31 липня 2024 року м. Київ
Справа № 758/2251/22
Провадження: № 22-ц/824/9937/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Мережко М. В., Нежури В. А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги адвоката Суткович Марини Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2
на рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 січня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Гребенюка В. В.,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У лютому 2022 року ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (далі по тексту - ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп») звернулось до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 12 червня 2008 року між ПАТ «КБ «Експобанк» (попередня назва - ВАТ «КБ «Експобанк») та ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2 , позичальник) укладено договір кредиту № ФА-01/08, а також, між ПАТ «КБ «Експобанк» та ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , поручитель) укладено договір поруки, за яким останній поручився за належне виконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитом.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 21 липня 2011 року по справі № 2-2146/11 стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Комерційний банк «Експобанк» заборгованість за договором кредиту № ФА-01/08 від 12 червня 2008 року в розмірі 449 707 грн 35 коп., судовий збір в розмірі 170 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді в розмірі 120 грн, витрати на відправлення повісток у розмірі 101 грн 98 коп. Загальна сума заборгованості відповідно до рішення суду складає 451 629 грн 33 коп.
Відповідно до договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 06 березня 2018 року, укладеного між ПАТ «Комерційний банк «Експобанк» та позивачем, первісний кредитор відступив на користь позивача право вимоги за кредитним договором, разом з усіма додатками до нього (у т.ч. графіками здійснення платежів) та додатковими договорами (угодами), договорами про внесення змін, змінами і доповненнями, що є його невід'ємними частинами.
У зв'язку з тим, що рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 липня 2011 року по справі № 2-2146/11 не виконується, позивач просить суд стягнути з співвідповідачів в межах періоду загального строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України, з 10 лютого 2019 року по 10 лютого 2022 року три проценти річних від простроченої суми заборгованості у розмірі 40 683 грн 76 коп., а також інфляційні втрати за весь час прострочення у розмірі 85 809 грн 68 коп.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 03 січня 2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» інфляційні втрати за період з 10 лютого 2019 року по 10 лютого 2022 року у розмірі 85 809 грн 68 коп., 3% річних за період з 10 лютого 2019 року по 10 лютого 2022 року в розмірі 40 683 грн 76 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» судовий збір в розмірі 1 240 грн 50 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» судовий збір в розмірі 1 240 грн 50 коп.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Суткович М. А. в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 направив апеляційні скарги, які є тотожними за змістом, в яких, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення скасувати та ухвалити в нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог скарг вказує, що первісному кредитору повернуто виконавчий лист щодо примусового стягнення з ОСОБА_1 07 листопада 2012 року, а щодо примусового стягнення з ОСОБА_2 - 21 травня 2014 року, а тому строк для пред'явлення виконавчих документів до виконання був перерваний і відповідно оновився з дня повернення виконавчих листів первісному кредитору та згідно зі ст. 22, 23 Закону № 606-XIV становив один рік. Тобто, право вимоги за кредитним договором було дійсне відносно ОСОБА_1 до 07 листопада 2013 року, а відносно ОСОБА_2 - до 21 травня 2015 року.
Договір про відступлення прав вимоги було укладено 06 березня 2018 року, тобто, після спливу строку виконання рішення суду у справі № 2-2146/11 та пред'явлення виконавчих листів до примусового виконання.
Посилаючись на правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц, постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 вказує, що до позивача не переходило право вимоги за кредитним договором через припинення права вимоги у первісного кредитора, який у зв'язку з цим не міг передати його позивачу за договором про відступлення прав вимоги, а відповідно до позивача не перейшло право вимоги на стягнення грошових коштів та будь-яких штрафних санкцій за рішенням суду від 21 липня 2011 року у справі № 2-2146/11, що не було досліджено, встановлено та враховано судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення.
Також зауважено, що жодних письмових повідомлень відповідачам від позивача або первісного кредитора щодо відступлення прав вимоги за кредитним договором не надходило, тобто, вони не були повідомлені про заміну кредитора у кредитному договорі.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що твердження апеляційних скарг щодо того, що до позивача не переходило право вимоги за кредитним договором, через припинення права вимоги у первісного кредитора є безпідставним, оскільки договором про відступлення (купівлі - продажу) прав вимоги від 06 березня 2018 року, право вимоги за договором кредиту №ФА-01/08 від 12 червня 2008 року перейшло до ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», що встановлено ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 14 червня 2019 року.
