ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"02" серпня 2024 р. справа № 300/273/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бобров Ю.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2021-2023 рік та зобов'язання виплатити вказану грошову компенсацію.
Позовні вимоги мотивовані тим, що станом на день звільнення та виключення позивача зі списків військової частини НОМЕР_1 в нього залишалися невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за період 2021-2023 роки, яка передбачена пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Однак, відповідачем незаконно не виплачено йому компенсацію за невикористані календарні дні зазначеної додаткової відпустки при звільненні. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2021-2023, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, згідно якого просив у задоволенні позову відмовити, оскільки на час виключення позивача зі списків особового складу командування військової частини НОМЕР_1 було позбавлено можливості виплатити провести розрахунок грошової компенсації або надати відпуску, у зв'язку з тим, що позивач не звертався з відповідним рапортом до командира. Окрім цього зазначив, що військова частина НОМЕР_1 не є належним відповідачем у даній справі. Вказав, що статус учасника бойових дій позивач набув до служби у військовій частині НОМЕР_1 .
Розглянувши матеріали адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши письмові докази, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 з 04.08.2021 по 15.11.2023 проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_1 , а з лютого 2023 року - у в/частині НОМЕР_2 .
Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_3 від 11.08.2015 позивач отримав статус учасника бойових дій (а.с. 5).
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 15.11.2023 року №321, позивача на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 11.11.2023 за № 156-РС, звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з 15.11.2023 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 4).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2021 по 2023 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 15.11.2023, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з таких мотивів та норм права.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25.03.1992 (надалі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно з статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Державні гарантії права на відпустки встановлює Закон України «Про відпустки», визначає умови, який визначає тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відпустки», державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно з статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Частиною 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (надалі - Закон №2011-ХІІ) передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Як встановлено судом позивач отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_3 від 11.08.2015, а тому суд вважає, що на позивача поширюється дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Абзацом 3 частини 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ встановлено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до частини 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В даному випадку, частиною 1 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Частиною 6 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, передбачено надання щорічно канікулярних відпусток курсантам (слухачам) вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки. Частиною 12 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, передбачено надання відпустки військовослужбовцям строкової військової служби.
Згідно з частинами 18-19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII від 21.10.1993 та «Про оборону України» №1932-XII від 06.12.1991 (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).
Так, згідно з статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Окрім цього, в статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпустки протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду та Великої Палати Верховного Суду у справі № 620/4218/18.
Отже, враховуючи вказані норми законодавства, військова частина НОМЕР_1 була зобов'язана до дня виключення позивача зі списків особового складу провести повний розрахунок з позивачем по всіх видах забезпечення, в тому числі й грошового, зі включенням до останнього компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій.
Проте відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 15.11.2023 року, жодних даних про виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період служби, не зазначено.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Таке застосування згаданих положень в спірних правовідносинах відповідатиме забезпечуватиме правову визначеність як складову принципу верховенства права та гарантовані статтями 43, 45 Конституції України трудові права особи, і як наслідок, право особи на компенсацію Державою невикористаного права на відпустку без будь-яких обмежень як складову гарантованого статтею 1 протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на «мирне володіння майном».
При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідачем не доведено суду законності обмеження такого права і відповідності його верховенству права та, за його наявності, пропорційності такого втручання.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що військова частина НОМЕР_1 протиправно не провела з позивачем розрахунку грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки. Не подано доказів проведення такого розрахунку і суду під час розгляду справи.
Зважаючи на вищевикладене, суд зазначає, що військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2021-2023 рік, виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день звільнення з військової служби 15.11.2023.
Таким чином, слід зобов'язати військову частину НОМЕР_4 та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2021-2023 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15.11.2023.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що грошова компенсація за невикористані відпустки повинна була виплачена військовою частиною НОМЕР_2 , з огляду на таке.
Військовою частиною НОМЕР_2 виданий наказ від 15.11.2023 за №321, у якому серед іншого, вказано, що позивачу у зв'язку з його звільненням з військової служби слід виплатити грошову компенсацію за невикористані 45 діб основної відпустки за 2022 та 2023 роки. Разом з тим, щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в наказі не вказано.
Як встановлено судом, військова частина НОМЕР_2 перебуває на фінансовому забезпеченні у в/частині НОМЕР_1 та підпорядкована їй.
Відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, яка затверджена наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (зареєстрований в Мінюсті 26.06.208 за №745/32197), обов'язок видати наказ про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій - лежить на військовій частина НОМЕР_2 , а нарахування та виплата грошової компенсації - повинна бути проведена на підставі такого наказу військовою частини НОМЕР_1 , що і є предметом спору в даній адміністративній справі.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про обґрунтованість заявлених позовних вимог, тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.
З огляду на те, що позивач не поніс судових витрат по сплаті судового збору, за відсутності доказів понесення сторонами інших судових витрат у справі, керуючись частиною 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави для розподілу судових витрат у справі.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2021 року по 2023 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15.11.2023.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2021 року по 2023 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15.11.2023.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 295, 297 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Згідно статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ;
відповідач: військова частина НОМЕР_1 , код в ЄДРПОУ - НОМЕР_6 , АДРЕСА_2 .
Суддя /підпис/ Бобров Ю.О.