31 липня 2024 року № 320/21722/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва, Державної судової адміністрації України, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення недоотриманої суддівської винагороди,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва, Державної судової адміністрації України, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві , в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України (код ЄДР 26255795), яка полягає у незабезпеченні у повному обсязі фінансування фонду оплати праці по КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода» Окружного адміністративного суду міста Києва (код ЄДР: 34414689) за період з 01 січня 2021 по 31 грудня 2023 для проведення нарахування та виплати належної судді ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) суддівської винагороди, а саме: у незабезпеченні фінансування виплати ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2023 року суддівської винагороди виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року: у 2021 році - у розмірі 2270,00 грн., у 2022 році - у розмірі 2481,00 грн, у період 2023 - у розмірі 2684 грн;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601; код ЄДР 26255795) здійснити фінансування Окружного адміністративного суду міста Києва (код ЄДР: 34414689) за бюджетною програмою 0501020 по КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода» для проведення виплати судді ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2023 року, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн., а саме: здійснити фінансування для виплати суддівської винагороди загалом у сумі 818 215,26 грн., у т.ч. за 2021 рік - 111 414,64 грн., за 2022 - 268 240,50 грн., за 2023 - 438 560,12 грн.;
- визнати протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва (код ЄДР: 34414689), яка полягає у ненарахуванні та невиплаті судді ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2023 року відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: яка полягає у ненарахуванні та невиплаті суддівської винагороди виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року: у 2021 році - з розміру 2270,00 грн., у 2022 році - з розміру 2481,00 грн, у 2023 році - з розміру 2684 грн;
- зобов'язати Окружний адміністративний суд міста Києва (01104, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1; код ЄДР: 34414689) нарахувати та виплатити судді ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) недоотриману суму суддівської винагороди по КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода» за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2023 року, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року: у 2021 році - з 2270,00 грн.; у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684 грн., з відрахуванням раніше сплачених сум та сум встановлених податків і зборів, а загалом: 818 215,26 грн., у т.ч. за 2021 рік - 111 414,64 грн., за 2022 рік - 268 240,50 грн., за 2023 рік - 438 560,12 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач повідомив, що у спірний період ( з 01.01.2021 по 31.12.2023) Окружний адміністративний суд міста Києва протиправно не нарахував та не виплатив йому, як судді Окружного адміністративного суду міста Києва, суддівську винагороду у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, а саме: з використанням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що визначений Законом України “Про державний бюджет України на 2021 рік” станом на 1 січня 2021 року - 2270, 00 грн., Законом України “Про державний бюджет України на 2022 рік” станом на 1 січня 2022 року - 2481, 00 грн. та Законом України “Про державний бюджет України на 2023 рік” станом на 1 січня 2023 року - 2684, 00 грн.
Так, позивач стверджує, що відповідачем на підставі положень Законів України “Про Державний бюджет України на 2021 рік”, “Про державний бюджет України на 2022 рік” та “Про державний бюджет України на 2023 рік” нараховано та виплачено позивачу з 01.01.2021 по 31.12.2023 суддівську винагороду із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб для визначення базового розміру посадового окладу судді на рівні 2102 грн, що є неправомірним та суперечить законам України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) та “Про прожитковий мінімум” від 15.07.1999 № 966-XIV, які не передбачають окремого розміру прожиткового мінімуму для обчислення суддівської винагороди. На переконання позивача, оскаржувані дії відповідачів порушують гарантії незалежності суддів, що встановлені нормами національного законодавства та міжнародного права.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду залучено до участі у справі в якості співвідповідача Державну судову адміністрацію України та витребувано додаткові докази.
Окружний адміністративний суд міста Києва, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що оскільки положення статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” про встановлення у 2022 році прожитковому мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, на рівні 2102 грн не було скасовано або визнано Конституційним Судом України неконституційним, воно не втратило юридичну силу і є таким, що підлягає застосуванню.
Відповідач стверджує, що розпорядником бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності суддів, у тому числі й Окружного адміністративного суду міста Києва, є ДСА України, яка не виділяла ОАС міста Києва кошти для сплати суддівської винагороди суддям в обсязі, про який зазначає позивач, у зв'язку з чим суд фактично здійснював виплату суддівської винагороди відповідно до положень, передбачених Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік”, та відповідно до наданих на це коштів ДСА України, тобто в незалежних від нього обсягах.