В свою чергу, твердження апеляційних скарг про неповідомлення боржників щодо відступлення прав вимоги також не відповідає дійсним обставинам, оскільки ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» на адресу відповідачів направляло відповідні повідомлення. Вказані повідомлення були отримані ОСОБА_1 , що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення. В свою чергу, листи, направлені на адресу ОСОБА_2 , повернулись відправнику з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Крім того вказує, що право вимоги за кредитним договором та договором поруки не може бути припинено за наслідками пропуску строку для пред'явлення виконавчих документів до виконання. Тим більше, позивач нараховує три процента річних та інфляційних витрати на рішення суду, яке не оскаржено відповідачами та набрало законної сили. Разом із цим, за наявності судового рішення, яким встановлено факт відступлення права вимоги, не можна стверджувати про відсутність переходу права вимоги від первісного кредитора до нового кредитора.
За правилом частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів частини 13 статті 7 ЦПК України та частини 1 статті 369 ЦПК України.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Подільського районного суду м. Києва від 21 липня 2011 року по справі № 2-2146/11 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Експобанк» заборгованість за договором кредиту № ФА-01/08 від 12 червня 2008 року в розмірі 449 707 грн 35 коп., судовий збір в розмірі 170 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді в розмірі 120 грн, витрати на відправлення повісток у розмірі 101 грн 98 коп. Загальна сума заборгованості відповідно до рішення суду складає 451 629 грн 33 коп.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 14 червня 2019 року по справі № 2-2146/11 було замінено стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення від 21 липня 2011 року по цивільній справі 2-2146/11.
Таким чином на підставі рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 липня 2011 року по справі № 2-2146/11 у співвідповідачів виникло зобов'язання перед ПАТ «Комерційний банк «Експобанк», а в подальшому, після заміни сторони у виконавчому листі, перед позивачем, сплатити грошові кошти.
Встановлено, що відповідачі своє зобов'язання відповідно до рішення суду сплатити грошові кошти не виконали. При цьому, відповідачі не спростовують суми заборгованості за рішенням Подільського районного суду м. Києва від 21 липня 2011 року по справі № 2-2146/11.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вважав, що співвідповідачами не виконується рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 липня 2011 року по справі № 2-2146/11, яким захищено вимогу кредитора, позивач не позбавлений права на отримання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, сум за невиконання останніми судового рішення, яке набрало законної сили, суд погодився з розрахунком наданим позивачем та вважав, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно із ч.2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509, ст. 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц, зазначив, що тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України свідчить, що натуральним є зобов'язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном; конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку; кредитор в натуральному зобов'язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у справі № 727/4474/17, від 23 жовтня 2021 року у справі № 545/746/20, від 05 серпня 2022 року у справі № 757/63074/19-ц, від 26 жовтня 2022 року в справі №409/129/20.
В своїй постанові від 22 листопада 2022 року Верховний Суд у справі № 285/3536/20 зазначив, що для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Пред'явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред'явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто, складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги. Приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред'являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовну давність, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред'явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.06.2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі № 209/3085/20).
Як встановлено судом, рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 05 червня 2014 року у справі № 2-2146/11, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Експобанк» заборгованість за кредитним договором № ФА-01/08 від 12 червня 2008 року у розмірі 449707 грн 35 коп.
ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» є правонаступником ПАТ КБ «Експобанк» на підставі Договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 06 березня 2018 року №50.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 14 червня 2019 року в справі № 2-2146/11 встановлено, що 21 жовтня 2011 року судом видано виконавчі листи по справі № 2-2146/11, щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , строком пред'явлення до виконання 1 рік.
Постановою Державного виконавця ВДВС Оболонського РУЮ у м.Києві від 09 листопада 2011 року було відкрито виконавче провадження ВП № 29707601 щодо примусового стягнення з боржника ОСОБА_1 , а 07 листопада 2012 року виконавчий документ був повернутий стягувачеві на підставі п.2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (відсутність у боржника майна).
Постановою державного виконавця ВДВС Подільського РУЮ у м.Києві від 01 грудня 2011 року було відкрито виконавче провадження ВП № 20074575 щодо примусового стягнення з боржника ОСОБА_2 , а 21 травня 2014 року виконавчий документ був повернутий стягувачеві на підставі п.7 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (боржник чи майно не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.
Отже, строк для пред'явлення вказаних виконавчих документів до виконання був перерваний і відповідно оновився з дня повернення виконавчих листів первісному кредитору. Тому, право вимоги за кредитним договором було дійсне відносно ОСОБА_1 до 07 листопада 2013 року, а відносно ОСОБА_2 - до 21 травня 2015 року.
Матеріали справи не містять доказів поновлення пропуску строку на пред'явлення до виконання виконавчих листів виданих Подільським районним судом м. Києва по справі № 2-2146/11.
