Апеляційне провадження № 22-ц/824/9089/2024
Справа № 753/1660/24
Іменем України
31 липня 2024 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Мороз Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва в складі судді Сирбул О.Ф., постановлену в м. Київ 12 лютого 2024 року за поданням приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича про визначення частки в спільній сумісній власності боржника ОСОБА_1 , стягувач Акціонерне товариство «Сенс Банк», заінтересована особа ОСОБА_2 ,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У січні 2024 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Ляпін Д.В. звернувся з поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє з іншими особами.
Подання обґрунтовано тим, що на виконанні у приватного виконавця перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа № 753/2044/16 від 09 грудня 2016 року, виданого Дарницьким районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором в сумі 13132,32 долари США. За вказаним виконавчим документом боржником є ОСОБА_1 , якою рішення на сьогоднішній день не виконано, декларацію про доходи та майно не надано, будь-яких дій, спрямованих на виконання рішення, не здійснено. Згідно відповідей уповноважених органів на запити виконавця в ході виконавчого провадження, інформації про номери рахунків, відкритих боржником, про джерела та суми доходів, про отримання пенсії боржником немає, торговельні марки, транспортні засоби не зареєстровані. Згідно з актом від 28 грудня 2023 року приватним виконавцем з метою перевірки майнового стану було здійснено вихід за адресою боржника, вказаною у виконавчому документі, двері ніхто не відчинив, розшукати боржника не вдалося. Разом з тим, відповідно до повідомлення КП КМР «Київське міське БТІ» від 06 липня 2023 року квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за боржником на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 02 жовтня 2001 року приватним нотаріусом Петровою С.М. Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян встановлено, що 29 липня 1990 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, розірваний 02 грудня 2008 року. В зв'язку з вищезазначеним, нерухоме майно, а саме квартира за вказаною адресою, вважається такою, що набута за час шлюбу. Виходячи з положень ст. 368 ЦК України, ст. 63 СК України, боржнику ОСОБА_1 належить на праві спільної сумісної власності частина квартири за вказаною адресою.
Враховуючи відсутність у боржника іншого майна, приватний виконавець просив залучити ОСОБА_2 як заінтересовану особу, визначити частку майна боржника ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 у розмірі частини.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 12 лютого 2024 року подання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Д.В. в порядку статті 443 ЦПК України про визначення частки у майні боржника задоволено. Визначено частку майна боржника ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , якою вона володіє спільно з ОСОБА_2 , у розмірі частини.
Боржник у виконавчому провадженні ОСОБА_1 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 12 лютого 2024 року, повернути справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що порушуючи принцип процесуальної рівності сторін, суд першої інстанції в одному засіданні без присутності сторін, грубо порушуючи її права, постановив протиправну ухвалу. Жодних повідомлень щодо розгляду справи про виділення частки в спільному майні подружжя вона не отримувала.
Вказувала, що судом першої інстанції не встановлено особу стягувача за основним позовом ВАТ «Альфа-банк» до ОСОБА_1 , який змінив назву з початку повномасштабного вторгнення рф на «Сенс банк», який був в подальшому націоналізований. Однак на підставі виконавчого листа від 09 грудня 2016 року № 753/2044/16, виданого Дарницьким районним судом м. Києва, приватним виконавцем Ляпіним Д.В. 21 квітня 2023 року було відкрито виконавче провадження стосовно стягнення з ОСОБА_1 в інтересах російського банку «Альфа-Банк», який припинив своє існування в 2022 році. На сайті НБУ розміщена відкрита інформація, що враховуючи застосовані санкції до колишніх акціонерів «Альфа-Банку», російських громадян, з загальною часткою капіталу 100 % капіталу банку позбавлені права розпоряджатися активами та відчужувати їх в будь-який спосіб. Тобто, на момент відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем Ляпіним Д.В. в інтересах російського банку «Альфа-Банк», який змінив назву на АТ «Сенс Банк» та на момент пред'явлення позову про виділення частки в спільному майні подружжя від 12 лютого 2024 року є державним банком, та який є стягувачем у справі про виділення майна у спільній сумісній власності колишнього подружжя, юридичний зв'язок між колишнім російським банком «Альфа-Банк» та АТ «Сенс Банк» відсутній, він не несе прав і зобов'язань останнього.
