31 липня 2024 року № 320/2870/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Житомирського окружного адміністративного суду про зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Державної судової адміністрації України, Житомирського окружного адміністративного суду, у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Житомирського окружного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2022 року по 31 серпня 2023 року виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн. та на 01 січня 2023 року - у розмірі 2684,00 грн.;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Житомирський окружний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2022 року по 31 серпня 2023 року, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 2481,00 грн., а станом на 01 січня 2023 року - 2684,00 грн.;
- визнати протиправними дій Житомирського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 жовтня 2022 року по 31 серпня 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.;
- зобов'язати Житомирський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 жовтня 2022 року по 31 серпня 2023 року, обчисливши її розмір виходячи у 2022 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн. та у 2023 році із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов?язкових платежів.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначила, що у спірний період (з жовтня 2022 року по серпень 2023 року) Житомирський окружний адміністративний суд протиправно не нарахував та не виплатив їй, як судді Житомирського окружного адміністративного суду, суддівську винагороду у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, а саме: з використанням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що визначений Законом України “Про державний бюджет України на 2022 рік” станом на 1 січня 2022 року - 2481,00 грн. та Законом України “Про державний бюджет України на 2023 рік” станом на 1 січня 2023 року - 2684,00 грн.
Так, позивач стверджує, що відповідачем на підставі положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” та Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік”, нараховано та виплачено позивачу за жовтня 2022 року по серпень 2023 року суддівську винагороду із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб для визначення базового розміру посадового окладу судді на рівні 2102 грн, що є неправомірним та суперечить законам України “Про судоустрій та статус суддів” від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) та “Про прожитковий мінімум”, які не передбачають окремого розміру прожиткового мінімуму для обчислення суддівської винагороди.
Позивач вважає, що невиплата їй суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана з бездіяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду.
На переконання позивача, оскаржувані дії відповідачів порушують гарантії незалежності суддів, що встановлені нормами національного законодавства та міжнародного права.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Житомирський окружний адміністративний суд, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що фінансування посадових окладів суддів Житомирського окружного адміністративного суду розпорядником бюджетних коштів у 2022-2023 роках здійснювалось у розмірі, визначеному абзацом п?ятим статті 7 Закону У країни “Про Державний бюджет України на 2022 рік” та абзацом п?ятим статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік”, якими встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: у 2022 році з 1 січня - 2102 грн, у 2023 році з 1 січня - 2102 грн.
Державна судова адміністрація України правом на надання відзиву на позовну заяву не скористалась, про відкриття провадження у справі була проінформована шляхом направлення ухвали про відкриття провадження у справі в електронний кабінет в підсистемі "Електронний суд", про що свідчать довідка, сформована програмним забезпеченням "Діловодство спеціалізованого суду".
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Наказом Житомирського окружного адміністративного суду від 03.12.2008 №171-ос ОСОБА_1 зараховано до штату Житомирського окружного адміністративного суду на посаду судді з 03.12.2008.
З матеріалів справи вбачається, що обчислення суддівської винагороди позивача з жовтня 2022 року по серпень 2023 року було проведено у відповідності до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” та Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік”, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, на рівні 2102,00 грн.
Позивач, вважаючи, що суддівська винагорода у спірному періоді підлягає нарахуванню, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2022 року - 2481,00 грн та 1 січня 2023 року - 2684,00 грн, звернулась до суду з цим позовом, з приводу чого суд зазначає таке.
Виходячи з предмету та підстав позову, спір у цій справі виник у зв'язку неправомірністю, на думку позивача, нарахування і виплати їй у спірний період суддівської винагороди на підставі положень статті 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-IX “Про Державний бюджет України на 2022 рік” (далі по тексту - Закон № 1928-ІХ) та статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” від 03.11.2022 №2710-ІХ (далі-Закону №2170-ІХ), виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн.
Суд враховує, що Верховний Суд у постановах від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21 вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 135 Закону №1402-VIII та статті 7 Закону №1082-IX при обчисленні суддівської винагороди, які у подальшому були підтримані Верховним Судом у постановах від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22.
Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу “заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом”. Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Суд зауважує, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом - Законом України від 02.06.2016 № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” (далі по тексту - Закон № 1402-VIII), гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
У преамбулі Закону №1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Згідно з частиною другою статті 4 Закону №1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
З 30.09.2016 набрали чинності зміни, унесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)” (далі по тексту - Закон № 1401-VIII).
Законом №1401-VIII, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що “розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій”.
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України від 15.07.1999 №966-XIV “Про прожитковий мінімум”, відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
Зі змісту означеної норми Закону №966-XIV вбачається, що у ній закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Водночас статтею 7 Закону №1928-IX установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема:
працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Статтею 7 Закону №2170-ІХ установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема:
працездатних осіб - 2684 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Слід зазначити, що зміни до Закону №1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.
