Справа № 2а-4530/09/1770
12 серпня 2010 року 16год. 15хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі колегії: головуючий - суддя Боймиструк С.В., судді - Дудар О.М., Юрчук М.І., за участю секретаря судового засідання Бодряшкіної Ю.К., сторін та інших осіб, які беруть участь у справі - від:
позивача: не прибув;
відповідачів: не прибули;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Волинській області, Волинського окружного адміністративного суду
провизнання протиправною бездіяльність та стягнення заборгованості,-
Позивач - ОСОБА_1 з 20 липня 2001 року по 26 червня 2007 року працював на посаді судді Маневицького районного суду Волинської області, а з 27 червня 2007 року працює на посаді судді Волинського окружного адміністративного суду.
Звернувшись до адміністративного суду з позовом та неодноразово уточнивши свої вимоги, позивач ОСОБА_1 просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо ненарахування та не виплати йому частини заробітної плати;
- стягнути з Міністерства фінансів України, шляхом списання коштів з Державного казначейства України з розрахункових рахунків Державної судової адміністрації України на його користь невиплачену частину заробітної плати при утриманні податків обов'язкових платежів з перерахованої суми, а саме: різницю між виплаченою заробітною платою та проведеним перерахунком за змінними посадовими окладами за період з 1 січня 2006 року по квітень 2010 року в розмірі 153 265 грн. 75 коп.
За згодою позивача проведено заміну відповідачів Міністерства фінансів України та Державного казначейства України на Територіальне управління Державної судової адміністрації в Волинській області та Волинський окружний адміністративний суд -установи де позивачу нараховувалась та виплачувалась заробітна плата за час його роботи на посадах судді.
ОСОБА_1, як на підставу своїх вимог посилається на норми ч.1 ст.6, ст.22, ст..43, п.14 ч.1 ст.92, ч.1 ст.126, ч.1 ст. 130 Конституції України, ч. 1 ст.123 ЗУ "Про судоустрій України», ст.44 ЗУ "Про статус суддів", Постанову КМ України від 03.09.2005 року № 865 «Про оплату праці суддів».
Вказує, що 31.12.2005 року КМ України прийняв постанову № 1310, якою доповнив постанову № 865 від 03.09.2005 року пунктом 4-1 такого змісту: «Установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться.»
Зазначає, що п. 4-1 згаданої постанови № 865 не відповідає ч. 3 ст. 22 Конституції України, за якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Даний висновок підтверджує постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року (справа № 2-а-84/7) якою визнано протиправним та скасовано п. 4-1 постанови КМ України № 865 від 03.09.2005 року «Про оплату праці суддів». Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009 року постанова Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року в цій частині залишена без змін і набрала законної сили.
Позивач вказує, що в результаті нехтування відповідачами діючим законодавством щодо оплати праці суддів допущена заборгованість по виплаті йому заробітної плати з 01.01.2006 року по день розгляду справи, оскільки, починаючи з 01.06.2005 року, нарахування посадових окладів суддів проводилося із суми 332 грн., хоча розмір мінімальної заробітної плати за 2006-2010 роки постійно збільшувався.
Заборгованість по недоплаченій заробітній платі перед ним за період з 01.01.2006 року по 30.04.2010 року включно за розрахунками позивача становить 153 265 грн. 75 коп.
Вказану обставину підтверджує розрахунковими листами за вказані роки, виданими ТУ ДСА в Волинській області та Волинським окружним адміністративним судом.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, а подав заяву в якій зазначає, що позов підтримує в повному обсязі та просить справу розглядати в його відсутність.
Відповідач - Державна судова адміністрація України (в особі представника Левенда О.П.) заперечила проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі.
В поданих запереченнях на позов представник відповідача вказує, що згідно ч.1 ст. 44 ЗУ "Про статус суддів" заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Тобто, закон лише установлює структуру виплат, з яких складається заробітна плата. Конкретні ж розміри таких виплат, у тому числі посадових окладів суддів, установлюються підзаконними нормативними актами.
У вересні 2005 року була прийнята постанова КМ України № 865 "Про оплату праці суддів", згідно якої нові посадові оклади визначені не в абсолютних величинах, а в коефіцієнтах до мінімальної заробітної плати.