У постанові Кабінету Міністрів України від 21 липня 2023 року «Про участь держави у виведенні системно важливого банку з ринку» п. 2 покладається на Міністерство фінансів України щодо гарантування вкладів фізичних осіб акції АТ «Сенс Банк», однак не передбачено будь-яких боргових стягнень на користь держави за колишніми угодами АТ «Альфа-Банк».
Водночас, двічі ухвалами від 13 грудня 2021 року в справі № 753/180090/21 та від 01 червня 2021 року в справі № 753/10140/21 Дарницький районний суд м. Києва відмовив АТ «Альфа-Банк» у поновленні строків пред'явлення виконавчого документу.
Крім того, безпідставно залучаючи ОСОБА_2 як заінтересовану особу, суд не дослідив жодного доказу стосовно належності та правового зв'язку вказаної особи до майна, а саме квартири по АДРЕСА_2 . В жовтні 2001 року ОСОБА_1 звернулась до свого брата ОСОБА_3 з приводу позики грошових коштів на придбання квартири, останній позичив їй 13000 доларів США на два роки, гарантами виступили їх батьки. В термін, зазначений для повернення суми позики, позика була повернута частково, однак, оскільки гроші були родинні, брат прийняв рішення, що гроші за квартиру не повертаються за умови, що квартира АДРЕСА_1 є власністю його племінниці ОСОБА_4 , яка на момент придбання квартири була малолітньою. Про це нею була складена розписка, оскільки до 2003 року закон не вимагав нотаріального посвідчення подібних угод.
Заінтересованій особі ОСОБА_2 цей факт достеменно відомий, сам ОСОБА_2 не працював з 1997 року, не мав джерел самостійного заробітку до моменту розлучення. Весь цей час ОСОБА_2 не вносив ніяких коштів до сімейного бюджету, а ОСОБА_1 була офіційно працевлаштована та утримувала сім'ю, гроші за повернення боргу ОСОБА_3 , які той надав для придбання квартири, ОСОБА_2 також не віддавав.
Автокредит, який є предметом спору за основним позовом АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , був отриманий в шлюбі з ОСОБА_2 в січні 2006 року, автомобіль придбавався для спільного користування сім'єю. Оскільки на момент отримання кредиту вона офіційно працювала, мала стабільний дохід, кредит було оформлено на неї. Ця обставина не була врахована при ухваленні рішення від 12 лютого 2024 року в справі № 753/1660/24 про виділення частки в спільній сумісній власності, ні у справі за позовом АТ «Альфа-Банк», на підставі якого було видано виконавчий лист. ОСОБА_2 з моменту розлучення та по теперішній час не виходив не зв'язок, вони не спілкувались та не зустрічались, їй невідоме його місцезнаходження, оплату за комунальні послуги не здійснював, після розлучення з позовом про поділ майна подружжя не звертався.
Маючи особисті домовленості між нею та її дочкою ОСОБА_4 , яка є фактичною та юридичною власницею квартири на підставі договору позики грошових коштів, укладеного в простій письмовій формі між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в жовтні 2001 року після досягнення нею повноліття, квартира не перереєстровувалась на її ім'я та юридично не оформлялась.
Посилаючись на те, що суду не надавалось ні рішення суду в іншій справі, ні будь-які докази, які б доводили, що майно, в якому визначається частка майна боржника, є особистим майном іншого з колишнього подружжя, суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що не існує жодного судового спору, де б досліджувався вказаний предмет на підставі наданих доказів заінтересованих сторін.
Тобто, заінтересована особа ОСОБА_2 не є співвласником майна за адресою АДРЕСА_2 на підставі сумісної власності колишнього подружжя, так як вказане майно належить на підставі права власності його дочці ОСОБА_4 , 1991 року народження. Виділення частки в майні ОСОБА_1 також є протиправним, оскільки вона також не є власником майна за договором купівлі-продажу від 21 жовтня 2001 року, а є титульним володільцем.
Від приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Д.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому приватний виконавець просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Пояснював, що в апеляційній скарзі боржник посилається на дві ухвали Дарницького районного суду м. Києва, постановлені в справі № 753/18090/21 від 13 грудня 2021 року та № 753/10140/21 від 01 червня 2021 року. Разом із тим, в ухвалі від 13 грудня 2021 року суд дійшов висновку, що заява не підлягає до задоволення, оскільки дане питання вже вирішене ухвалою суду від 01 листопада 2021 року і заяву задоволено, а ухвалою від 01 червня 2021 року заяву було повернуто заявнику без розгляду.