Державна судова адміністрація України, заперечуючи проти позовних вимог, зазначила, що як розпорядник бюджетних коштів Державного бюджету щодо фінансового забезпечення суддів (крім Верховного Суду та інших спеціалізованих судів), діяв у відповідності до вимог статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік”, відповідно до якої встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, на рівні 2102 грн.
Посилаючись на практику Верховного Суду, відповідач стверджує, що означеним вище Законом запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка складає 2102,00 грн. Таким чином, з прийняттям Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” змін зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.
Крім того, положення статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік”, відповідно до якої встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, на рівні 2102 грн, не було скасовано або визнано Конституційним Судом України неконституційним, воно не втратило юридичну силу і є таким, що підлягає застосуванню.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Указом Президента України від 18.06.2010 №712/2010 “Про призначення суддів” ОСОБА_1 призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва строком на п'ять років.
Указом Президента України від 28.09.2017 №297/2017 “Про призначення суддів” ОСОБА_1 призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково.
З матеріалів справи вбачається, що обчислення суддівської винагороди позивача з січня 2021 року по грудень 2021 року було проведено у відповідності до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет на 2021 рік”, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, на рівні 2102,00 грн. Обчислення суддівської винагороди позивача з січня 2022 року по грудень 2022 року було проведено у відповідності до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет на 2022 рік”, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, на рівні 2102,00 грн. Також, обчислення суддівської винагороди позивача з січня 2023 року по грудень 2023 року було проведено у відповідності до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет на 2023 рік”, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, на рівні 2102,00 грн.
Позивач, вважаючи, що суддівська винагорода у спірні періоди підлягає нарахуванню, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2021 року величиною 2270,00 грн, на 1 січня 2022року - 2481,00 грн. та на 1 січня 2023 року - 2684,00 грн., звернувся до суду з цим позовом, з приводу чого суд зазначає таке.
Виходячи з предмету та підстав позову, спір у цій справі виник у зв'язку неправомірністю, на думку позивача, нарахування і виплати їй у спірний період суддівської винагороди на підставі положень статті 7 Закону України від 15.12.2020 № 1082-IX “Про Державний бюджет України на 2021 рік” (далі по тексту - Закон № 1082-ІХ), положень статті 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-IX “Про Державний бюджет України на 2022 рік” (далі по тексту - Закон № 1928-ІХ), положень статті 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX “Про Державний бюджет України на 2023 рік” (далі по тексту - Закон № 2710-ІХ), виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.
Суд враховує, що Верховний Суд у постановах від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21 вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 135 Закону №1402-VIII та статті 7 Закону №1082-IX при обчисленні суддівської винагороди, які у подальшому були підтримані Верховним Судом у постановах від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22.
Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу “заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом”. Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Суд зауважує, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом - Законом України від 02.06.2016 № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” (далі - Закон № 1402-VIII), гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
З 30.09.2016 набрали чинності зміни, унесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)” (далі по тексту - Закон № 1401-VIII).
Законом №1401-VIII, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що “розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій”.
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України “Про прожитковий мінімум” від 15.07.1999 № 966-XIV, відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
Зі змісту означеної норми Закону № 966-XIV вбачається, що у ній закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Водночас статтею 7 Закону України № 1082-IX установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема:
працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Також, статтею 7 Закону України № 1928-IX установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема:
працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Крім того, статтею 7 Закону України № 2710-IX установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема: працездатних осіб - 2684 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Слід зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.
Водночас Законами № 1082-IX, № 1928-IX та № 2710-IX фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Однак, означені Закони № 1082-IX, № 1928-IX та № 2710-IX не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Згідно з позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII (постанови від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22).
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 (2270,00 грн), на 01.01.2022 (2481,00 грн.) та на 01.01.2023 (2684,00 грн.) на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102,00 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону № 1082-IX, абзацу 5 статті 7 Закону № 1928-IX, абзацу 5 статті 7 Закону № 2710-IX, була неправомірною.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 12.07.2023 у справі № 140/5481/22, від 27.04.2023 у справі №240/3795/22.
Суд підкреслює, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII, та норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Окружним адміністративним судом міста Києва нараховано та виплачено позивачу за спірний період суддівську винагороду, виходячи з розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102,00 грн. Даний факт визнається учасниками процесу.
Водночас, як встановлено судом, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2270,00 грн), на 01.01.2022 (2481,00 грн.) та на 01.01.2023 (2684,00 грн.) на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі статті 7 Закону №1082-ІХ, статті 7 Закону № 1928-IX та статті 7 Закону № 2710-IX була неправомірною.
