02 серпня 2024 року справа № 580/2795/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Руденко А. В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні у порядку письмового провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
21.03.2024 до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі відповідач 2), в якій просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо не зарахування періодів роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 роботи в Російській Федерації за призовом з 01.01 1992 по 09.12.1994;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 21.12.2023 №232730020479 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати ОСОБА_1 до загального трудового стажу період роботи з 01.01.1992 по 09.12.1994 на території Російської Федерації за призовом та призначити пенсію з дати звернення ОСОБА_1 за її призначенням.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав, що має право на призначення пенсії за віком у зв'язку з наявністю відповідного стажу та досягненням відповідного віку. Позивач у грудні 2023 року звернувся до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком, однак Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області рішенням від 21.12.2023 №232730020479 відмовило позивачу в такому призначенні, не зарахувавши до трудового стажу роботу в Російській Федерації з 01.01.1992 по 09.12.1994. Позивач не погоджується з таким рішенням пенсійного органу та вказує, що основним документом, що підтверджує факт роботи особи в Російській Федерації, є трудова книжка. Відповідно до Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації “Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які проживають за межами кордонів своєї країни” від 14.01.1993, яка була чинною на час звернення позивача до Пенсійного органу вперше, в абзацах 2, 3 статті 6 зазначено, що трудовий стаж, включають стаж, який обчислюється у пільговому порядку і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на території обох сторін взаємно визнаються сторонами. Тому, вважає, що відповідач не мав підстав для відмови у перерахунку пенсії.
Відповідач 1, заперечуючи проти позову, 15.04.2024 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що страховий стаж позивача становить 27 років 02 місяці 00 днів. До страхового стажу не зараховано перiод роботи згiдно трудової книжки НОМЕР_2 , виданої 25.07.1980, з 01.01.1992 до 09.12.1994 на територiї Російської Федерації вiдповiдно до Закону України вiд 23.12.2022 «Про зупинення дії та вихiд з Конвенцiї про правову допомоry i правовi вiдносини у цивiльних, сiмейних та кримiнальних справах та Протоколу до Конвенцiї про правову допомогу i правовi вiдносини у цивiлiних, сiмейних та кримiнальних справах вiд 22.01.1993». Тому, відповідач 2 прийняв оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону № 1058-IV. Зазначив, що внаслідок виходу України з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, така Угода припинила дію з 19.06.2023 щодо взаємовідносин України з іншими державами-учасницями вказаної угоди. Тому, на осіб, які працювали в РФ після 01.01.1992, не поширюються норми Угоди від 13.03.1992 щодо врахування при призначенні пенсії російського стажу та заробітку. У зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні позову.
Того ж дня відповідач 2 подав відзив на позовну заяву, в якому заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що на момент звернення за призначенням пенсії позивач досяг 60 років, однак його страховий стаж склав 27 років 02 місяці 01 день. До страхового стажу позивача не зараховано період роботи на території Російської Федерації з 01.01.1992 по 09.12.1994 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_3 . Тому, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу відповідач 2 прийняв 21.12.2023 рішення про відмову у призначенні пенсії за віком. При цьому, вказав, що Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення” постановлено про вихід України із зазначеної Угоди. Оскільки Україна вийшла з Угоди, то для зарахування до страхового стажу позивачу спірного періоду роботи відповідачем відсутні підстави.
Ухвалою суду від 22.03.2024 позовна заява прийнята до розгляду у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, суд встановив такі фактичні обставини.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується даними паспорта серії НОМЕР_4 , виданого Соснівським РВ УМВС України в Черкаській області 02.04.1998.
Згідно із записами в трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 25.07.1980 позивач, зокрема, був 24.12.1990 призваний на діючу військову службу до військової частини польова пошта НОМЕР_5 на посаду діловод штабу та 09.12.1994 - звільнений у запас у зв'язку з проведеними організаційно-штатними заходами (записи №№ 13, 14).
Відповідно до розрахунку форми РС-право позивача пенсійний орган зарахував йому до страхового стажу 27 років 2 місяці 1 день (а. с. 17).
19.12.2023 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області розглянуло заяву позивача та 21.12.2023 прийняло рішення № 232730020479 про відмову у призначенні пенсії, яким відмовило позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України № 1058-IV у зв'язку із відсутністю страхового стажу.
Рішенням від 21.12.2023 № 232730020479 відповідач 2 встановив, що страховий стаж позивача становить 27 років 02 місяців 01 день. До страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 , виданої 25.07.1980, 01.01.1992 - 09.12.1994 на території Російської Федерації, оскільки відповідно до Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» зупинено у відносинах, зокрема, з Російською Федерацією, дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчинені від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року №140/98-ВР.
Відповідач 1 супровідним листом від 28.12.2023 № 2300-0204-8/88148 надіслав позивачу рішення відповідача 2 від 21.12.2023 № 232730020479 про відмову в призначенні пенсії.
Таке рішення територіального органу Пенсійного фонду позивач вважає протиправним, тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду з цим позовом.
Також суд встановив, що рішенням від 21.03.2024, що набрало законної сили 23.05.2024, у справі № 580/12122/23 Черкаський окружний адміністративний суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 28.09.2023 № 232730020479 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ; зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.01.1992 по 09.12.1994 у військовій частині НОМЕР_5 в Російській Федерації та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.09.2023 про призначення пенсії за віком.