Зазначав, що до заяви АТ «Альфа-Банк» про примусове виконання рішення стягувачем було надано не лише ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 01 листопада 2021 року, якою задоволено заяву про поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання виконавчого листа, а й витяг з ЄДРПОУ, яким підтверджується, що 01 грудня 2022 року АТ «Альфа-Банк» змінило назву на АТ «Сенс Банк». В подальшому, після повернення виконавчого документа стягувачу, АТ «Сенс Банк» повторно пред'явив виконавчий документ до виконання згідно заяви про примусове виконання рішення від 21 грудня 2023 року, на підставі чого приватним виконавцем постановою від 21 грудня 2023 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1. Отже, твердження боржника про пропущення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання не відповідають дійсності та вводять суд в оману, а зміна назви юридичної особи тягне лише правовий наслідок проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що міститься в ЄДРПОУ, пов'язаних зі зміною назви.
Щодо безпідставного залучення ОСОБА_2 як заінтересованої особи, оскільки він не є співвласником майна, пояснював, що нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 вважається такою, що набута під час шлюбу, тому до розгляду подання було залучено іншого з подружжя, а саме ОСОБА_2 .
Зазначав, що в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2, яке раніше перебувало на його виконанні, приватний виконавець також звертався до Дарницького районного суду м. Києва з поданням про визначення частки майна в спільній сумісній власності. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 09 серпня 2023 року подання приватного виконавця було задоволено, визначено частку майна боржника у розмірі частини, на сьогоднішній день вказана ухвала оскаржена не була.
Не погоджувався з твердженням ОСОБА_1 , що вона є лише титульним володільцем квартири, а фактичним володільцем - її дочка ОСОБА_4 . В рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2 боржник ОСОБА_1 зверталась до Департаменту ДВС Міністерства юстиції України та Дарницького УП ГУНП в м. Києві, однак жодним чином не зазначала про наявність обставин, вказаних нею в апеляційній скарзі, зокрема про наявність розписки, що ставить під сумнів взагалі її існування на момент подачі звернень. Разом із тим, сама по собі розписка та усні домовленості між сторонами не можуть свідчити про виникнення права власності доньки боржника ОСОБА_4 на вказану квартиру. Натомість на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Петровою С.М., квартира зареєстрована за ОСОБА_1 та належить їй на праві власності.
Від стягувача АТ «Сенс Банк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому АТ «Сенс Банк» просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, поновити строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пропущений на один день, оскільки останнім днем для подання відзиву було 13 травня 2024 року, однак в цей день тричі лунала повітряна тривога, що спричинило порушення запланованого робочого графіку.
Враховуючи поважність причин пропуску стягувачем подання відзиву на апеляційну скаргу, а також незначний час пропуску строку, апеляційний суд приходить до висновку про обґрунтованість клопотання та продовжує АТ «Сенс Банк» цей процесуальний строк.
У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Сенс Банк» посилався на те, що скаржник дійшов хибної думки про припинення існування АТ «Сенс Банку» в 2022 році. Позачерговими зборами акціонерів АТ «Альфа Банк» 12 серпня 2022 року затверджено статут акціонерного товариства у новій редакції щодо зміни найменування з АТ «Альфа Банк» на АТ «Сенс Банк». Міністерство фінансів України та ФГВФО 22 липня 2023 року уклали договір купівлі-продажу 100 % акцій системно важливого АТ «Сенс Банк», згідно з яким банк переходить у власність держави, таким чином, АТ «Сенс Банк» став державним під управлінням Міністерства фінансів України.
Щодо обрання боржником неправильного способу захисту прав, наголошував, що апелянтом не надано жодних належних та допустимих доказів, що при відкритті виконавчого провадження відбулося порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Щодо твердження ОСОБА_1 про те, що на підставі розписки між нею та ОСОБА_3 фактичним володільцем квартири є ОСОБА_4 , вказував, що відповідно до повідомлення КП КМР «Київське міське БТІ» від 06 липня 2023 року, квартира зареєстрована за боржником на праві власності на підстав договору купівлі-продажу, посвідченого 02 жовтня 2011 року приватним нотаріусом Петровою С.М. При цьому апелянтом не подавалось ні судове рішення в іншій справі, ні будь-які докази, які б доводили, що майно, в якому визначається частка боржника, є особистим майном іншого з колишнього подружжя. Виходячи з положень ст. 60, 70 СК України, можна дійти висновку, що боржнику ОСОБА_1 належить на праві спільної сумісної власності частина квартири АДРЕСА_1 .
