31 липня 2024 року № 320/28070/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо застосування до пенсії ОСОБА_1 обмеження максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб починаючи з 01.04.2019;
- зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити пенсію ОСОБА_1 без обмеження максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб з урахуванням проведених раніше виплат, починаючи з 01.04.2019, в розмірі 21783,33 грн;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо застосування до пенсії ОСОБА_1 обмеження максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб починаючи з 01.03.2022;
- зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити пенсію ОСОБА_1 без обмеження максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб урахуванням індексації пенсії відповідно до Постанови КМУ №118 від 16 лютого року, з урахуванням проведених раніше виплат, починаючи з 01.03.2022 в розмірі 24982,89 грн;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо застосування до пенсії ОСОБА_1 обмеження максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб починаючи з 01.03.2023;
- зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити пенсію ОСОБА_1 без обмеження максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб з урахуванням індексації пенсії відповідно до Постанови КМУ №168 від 24 лютого року, з урахуванням проведених раніше виплат, починаючи з 01.03.2023, в розмірі 26594,19 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є пенсіонером, отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
З 01.01.2018 пенсія позивача була перерахована на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103. Однак при перерахунку пенсії були враховані лише посадовий оклад, оклад за військовим званням та надбавка за вислугу років у зв'язку із внесенням відповідних змін до постанови Уряду від 13.02.2008 №45, якою передбачено порядок перерахунку пенсій.
У подальшому, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2022 року по справі № 640/33313/21, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві провести перерахунок та виплату пенсії позивачу на підставі довідки про розмір грошового забезпечення від 26.08.2021 за № 8523 з урахуванням всіх складових грошового забезпечення, починаючи з 01 квітня 2019 року, а також здійснити перерахунок та виплату пенсії, у розмірі 80% відповідних сум грошового забезпечення, починаючи з 01.04.2018, з урахуванням раніше виплачених сум.
Проте, після перерахунку пенсії згідно з рішенням суду відповідач почав обмежувати її максимальний розмір десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, в тому числі індексацію.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2023 року відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідач проти позову заперечував та пояснив, що законами України та постановами уряду встановлене обмеження пенсії максимальним розміром, а саме: десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, тому відповідні дії є правомірними.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 1995 року.
Як убачається з матеріалів справи, 01.01.2018 пенсія позивача була перерахована на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103. Однак при перерахунку пенсії були враховані лише посадовий оклад, оклад за військовим званням та надбавка за вислугу років у зв'язку із внесенням відповідних змін до постанови Уряду від 13.02.2008 №45, якою передбачено порядок перерахунку пенсій.
У подальшому, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2022 року по справі № 640/33313/21, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві провести перерахунок та виплату пенсії позивачу на підставі довідки про розмір грошового забезпечення від 26.08.2021 за № 8523 з урахуванням всіх складових грошового забезпечення, починаючи з 01 квітня 2019 року, а також здійснити перерахунок та виплату пенсії, у розмірі 80% відповідних сум грошового забезпечення, починаючи з 01.04.2018, з урахуванням раніше виплачених сум.
Після перерахунку пенсії з 01.04.2019 року згідно з рішенням суду відповідач почав обмежувати пенсію позивача максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність).
На підставі зазначеного позивач звернувся із заявою до відповідача про перерахунок пенсії без застосування обмеження та з урахування індексації.
У відповідь на звернення листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві позивача повідомлено, що згідно з ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у редакції Законів України № 213-VІІІ та №911-VІІІ, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тому, виходячи із зазначеного пенсія нарахована та виплачується відповідно до чинного законодавства. Зазначені обмеження також встановлені постановами уряду.
Вважаючи таку відмову і дії протиправними позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема, Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ).
Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08.07.2011 №3668-VІ Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи (далі - Закон № 3668-VІ), який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України Про державну службу, Про прокуратуру, Про статус народного депутата України, Про Національний банк України, Про Кабінет Міністрів України, Про дипломатичну службу, Про службу в органах місцевого самоврядування, Про судову експертизу, Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів, Про наукову і науково-технічну діяльність, Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, Про пенсійне забезпечення, Про судоустрій і статус суддів, Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом №3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону №2262, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року, з урахуванням положень рішення КСУ № 7-рп/2016, у Законі України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі № 522/3093/17, від 31 січня 2019 року у справі № 638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі № 522/3049/17, від 14 травня 2019 року у справі № 591/2109/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 522/3271/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/22798/17, від 30 жовтня 2020 року у справі № 522/16881/17 та від 17 травня 2021 року у справі № 343/870/17.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262 та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії осіб, пенсія яким призначена відповідно до Закону №2262.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом №2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI- у частині обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262, у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року частина 7 статті 43 в Законі України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб застосуванню не підлягає.
Відповідно до Законів України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015 №911-VIII та Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 №1774-VIII, у частині 7 статті 43 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб вносились лише зміни до другого речення зазначеної частини ст. 43 Закону №2262-ХІІ.
Таким чином, буквальне розуміння змін внесених Законами України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015 №911-VIII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 №1774-VIII з урахуванням змісту рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб відсутня частина 7 статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі Щокін проти України зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
З огляду на вищевказане, суд у цій справі дійшов висновку, що обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262, є протиправним.
Саме такий висновок щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах викладено Верховним Судом у численних постановах, зокрема від 20 березня 2024 року у справі № 560/8994/21; від 20 липня 2022 року у справі № 340/2476/21; від 11 липня 2022 року у справі №620/613/21.
Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії з врахуванням індексації (встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році" та постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 р. № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році») без обмеження максимальним розміром, суд зазначає таке.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач у відповідь на заяву позивача про перерахунок пенсії без обмеження максимальним розміром вказав на відсутність правових підстав для такого перерахунку.
Крім цього, згідно з долученими до позовної заяви розрахунками пенсії станом на 01.03.2022 та на 01.03.2023 позивачу здійснюється індексація пенсії із застосуванням коефіцієнту 0,140 у 2022 році та 0,197 у 2023 році.
Відтак, спору щодо виплати/невиплати індексації чи її розміру, у цій справі, не існує, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого перерахунку будуть порушені.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити, як передчасної.
Аналогічний правовий висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 14.09.2020 у зразковій справі N 560/2120/20, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.01.2021.
З урахуванням тієї обставини, що дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов'язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з урахуванням висновків суду у цій справі та з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вчинених дій.
Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування основної частини позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував, оскільки є звільненим від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір". Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) щодо застосування до пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) обмеження максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб починаючи з 01.04.2019.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) виплатити пенсію ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) без обмеження максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб з урахуванням проведених раніше виплат, починаючи з 01.04.2019.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 31.07.2024.
Суддя Панченко Н.Д.