У грудні 2005 року уряд прийняв постанову № 1243, відповідно до якої відбулось фіксування розміру мінімальної заробітної плати для високопосадовців та суддів на рівні 332 гривень (мінімальна заробітна плата станом на 01.09.2005 року), внаслідок чого постанову КМУ від 03.09.2005 року № 865 доповнено пунктом 41.
19 березня 2007 року Печерським районним судом м. Києва було винесено рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_4 до Держави Україна та КМ України. Відповідно до ухвал Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 року та Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009 року вказане судове рішення в частині скасування пункту 41 постанови КМ України від 03.09.2005 року № 865 залишено без змін.
Зазначає, що на той час залишалась чинною постанова КМ України від 21.12.2005 № 1243. Лише 21 травня 2008 року окружним адміністративним судом м. Києва винесено рішення у справі за позовом до КМ України, відповідно до якого визнано незаконними постанову КМ України від 21.12.2005 року № 1243, пункт 4-1 постанови КМ України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови КМ України від 3 вересня 2005 року № 865»та пункт 4-1 постанови КМ України від 03.09.2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів». Зазначена постанова набрала чинності 19 серпня 2009 року, оскільки залишена в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду.
Вказує, що п.41 постанови КМУ № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів" є скасованим з моменту набрання законної сили ухвали суду, тобто з 19 серпня 2009 року.
Зазначає, що судові рішення окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008 року та Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року винесені у справах за позовами до Кабінету Міністрів України, а не до ДСА.
Відповідно до статті 117 Конституції України та статті 52 ЗУ "Про Кабінет Міністрів України" прийняття постанов КМ України є його виключною компетенцією.
Державна судова адміністрація України, як орган виконавчої влади, діє лише в межах повноважень, визначених ЗУ "Про судоустрій України", зокрема його статтями 119 та 126, а також Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим постановою КМ України від 14.01.2009 року № 14.
У 2008 році ДСА України було розроблено проект постанови КМ України щодо скасування обмеження при обчисленні посадових окладів суддів виходячи із мінімальної заробітної плати 332 гривні. Відповідно до Регламенту КМ України, затвердженого постановою КМУ від 18.07.2007 року № 950, зазначений проект у жовтні 2008 року був надісланий на погодження до відповідних органів, а саме: Мінфіну, Мінпраці та Мінекономіки. Жодним із вказаних міністерств проект постанови не підтримано.
На даний час ДСА України підготовлено ще один проект змін до постанов КМУ від 03.09.2005 року № 865 та від 21.12.2005 року № 1243.
Вважає безпідставним прохання позивача щодо визнання протиправними дій Державної судової адміністрації України, оскільки вона діяла та діє на підставі законів України про Державний бюджет України, Бюджетного кодексу України та статті 68 Конституції України, яка передбачає обов'язкове виконання самої Конституції та законів України.
Просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України у повному обсязі, а справу розглянути без участі представника.
Відповідач - Територіальне управління державної судової адміністрації в Волинській області (в особі представника Давидюка О.Ф.) вважає позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними. Зазначає, що позивач не навів жодних доказів, які беззаперечно свідчать, що судова адміністрація у своїх бюджетних запитах до Міністерства фінансів України не враховувала вимоги постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року з врахуванням рішення Печерського районного суду у справі № 2-а-84/05 від 19.03.2007 року, постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року та рішення Ради суддів України від 27 червня 2008 року № 105. Твердження позивача щодо протиправної бездіяльності Державної судової адміністрації України фактично являються виключно його суб'єктивним припущенням і не можуть рахуватися обґрунтуванням його позовних вимог. Судове засідання просить провести без участі представника територіального управління ДСА в Волинській області.
Відповідач -Волинський окружний адміністративний суд (в особі голови суду) подав заяву в якій зазначає, що позов не визнає та вважає належним відповідачем ДСА України. Просить справу розглянути за відсутності їх представника.
Дослідивши докази в справі, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково з таких підстав.