При цьому, із системи «Діловодство спеціалізованого суду» вбачається, що 10.06.2024 суд видав позивачу виконавчий лист про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.01.1992 по 09.12.1994 у військовій частині НОМЕР_5 в Російській Федерації та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.09.2023 про призначення пенсії за віком.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Перш за все суд наголошує, що спірним у цій справі (№ 580/2795/24) є рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 21.12.2023 №232730020479 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 . При цьому, спірним у справі № 580/12122/23 було рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 28.09.2023 № 232730020479 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 . Водночас, період роботи позивача з 01.01.1992 по 09.12.1994 на території Російської Федерації, який зазначеними вище рішення територіальних органів Пенсійного фонду не був зарахований до страхового стажу позивача, є однаково спірним в обох справах № 580/12122/23 та № 580/2795/24.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Частинами першою та другою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон №1058-IV) встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-ХІІ) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
У відповідності до частини 1 статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
У випадку, що розглядається, підставою відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.01.1992 до 09.12.1994 на території Російської Федерації слугувало посилання відповідача 2 на те, що відповідно до Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» зупинено у відносинах, зокрема, з Російською Федерацією, дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчинені від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року №140/98-ВР.
У поданих до суду відзивах відповідачі стверджували, що Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення” постановлено про вихід України із зазначеної Угоди. Тому, оскільки Україна вийшла з Угоди, то для зарахування до страхового стажу позивачу спірного періоду роботи відповідачем відсутні підстави.
Суд зауважує, що відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з п. 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Записи про спірний період у трудовій книжці позивача заповнені відповідно до вимог Інструкції №58 та містять всі необхідні записи, які дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивач прийнятий на таку роботу (військову службу). Окрім того, записи засвідчені відтиском печаток військової частини та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватися в їх достовірності.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Як передбачено частиною другою статті 4 Закону №1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Російська Федерація (далі Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Як встановив суд записами №№ 13, 14 трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 від 25.07.1980 підтверджується, що ОСОБА_1 24.12.1990 був призваний на діючу військову службу до військової частини польова пошта НОМЕР_5 на посаду діловод штабу та 09.12.1994 - звільнений у запас у зв'язку з проведеними організаційно-штатними заходами.
Тому, період роботи позивача з 01.01.1992 по 09.12.1994, що підтверджений даними трудової книжки, має бути зарахований до страхового стажу позивача.
Відповідно до статті 1 Угоди від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.
Отже, дія цієї угоди розповсюджувалася на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.
У силу положень статті 6 Угоди від 13.03.1992 призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Відповідно до статті 11 зазначеної Угоди від 13.03.1992, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Положення цієї Угоди були чинними на момент роботи позивача у спірний період. Дія цієї Угоди припинена згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 639 від 24.06.2023.
При цьому суд враховує, що 29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Постанова набрала чинності 02.12.2022.
Водночас, відповідно до пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Отже, положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території Російської Федерації або на підприємстві зареєстрованому на території Російської Федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в Росії. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17.
Суд зазначає, що на час набуття позивачем трудового стажу в спірний період, вказані вище Угоди були чинними для України, тому підлягають застосуванню до таких правовідносин.
Окрім того, суд вважає, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при встановленні права на пенсію та її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Дійсно, 01.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України за № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" (далі Закон №2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР.
Проте суд зазначає, що відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, суд відхиляє посилання Головних управлінь на ту обставину, що Україна вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, оскільки вказані обставини не стосуються періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди.
Враховуючи зазначене, відповідач 2 протиправно не зарахував до страхового стажу позивача період його роботи з 01.01.1992 по 09.12.1994 в Російській Федерації. Тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 21.12.2023 № 232730020479 про відмову у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Суд врахував, що позивач вперше звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком 21.09.2023. За принципом екстериторіальності заява була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області, яке 28.09.2023 прийняло рішення № 232730020479 про відмову у призначенні пенсії, яким відмовило позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України № 1058-IV у зв'язку із відсутністю страхового стажу. Так, рішенням від 28.09.2023 № 232730020479 Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області не зарахувало до страхового стажу позивача період його роботи в Російській Федерації з 01.01.1992 по 09.12.1994, тобто період роботи позивача в Російській Федерації (з 01.01.1992 по 09.12.1994), який також є спірним у справі, що розглядається (№ 580/2795/24).
Рішенням від 21.03.2024, що набрало законної сили 23.05.2024, у справі № 580/12122/23 Черкаський окружний адміністративний суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 28.09.2023 № 232730020479 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ; зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.01.1992 по 09.12.1994 у військовій частині НОМЕР_5 в Російській Федерації та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.09.2023 про призначення пенсії за віком.
При цьому, 10.06.2024 суд видав позивачу виконавчий лист про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.01.1992 по 09.12.1994 у військовій частині НОМЕР_5 в Російській Федерації та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.09.2023 про призначення пенсії за віком.
Тож, враховуючи, що суд рішенням від 21.03.2024, що набрало законної сили 23.05.2024, у справі № 580/12122/23 зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу позивачу період роботи з 01.01.1992 по 09.12.1994 у військовій частині НОМЕР_5 в Російській Федерації та повторно розглянути його заяву від 21.09.2023 про призначення пенсії за віком, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для повторного зарахування спірного у цій справі періоду роботи позивача.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Тому, зважаючи на обставини справи, враховуючи, що настання для позивача негативних наслідків пов'язано із прийняттям відповідачем 2 спірного рішення, суд вважає, що для належного відновлення порушеного права позивача необхідно визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 21.12.2023 №232730020479 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , водночас у задоволенні інших позовних вимог слід відмовити.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 КАС України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивачки є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з частковим задоволення позову судові витрати підлягають розподілу пропорційно до задоволених позовних вимог.
Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, то частина судових витрат пропорційно частині задоволених позовних вимог, які підлягають відшкодуванню, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 21.12.2023 №232730020479 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43000, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Кравчука, 22В; код ЄДРПОУ 13358826) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційного суду за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.
Суддя Алла РУДЕНКО