ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"02" серпня 2024 р. справа № 300/5075/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними і скасування рішень, а також зобов'язання до вчинення дій, -
Адвокат Шевченко Н.П., в інтересах ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач), звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі - Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області, відповідач) про:
визнання протиправним і скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №092850020312 від 28.12.2023 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1 згідно поданої нею заяви про призначення пенсії від 08.06.2023;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №1 відповідно до пункту «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 08.06.2023 - дня звернення за призначенням пенсії, з урахуванням до стажу роботи за Списком №1 періодів з 01.01.1995 по 08.01.1995, з 31.07.1998 по 31.07.1998, з 01.09.1998 по 19.09.1998, з 01.11.1998 по 05.05.1999, з 01.06.1999 по 11.06.1999, з 01.08.1999 по 01.08.1999, з 01.10.1999 по 11.10.1999, з 01.10.2000 по 10.10.2000, з 01.11.2000 по 11.11.2000, з 01.12.2000 по 09.12.2000, з 01.01.2001 по 05.01.2001 та до страхового стажу періоду з 21.01.2003 до 21.03.2006.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що пенсійним органом протиправно і необґрунтовано прийнято рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1. При цьому, позивач посилається на приписи статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного суду України №1-р/2020 від 23.01.2020. Так, на переконання представника позивача, ОСОБА_1 набула право виходу на пенсію на пільгових умовах у 47 років. Також представником позивача зазначено про протиправність не зарахування до загального стажу періоду з 21.01.2003 до 21.03.2006 (час догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) згідно довідки від 06.06.2023 №502 Управління соціального захисту населення Калуської міської ради про отримання допомоги на дитину з 21.01.2003 до 21.03.2006, а також до пільгового стажу за Списком №1 періодів роботи з 01.01.1995 по 08.01.1995, з 31.07.1998 по 31.07.1998, з 01.09.1998 по 19.09.1998, з 01.11.1998 по 05.05.1999, з 01.06.1999 по 11.06.1999, з 01.08.1999 по 01.08.1999, з 01.10.1999 по 11.10.1999, з 01.10.2000 по 10.10.2000, з 01.11.2000 по 11.11.2000, з 01.12.2000 по 09.12.2000, з 01.01.2001 по 05.01.2001, оскільки такі підтверджуються основним документом - трудовою книжкою, уточнюючою довідкою АТ «Оріана» від 08.06.2023 №116, довідкою АТ «Оріана» від 08.06.2023 №745, наказом концерну «Оріана» від 06.03.1995, а також наказом №724 від 09.11.1993 про проведення атестації робочих місць у концерні «Хлорвініл» з додатком, і наказом №72 від 29.04.1999 про проведення атестації робочих місць у ВАТ «Оріана» (виробництво хлорвінілу) з додатком.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.06.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
12.07.2024 від Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог. Так, зазначено, що норми Закону №1788-ХІІ в частині призначення пенсій на пільгових умовах не підлягають застосуванню, так як, з 11.10.2017 порядок призначення пенсії за віком (в тому числі на пільгових умовах) регулюється Законом №1058-1V. Окрім того, наголошено, що пільговий стаж в обов'зковому порядку підтверджується уточнюючими довідками. Щодо зарахування до стажу позивача періоду з 21.01.2003 до 21.03.2006, представник відмітила про необхідність підтвердження сплати страхових внесків. Крім того, відповідач вважає, що позивач пропустила строк звернення до суду, встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України. За таких обставин, Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області просило суд у задоволенні позову відмовити.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 , відповідно до копії паспорта громадянина України, який міститься у матеріалах справи, народилася 30.11.1975 (а.с. 31).
08.06.2023, тобто після досягнення 47-річного віку, позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 (а.с. 59-61).
Після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №092850020312 від 28.12.2023, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком за Списком №1, посилаючись на ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме недосягнення позивачем 50 років. При цьому, відповідачем зазначено, що страховий стаж заявниці становить 25 років 6 місяців 23 дні (з урахуванням подвоєного стажу за Списком №1), пільговий стаж за Списком №1 - 5 років 9 місяців 24 дні. Також відмічено, що до страхового стажу, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 24.05.1993, та до пільгового стажу зараховано всі періоди роботи, згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 08.06.2023 №116 та рішення комісії, що діє при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з питань підтвердження стажу роботи від 22.12.2023 №2, з врахуванням даних, що містяться в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка Форми ОК-5) (а.с. 62).
Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №092850020312 від 28.12.2023 про відмову позивачу у призначенні пенсії, представник ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону (частина 1 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Зокрема, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
В той же час, відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, в силу приписів пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи призначається працівникам (в даному випадку ОСОБА_1 ) за наявності трьох обов'язкових умов у сукупності:
- зайняття повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;
- атестація робочих місць;
- досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
В свою чергу, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною). Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1 р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02..03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: … а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам».
Отже, у статті 13 Закону №1788 до внесення змін Законом №213 було встановлено такий пенсійний вік (щодо списку №1): у пункті «а» для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років.
Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Таким чином стаття 13, частина 2 статті 14, пункт «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Окрім цього, у справах «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та «Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 по справі №360/3611/20 в аналогічних відносинах дійшла до висновку, що застосуванню підлягають норми Закону №1788-XI з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону №1058-IV.
Окрім того, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
За таких обставин та правового регулювання суд вважає, що Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області не застосувало більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосувало закон, який позбавляє зазначеного права.
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.
Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
При цьому, працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, зокрема жінкам на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.
Суд встановив, що згідно змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №092850020312 від 28.12.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 на пільгових умовах по Списку №1, підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах є, зокрема, те, що згідно вимог ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на дату звернення позивачу не виповнилось необхідних 50 років. Однак, враховуючи вищевикладені правові висновки щодо досягнення необхідного віку, суд констатує про протиправність таких висновків пенсійного органу, оскільки позивач досягла необхідного віку (в даному випадку 47 років) для призначення пільгової пенсії.
Разом із тим, із змісту спірного рішення слідує, що відповідач підтвердив наявність в ОСОБА_1 з урахуванням кратності 25 років 6 місяців 23 дні (більше необхідних 15 років), пільговий стаж за Списком №1 - 5 років 9 місяців 24 дні.
Водночас, з матеріалів справи встановлено не зарахування позивачу, зокрема до пільгового стажу періодів роботи в АТ «Оріана» з 01.01.1995 по 08.01.1995, з 31.07.1998 по 31.07.1998, з 01.09.1998 по 19.09.1998, з 01.11.1998 по 05.05.1999, з 01.06.1999 по 11.06.1999, з 01.08.1999 по 01.08.1999, з 01.10.1999 по 11.10.1999, з 01.10.2000 по 10.10.2000, з 01.11.2000 по 11.11.2000, з 01.12.2000 по 09.12.2000, з 01.01.2001 по 05.01.2001.
З цього приводу суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Як встановлено ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 24.05.1993, ОСОБА_1 працювала з 15.12.1994 по 28.03.2002 у АТ «Оріана» (записи 3-10) (а.с. 32-33).
При цьому, жодних виправлень, підчищень тощо у трудовій книжці позивача немає, тобто позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Водночас, суд беручи до уваги періоди відпусток без збереження заробітної плати в АТ «Оріана», зазначає наступне.
Так, Міністерство соціальної політики у своєму листі від 08.02.2016 №713/039/161-16 надало роз'яснення з приводу зарахування до пільгового стажу роботи періодів відпусток без збереження заробітної плати. Зокрема, зазначено, відповідно до статті 34 Кодексу законів про працю України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.
Час простою та періоди відпусток без збереження заробітної плати, якщо вони були пов'язані з виробничою необхідністю, працівникам, які працюють в шкідливих і важких умовах праці, можуть бути зараховані до пільгового стажу, але не більше 1 місяця в календарному році.
Такого висновку щодо застосування статті 34 КЗпП України дійшов Верховний Суд у постановах від 26.03.2020 у справі №423/2860/16-а і від 29.07.2020 у справі №165/2354/16-а.
Таким чином, суд погоджується з представником позивача, що з урахуванням наявності у ОСОБА_1 відпусток без збереження заробітної плати в період роботи в АТ «Оріана» понад 30 днів у рік, згідно довідки АТ «Оріана» №745 від 08.06.2023, стаж роботи за Списком №1 ОСОБА_1 на посаді апаратника сушіння в цеху по виробництву поліхлорвінілової смоли (полімер хлорвінілу) виробництва хлорвінілу, підлягає зарахуванню в повному обсязі, окрім 29 днів у 1998 році (безоплатні відпустки тривали в загальному 59 днів), 40 днів у 1999 році (безоплатні відпустки тривали загальному 70 днів), 86 днів у 2000 році (безоплатні відпустки тривали загальному 116 днів). Отже, із стажу роботи за Списком №1 у період з 15.12.1994 по 13.02.2001 підлягало виключенню 155 днів відпусток без збереження заробітної плати понад 30 днів у рік, або 5 місяців 5 днів, як це вказано підприємством в уточнюючій довідці АТ «Оріана» від 08.06.2023 №116 (а.с. 38).
Суд звертає увагу, що всі перелічені періоди стажу роботи за Списком №1 підтверджуються окрім, як уже зазначено, записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 24.05.1993, також і уточнюючою довідкою АТ «Оріана» від 08.06.2023 №116 (а.с. 38), довідкою АТ «Оріана» від 08.06.2023 №745 (зв. ст. а.с. 44 - а.с. 45), наказом концерну «Оріана» від 06.03.1995 (зв. ст. а.с. 44 - а.с. 46), а також наказом №724 від 09.11.1993 про проведення атестації робочих місць у концерні «Хлорвініл» з додатком (а.с. 39-42), і наказом №72 від 29.04.1999 про проведення атестації робочих місць у ВАТ «Оріана» (виробництво хлорвінілу) з додатком (зв. ст. а.с. 41 - а.с. 43).
