03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/7841/2024
19 червня 2024 року м. Київ
Справа № 758/16019/23
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
за участю секретаря судового засідання Дубінкіної М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 02 січня 2024 року, постановлену у складі судді Будзан Л.Д.,
у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Подільська районна в місті Києві державна адміністрація про встановлення факту проживання однією сім'єю та перебування особи на утриманні,
встановив:
У грудні 2023 року заявник ОСОБА_1 звернулась до Подільського районного суду м. Києва з заявою, в якій просить встановити факт проживання однією сім'єю її з онуком ОСОБА_3 , 2003 року народження, який з 28 серпня 2023 року безвісно зниклий під час виконання бойових завдань, встановити факт перебування ОСОБА_1 на утриманні її онука ОСОБА_3 на час визнання його безвісти зниклим.
В обґрунтування заяви зазначено, що встановлення цього факту потрібно заявнику для реалізації права, як члену сім'ї ( бабусі ) військовослужбовця, який загинув під час виконання бойового завдання, для отримання грошового забезпечення.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 02 січня 2024 року відмовлено у відкритті провадження.
Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, у якій просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду по суті, до суду першої інстанції, посилаючись на її незаконність.
Звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, та наголошує, що вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю з військовослужбовцем, який загинув під час несення служби та перебування на його утриманні підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
В судовому засіданні представник заявника ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги, просив ухвалу суду скасувати.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, про причини своєї неявки суд не повідомили, а тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за їх відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги даної заяви пов'язані із доведенням наявності права на стягнення коштів - грошової допомоги та права на її отримання у зв'язку із фактом загибелі військовослужбовця ОСОБА_3 , а отже ці вимоги не пов'язані з будь-якими цивільними правами та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, позаяк такі вимоги за своїм предметом та можливими правовими наслідками пов'язані саме з публічно-правовими відносинами позивача з державою чи її органами. Отже, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин.
З урахуванням наведеного, вимоги заявника щодо встановлення факту проживання однією сім'єю з військовослужбовцем, який загинув під час несення служби та перебування на його утриманні не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства, оскільки цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Аналогічні по суті висновки викладені у постановах Об'єднаної Палати Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19, Постанові Верховного Суду від 23.05.2022 року у справі №539/4118/19, постанові Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 290/289/22-ц.
Крім того, суд посилаючись на постанову Верховного Суду від 04.12.2023 у справі № 146/922/23, вважав, що за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, а тому не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
За п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Згідно із ч. 2 ст. 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Частиною 1 статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
За приписами ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно статей 4, 19 КАС України справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома або більше визначеними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б одним суб'єктом виступає законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, водночас на цих суб'єктів покладено обов'язок виконувати вимоги та приписи. Водночас необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Обов'язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом у порядку адміністративного судочинства, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб'єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватися цим суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб'єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб'єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.
Статтею 19 ЦПК України визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок про те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
За змістом заяви ОСОБА_1 мотивувала своє звернення до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю її з онуком ОСОБА_3 , 2003 року народження, який з 28 серпня 2023 року безвісно зниклий під час виконання бойових завдань, та перебування на його утриманні, для отримання в подальшому виплати (одноразової грошової допомоги), як члену сім'ї загиблого військовослужбовця, яка передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Не зважаючи на те, що ОСОБА_1 у поданій заяві не було залучено до участі у справі усіх заінтересованих осіб, на права та обов'язки яких впливатиме рішення суду у даній справі, зокрема, Міністерство оборони України, колегія суддів вважає, що між ОСОБА_1 та Міністерством оборони не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки заінтересована особа не є суб'єктом отримання такої соціальної допомоги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 зазначено, що аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц, згідно з яким спори про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою звернення до відповідних органів за призначенням одноразової грошової допомоги не належать до цивільної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що юридичні факти, які належить встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Велика Палата Верховного Суду визнала неефективним підхід до визначення юрисдикції спорів про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов'язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб'єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.
Отже, суд першої інстанції постановляючи оскаржувану ухвалу дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у справі з тих підстав, що справа належить до юрисдикції адміністративного суду.
За таких обставин суд першої інстанції залишив поза увагою, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, зокрема, факту проживання однією сім'єю та факту перебування на утриманні вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України та дійшов помилкового висновку про наявність публічно-правового спору, що підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та безпідставно відмовив у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.
Відповідно до ч.4 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням вимог процесуального права, тому існують підстави для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , - задовольнити.
Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 02 січня 2024 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 02 серпня 2024 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.