В березні 2024 року до апеляційного суду надійшло уточнення до апеляційної скарги, подане поза межами строку на апеляційне оскарження ухвали, встановленого ч. 2 ст. 354 ЦПК України, без заявлення клопотань про поновлення цього строку, а також без долучення доказів направлення вказаного уточнення іншим учасникам справи, в зв'язку з чим, відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 364 ЦПК України, подані ОСОБА_1 уточнення апеляційним судом не враховуються.
02 квітня 2024 року до апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 , в якому вона просила залучити Раду Національної Безпеки та Оборони України як третю особу без самостійних вимог на стороні апелянта, враховуючи, що ВАТ «Альфа-Банк» є підсанкційною особою та занесений до державного реєстру санкцій осіб, утримувачем якого є РНБО України (а. с. 84).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року під час призначення справи до розгляду, з метою дотримання прав всіх учасників справи висловити свої міркування або заперечення щодо цього клопотання, постановлено винести його на обговорення під час апеляційного розгляду справи по суті (а. с. 87 - 88).
В судовому засіданні 31 липня 2024 року апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість поданого клопотання та відсутність підстав для його задоволення, з огляду на те, що АТ «Альфа-Банк» (Україна), яке в подальшому було перейменовано на АТ «Сенс Банк», є відмінною від Альфа-банку (росія) юридичною особою, яка не підпадає під міжнародні санкції.
АТ «Альфа-Банк» (Україна) згідно з рішенням Правління Національного банку України від 09 березня 2022 року № 120-рш «Про визначення системно важливих банків» є системно важливим банком, який працює на території України виключно в межах українського законодавства.
Санкції, застосовані до власників АТ «Альфа-Банк» (Україна), а також міжнародні санкції щодо банків росії не накладають додаткових обмежень на роботу АТ «Альфа-Банк» (Україна) в Україні.
02 травня 2024 року до апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 , в якому вона просила витребувати матеріали кримінального провадження за заявою в 2017 році ОСОБА_1 , яке знаходилось в провадженні слідчого Дарницької районної поліції м. Києва Коцабюка Р.М. (а. с. 93 - 94).
14 червня 2024 року до апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 , в якому вона просила долучити до матеріалів справи нові докази, а саме витяг з кримінального провадження, копію постанови про повернення виконавчого документа, копії клопотань до Дарницького управління поліції від 01 грудня 2017 року, до Дарницького районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року (а. с. 114 - 115).
28 червня 2024 року до апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 , в якому вона уточняла прохальну частину апеляційної скарги, просила скасувати ухвалу від 12 лютого 2024 року як протиправну, закрити провадження в справі, скасувати постанови про накладення арешту на рахунки ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк», зобов'язати Державну виконавчу службу Дарницького району винести відповідну постанову для направлення в АТ КБ «ПриватБанк» та в усі інші банківські установи, до яких була надіслана постанова, скасувати запис в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна «арешт майна» Дарницьким ВДВС постановою про арешт майна від 17 березня 2017 року, винести постанову про зняття обтяження майна ОСОБА_1 (а. с. 129 - 130).
30 липня 2024 року до апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 , в якому вона просила залучити до участі в справі ОСОБА_4 , яка є фактичною та юридичною власницею квартири, як третю особу.
Оскільки до вказаних клопотань всупереч ч. 2 ст. 183 ЦПК України не було додано доказів їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження), зазначені клопотання на підставі ч. 4 ст. 183 ЦПК України були залишені без розгляду.
В судове засідання 31 липня 2024 року учасники справи не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені шляхом направлення судових повісток-повідомлень на зазначені в апеляційній скарзі та виявлені в матеріалах справи електронні адреси.
Від приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Д.В. надійшло клопотання в електронній формі про розгляд справи без його участі.
Від ОСОБА_1 через канцелярію суду надійшло подане особисто клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, в зв'язку з тим, що вона перебуває в іншому місці в зв'язку з доглядом хворої людини.
Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до п. 2, 6, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки та виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Частиною 1 ст. 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Оскільки до поданого ОСОБА_1 клопотання не було надано будь-яких доказів на підтвердження поважності причин неявки, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленого клопотання та можливість розгляду справи у відсутність нез'явившихся учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи.
