Справа № 643/13580/23
Провадження № 1-кп/643/349/24
30.07.2024 м. Харків
Московський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді: ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,
прокурора: ОСОБА_3 ,
захисника: ОСОБА_4 ,
обвинуваченого: ОСОБА_5 ,
потерпілої: ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023221170000664 від 02.03.2023 за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, офіційно не працює, раніше судимого, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
І. Історія провадження.
25.12.2023 року до Московського районного суду м. Харкова надійшов обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.12.2023 для розгляду даного кримінального провадження визначено головуючого суддю ОСОБА_1 .
Ухвалою від 25.12.2023 року Московський районний суд м. Харкова призначив підготовче судове засідання.
Ухвалою від 22.02.2024 року Московський районний суд м. Харкова призначив обвинувальний акт до судового розгляду на 29.02.2024 року.
У подальшому розгляд справи відкладався з різних підстав, наступне судове засідання було призначено на 30.07.2024 року.
ІІ. Позиції учасників процесу.
Прокурором у судовому засіданні 30.07.2024 року заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 .
Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник ОСОБА_4 заперечували проти задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки заявлені прокурором ризики не обґрунтовані та жодним чином не доведені.
Одночасно захисник просив суд змінити обвинуваченому запобіжний захід з тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
Потерпіла при вирішенні заявленого прокурором клопотання поклалася на розсуд суду.
Разом з цим, обвинувачений у судовому засіданні заявив відвід захиснику ОСОБА_4 .
Обґрунтовуючи заяву про відвід захисника обвинувачений зазначив, що на його думку адвокат ОСОБА_4 неналежним чином здійснює його захист.
Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення заяви про відвід захисника.
Захисник у судовому засіданні заперечував проти задоволення заяви обвинуваченого про відвід.
Потерпіла при вирішенні вказаного клопотання поклалася на розсуд суду
ІІІ. Мотиви, з яких виходить суд при вирішенні заяви обвинуваченого про відвід захисника ОСОБА_4 .
Відповідно до ч. 5 ст. 80 КПК України відвід повинен бути вмотивованим.
Підстави для відводу захисника у кримінальному провадженні, визначені ст. 78 КПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 78 КПК України захисником не має права бути особа, яка брала участь у цьому ж кримінальному провадженні як слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач.
Частиною 2 ст. 78 КПК України передбачено, що особа не має права брати участь у цьому ж кримінальному провадженні як захисник також у випадках:
1) якщо вона у цьому провадженні надає або раніше надавала правову допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про надання правової допомоги;
2) зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю (зупинення дії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю або його анулювання) в порядку, передбаченому законом;
3) якщо вона є близьким родичем або членом сім'ї слідчого, прокурора, потерпілого або будь-кого із складу суду.
Надаючи оцінку доводам обвинуваченого щодо наявності підстав для відводу його захисника ОСОБА_4 суд зазначає, що обвинуваченим лише формально зазначено про неефективний захист його інтересів захисником, при цьому не наведено жодних обставин, які б свідчили про можливе неефективне юридичне представництво, що підриває справедливість судового розгляду в цілому.
Захисник ОСОБА_4 приймає активну участь у розгляді даного кримінального провадження, звертається до суду з відповідними клопотаннями та висловлює у судовому засіданні свою позицію щодо процесуальних питань, які ставляться судом на обговорення.
Водночас, суд не наділений повноваженнями перевіряти ефективність обраної адвокатом лінії захисту.
Будь-яких інших обставин, які є підставою для відводу захисника в розумінні ст. 78 КПК України, обвинуваченим зазначено не було.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заявленого обвинуваченим відводу захиснику ОСОБА_4 .
При цьому, суд роз'яснює обвинуваченому його право відмовитися від захисника в порядку, визначеному ст. 54 КПК України.
IV. Мотиви, з яких виходить суд при вирішенні заявленого прокурором клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Частина 2 статті 29 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Зважаючи на вищевказані положення Основного закону слід визначити такі обов'язкові вимоги до правомірного тримання під вартою: по-перше, тримання під вартою має здійснюватися виключно на підставі належним чином вмотивованого рішення суду; по-друге, підстави та порядок застосування такого запобіжного заходу мають бути визначені в законі та повинні відповідати конституційним гарантіям справедливої судової процедури та принципу верховенства права.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Положеннями ч. 1 ст. 183 КПК України унормовано, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Частина 2 ст. 177 КПК України визначає, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Отже, виходячи із вищевказаних положень чинного законодавства, звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які доводять, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, а застосування більш м'яких запобіжних заходів не гарантує запобігання цим ризикам.
Таким чином, судовий контроль на новій процесуальній стадії при продовженні дії запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, має відбуватися з обґрунтуванням підстав такого продовження.
Вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою, суд керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, з урахуванням додаткових відомостей щодо продовження існування ризиків, які стали підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать, зокрема, про:
- наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор;
- недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК України).
Водночас, в силу положень ч. 2 ст. 42 КПК України ОСОБА_5 наразі перебуває у статусі обвинуваченого, тому судом не надається оцінка наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення.
В обґрунтування поданого клопотання прокурор посилається на те, що на теперішній час продовжують існувати такі заявлені органом досудового розслідування та попередньо підтверджені судом ризики, що визначені у ч. 1 ст. 177 КПК України:
- переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
- вчинити інше кримінальне правопорушення.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
При цьому, суд враховує правову позицію ЄСПЛ у рішенні у справі «Тодоров проти України», відповідно до якої «для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому лише тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку.
