02 серпня 2024 р. Справа № 440/16867/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2024 (суддя Супрун Є.Б.; м. Полтава) по справі № 440/16867/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 , апелянт) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (надалі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому грошової допомоги для оздоровлення, компенсації за невикористану додаткову відпустку та одноразової грошової допомоги при звільненні за станом здоров'я;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 кошти у сумі 99825,24 грн, у тому числі грошову допомогу для оздоровлення у розмірі 62429,4 грн, компенсацію за невикористану додаткову відпустку у розмірі 6181,14 грн, одноразову грошову допомогу при звільненні за станом здоров'я у розмірі 31214,70 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково.
Зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення за 2022 рік на підставі та у розмірах, передбачених пунктами 2, 6 розділу ХХIIІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, що затверджений наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (надалі - Порядок № 260).
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
ОСОБА_1 не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його ухвалення з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, без урахування всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким повністю задовольнити вимоги позивача.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач посилається на той факт, що позивач не оскаржує наказ в/ч НОМЕР_2 від 28.11.2022 №331 (по стройовій частині), яким не передбачено виплату грошової допомоги на оздоровлення. Тож неправомірних дій з боку в/ч НОМЕР_2 на думку суду у цій частині допущено не було. Але позивач оскаржує в цілому бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати зазначених в позові сум.
Вказує, що при звільненні з військової служби за станом здоров'я мав право на отримання двох видів допомоги, передбаченої Порядком № 260, а отримав лише одну у розмірі 4 %, у зв'язку з чим стверджує, що судом першої інстанції не наведено жодної норми матеріального права, якою б позивач був позбавлений виплати одноразової грошової допомоги при звільненні за станом здоров'я у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у зв'язку з отриманням іншого виду допомоги у розмірі 4%.
Вказує на неоднаково застосовуються норми законодавства, зокрема судом першої інстанції при ухваленні рішення не було враховано клопотання позивача у вигляді фото від 06 лютого 2024 року, направлене на електронну адресу суду, як таке, що не підписане в жоден із способів, передбачених процесуальним законодавством і тому судовій оцінці не підлягає, проте подане у такий саме спосіб клопотання від 06 лютого 2024 року про ознайомлення з матеріалами справи (аркуш справи 90), яке було задоволено суддею.
Також вказує на затягування процесу судом першої інстанції.
Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав.
Судом встановлено, що Згідно з Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 "Про загальну мобілізацію" як військовозобов'язаний солдат запасу ОСОБА_1 , 1986 року народження, наказом Полтавського РТЦКСП від 24.02.2022 №37, 24.02.2022 був мобілізований до лав Збройних Сил України, як це видно з довідки Полтавського РТЦКСП від 21.03.2022 №5/43 (а.с. 15).
Відповідно до даних військового квитка, ОСОБА_1 проходив військову службу у період з 24.02.2022 по 28.11.2022 у складі в/ч НОМЕР_2 , що не заперечується сторонами.
14.11.2022 госпітальна ВЛК психоневрологічного профілю НВМКЦ "ГВКГ" за розпорядженням тво командира в/ч НОМЕР_2 від 24.09.2022 №8/2032 провела огляд ОСОБА_1 , за наслідками якого дійшла висновку про непридатність позивача до військової служби з виключенням з військового обліку, як це видно зі свідоцтва про хворобу №1053-п (а.с. 7-8).
У зв'язку з цим наказом командира в/ч НОМЕР_2 від 28.11.2022 №331 (по стройовій частині) солдата ОСОБА_1 , призваного за мобілізацією, колишнього стрільця-снайпера 1 десантно-штурмового взводу 3 десантно-штурмової роти в/ч НОМЕР_2 відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" звільнено з військової служби за підпунктом "б" (за станом здоров'я - на підставі висновку ВЛК про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку), вважати таким, що справи дав, з 28.11.2022 виключити зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення, а з обіду 28.11.2022 виключити з котлового забезпечення при в/ч НОМЕР_3 та направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10).
Цим же наказом зазначено:
- вислуга в Збройних Силах України становить: календарна 1 рік 7 місяців 25 днів;
- згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", наказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018, рішенням Міністра оборони України від 26.03.2018 №248/1479 та вимогами Міністра оборони України №248/1210 від 04.03.2022 виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби у розмірі 315% посадового окладу за повний місяць за період з 01.11.2022 по 28.11.2022;
- згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, начальницького складу та деяких інших осіб", додатком 2 до пункту 7 Телеграми Департаменту фінансів №248/1479 від 23.03.2018 та вимогою Міністра оборони України №248/1210 від 04.03.2022, виплатити надбавку за особливість проходження служби у розмірі 87,8% посадового окладу з урахуванням окладу за період з 01.11.2022 по 28.11.2022;
- на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового i начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" зі змінами від 07.03.2022 №217, вимоги Міністра оборони України №218/1196 від 02.03.2022 та №248/1217 від 07.03.2022, Порядку документального підтвердження (в умовах воєнного стану) безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, а також підтвердження перебування військовослужбовців в районі проведення зазначених заходів виплатити додаткову винагороду на період дії воєнного стану 01.11.2022 по 28.11.2022 із розрахунку 30 000,00 грн в місяць пропорційно дням безпосередньої участі в таких заходах;
- утримати вартість втраченого речового майна у сумі 3198,10 грн згідно з відомістю №211 від 28.10.2022;
- відповідно пункту 1 Порядку та умови виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за вісім місяців служби;
- відповідно до абзацу 2 пункту 3 глави ХХХІ наказу Міністра оборони України №260 від 07.06.2018 виплатити компенсацію за 20 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік;
- додаткова відпустка, передбачена статтею 162 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за 2022 рік не надавалась, компенсація не виплачувалась;
- грошова допомога на оздоровлення за 2022 рік не виплачувалась. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік не виплачена;
- у 2022 році норму стрибків з парашутом не виконав, права на пільгу не має;
- постійним або службовим житлом не забезпечувався.