Апеляційним судом враховано, що ОСОБА_1 належним чином обізнана про рух справи, оскільки подала апеляційну скаргу, висловила свої аргументи щодо скасування ухвали, повідомлялася про дату, час і місце розгляду справи, відтак, її неявка не перешкоджає розгляду справи, з урахуванням необхідності розгляду справи в передбачений законом строк.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом встановлено, що 09 грудня 2016 року Дарницьким районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 753/2044/16 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором в сумі 13132,32 долари США (а. с. 6).
Згідно витягу з державного реєстру банків НБУ, 01 грудня 2022 року АТ «Альфа-Банк» було перейменовано на АТ «Сенс Банк» (а. с. 9).
21 грудня 2023 року АТ «Сенс Банк», після повернення приватним виконавцем виконавчого документа 20 грудня 2023 року, повторно звернулося до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Д.В. із заявою про примусове виконання рішення в справі № 753/2044/16 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором в сумі 13132,32 долари США (а. с. 7).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Д.В. від 21 грудня 2023 року відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 753/2044/16 (а. с. 13), зобов'язано боржника протягом 5 робочих днів подати декларацію про доходи та майно та попередити про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (а. с. 13).
Копію постанови про відкриття виконавчого провадження направлено рекомендованим листом на адресу ОСОБА_1 (а. с. 14).
Згідно витягу ГІОЦ «Реєстр територіальної громади м. Києва» за запитом приватного виконавця, в квартирі за адресою АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (а. с. 15).
Згідно відповіді на запит приватного виконавця до Державної фіскальної служби України від 21 грудня 2023 року інформація про наявні рахунки у боржників-юридичних осіб, у фізичних осіб-підприємців, а також рахунки, відкриті боржником-юридичною особою через свої відокремлені підрозділи, щодо ОСОБА_1 відсутня (а. с. 16).
Згідно відповіді на запит приватного виконавця до Державної податкової служби України від 21 грудня 2023 року інформація про джерела та/або суми доходів щодо ОСОБА_1 відсутня (а. с. 17).
Згідно відповіді на запит приватного виконавця до Пенсійного фонду України від 21 грудня 2023 року інформація про фізичних осіб боржників, які отримують пенсії, як працюють за трудовими та цивільно-правовими договорами, щодо ОСОБА_1 відсутня (а. с. 18).
21 грудня 2023 року приватним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, що становить 330606,01 грн. (а. с. 20).
Згідно відповіді МВС України, за ОСОБА_1 транспортні засоби не зареєстровані (а. с. 23).
За інформацією з реєстру торгівельних марок, за боржником торговельні марки (знак товарів і послуг) не зареєстровані (а. с. 22).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 17 січня 2024 року за адресою АДРЕСА_2 відомості про реєстрацію прав відсутні (а. с. 25).
28 грудня 2023 року приватним виконавцем складено акт про те, що о 10:00 ним було здійснено вихід за адресою боржника АДРЕСА_2 для перевірки майнового стану боржника, в ході проведення перевірки двері ніхто не відчинив, розшукати боржника не вдалося (а. с. 26).
Таким чином, приватним виконавцем належно здійснено перевірку майнового стану боржника і вжито заходів щодо виявлення рухомого майна та коштів з метою звернення на них стягнення, яких виявилося недостатнім для виконання рішення.
Листом КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 06 липня 2023 року повідомлено, що згідно з даними реєстрових книг кв. АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 02 жовтня 2001 року (а. с. 27).
На а. с. 28 наявна копія договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Петровою С.М. 02 жовтня 2001 року, на підставі якого ОСОБА_1 купила квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 17 січня 2024 року, ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 з 29 липня 1990 року по 02 грудня 2008 року (а. с. 31).
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частин п'ятої-шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна.
Відповідно до частини першої статті 443 ЦПК України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.
Згідно із частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до статті 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
Положеннями ст. 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною першою статті 61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно частини 1 статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно зі статтею 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Підставою звернення приватного виконавця до суду із цим поданням стало те, що бездіяльність боржника ускладнює виконання рішення та на переконання приватного виконавця, є необхідність у зверненні стягнення на майно боржника, яким вона володіє спільно з іншою особою. Таке майно є спільною сумісною власністю боржника та її колишнього подружжя (чоловіка), набуте ними в шлюбі, частку боржника в цьому майні не визначено.
