Справа № 361/6325/22 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/4573/2024 Доповідач в суді ІІ інстанції - ОСОБА_2
31 липня 2024 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі суддів:
ОСОБА_2 (головуюча), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар - ОСОБА_5
за участю:
прокурора - ОСОБА_6
обвинуваченого (в режимі ВКЗ з ДУ «Бориспільська виправна колонія (№ 119)») - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника- адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 червня 2024 року,
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 червня 2024 року ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 186, ч. 2 ст. 190 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, а саме до 18 серпня 2024 року включно.
В обґрунтування мотивів ухваленого рішення суд вказав про доведеність існування ризиків, які передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та про неможливість застосування відносно обвинуваченого більш м'якого аніж тримання під вартою запобіжного заходу, оскільки останні не зможуть запобігти встановленим у судовому засіданні ризикам та не забезпечить виконання обвинуваченим, покладених на нього обов'язків. Також зазначив, що не визначає розмір застави, оскільки злочин, передбачений ч. 4 ст. 186 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 ,вчинений із погрозою застосування насильства.
В апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_7 вказано, що застосований до нього запобіжний захід у виді тримання під вартою є незаконний з огляду на те, що висунуте йому обвинувачення не обґрунтоване, його вина підтверджується лише показами потерпілої сторони, які на суд не з'являються, тоді як інших доказів орган досудового розслідування не надає.
В апеляційній скарзі захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 вказано на незаконність ухвали суду першої інстанції в частині відмови суду визначити обвинуваченому альтернативний запобіжний захід у виді застави, оскільки ст. 183 КПК України визначає таке право, а не обов'язок суду. В обґрунтування доводів апеляційної скарги також зазначив про те, що наразі немає жодних підстав для безальтернативного перебування ОСОБА_7 під вартою та яка не відповідає меті такого застосування, оскільки за рік розгляду кримінального провадження не досліджено жодного доказу, свідки та потерпілі не з'являються, а всі судові засідання зводяться виключно до продовження обвинуваченому запобіжного заходу. Вважає, що визначення застави буде слугувати гарантією з'явлення обвинуваченого в судове засідання, а також буде відповідати інтересам швидкого розгляду справи, враховуючи також, що ризики, які були зазначені стороною обвинувачення, на сьогодні є недоведеними та необґрунтованими, а нові не з'явилися. Також вказав, що ОСОБА_7 ніде не працює, відомості про належну йому власність та власність близьких родичів чи друзів відсутні, а тому з урахуванням його майнового стану, розмір застави необхідно визначити в мінімальному розмірі відповідно до вимог ч. 4, 5 ст. 182 КПК України, а саме сумою в 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що буде посильним для обвинуваченого. Відтак, просив оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову, якою застосувати відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у виді застави в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення обвинуваченого, який вказав про те, що адвокат ОСОБА_8 більше не є його захисником та не здійснює захист його прав та інтересів, однак він підтримує подані апеляційні скарги та просить суд застосувати до нього більш м'який запобіжний захід у виді домашнього арешту; прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційних скарг, вивчивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За змістом ч. 2 ст. 177, ст. 197 КПК України підставою як застосування запобіжного заходу, у тому числі і у виді тримання під вартою, так і продовження строків тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Частиною першою ст. 194 КПК України визначений обов'язок суду встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Як вбачається із матеріалів провадження питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою було вирішено на стадії судового розгляду. Тобто, це питання вирішувалось на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання перестала існувати і на заміну якої висунуте обвинувачення. Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у вказаному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції вирішальним є вирішення питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
У ході судового розгляду, суд першої інстанції визнав, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Оцінивши зазначені ризики, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження строку тримання обвинуваченогоОСОБА_7 під вартою, належним чином мотивувавши своє рішення.
Так, колегією суддів визнається доведеним ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_7 від суду. При цьому, вказаний ризик, на думку колегії суддів, є значним. Колегія суддів зважає на те, що ОСОБА_7 обвинувачується, у тому числі, у вчиненні тяжкого злочину проти власності, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років. Наявність вказаного ризику стверджується суворістю покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку доведеності його вини у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, що суд зобов'язаний враховувати відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України. При оцінці цього ризику, колегією суддів враховуються конкретні обставини вчинення кримінальних правопорушень, поставлених у вину обвинуваченому, а також існування реальної можливості переховування, враховуючи ситуацію, яка існує в державі, яка викликана внаслідок військової агресії з боку Російської Федерації. Крім того, під час судового розгляду в суді першої інстанції обвинувачений тривалий час не з'являвся в судові засідання у зв'язку з чим був оголошений в розшук, що підтверджує висновки суду про доведеність існування ризику переховування обвинуваченого від суду, що указує на наявність підстав для продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Обставини вчинення поставленого у вину обвинуваченому ОСОБА_7 кримінального правопорушення дають підстави стверджувати про існування ризику незаконного впливу на потерпілого, свідків, а враховуючи, що наразі кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, аотже потерпілий та свідки безпосередньо судом не допитані, то вказаний ризик на сьогодні продовжує існувати.
Також колегією суддів визнається доведеним ризик вчинення іншого кримінального правопорушення ОСОБА_7 . При оцінці вказаного ризику колегією суддів враховується той факт, що обвинувачений раніше неодноразового судимий за вчинення умисних корисливих кримінальних правопорушень, офіційно не працевлаштований та не має постійного джерела доходу, що вказує про наявність в нього схильності до вчинення кримінальних правопорушень. Обраний запобіжний захід у вигляді тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, на думку колегії суддів, здатний у повній мірі запобігти зазначеному вище ризику.
Наведене у своїй сукупності вказує на обґрунтованість висновків суду першої інстанції про існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, що вказує на наявність підстав для продовження застосованого до ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про неможливість застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_7 іншого запобіжного заходу, передбаченого ст. 176 КПК України, оскільки він не забезпечить належної поведінки останнього під час розгляду кримінального провадження.
Щодо можливості застосування до обвинуваченого інших альтернативних заходів, то на думку колегії суддів у цьому питанні, запобіжний захід у виді домашнього арешту не в змозі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 та попередити наявні ризики, у зв'язку із його недостатнім стримуючим впливом за наявності зазначених вище обставин, а враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 186 КК України, із погрозою застосування насильства, рішення суду першої інстанції про не визначення обвинуваченому альтернативного запобіжного заходу у виді застави є обґрунтованим в силу положень ч. 4 ст. 183 КПК України.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» де зазначено, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Таким чином, рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.
На переконання колегії суддів, таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про те, що саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у цьому кримінальному провадженні.
Наведене вказує на відсутність підстав для скасування ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 червня 2024 року щодо ОСОБА_7 ,у зв'язку із чим колегія суддів вважає за необхідне залишити ухвалу без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого та захисника - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 червня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
______________ _____________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4