Справа №552/6238/21 2/760/4110/24
10 червня 2024 року м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Ішуніної Л. М.,
за участю секретаря судового засідання Отруби В. В.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Велфін» про визнання договору недійсним,
У листопаді 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Київського районного суду міста Полтави з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» (далі - ТОВ «Веллфін»), в якому просила визнати недійсним з моменту його вчинення кредитний договір № 1309753 від 29 липня 2020 року, укладений між нею та ТОВ «Веллфін».
Свої вимоги мотивує тим, що у серпні 2020 року їй зателефонувала невідома особа, яка представилася представником «CreditUP» та повідомила, що між нею та ТОВ «ВЕЛЛФІН» укладено договір позики № 1309753 від 29 липня 2020 року, за яким у неї заборгованість в сумі 3 000 грн.
01 червня 2021 року їй стало відомо, що наїї розрахунковий рахунок в ПАТ КБ «ПриватБанк» накладено арешт на підставі постанови державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві ПівнічноСхідного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. У подальшому було з'ясовано, що арешт накладено в межах виконавчого провадження № 65560590 з примусового виконання виконавчого напису, вчиненого 05 травня 2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О. В. за вимогою ТОВ «ВЕЛЛФІН». Відповідно до вказаного виконавчого напису, який зареєстровано в реєстрі за № 526 з ОСОБА_2 підлягає стягненню за кредитним договором № 1309753 від 29 липня 2020 року заборгованість у сумі 22 255 грн.
28 липня 2021 року рішенням Київського районного суду м. Полтави визнано вищевказаний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.
Проте, від ТОВ «ВЕЛЛФІН» позивачу продовжують надходити вимоги щодо погашення заборгованості за договором позики № 1309753 від 29 липня 2020 року зі сплати основного боргу, процентів та прострочених процентів, розмір яких досяг 30 995 грн.
Позивач зазначає, що договір позики № 1309753 від 29 липня 2020 року з відповідачем нею не укладався, зокрема, вона не подавала заяву до ТОВ «ВЕЛЛФІН» через свій особистий кабінет на отримання кредиту, не отримувала від ТОВ «ВЕЛЛФІН» та не ознайомлювалася з паспортом кредиту, не отримувала пропозицію оформлення кредитного договору - оферту та не приймала таку пропозицію - оферту, не підписувала власноручно, ні за допомогою електронного цифрового підпису, ні за допомогою електронного одноразового ідентифікатора.
Крім того, з копії оспорюваного договору вбачається, що в розділі 8 «Реквізити та підписи сторін» зі сторони позичальника він містить набір символів з яких неможливо встановити підпис позичальника, який би відповідав спеціальному законодавству та ідентифікувати особу, яка підписала даний правочин шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором, а зі сторони позикодавця взагалі міститься лише надрукований запис«електронний підпис», що не підтверджує факт підписання даного договору сторонами.
Також, на номер телефону позивача або електронну адресу від відповідача не надходили комбінації цифр або літери, смс-код для здійснення підписання даного договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором. При цьому, з розмови з представником ТОВ «ВЕЛЛФІН» стало відомо, що смс-код надійшов на номер телефону ( НОМЕР_1 ) з якого і відбулося підтвердження підписання електронного договору, однак вказаний номер телефону ( НОМЕР_1 ) їй невідомий та їй не належить.
Вказувала, що за вказаним договором не отримувала грошових коштів ні в касі фінансової установи, ні на свій особистий рахунок в банку. Нею не надавався ТОВ «ВЕЛЛФІН» паспорт та реєстраційний номер облікової картки платника податків, відповідачем не направлявся на її ім'я договір позики від 29 липня 2020 року № l309753.