ОСОБА_2 вважає, що має право на отримання грошової допомоги для оздоровлення, компенсації за невикористану додаткову відпустку та одноразової грошової допомоги при звільненні за станом здоров'я, а тому звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Ухвалюючи рішення в частині задоволених позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наявності у позивача права на нарахування та виплату грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік на підставі та у розмірах, передбачених пунктами 2, 6 розділу ХХIIІ Порядку №260.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (надалі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно зі ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - Закон №2011-ХІІ у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно зі ст. 1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону №2011-ХІІ, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Частиною 2 статті 9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять:
- посадовий оклад, оклад за військовим званням;
- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
- одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону №2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Стосовно позовних вимог про нарахування та виплату грошової допомоги для оздоровлення у розмірі 62429,40 грн, колегія суддів зазначає таке.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам, визначені Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, що затверджений наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (надалі - Порядок №260 в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби).
Згідно з пунктами 1 та 2 розділу ХХIIІ Порядку №260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Наказом Міністерства оборони №180 від 01.06.2020 пункт 2 розділу XXIII Порядку №260 доповнено новим абзацом, згідно з яким військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Як встановлено судом з наказу в/ч НОМЕР_2 від 28.11.2022 №331 (по стройовій частині) про звільнення ОСОБА_2 , грошова допомога на оздоровлення за 2022 рік останньому не виплачувалася.
Згідно з пунктом 6 розділу ХХIIІ Порядку №260, розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Отже, аналіз наведених приписів законодавства дає підстави для висновку, що позивач набув право на отримання відповідної виплати у зв'язку зі звільненням, а тому подання позивачем будь-яких рапортів або реалізації права на відпустку не вимагається.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимоги позивача щодо виплати йому грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік за фактом звільнення з військової служби у розмірі, визначеному пунктом 6 розділу ХХIIІ Порядку №260.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до наказу командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України "Про проведення додаткових заходів у ІНФОРМАЦІЯ_2 в 2022 році" №39дск від 03.09.2022 військова частина НОМЕР_1 є правонаступником військової частини НОМЕР_2 (а.с. 54), зі складу якої й звільнено позивача.
Враховуючи викладене, судом першої інстанції правильно зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення за 2022 рік на підставі та у розмірах, передбачених пунктами 2, 6 розділу ХХIIІ Порядку №260.
Стосовно вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_1 в цій частині, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про неможливість визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_1 , оскільки остання не ухвалювала жодних рішень стосовно позивача.
При цьому, колегія суддів звертає увагу апелянта на неможливість у цьому судовому провадженні визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_2 , оскільки вказаний суб'єкт владних повноважень не є учасником цієї справи, а саме по собі визнання його діяльністю протиправною не може у будь-який спосіб поновити порушене право позивача, а достатнім способом захисту прав позивача. У цьому випадку є саме зобов'язання відповідного суб'єкта владних повноважень провести відповідне нарахування та виплату.
Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції посилався на відсутність протиправних дій в/ч НОМЕР_2 з огляду на не оскарження позивачем наказу в/ч НОМЕР_2 від 28.11.2022 №331 (по стройовій частині) є помилковою, оскільки зміст відповідного абзацу свідчить, що судом першої інстанції було лише процитовано позицію саме відповідача.
З приводу конкретного розміру грошової допомоги на оздоровлення, яку позивач визначив у сумі 62429,40 грн, колегія суддів зазначає, що така не може бути задоволена як передчасна, оскільки суб'єкт владних повноважень не реалізував у межах власної компетенції відповідні нарахування та виплату.
З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині о визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_1 та виплати такої допомоги саме у розмірі 62429,40 грн.
Стосовно вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача з приводу не нарахування та невиплати компенсації за невикористану додаткову відпустку та зобов'язання нарахувати й виплатити таку компенсацію у розмірі 6181,14 грн, колегія суддів зазначає таке.
Додаткова відпустка, передбачена статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2022 рік ОСОБА_1 не надавалася, компенсація не виплачувалася, як про це й стверджує позивач.
Позивач наголошує на тому, що наказом командира в/ч НОМЕР_2 від 28.11.2022 №331 (по стройовій частині) не надавалася компенсація за невикористану додаткову відпустку, а тому відповідно до пункту 3 розділу ХХХІ Порядку №260 він має право на отримання такої компенсації за 3 дні додаткової відпустки.