Водночас Законом № 1928-IX фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Однак, означений Закон № 1928-IX не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Згідно з позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII (постанови від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі №280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22).
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2022 (2481,00 грн) та на 01.01.2023 (2684,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, станом на 01.01.2022 року - 2102,00 грн та станом на 01.01.2023 - 2684,00 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону № 1928-IX, була неправомірною.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 12.07.2023 у справі № 140/5481/22, від 27.04.2023 у справі №240/3795/22.
Суд підкреслює, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII, та норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Житомирським окружним адміністративним судом нараховано та виплачено позивачу за спірний період суддівську винагороду, виходячи з розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102,00 грн. Даний факт визнається учасниками процесу.
Водночас, як встановлено судом, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2022 (2481,00 грн) та на 01.01.2023 (2684,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі статті 7 Закону №1082-ІХ,Закону №1928-ІХ та Закону №2170-ІХ була неправомірною.
З урахуванням означеного суд дійшов висновку про те, що Житомирський окружний адміністративний суд, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням на підставі статті 7 Закону №1928-ІХ розрахункової величини, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.
Як наслідок, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, позовні вимоги про визнання протиправними дій Житомирського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з жовтня 2022 року по серпень 2023 року, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.
Суд зазначає, що згідно з частинами третьою та четвертою статті 148 Закону №1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
В силу частини першої та другої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
ДСА України є головним розпорядником бюджетних коштів.
Пунктами 2 та 4 частини п'ятої статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 №141/0/15-19, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (пункт 2 Положення).
Пунктом 3 Положення передбачено, що територіальні управління Державної судової адміністрації України є територіальними органами Державної судової адміністрації України.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першою, другою та п'ятою статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.
Тобто, Житомирський окружний адміністративний суд здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на 2022-2023 роки.
Відповідно до розрахункових листків за період з жовтня 2022 року по серпень 2023 року посадовий оклад позивача за вказаний період становив 69366,00 грн, що відповідає положенням статті 7 Закону №1928-IX в частині встановлення у 2022 році прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні з урахуванням коефіцієнта 1,1 (2102 грн х 30 х 1,1) та статті 7 Закону №2170-ІХ в частині встановлення у 2023 році прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні з урахуванням коефіцієнта 1,1 (2102 грн х 30 х 1,1).
Враховуючи надані сторонами пояснення та докази, судом встановлено, що сума коштів відповідно до затвердженого ДСА України кошторису та щомісячного розпису видатків на 2022-2023 роки була недостатньою для забезпечення виплати Житомирським окружним адміністративним судом позивачеві суддівської винагороди, обчислених з урахуванням прожиткового мінімуму станом станом на 01.01.2022 - 2481 грн та станом на 01.01.2023 - 2684,00 грн.
Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана з бездіяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду (стаття 148 Закону №1402-VIII).
Із урахуванням статусу ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 (справа №280/788/19) дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі “щодо розміру суддівської винагороди”, яким зобов'язано ДСА України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
З урахуванням цього, суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача та визнати протиправною бездіяльність ДСА України щодо незабезпечення Житомирського окружного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з жовтня 2022 року по серпень 2023 року, виходячи з встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2022 року у розмірі 2481 грн та на 01 січня 2023 року у розмірі 268 грн.
Як наслідок, похідні від них вимоги про зобов'язання відповідача вчинити дії, необхідні для відновлення порушених прав позивача, підлягають задоволенню також у спосіб зобов'язання забезпечити Житомирський окружний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з жовтня 2022 року по серпень 2023 року включно, нарахованих виходячи з встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2022 року у розмірі 2481 грн та на 01 січня 2023 року у розмірі 2684 грн.
Правомірність обрання такого способу захисту підтверджено Верховним Судом у постановах від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22 та від 15.08.2023 у справі №120/19262/21-а.
Крім того, суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача в частині зобов'язання Житомирського окружного адміністративного суду нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 01.10.2022 по 31.08.2023, обчисливши їх розмір виходячи у 2022 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн., у 2023 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн. з урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Таким чином, позов слід задовольнити повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Житомирського окружного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2022 року по 31 серпня 2023 року виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн. та на 01 січня 2023 року - у розмірі 2684,00 грн.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Житомирський окружний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2022 року по 31 серпня 2023 року, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 2481,00 грн., а станом на 01 січня 2023 року - 2684,00 грн.
Визнати протиправними дій Житомирського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 жовтня 2022 року по 31 серпня 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.
Зобов'язати Житомирський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 жовтня 2022 року по 31 серпня 2023 року, обчисливши її розмір виходячи у 2022 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн. та у 2023 році із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов?язкових платежів.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.