ОСОБА_1 з 20 липня 2001 року по 26 червня 2007 року працював на посаді судді Маневицького районного суду Волинської області, а з 27 червня 2007 року працює на посаді судді Волинського окружного адміністративного суду.
ТУ ДСА в Волинській області проводилось нарахування та виплата заробітної плати ОСОБА_1 за період з 1 січня 2006 року по 26 червня 2007 року, виходячи з посадового окладу в 7,5 розмірів мінімальної заробітної плати з розрахунку, що мінімальна заробітна плата була встановлена станом на 01.09.2005 року на рівні 332 грн.00 коп. і залишалась незмінною величиною.
Волинським окружним адміністративним судом з 27 червня 2007 року проводилось нарахування та виплата заробітної плати ОСОБА_1 виходячи з посадового окладу в 8 розмірів мінімальної заробітної плати з розрахунку, що мінімальна заробітна плата залишалась на рівні 332 грн.00 коп. .
Вказані фактичні обставини підтверджуються наявними в справі розрахунковими листами виданими ТУ ДСА в Волинській області та Волинським окружним адміністративним судом про нараховану та виплачену заробітну плату позивача.
Згідно з ч. 1 ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 Конституції України забезпечення фінансування та створення належних умов для функціонування судів і діяльності суддів покладено на державу.
Відповідно до ст..11 ЗУ “Про статус суддів ” незалежність суддів, серед іншого, забезпечується їх матеріальним і соціальним забезпеченням відповідно до їх статусу.
Згідно ч. 1 ст. 44 ЗУ “Про статус суддів ”, заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
Гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого ст. 44 вказаного закону в співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України.
Визначення саме такого співвідношення означає забезпечення справедливої оплати праці голів судів і суддів, не допускає невиправданих диспропорцій. Недодержання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче, від визначеної законом, та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканності суддів.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
30.06.2005 року КМ України прийняв постанови № 513 “Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України ” та № 514 “Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України ”, які набирали чинності з 1 червня 2005 року.
На підставі цих нормативних актів зазначеним особам були підвищені посадові оклади та встановлені відповідні системи оплати їх праці. Разом з тим, відповідно до вимог ч. 2 ст. 44 ЗУ “Про статус суддів ” КМ України не привів у відповідність посадові оклади суддів.
03.09.2005 року КМ України прийняв постанову № 865 “Про оплату праці суддів ”(назва постанови в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), якою затвердив схеми посадових окладів інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції, привівши оклади суддів у відповідність з встановленим ч. 2 ст. 44 ЗУ “Про статус суддів ” співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя. Згідно з додатком 5 та 6 цієї постанови посадовий оклад судді районного суду становить -7,5 розмірів мінімальної заробітної плати, а спеціалізованого суду ( за групою областей) - 8 розмірів мінімальної заробітної плати. Відповідно до п. 5 вказаної Постанови вона набирала чинності з 1 січня 2006 року.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 16.05.2007 року, яка набрала законної сили, при розгляді справи щодо законності окремих положень постанови КМ України № 865 “Про оплату праці суддів ” від 03.09.2005 року, встановлено, що п. 5 зазначеної постанови суперечить ч. 2 ст. 44 ЗУ “Про статус суддів ” , тобто є незаконним.
Крім того, даною постановою Вищого адміністративного суду допущено поворот виконання постанови КМ України від 3 вересня 2005 року № 865 “Про оплату праці суддів ” , визнавши, що вона підлягає застосуванню одночасно з постановами Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 513 та № 514 з питань оплати праці керівників судів, тобто з 1 червня 2005 року.
Таким чином, позивач набув права на підвищення посадового окладу з 1 червня 2005 року в розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат.
31.12.2005 року КМ України прийнято постанову № 1310 “Про внесення змін до постанови КМ України від 3 вересня 2005 року № 865 ”. Серед іншого, постанову доповнено пунктом 41, за змістом якого розміри посадових окладів встановлюються, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 року, було визнано протиправним та скасовано пункт 41 постанови КМ України від 03.09.2005 року № 865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів ”. В цій частині судові рішення були залишені в силі постановою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009 року. Суди прийшли до висновку, що КМ України, який перебрав на себе функцію законодавця, були встановлені протиправні обмеження щодо встановлення розмірів посадових окладів суддів залежно від розмірів мінімальної заробітної плати на день ухвалення нормативно-правового акта з одночасною забороною перераховувати оклади при підвищенні мінімальної заробітної плати.