Право військовослужбовців на відпустки, порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них визначається, зокрема ч. 1, 4 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються. (ч. 1 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ.)
Військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів. Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця. (ч. 4 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ.)
Позивачем не надано доказів набуття ним права на додаткову відпустку. Визначену Законом №2011-ХІІ.
Відповідно до ст. 16-2 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Тобто право на додаткову відпустку як учасника бойових дій військовослужбовців набувають з моменту отримання відповідного статусу.
Матеріалами справи підтверджено, що на момент звільнення позивач не набув статусу учасника бойових дій, а вказаний статус йому було надано у 2023 році, що виключає його право на набуття додаткової відпустки як учаснику бойових дій у 2022 році.
Також позивачем не надано доказів набуття права на інші види додаткової відпустки, визначені Законом України "Про відпустки".
Покликання апелянта на те, що він набув право на додаткову відпустку згідно з пункту 3 розділу ХХХІ Порядку №260, колегія суддів вважає помилковим з таких підстав.
Відповідно до пункту 3 розділу ХХХІ Порядку №260 У рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. При цьому грошове забезпечення за період наданої відпустки або розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється з такого розрахунку:
тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - 2,5 календарних дня;
тим, які мають вислугу від 10 до 15 календарних років, - 2,9 календарних дня;
тим, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, - 3,3 календарних дня;
тим, які мають вислугу 20 і більше календарних років, - 3,8 календарних дня. Одержана в результаті обчислення тривалість відпустки округлюється в бік збільшення до повного дня. Грошове забезпечення за період відпустки виплачується до дня закінчення відпустки включно на підставі наказу командира військової частини.
Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку про те, що вона стосується розрахунку тривалості невикористаних днів щорічної основної та додаткової відпусток у рік звільнення та жодним чином не стосується встановлення та обрахунку додаткових відпусток.
З огляду на наведене та за відсутності у позивача доказів на набуття права на будь-який вид додаткової відпустки на момент звільнення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Щодо невиплати позивачеві одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, колегія судів зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону №2011-ХІІ:
- військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
- військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
- військовослужбовцям при звільненні з військової служби за службовою невідповідністю, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем чи у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, одноразова грошова допомога передбачена цим пунктом, не виплачується. Одноразова грошова допомога також не виплачується військовослужбовцям, звільненим з військової служби на підставах, визначених пунктами 2-4 частини другої статті 36 (крім випадків звільнення у зв'язку з виявленням однієї з підстав, зазначених у пунктах 1 і 9 частини другої статті 31) Закону України "Про розвідку".
- виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
- військовослужбовцям, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених цим пунктом, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.
У разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
- військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їхнього призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Також питання виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби врегульований розділом XXXII Порядку № 260.
Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. (п. 2 розділу XXXII Порядку № 260)
2. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше. (п. 2 розділу XXXII Порядку № 260)
3. Особам офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу та звільняються зі служби за власним бажанням, іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, визначених Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413, та мають вислугу десять календарних років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. (п. 3 розділу XXXII Порядку № 260)
4. Особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які були призвані на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, при звільненні зі служби після прийняття рішення про демобілізацію виплачується грошова допомога в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460. (п. 4 розділу XXXII Порядку № 260).
Відповідно до пункту 1 Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460 (надалі - Порядок №460), військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 2 Порядку №460, військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Пунктами 3-4 Порядку №460 встановлено, що розмір допомоги обчислюється з урахуванням пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей”. Допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.
Відповідно до пункту 5 Порядку №460, виплата військовослужбовцям допомоги у разі звільнення з військової служби здійснюється Міноборони, іншими утвореними відповідно до законів військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на їх утримання.
Аналіз наведених приписів чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства дає підстави для висновку, що одноразова грошова допомога при звільненні призначається військовослужбовцям у залежності від категорії, до якої вони віднесені.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач був військовослужбовцем, який був призвані на військову службу за призовом під час мобілізації та звільнений з військової служби за підпунктом "б" (за станом здоров'я - на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку), у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку, що він набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до Порядку №460, що відповідає приписам абз. 7 ч. 2 ст. 15 Закону №2011-ХІІ та пункту 4 розділу ХХХІ Порядку №260.
Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції у тому, що позивачу правильно було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні лише на підставі пункту 4 розділу ХХХІ Порядку №260.
За таких обставин, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.
Стосовно посилання апелянта на порушення судом першої інстанції процесуальних норм, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. (абз. 2 ч. 2 ст. 317 КАС України)
Відповідно до ч. 3. ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо:
1) справу розглянуто неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;
4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі;
5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у судовому рішенні;
6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;
7) суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Отже, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише у двох випадках:
- якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи;
- з підстав, визначених ч. 3. ст. 317 КАС України.
Так, проаналізувавши наведені позивачем порушення норм процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що жодне з наведених порушень не стосується випадків, визначених ч. 3. ст. 317 КАС України та не призвело до неправильного вирішення справи по суті, а тому не є підставою для скасування по суті правильного судового рішення.
Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи по суті спору.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2024 по справі № 440/16867/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій
Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова В.Б. Русанова