З урахуванням означеного, суд дійшов висновку про те, що оскільки Окружний адміністративний суд міста Києва, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням на підставі статті 7 Закону №1082-ІХ, статті 7 Закону № 1928-IX та статті 7 Закону № 2710-IX розрахункової величини, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, позовні вимоги про визнання протиправними дій ОАС міста Києва щодо нарахування та виплати судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди з 01.01.2021 по 31.12.2023, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, які застосовуються для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн, належить задовольнити.
Суд зазначає, що згідно з частинами третьою та четвертою статті 148 Закону №1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
В силу частини першої та другої статті 22 Бюджетного кодексу України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
ДСА України є головним розпорядником бюджетних коштів.
Пунктами 2 та 4 частини п'ятої статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 №141/0/15-19, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (пункт 2 Положення).
Пунктом 3 Положення передбачено, що територіальні управління Державної судової адміністрації України є територіальними органами Державної судової адміністрації України.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першою, другою та п'ятою статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.
Тобто, ОАС міста Києва здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на 2021 рік, на 2022 рік та на 2023 рік.
Довідками Окружного адміністративного суду міста Києва підтверджується, що стан фінансування суду на 2021 рік за КЕКВ 2113 "Суддівська винагорода" по загальному фонду державного бюджету, профінансований ДСА України, становить 69580800 грн.; на 2022 рік - 72332000 грн.; на 2023 рік - 21999000 грн.
Враховуючи надані сторонами пояснення та докази, судом встановлено, що сума коштів відповідно до затвердженого ДСА України кошторису та щомісячного розпису видатків на 2021 - 2023 роки була недостатньою для забезпечення виплати Окружним адміністративним судом міста Києва позивачеві суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 31.12.2023, виходячи із встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, на 01.01.2022 - у розмірі 2481,00 грн та на 01.01.2023 - у розмірі 2684,00 грн
Таким чином, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана з бездіяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду (стаття 148 Закону №1402-VIII).
Із урахуванням статусу ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 (справа №280/788/19) дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі “щодо розміру суддівської винагороди”, яким зобов'язано ДСА України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням цього, а також предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав позивача слід визнати протиправною бездіяльність ДСА України щодо незабезпечення ОАС міста Києва в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з січня 2021 року по грудень 2023 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2270 грн., на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2481 грн. та на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2684 грн.
Як наслідок, похідні від них вимоги про зобов'язання відповідача вчинити дії, необхідні для відновлення порушених прав позивача підлягають задоволенню у спосіб зобов'язання забезпечити ОАС міста Києва бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з січня 2021 року по квітень 2023 року включно, нарахованої виходячи з встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 2270 гривень, на 01 січня 2022 року - у розмірі 2481,00 гривень та на 01 січня 2023 року - у розмірі 2684,00 гривень.
Правомірність обрання такого способу захисту підтверджено Верховним Судом у постановах від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22 та від 15.08.2023 у справі №120/19262/21-а.
Крім того, з метою обрання ефективного способу захисту порушених прав позивача суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, заявлених до ОАС міста Києва, шляхом зобов'язання Окружного адміністративного суду міста Києва нарахувати та виплатити суддівську винагороду ОСОБА_1 за період з січня 2021 року по грудень 2023 року у відповідності до вимог статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 року складає 2270 грн, на 01 січня 2022 року - 2481,00 грн, на 01 січня 2023 року - 2684,00 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Таким чином, позов слід задовольнити у повному обсязі.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Окружного адміністративного суду міста Києва в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2023 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2270 грн., на 01 січня 2022 року - у розмірі 2481 грн., на 01 січня 2023 року - у розмірі 2684 грн.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Окружний адміністративний суд міста Києва бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2023 року включно, нарахованої виходячи з встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 2270 грн., на 01 січня 2022 року - у розмірі 2481 грн., на 01 січня 2023 року - у розмірі 2684 грн.
Визнати протиправними дії Окружного адміністративного суду міста Києва щодо нарахування та виплати судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2023 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.
Зобов'язати Окружний адміністративний суд міста Києва нарахувати та виплатити суддівську винагороду ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2023 року включно, обчисливши її розмір, виходячи у 2021 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., у 2022 році - 2481,00 грн. та у 2023 році - 2684,00 грн., із урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.