Задовольняючи подання приватного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою, поданого відповідно до статті 443 ЦПК України, в розмірі частки, суд першої інстанції правильно виходив із того, що вказане майно набуто ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час перебування їх в зареєстрованому шлюбі, презумпції спільності права власності подружжя на майно не спростовано, доказів того, що частки в спільному майні подружжя є іншими, не надано, станом на час звернення з поданням приватного виконавця борг не сплачений, встановлено відсутність у боржника достатніх коштів чи рухомого майна для задоволення вимог стягувача за виконавчим документом та стягнення основної винагороди приватного виконавця, а боржник ОСОБА_1 не вживає жодних заходів для сплати боргу, в зв'язку з чим суд прийшов до висновку про необхідність задоволення подання приватного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким вона володіє спільно з іншою особою, що є адекватним ступенем втручання до його права та права інших осіб, а також узгоджується з положеннями національного законодавства та практикою Європейського суду з прав людини, з метою забезпечення принципу верховенства права та обов'язковості виконання судового рішення.
Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не встановлено особи стягувача за основним позовом ВАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за відсутності підстав стягнення за колишніми угодами АТ «Альфа-Банк», а також, що ухвалами Дарницького районного суду м. Києва від 13 грудня 2021 року та від 01 червня 2021 року стягувачу було відмовлено у поновленні строків пред'явлення виконавчого документу до виконання, з огляду на те, що оцінка правомірності дій приватного виконавця під час відкриття виконавчого провадження не входить до предмету дослідження в рамках розгляду подання приватного виконавця про визначення частки в спільній сумісній власності боржника.
Апеляційний суд враховує заперечення, викладені приватним виконавцем Ляпіним Д.В. у відзиві на апеляційну скаргу, що в ухвалі від 13 грудня 2021 року у справі 753/18090/21 суд дійшов висновку, що заява АТ «Альфа-Банк» про поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання не підлягає до задоволення, оскільки дане питання вже вирішене ухвалою суду від 01 листопада 2021 року і заяву задоволено, ухвалою від 01 червня 2021 року у справі № 753/10140/21 заяву було повернуто заявнику без розгляду, а також, що до заяви АТ «Альфа-Банк» про примусове виконання рішення стягувачем було надано витяг з ЄДРПОУ, яким підтверджується, що 01 грудня 2022 року АТ «Альфа-Банк» змінило назву на АТ «Сенс Банк», і зміна назви юридичної особи тягне лише правовий наслідок проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що міститься в ЄДРПОУ, пов'язаних зі зміною назви.
ОСОБА_1 не позбавлена можливості звернутися до суду зі скаргою в порядку ст. 447 ЦПК України на рішення, дії або бездіяльність приватного виконавця, якщо вона вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю приватного виконавця під час виконання судового рішення порушено її права чи свободи.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що заінтересована особа ОСОБА_2 не є співвласником майна за адресою АДРЕСА_2 на підставі сумісної власності колишнього подружжя, так як вказане майно належить на підставі права власності його дочці ОСОБА_4 , 1991 року народження, і що виділення частки в майні ОСОБА_1 також є протиправним, оскільки вона також не є власником майна за договором купівлі-продажу від 21 жовтня 2001 року, а є титульним володільцем, апеляційний суд враховує таке.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21) дійшла висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема про те, що стаття 443 ЦПК України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право. При цьому Велика Палата Верховного Суду вказала, що виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний. Водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким позовом у порядку позовного провадження.
Отже, якщо наявний спір щодо визначення частки боржника у спільному майні, то звернення виконавця до суду завжди за своєю суттю має характер позовної заяви (незалежно від її назви), оскільки вона звернена до суду з метою вирішення матеріального спору. При цьому позовна заява має подаватися в порядку позовного провадження, а не в порядку розділу VI «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України (постанова Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 2-9881/02, провадження № 61-8539св21).
У справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що необхідно розмежовувати випадки, коли щодо вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, існує спір про право, і коли такого спору немає. Стаття 443 ЦПК України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право.
За наявності спору щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, його вирішення судом не є вирішенням процесуального питання, а є вирішенням матеріального спору.
Такий спір може виникати, зокрема, тоді, коли відповідно до частини першої статті 368 ЦК України майно належить двом або більше особам на праві спільної власності без визначення часток кожного з них у праві власності (право спільної сумісної власності).
