зі зміною розміру грошового забезпечення відповідної категорії військовослужбовців, з огляду на що слід зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, та компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 233 календарних днів, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (2684 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до Постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.
Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують.
Посилання відповідача на лист Міністерства соціальної політики України від 14.08.2018 за № 15863/0/2-18/28 не заслуговує на увагу, оскільки листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами, не є джерелом права відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.
Разом з цим щодо висновків суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення позивача за кожний повний календарний рік служби, колегія суддів зазначає таке.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 за № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
За приписами частини першої статті 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби;
б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Згідно з частиною п'ятою статті 26 Закону № 2232-ХІІ контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: 1) у мирний час: 2) під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації): 3) з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації: г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) [пункт 3 частини п'ятої статті 26 доповнено підпунктом «г» згідно із Законом України від 1 квітня 2022 року № 2169-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян»]: один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років; .
Відповідно до абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону України від 20.12.1991 за № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, яка діяла на дату звільнення позивача з військової служби, далі - Закон № 2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Згідно з абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 12 червня 2013 року № 413 (далі - Постанова № 413), якою - на виконання положень статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», статті 106 Кодексу цивільного захисту України, пункту 35 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 10 серпня 2012 року № 470, пункту 28 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29 жовтня 2012 року № 618 - затвердив Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу (далі також - Перелік № 413).
Колегія суддів зауважує, що стаття 26 Закону № 2232-ХІІ пов'язує підстави для звільнення з військової служби з видами військової служби (частина шоста статті 2 Закону № 2232-ХІІ) та умовами (періодами) її проходження.
Зокрема, частина п'ята статті 26 Закону № 2232-ХІІ розрізняє (виокремлює, групує) такі умови (обставини) для припинення (розірвання) контракту та звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом: у мирний час (пункт 1 частини п'ятої); під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) (пункт 2 частини п'ятої); з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації (пункт 3 частини п'ятої).
Позаяк для цілей звільнення з військової служби стаття 26 Закону № 2232-ХІІ чітко відокремлює підстави для звільнення військовослужбовців під час дії воєнного стану від підстав для звільнення військовослужбовців зі служби під час дії особливого періоду, то є достатні підстави вважати, що й виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються зі служби, має зв'язок (залежність) як з нормативною підставою, за якою звільнений військовослужбовець, так і з умовами (обставинами), за яких військовослужбовець реалізував своє право на звільнення зі служби.
Для оцінювання дій, рішень чи бездіяльності відповідача через призму дотримання вимог абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ цей аспект важливий, адже застосування приписів цієї статті вимагає наявності (сукупності) відповідних юридичних фактів. У контексті цієї справи це передбачає не тільки існування у військовослужбовця вислуги 10 років і більше на час звільнення зі служби, але також ще двох умов: «у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу через сімейні обставини або інші поважні причини (у зв'язку з необхідністю догляду за матір'ю, яка потребує постійного непрофесійного догляду через стан здоров'я)». Хоча позивач, як можна зрозуміти з обсягу встановлених у справі обставин, через сімейні обставини не бажав продовжувати військову службу, його звільнення відбулося з інших нормативних підстав, а головно - під час дії воєнного стану, що не охоплювалося сферою застосування абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ (у чинній на той час редакції).
Висновок суду першої інстанцій про те, що звільнення позивача через «сімейні обставини» підпадає під дію абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ, на думку колегії суддів, є необґрунтований. Передусім варто зауважити, що текстуальний виклад тих норм статті 26 Закону № 2232-ХІІ, які передбачають можливість звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, є бланкетним, адже в них подається посилання на підзаконний нормативний акт Кабінету Міністрів України (ним, як уже з'ясували, є Постанова № 413), в якому мають бути визначені ті умови (причини, обставини), за яких військовослужбовець може реалізувати своє право на звільнення зі служби.
Зокрема, підстава для звільнення зі служби, про яку йде мова, передбачена: у підпункті «в» пункту 3 частини другої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, у підпункті «ґ» пункту 1 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, у підпункті «ґ» пункту 1 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ. Прикметно те, що звільнення з цих підстав з військової служби не пов'язується з особливим періодом та/або воєнним станом, (що має пояснення, коли зіставити ці підстави з датою ухвалення Постанови № 413, а також редакцією абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII, яка діяла на дату звільнення позивача).
Інша ситуація з підставами для звільнення з військової служби через «сімейні обставини або інші поважні причини», які передбачені, зокрема, у підпункті «г» пункту 1, підпункті «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, у підпункті «ґ» пункту 2, підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, у підпункті «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ і які якраз стосуються особливого періоду та воєнного стану. Як можна побачити, текстуальний виклад цих нормативних підстав в названій статті Закону не має посилання на акт Кабінету Міністрів України чи інший нормативний (підзаконний) акт, який містив би «частину» норми, якої бракує в законі; натомість «сімейні обставини або інші поважні причини», які дозволяють військовослужбовцеві звільнитися з військової служби під час дії особливого періоду або під час дії воєнного стану, визначені (в цій частині) безпосередньо у тексті Закону. З уваги на такий спосіб викладу юридичної норми у перелічених [у цьому абзаці постанови] структурних частинах статті 26 Закону № 2232-ХІІ колегія суддів дійшла висновку, що не було приводу в цій частині для застосування Переліку сімейних обставин та інших поважних причин , які затверджені Постановою № 413, як, власне, («бланкетної») умови для звільнення зі служби (зокрема, відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ), а звідси - для застосування частини другої пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII (у редакції, яка діла на дату звільнення позивача з військової служби) в цілях виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби (яка якраз пов'язувалася з підставами, визначеними у згаданому Переліку № 413).
З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції допустився помилки, коли визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII, та зобов'язав відповідача виплати одноразову грошову допомогу відповідно до зазначених положень цієї статті.
Наведені висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24 січня 2024 року у справі №140/1143/23.
Доводи апеляційної скарги в цій частині спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права в частині задоволення позовних вимог щодо зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення позивача за кожний повний календарний рік служби, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції в цій частині з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні відповідної частини позовних вимог.
Зважаючи на положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.03.2024 у справі № 520/19057/23 скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні одноразової грошової допомоги відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за посадою позивача за кожний повний календарний рік служби та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення позивача за кожний повний календарний рік служби.
Прийняти в цій частині постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.03.2024 у справі № 520/19057/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді В.Б. Русанова О.В. Присяжнюк