Отже, кредитор втратив право на стягнення заборгованості з боржника за судовим рішенням в примусовому порядку. Відповідно припиняються повноваження суду здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення. За такої правової ситуації зобов'язання боржника за судовим рішенням трансформується в звичайне грошове зобов'язання. Тобто, в подальшому кредитор втрачає право на судовий захист своєї вимоги. Відповідно є підстави стверджувати, що між сторонами виникли правовідносини з виконання натурального зобов'язання.
Таким чином, у справі що переглядається, ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» були нараховані інфляційні втрати та три відсотки річних до вимоги, яка існує в натуральному зобов'язанні.
За встановлених обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» нараховано інфляційні втрати та три відсотки річних до вимоги, яка існує в натуральному зобов'язанні.
23 липня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшло клопотання адвоката Фалеса В. В. в інтересах ОСОБА_1 про зупинення провадження у даній справі, мотивуючи свої вимоги тим, що в провадженні Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська перебуває справа № 204/6759/24 за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» про визнання відсутнім права вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_2 по кредитному договору № ФА-01/08 від 12 червня 2008 року, укладеного між ПАТ «Експобанк» та ОСОБА_2 .
Також, звертає увагу, що ОСОБА_1 також подано позов до позивача про визнання відсутності у позивача права вимоги до нього за договором поруки від 12 червня 2008 року до кредитного договору №ФА-01/08 від 12 червня 2008 року.
Вказує, що у випадку задоволення позову ОСОБА_2 у справі №204/6759/24 і визнання відсутнім вимог у позивача до неї за кредитним договором № ФА-01/08 від 12 червня 2008 року, позивач не вважатиметься правонаступником первісного кредитора за кредитним договором та відповідно за договором поруки, укладеним з первісним кредитором та скаржником, не матиме цивільної правоздатності та пред'явлення вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо наслідків невиконання рішення в межах справи №2-2146/11 та набуде статусу неналежного позивача, а отже виникне підстава для відмови в задоволенні позову.
Вирішуючи порушене адвокатом Фалесою В. В. в інтересах ОСОБА_1 питання, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.
Визначаючи наявність підстав, передбачених п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України, за яких провадження у справі підлягає обов'язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, як неможливість розгляду цивільної справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, застосовується у тому разі, коли в цій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.
Зупинення провадження по справі допускається у тому разі, коли ухвалення рішення у справі можливе після підтвердження певних фактів, що мають преюдиціальне значення для даної справи після вирішення іншої справи, яка розглядається в порядку цивільного судочинства.
Метою зупинення провадження у справі згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України є виявлення обставин (фактів), які не можуть бути з'ясовані та встановлені в цьому провадженні, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Об'єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішення суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у справі, провадження у якій зупинено, зокрема факти, що мають преюдиційне значення. З огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду справи. Отже, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі (постанова Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 357/10397/19).
Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом даного стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України з солідарних боржників у зв'язку з неналежним виконанням судового рішення.
Предметом розгляду в справі № 204/6759/24, яка перебуває у провадженні Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська, є позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання відсутності у позивача права вимоги до неї за кредитним договором №ФА-01/08 від 12 червня 2008 року.
Згідно з частинами першою - третьою, шостою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Отже, у справі, що переглядається, колегія суддів має врахувати, що при вирішенні клопотання щодо зупинення апеляційного провадження на підставі пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, суд має брати до уваги приписи статті 367 ЦПК України, якою регламентується межі розгляду справи судом апеляційної інстанції й не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду та не допускати порушення принципу ефективності судового процесу, направленого на недопущення порушення розумних строків розгляду справи.
Колегія суддів вважає, що розгляд справи, яка перебуває в провадженні Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська, яка хоч і має певну пов'язаність зі справою №758/2251/22, однак відсутні обставини, що унеможливлюють розгляд справи №758/2251/22 в межах заявлених у даній справі позовних вимог, та таких, які перешкоджають суду самостійно здійснити оцінку зібраних у справі матеріалів, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати, що розгляд справи №758/2251/22 неможливий до вирішення справи № 204/6759/24 по суті.
З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку про те, що відсутні підстави для зупинення провадження у даній справі до вирішення справи № 204/6759/24.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За наведених підстав, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Згідно ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на те, що результатом апеляційного перегляду є скасування рішення суду першої інстанції відмову у задоволенні позовних вимог, у відповідності до положень статті 141 ЦПК України з позивача на користь відповідачів підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційних скарг у розмірі 3721 грн 50 коп.
Керуючись ст. ст. 367-368, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги адвоката Суткович Марини Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 січня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп».
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (код ЄДРПОУ 40696815, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Автотранспортна, 2, оф. 205) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3721 грн 50 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (код ЄДРПОУ 40696815, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Автотранспортна, 2, оф. 205) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3721 грн 50 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді М. В. Мережко
В. А. Нежура