Отже, позивач мав право на перерахунок посадового окладу у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати, який визначався відповідними законами про державний бюджет на відповідний рік.
При прийняті судового рішення та відновленні порушеного права позивача саме з 01.01.2006 року, як просить в позові позивач, суд також враховує наступне.
Відповідно до ст. 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Цей принцип закріплений у ч.1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Оскільки, Постановою КМ України від 03.09.2005 року № 865 “Про оплату праці ” було порушено право суддів на оплату праці з 1 червня 2005 року, то воно підлягає захисту та відновленню згідно з принципами верховенства права, рівності, справедливості та законності з 01.06.2005 року -з дати порушення цього права, а позивачу з 01.01.2006 року відповідно до заявлених позовних вимог.
Крім того, виходячи з принципу аналогії закону, передбаченого ч.7 ст.9 КАС України, відповідно до ст.238 КЗпП України, при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.
Виходячи з наведеного нижче, суд не приймає до уваги заперечення відповідачів, зокрема щодо законності їх дій відносно позивача та про відсутність бюджетних асигнувань і призначень для виплати заробітної плати та інших виплат суддям, та відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно ч.1 ст. 17 ЗУ “Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини ” суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Так, при розгляді справи “ Кечко проти України ” (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та ЗУ “Про Державний бюджет ” на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 “Бурдов проти Росії ” ). Тому право позивача на отримання грошового забезпечення не залежить від наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Крім того, колегія суддів вважає, що надання судді за рахунок Держави матеріального і соціального захисту, у тому числі заробітної плати, що відповідає його високому статусу, є гарантією забезпечення незалежності.
В Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року № (94) 12 (994 323) зазначається: “Незалежність, дієвість та роль суддів має забезпечити те, щоб статус і винагорода суддів відповідали гідності їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе ”. Особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя.
Пунктом 6.1 Європейської Хартії про закон “Про статус суддів ” передбачено, що судді, які виконують професійно свої суддівські функції, мають право на винагороду, рівень якої повинен бути таким, щоб вони були захищені від тиску при прийнятті ними рішень і в роботі взагалі, щоб ніщо не могло вплинути на їх незалежність та неупередженість.
Вирішуючи питання про спосіб відновлення порушеного права позивача, відповідно до ч.2 ст.11 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, та змінити спосіб захисту порушеного права. Захист прав в адміністративному судочинстві має бути ефективним. Це означає, що задовольняючи адміністративний позов суд повинен вжити всі заходи для поновлення порушеного права в законний спосіб.
Згідно з п. 1, 2 ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання не чинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Перераховані повноваження необхідно розглядати в контексті положень ст. 3 Конституції України, відповідно до якої права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави в особі її органів, до яких належать і органи судової влади, а також в контексті ч. 1 ст. 2 КАС України, за якою завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ч.2 п.3, п. п. 4, 21 п.4 та п. 6 Положення про Державну судову адміністрацію України затвердженого Постановою КМ України від 14 січня 2009 року № 14, основними завданнями ДСА є здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів та працівників апарату судів; ДСА виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів та державної судової адміністрації та здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні управління…
Відповідно до Положення про територіальні управління державної судової адміністрації затвердженого наказом ДСА України № 205/04 від 16 листопада 2004 року, основними завданнями територіальних управлінь є: організаційне забезпечення діяльності загальних місцевих судів, яке становлять заходи фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та організаційно-технічного характеру, спрямовані на створення умов для повного і незалежного здійснення правосуддя; здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці та працівників апарату судів;
Позивачеві нараховувалася та виплачувалася заробітна плата ТУ ДСА в Волинській області під час його роботи на посаді судді Маневицького районного суду та Волинським окружним адміністративним судом під час його роботи в на посаді судді в цьому суді, оскільки до обов'язків відділу бухгалтерського обліку та матеріально-технічного забезпечення суду належить здійснення нарахування та перерахування заробітної плати суддям і працівникам апарату суду, інших платежів та виплат, тому суд приходить до висновку, що саме на цих відповідачів слід покласти обов'язок провести нарахування та виплату позивачеві не донарахованої і невиплаченої заробітної плати за період з 1 січня 2006 року по 30 квітня 2010 року, відповідно до схеми посадових окладів керівників та суддів місцевих загальних судів та спеціалізованих -додаток 5 та 6 до Постанови КМ України від 3 вересня 2005 року № 865, в первісній редакції та відповідно до діючих в періоди нарахувань розмірів мінімальної заробітної плати.