Щодо не зарахування відповідачем періоду роботи позивача з 09.11.1998 по 28.04.1999 (перерва між проведеними атестаціями робочих місць), то суд зазначає таке.
Великою Палатою Верховного Суду надано оцінку наявності чи відсутності атестації робочого місця, як на підставу для зарахування пільгового стажу роботи. Так, атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 за №442 та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 за №41.
Відповідно до зазначених нормативних актів, основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим органом і працівником у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку №442 та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій №41, атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства.
Жодні причини, з яких атестація не була проведена, не є підставою для відмови в зарахуванні відповідного стажу позивачеві, оскільки особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №1 або Списку №2, робоче місце якої підлягає атестації відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення такої атестації.
Отже, проведення атестації робочих місць за умовами праці не залежить від працівників і не може позбавити їх конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання надання пенсій за віком на пільгових умовах.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а.
Велика Палата Верховного Суду у даній постанові зазначила, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов'язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я. Окрім того, роботодавець зобов'язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.
Атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII - «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у справі).
Таким чином, особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком №2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII.
При цьому, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.
Водночас, судом встановлено та не оспорюється відповідачем, що посада, яку займала ОСОБА_1 , зокрема і в період з 09.11.1998 по 28.04.1999 (апаратник в цеху по виробництву поліхлорвінілової смоли (полімер хлорвінілу)), передбачена Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Щодо посилань відповідача у відзиві на відсутність інформації щодо сплати страхових внесків, як підставу у не зарахуванні до страхового стажу періоду з 21.01.2003 до 21.03.2006, суд зазначає таке.
Суд встановив, що разом із заявою про призначення пенсії від 08.06.2023, позивачем, серед іншого, подано відповідачу довідку від 06.06.2023 №502 Управління соціального захисту населення Калуської міської ради про отримання допомоги на дитину з 21.01.2003 до 21.03.2006 (а.с. 37).
Вказана довідка містить усі необхідні реквізити, штамп, печатку та підписи відповідальних осіб та відповідає додатку 11 до Інструкції щодо порядку оформлення і ведення особових справ отримувачів усіх видів соціальної допомоги, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.09.2006 №345 (надалі - Інструкція №345).
Згідно п. 11 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (надалі - Порядок №637), час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Згідно абзацу 7 підпункту 2 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, період догляду особою за дитиною до досягнення нею трирічного віку, підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про отримання (неотримання) допомоги, передбаченою додатком 11 до Інструкції №345.
З огляду на викладене, період з 21.01.2003 до 21.03.2006, є для позивача страховим у розумінні Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV,.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону №1058-IV, страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до вказаного Закону.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України №1058-IV - страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог зазначеного Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно статті 20 Закону України №1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до вказаного Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені зазначеним Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача періоду її роботи з 21.01.2003 до 21.03.2006 слугувала відсутність інформації щодо сплати страхових внесків.
Суд зазначає, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
При цьому, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Таким чином, суд вважає, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, несплата підприємством страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до стажу позивача спірних періодів роботи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а.
Як наслідок, суд констатує про безпідставність доводів пенсійного органу на відсутність інформації щодо сплати страхових внесків, а тому період з 21.01.2003 до 21.03.2006 має бути зарахований до страхового стажу позивача.
Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини та подання позивачем пенсійному органу разом із заявою від 08.06.2024 всіх необхідних документів, при наявності всіх встановлених пунктом «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» умов для призначення ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах, суд дійшов висновку про те, що позивач не може бути позбавленою гарантованого Державою Україна пенсійного забезпечення.
Окрім того, суд відхиляє доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки відповідачем відмовлено у призначенні пенсії рішенням від 28.12.2023, а з позовом представник ОСОБА_1 звернулась до суду 26.06.2024, тобто у встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України шестимісячний строк.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
На переконання суду, за наявності формальних підстав для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку пенсійний орган не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають до задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 1 статті 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, то в силу вимог частини 1 статті 132, частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь позивача підлягає стягненню сплачений нею судовий збір у розмірі 968,96 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання протиправними і скасування рішень, а також зобов'язання до вчинення дій - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №092850020312 від 28.12.2023 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1 згідно поданої нею заяви про призначення пенсії від 08.06.2023.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №1 відповідно до пункту «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 08.06.2023 - дня звернення за призначенням пенсії, з урахуванням до стажу роботи за Списком №1 періодів з 01.01.1995 по 08.01.1995, з 31.07.1998 по 31.07.1998, з 01.09.1998 по 19.09.1998, з 01.11.1998 по 05.05.1999, з 01.06.1999 по 11.06.1999, з 01.08.1999 по 01.08.1999, з 01.10.1999 по 11.10.1999, з 01.10.2000 по 10.10.2000, з 01.11.2000 по 11.11.2000, з 01.12.2000 по 09.12.2000, з 01.01.2001 по 05.01.2001 та до страхового стажу періоду з 21.01.2003 до 21.03.2006.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений нею судовий збір в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Представнику позивача та відповідачу рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.