У разі, якщо майно належить двом або більше особам на праві спільної власності із визначенням часток кожного з них у праві власності, то відповідно до частини першої статті 356 ЦК України майно належить таким особам на праві спільної часткової власності. Якщо розмір часток співвласників відомий, то спір про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, не виникає. Водночас може виникнути спір про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї (частина перша статті 366 ЦК України).
Схожі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 367/5663/21(провадження № 61-4852св23).
У справі, що переглядається, при зверненні до суду приватний виконавець просив визначити 1/2 частку у майні боржника ОСОБА_1 , що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а саме квартири АДРЕСА_1 .
При цьому матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які вказують на те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існує спір щодо нерухомого майна, яке є предметом подання приватного виконавця, а також, що на це майно претендує дочка боржника ОСОБА_4 , відтак, судом першої інстанції правомірно розглянуто подання приватного виконавця в порядку ст. 447 ЦПК України, а не в позовному провадженні, та зроблено обґрунтовані висновки про задоволення цього подання, оскільки рівність часток в праві власності подружжя встановлена законом і доказів іншого розміру часток не надано.
Складена ОСОБА_1 одноособово боргова розписка, датована 09 жовтня 2001 року про отримання в позику коштів в розмірі 13000 доларів США, долучена до апеляційної скарги, не може вважатися належним, допустимим, достовірним і достатнім доказом на підтвердження обставин права власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 , або доказом придбання квартири не за спільні кошти подружжя, відтак, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_2 був достеменно відомий і ніколи не оскаржувався факт придбання ОСОБА_1 квартири за позичені у її брата кошти, і що позов про поділ майна подружжя ним не подавався.
Доводи апеляційної скарги, що саме ОСОБА_4 є власником майна на підставі договору позики грошових коштів, укладеного в простій письмовій формі між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в жовтні 2001 року, відхиляються апеляційним судом як неспроможні, з огляду на те, що згідно наявної в матеріалах справи інформації, спірне нерухоме майно зареєстроване за ОСОБА_1 одноособово на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 02 жовтня 2001 року, а усні домовленості щодо права власності нерухомого майна не є передбаченою законом підставою виникнення такого права власності.
Крім того, як на підставу для скасування ухвали суду першої інстанції ОСОБА_1 посилалася на розгляд подання приватного виконавця без повідомлення її, як боржника у виконавчому провадженні, про дату, час і місце розгляду справи.
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості таких аргументів, апеляційний суд враховує наступне.
Порядок розгляду подання державного чи приватного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, передбачено у статті 443 ЦПК України, відповідно до частини другої якої суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
Процесуальним законом передбачено, що подання державного чи приватного виконавця розглядається за умови своєчасного повідомлення сторін та заінтересованих осіб у окремому судовому засіданні.
Виходячи зі змісту статті 443 ЦПК України, суд вправі вирішувати питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, за відсутності сторін та інших учасників справи, за умови їх належного повідомлення про час та місце розгляду подання державного чи приватного виконавця, з метою надання дійсної можливості взяти участь у такому розгляду та використати свої процесуальні права на таку участь.
Відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання, повідомленою цією особою суду, вважається врученням судової повістки цій особі.
Отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18, від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18, провадження № 12-233гс18 та постановах Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 751/4890/19, провадження № 61-2583св20, від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20, провадження № 61-3782св21, від 12 травня 2022 року у справі № 645/5856/13-ц, провадження № 61-2876св21.
Аргументи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про неповідомлення її судом про дату, місце та час судового засідання є безпідставними, оскільки про судове засідання, призначене судом першої інстанції на 12 лютого 2024 року, ОСОБА_1 повідомлена належним чином, що підтверджується проставленням 07 лютого 2024 року у поштовому повідомленні відмітки про її відсутність за адресою місцезнаходження (а. с. 42), а відтак в розумінні ст. 128 ЦПК України вона вважається повідомленою про дату, час і місце судового засідання.
Апеляційний суд враховує, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає таку ж саму адресу, за якою суд першої інстанції направляв їй поштову кореспонденцію - АДРЕСА_2 .
Зі змісту апеляційної скарги та оскаржуваної ухвали вбачається, що апеляційна скарга є необґрунтованою, правильне застосування судом норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність ухвали, не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування правильної ухвали суду.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди із ухвалою суду першої інстанції та не можуть бути підставою для її скасування.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 12 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.