При цьому відповідачів слід зобов'язати провести нарахування та виплату позивачеві відповідних сум грошового забезпечення, оскільки саме на відповідачів покладено обов'язок проводити такі нарахування та їх виплати у конкретному грошовому виразі, в зв'язку з чим суд не може перебирати на себе функцію державного органу, на якого законодавством покладено такі повноваження.
Виходячи з наведеного та з огляду на положення ст..ст. 21, 105, 162 КАС України суд не може взяти до уваги нараховану позивачем суму та стягнути її відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 162 КАС України, оскільки така сума не нарахована відповідачами відповідно до своєї компетенції.
Державній судовій адміністрації України, відповідно до завдань покладених на неї Положенням про Державну судову адміністрацію України затвердженим Постановою КМ України від 14 січня 2009 року № 14, як головному розпоряднику коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів та матеріального і соціального забезпечення суддів, слід забезпечити виплату після нарахування Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Волинській області та Волинським окружним адміністративним судом коштів для виплати ОСОБА_1 шляхом перерахування відповідних (нарахованих) сум на реєстраційні рахунки ТУ ДСА в Волинській області та Волинського окружного адміністративного суду в Головному управлінні Державного казначейства в Волинській області.
Отже, вимоги позивача (з урахуванням заміни відповідачів) про стягнення різниці між виплаченою заробітною платою та проведеним перерахунком за змінними посадовими окладами за період з 1 січня 2006 року по квітень 2010 року конкретною сумою в розмірі 153265 грн. 75 коп. з розрахункових рахунків Державної судової адміністрації України на його користь невиплаченої частини заробітної плати при утриманні податків обов'язкових платежів з перерахованої суми, в заявлений спосіб задоволені бути не можуть, тому в цій частині вимог ОСОБА_1 слід відмовити.
Оскільки позивачем не надано доказів понесення судових витрат, то підстав для застосування вимог ст. 94 КАС України у суду немає.
Керуючись ст.ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позов задовольнити частково.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Волинській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недонараховану і невиплачену суму заробітної плати за період з 01 січня 2006 року по 26 червня 2007 року під час його роботи на посаді судді Маневицького районного суду Волинської області, а саме різницю між виплаченою заробітною платою та проведеним перерахунком за змінними посадовими окладами, відповідно до схеми посадових окладів керівників та суддів місцевих загальних судів - додаток 6 до Постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865, в первісній редакції.
Зобов'язати Волинський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недонараховану і невиплачену суму заробітної плати за період з 27 червня 2007 року по квітень 2010 року(включно) за час його роботи на посаді судді Волинського окружного адміністративного суду, а саме різницю між виплаченою заробітною платою та проведеним перерахунком за змінними посадовими окладами відповідно до схеми посадових окладів керівників та суддів місцевих загальних судів - додаток 5 до Постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865, в первісній редакції.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити виплату нарахованих Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Волинській області та Волинським окружним адміністративним судом коштів для виплати ОСОБА_1 шляхом перерахування відповідних сум на реєстраційні рахунки ТУ ДСА в Волинській області та Волинського окружного адміністративного суду в Головному управлінні Державного казначейства в Волинській області.
В іншій частині адміністративного позову - відмовити за безпідставністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Головуючий Боймиструк С.В.
Судді: Дудар О.М.
Юрчук М.І.
Постанова складена в повному обсязі "16" серпня 2010 р.
< Список >
< Список >
< Список >