Стосовно зазначеного стороною обвинувачення ризику незаконно переховуватися від суду, суд зазначає наступне.
Однією з обставин, яка має враховуватись судом при оцінці ризику переховування, є суворість покарання, яке загрожує особі у випадку визнання її винною. Як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна, і необхідність в утриманні під вартою відсутня («Панченко проти Росії» (Panchenko v. Russia), § 106, «Летельє проти Франції», п. 43). Таким чином, сама по собі тяжкість покарання, що може бути застосоване до особи за умови визнання її винуватості, не є самостійною і достатньою підставою для встановлення ризику втечі. Така обставина має значення лише у сукупності з іншими релевантними факторами.
Вагомими факторами при оцінці ризику переховування є дані про особистість обвинуваченого, адже саме за їх сукупного аналізу можна скласти уявлення про те, наскільки вагомою є вірогідність недобросовісної поведінки особи. З цього приводу Європейський суд зазначав, що ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v. Moldova («Бекчиєв проти Молдови») § 58).
Дослідивши відомості про особу обвинуваченого, який не працює, осіб на утриманні не має, раніше судимий, що свідчить про стійку асоціальну поведінку обвинуваченого, схильність до вчинення ним протиправних (кримінально-караних) дій, суд не знайшов вагомих обставин, які б утримували останнього від спроби переховування від суду.
ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні в період іспитового строку тяжкого злочину проти власності, максимальна санкція за який передбачає покарання до 8 років позбавлення волі, а тому, усвідомлюючи тяжкість та реальність покарання, в разі застосування більш м'якого запобіжного заходу, останній може переховуватися від суду з метою уникнення покарання, оскільки усвідомлення імовірності встановлення вини особи за висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчать про наявність ризику переховування від суду та можуть бути підставами для тримання особи під вартою.
Отже, наведений прокурором ризик, визначений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає доведеним.
Стосовно зазначеного стороною обвинувачення ризику вчинення обвинуваченим інших кримінальних правопорушень, суд зазначає наступне.
Обвинувачений ОСОБА_5 не працює, не має законних джерел доходу, раніше судимий за вчинення злочину проти власності, що дозволяє зробити висновок про його неможливість адаптуватися до загальприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві, нездатність до пошуку легальних засобів заробітку коштів на власне утримання і, як наслідок, пошуку альтернативних (незаконних) засобів їх набуття та створює підґрунтя до вчинення обвинуваченим нових правопорушень.
Таким чином, суд погоджується з доводами прокурора про існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
З приводу того, чи наявні обставини, які свідчать про те, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання обвинуваченого під вартою, суд зазначає, що вказані обставини у своїй сукупності свідчать про те, що ризики не зменшились та продовжують існувати.
Стосовно того, чи є інші більш м'які запобіжні заходи, які зможуть запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, суд зазначає наступне.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбачених статтею 177 КПК України (ч. 1 ст. 184 КПК України).
Більш м'якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, є 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт.
При оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК України, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
З огляду на викладене суд вважає, що на даному етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та зможе запобігти ризикам, які передбачені п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та які були встановлені судом.
Вирішуючи питання про наявність підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на інший, більш м'який, суд виходить з наступного.
Підставою для зміни запобіжного заходу може бути виникнення нових обставин після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, а також виявлення тих, які існували раніше, але про які не було відомо слідчому, прокурору, суду на час прийняття рішення про застосування запобіжного заходу.
Тобто, зміна запобіжного заходу передбачає виникнення після постановлення ухвали про застосування запобіжного заходу нових обставин, які свідчать про зміну обставин обвинувачення, зміну або зменшення встановлених ризиків та впливають на виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків. Тому суд на підставі наданих сторонами відомостей встановлює наявність нових обставин, які можуть вплинути на застосований до обвинуваченого відповідний захід або його виконання та які виникають у зв'язку з плином часу досудового розслідування та судового розгляду.
Тому, при розгляді питання про зміну запобіжного заходу суд виходить з того, чи доводить особа, яка подала відповідне клопотання, наявність обставин, які безпосередньо можуть свідчити про зміну чи зменшення встановлених ризиків кримінального провадження та/або впливають на виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Водночас, звертаючись до суду з усним клопотанням про зміну обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який, захисником не наведено жодних доводів в обґрунтування цього клопотання, не зазначено обставин, які змінилися після обрання слідчим суддею відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, як і не зазначено нових обставин, які не розглядалися слідчим суддею, судом.
До того ж, суд зазначає, що в цій справі тримання під вартою обвинуваченого не є для нього безальтернативним запобіжним заходом, адже передбачає в якості альтернативи заставу.
У зв'язку з цим суд відхиляє доводи захисника щодо можливості обрання обвинуваченому більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
Жодних інших обставин, які б спростовували правомірність подальшого тримання обвинуваченого під вартою судом не встановлено.
Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого таким, що підлягає задоволенню та відмовляє у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_5 на більш м'який, не пов'язаний з триманням під вартою.
Керуючись ст. ст. 177, 178, 331, 369-372, 392, 395 КПК України, суд
1. У задоволенні заяви обвинуваченого ОСОБА_5 про відвід захисника ОСОБА_4 відмовити.
2. Відмовити у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_5 на більш м'який, не пов'язаний з триманням під вартою.
3. Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 задовольнити.
4. Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів - до 27.09.2024 року включно.
5. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в частині продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення. Для обвинуваченого строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення йому копії даної ухвали.
6. Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.
7. Повний текст ухвали буде проголошено 01.08.2024 року о 08:20 год.
Суддя ОСОБА_1