Враховуючи викладене, беручи до уваги, що оспорюваний правочин позивач не вчиняла, волевиявлення на отримання позики не мала, договір позики № 1309753 від 29 липня 2020 року з ТОВ «ВЕЛЛФІН» є таким, що не відповідає вимогам частин першої-третьої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України та Закону України«Про електронну комерцію», у зв' язку з чим підлягає визнанню недійсним, тому вона звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 17 листопада 2021 року вищевказану справу передано за підсудністю до Солом'янського районного суду міста Києва.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 грудня 2021 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Ішуніну Л. М.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 24 грудня 2021 року у вказаній справі відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін та надано відповідачу 15-денний термін для надання відзиву.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити з підстав, викладених у позові та зауважив, що відповідачем не було надано доказів, витребуваних судом, що свідчить про незаконність його дій.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, про поважність причин неявки суд не повідомив. У встановлений судом строк, не скористався своїм правом на подання відзиву, тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутність сторін по справі.
Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України, у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши надані докази, суд виходить з наступного.
За загальним правилом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Суд установив, що 29 липня 2020 року між ТОВ «Веллфін» та ОСОБА_2 укладено договір позики № 1309753, відповідно до якого позикодавець надає позичальнику на умовах, що передбачені даним договором грошові кошти в позику в розмірі 2 000 грн, а позичальник зобов'язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою, зазначені у пункті 1.5 цього договору (пункт 1.1 договору).
Пунктом 1.2 вказаного договору визначено, що позика надається позичальнику виключно за допомогою вебсайту позикодавця (https://creditup.com.ua), за умови ідентифікації позичальника та використання електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором.
Згідно з пунктами 1.3, 1.4 договору строк позики за цим договором складає 10 днів, позика має бути повернута згідно Графіку розрахунків (додаток до Договору) до 08 серпня 2020 року. Цей договір є укладеним з моменту перерахування суми позики на банківський рахунок, вказаний позичальником та діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» (тут і далі - в редакції, чинній на час укладення оспорюваного правочину) електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди у сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладення договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною четвертою статті 14 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб'єкта електронної комерції.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.
Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних. Правовий статус персональних даних установлює Закон України «Про інформацію» та спеціальний Закон України «Про захист персональних даних».
Відповідно до статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Підставою для ідентифікації резидентів - громадян України є: паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України із штампом реєстрації місця проживання особи (відміткою про прописку).
Частиною п'ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 вказувала, що договір з відповідачем не укладала, його не підписувала, грошових коштів не отримувала та мобільний телефон, на який було направлено одноразовий ідентифікатор їй не належить, тому спірний договір укладено за відсутності волевиявлення позивача.
Разом з тим, позивачем не надано суду доказів, що оспорюваний договір укладено іншою особою.
Також до позовної заяви долучено копію договору позики від 29 липня 2020 року № 1309753, укладеного між ТОВ "Велфін" (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник), в якому зазначено номер паспорта, ІПН та місце реєстрації ОСОБА_2 , які повністю відповідають документам, які долучені позивачем до матеріалів справи.
Крім того, позивач не довела, що телефонний номер, з використанням якого здійснювалося підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором договору та картковий рахунок, на який були перераховані кошти, їй не належать.
Також, без введення ОСОБА_2 персональних даних (ПІБ, РНОКПП), номеру телефону та номеру банківської картки, які відомі виключно останній, здійснення її верифікації, передання нею та отримання відповідачами персональних даних від позивача з метою укладення договору, є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно позивача, як і незаконності заволодінням її персональними даними.
Враховуючи вищевикладене, оспорюваний позивачем договір позики укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».
В постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року (справа №757/1782/18) вказується, що тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов'язків.
Таким чином, посилання сторони позивача на невиконання відповідачем ухвали суду про надання витребуваних доказів як підстави для визнання його дій щодо укладення договору позики незаконними є безпідставними, оскільки так позивач намагається перекласти обов'язок доведення фактичних обставин справи на відповідача, хоча спір розглядається саме за зверненням останньої.
У зв'язку з вищевикладеним, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд приходить до висновку, що позивачем не доведено порушення її прав при укладенні оспорюваного договору, що є її процесуальним обов'язком (статті 12, 81 ЦПК України), що свідчить про необґрунтованість вимог позивача, не доведеність позивачем обставин, викладених у позові, тоум в задоволенні позову слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про захист персональних даних», статтями 203, 205, 207, 215, 217, 1048, 1054, 1055 ЦК України, статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» про визнання договору недійсним відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л. М. Ішуніна